Рішення

від 21.12.2023 по справі 369/4858/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/4858/23

Провадження № 2/369/3713/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21.12.2023 м. Київ

Києво - Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.

при секретарі судового засідання Житар А.А.

за участю представників позивача Забальського Ю. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, третя особа Політична партія «Гарант», про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої агресією проти України,

У С Т А Н О В И В:

Уквітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, третя особа Політична партія «Гарант», про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої агресією проти України.

Зазначений позов мотивований тим, що у лютому 2014 розпочалася військова агресія рф проти України, внаслідок якої була анексована територія АРК Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24.02.2022 рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05-30 год 24.02.2022 воєнного стану на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

рф своїми протиправними діями завдала як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки Україні, але й її громадянам, порушуючи їхні права на життя, мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами як на території АРК Крим, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України, тому несе відповідальність за порушення прав і свобод українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.

З інформації, розміщеної Нафтогаз України в мережі Інтернет, за час незаконної окупації Криму та Донецької областей рф присвоїла 41 родовище вугілля, 27 родовищ природного газу, 14 родовищ пропану, 9 родовищ нафти, 6 родовищ залізної руди, 2 родовища титанової руди, 2 родовища цирконієвої руди, а також по одному урану, золота та великий кар`єр з видобутку вапняку, який раніше використовувався для виробництва сталі в Україні.

За підрахунками експертів Нафтогаз України Україна втратила 63 % покладів вугілля, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу, 42 % родовищ металів і 33 % родовищ рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію, які є об`єктами права власності українського народу; взяла під контроль чимало українських родовищ корисних копалин, вартість яких оцінюється в 12,4 трильйона доларів США, повідомила газета The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev.

Акціонери України, якими є український народ, понесли збитки в сумі 12 трильйонів 400 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 672421,18 доларів США.

Згідно з даними Державної служби статистики України за І півріччя 2020 року виробництво хліба та хлібобулочних виробів становило 373000 тон хліба, що за весь 2020 рік становитиме 746000 тон, середньостатистична кількість споживання хліба (кг) на одну людину на рік становить 88,38 кг/рік (2020) без врахування населення на тимчасово окупованих територіях.

Незаконна експропріація рф покладів вугілля, родовищ нафти, природного газу, металів, рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію під час незаконної окупації території АР Крим, Луганської та Донецької областей порушила низку прав і основоположних свобод, визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї, що призвело до нанесення їй матеріальної шкоди у розмірі 672421,18 доларів США за порушення майнового права, встановленого в ст. 13 Конституції України та ст. 324 ЦК України.

Держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Державну представляє влада, яка поєднує в собі виконавчу, законодавчу, судову, а також центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Протиправні дії органів держави є її власними діями, тому безпосередньо держава несе відповідальність за протиправні діяння своїх органів, зокрема збройних сил.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить стягнути з держави російська федерація майнову шкоду, завдану внаслідок експропріацією російською федерацією природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії проти України в розмірі 24583718,34 грн та моральної шкоди в розмірі 1259300 грн, всього стягнути 25843018,34 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 03.05.2023 на 11-45 год.

03.05.2023 розгляд справи відкладено на 13.06.2023 на 11-00 год.

13.06.2023 від представника ОСОБА_1 адвоката Забальського Ю. П. надійшла заява про закриття підготовчого засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.08.2023 на 11-00 год.

15.08.2023 від представника ОСОБА_1 адвоката Забальського Ю. П. надійшла заява про відкладення розгляду справи.

16.08.2023 розгляд справи відкладено на 20.09.2023 на 10-30 год.

18.09.2023 від представника ОСОБА_1 адвоката Забальського Ю. П. надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

У судове засідання 20.09.2023 учасники справи не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ковбаса О. С. подав через канцелярію суду заява про проведення розгляду справи у його відсутності Позов підтримав та просив суд задовольнити.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За письмовою згодою позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до такого висновку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з роздруківкою із мережі Інтернет Арбітражний трибунал при Постійній палаті Третейського суду в Гаазі розпочав слухання щодо визначення суми компенсації, яку має сплатити російська федерація за збитки, завдані захопленням інвестицій компаній Групи Нафтогаз у Криму, які Нафтогаз оцінив у понад 10 мільярдів доларів США, включаючи відсотки.

Також у матеріалах справи міститься стаття «Війна в Україні битва за мінеральні та енергетичні багатства держави», яка була опублікована у газеті «The Washington Post» на перекладена з англійської мови на українську мову Бюро перекладів «Лінгво-Україна» 08.02.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також майнової шкоди та завданих збитків.

Нормами ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалась військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія АР Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24.02.2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, у зв`язку із чим Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України», в Україні введено воєнний стан, який триває на день ухвалення рішення суду.

Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія це, в тому числі, застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із врахування зазначених вище правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Вимоги позивача про відшкодування шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню судом, оскільки факт завдання позивачу шкоди не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи, позивачем не надано будь-яких доказів з огляду на положення ст. ст. 76-81 ЦПК України в обґрунтування викладеного в позові.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 до позовної заяви долучив інформаційну статтю без жодної ідентифікації, відомості в якій не можуть свідчити про достовірність даних, наведених в ній, та про точний розмір майнової шкоди, завданої російською федерацією Україні саме позивачу. Також до позовної заяви позивач долучив роздруківки з написом «Нафтогаз», які взагалі не містять жодних відомостей про обставини, наведені в позові, а відтак є неналежними доказами, а тому суд їх відхиляє.

Посилання в позовній заяві на відомості газети «The Washington Post (WP)» із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадської аналітичної компанії SecDev, що український народ, тобто громадяни України понесли збитки у сумі 12 трильйона 400 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 672 421,18 доларів США, тобто розмір збитків, згідно з обґрунтованим доказами розрахунком становить 672 421,18 доларів США, не доводять позовні вимоги з цього приводу.

Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування саме позивачу майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків громадянам внаслідок незаконної збройної агресії.

Постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 19.02.2014.

Зі змісту п.п. 9 п. 2 вказаного Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за такими напрямами: шкода, завдана земельним ресурсам, напрям, що включає шкоду від пошкодження і знищення родючого шару ґрунту та шкоду, зумовлену забрудненням і засміченням земельних ресурсів. Визначення шкоди та збитків за показниками, зазначеними в абзацах третьому-п`ятому цього підпункту, здійснюється відповідно до методики, затвердженої наказом Мінагрополітики за погодженням з Мінреінтеграції. Визначення шкоди та збитків за показниками, зазначеними в абзацах шостому-сьомому цього підпункту, здійснюється відповідно до методики, затвердженої наказом Міндовкілля за поданням Держекоінспекції за погодженням з Мінреінтеграції.

Відповідальними за визначення шкоди та збитків: за показниками, зазначеними в абзацах третьому- п`ятому цього підпункту, є обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану військові адміністрації); за показниками, зазначеними в абзацах шостому-сьомому цього підпункту, Держекоінспекція;

Підпунктом 10 п. 2 Порядку визначено, що втрати надр напрям, що включає втрати надр, завдані самовільним їх користуванням. Визначення збитків від самовільного, зокрема незаконного, користування надрами здійснюється відповідно до Методики, затвердженої наказом Міндовкілля за поданням Держгеонадр за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальними за визначення збитків за наведеним показником є Держгеонадра.

Таким чином, національним законодавством розроблено процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації.

Враховуючи наведене вище, суд приходить висновку, що посилання позивача на відомості публікації газети «The Washington Post (WP)» в розумінні ст. 76 ЦПК України не є належними доказами завдання йому майнової шкоди.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Відповідно до положень п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної Постанови вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 686/13212/19.

Однак, на підтвердження завданої моральної шкоди позивачем не надано жодного доказу, в матеріалах справи вони відсутні, а викладені у позовній заяві твердження позивача про отримані моральні втрати і душевні страждання взагалі жодним чином не обґрунтовані, в позовній заяві відсутній виклад таких обставин з посиланням на докази, що їх підтверджують, тобто позивачем не доведено наявності завдання йому моральних страждань. Сам по собі беззаперечний факт збройної агресії російської федерації проти України не є підставою для задоволення вимог позивача про стягнення морального відшкодування за відсутності будь-яких доказів спричинення моральних страждань.

Отже, беручи до уваги встановлені під час розгляду даної справи фактичні обставини, зважаючи на те, що позивачем не надано належних і достатніх доказів, які підтверджують завдання йому моральної та майнової шкоди, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, та враховуючи, що в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, понесені ним судові витрати у справі, які складаються з судового збору покладаються судом на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 12, 13, 19, 48, 76, 77, 81, 141, 263, 264, 265, 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, третя особа Політична партія «Гарант», про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої агресією проти України - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тетяна ДУБАС