Рішення

від 15.02.2019 по справі 376/1946/18

СКВИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1946/18

Провадження № 2/376/56/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2019 р.

Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Віговського С.І.,

при секретаря Кропивлянської С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сквира, Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області, третя особа: Відділ Держгеокадастру у Сквирському районі Головного Управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання Державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та усунення порушень прав власника, -

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2018 р. позивач звернулася до суду з позовом про визнання Державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та усунення порушень прав власника, мотивуючи це тим, що на земельну ділянку позивачки зі сторони суміжного землекористувача ОСОБА_2 (відповідача) є накладення земельних ділянок.

Так, позивач ОСОБА_1 19 квітня 2005 р. уклала договір купівлі-продажу житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Сквирського районного нотаріального округу Климчук С.І., реєстровий № 798.

Вищевказаний будинок, належав продавцю - ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Великополовецької сільської ради від 22.03.2005 і зареєстрований в Білоцерківському Бюро технічної інвентаризації за № 211 в книзі № 1.

Згідно відомостей з погосподарської книги Великополовецької сільської ради, за ОСОБА_3 , рахувалась земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 орієнтовною площею: 0,23-0,25 га.

На земельній ділянці відповідно до визначених розмірів та межових знаків були встановлені огорожі та побудовано фундамент під житловий будинок. При чому відповідачу в таких же розмірах та межах була надана земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, ведення особистого селянського господарства відповідно до рішення Великополовнцької сільської ради Сквирського району Київської області з подальшим отриманням Державного акту.

Відповідно до рішення 22 сесії 6 скликання Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області № 4/2-22-06 від 20 вересня 2012 р., позивачці був наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання Державного акту на право власності на земельну ділянку в с. Мала Михайлівка в межах Великополовецької сільської ради Сквирського району площею 0,23 га для обслуговування дилого будинку, господарських будівель та споруд. А рішенням 23 сесії 6 скликання Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області № 3/1-23-06 від 19 жовтня 2012 р., було внесено зміни у вищезазначене рішення в частині визначення площі земельної ділянки - замість 0,23 га зазначено 0,1612 га.

В 2012 році позивач уклала угоду на виготовлення проекту землеустрою з метою отримання у власність земельну ділянку та присвоєння кадастрового номеру.

Однак, коли проект землеустрою вже був виготовлений та подані матеріали для присвоєння кадастрового номеру, було встановлено, що на земельну ділянку позивачки зі сторони суміжного землекористувача є накладення земельних ділянок, а саме у відповідності до меж земельної ділянки ОСОБА_2 (відповідача) земельна ділянка, що значиться у вищевказаному рішенні сільської ради, має кут на плані від точки 04 до точки 01-02 - накладається на земельну ділянку позивачки.

У зв`язку з цим позивач просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області, яким надавалась у власність земельна ділянка площею 0,2500 га, яка приватизована з порушенням, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, яка приватизована з порушенням, що розташована з адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів в рівних частинах витрати, пов`язані зі сплатою судового збору на користь позивача.

В судове засідання позивач не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала посилаючись на письмові докази, які наведені в матеріалах справи, просить суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з`явився, про місце, час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представники відповідача, - Сквирської міської ради Київської області та третьої особи по справі, в судові засідання не з`явилися, про місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, що відповідає вимогам абз. 1 ч. 6, п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

За загальним правилом ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України слідує, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів зокрема: якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали поданої позовної заяви, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 Цивільного процесуального України).

Стаття 12 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований, тому підлягає до задоволення в повному обсязі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що дійсно існує «накладка» однієї земельної ділянки на іншу. Це підтверджується Актом комісії Великополовецької сільської ради з питань охорони та використань земель від 20 листопада 2013 року, де встановлено, що межі земельної ділянки ОСОБА_4 проходять через земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка мала Державний акт 2004 року.

А також підтверджується довідкою Виконавчого комітету Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 05 серпня 2014 р. за вих. № 331, в якій вказано наступне: «На виїзній зустрічі голови райдержадміністрацїї ОСОБА_6 з громадянами Великополовецької сільської ради від 25.07.2014 року, за Вашою заявою, щодо приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка звернулась із заявою від 19.11.2013 року та отримала акт комісії Великополовецької сільської ради з питань охорони та використань земель від 20.11.2013 року в зв`язку з допущеною помилкою в геодезичних зніманнях, що призвело до видачі Державного акта, відповідно якого земельна ділянка гр.. ОСОБА_4 накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 та сусідню земельну ділянку (під час винесення в натуру на місцевість)».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту частини 2 статті 144 Конституції України вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 378 ЦК України встановлено, що право власності на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 та частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Стаття 158 Земельного кодексу України передбачає, що суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно зі статтею 155 Земельного кодексу України у разі видання акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб здійснюється шляхом: визнання прав, визнання не дійсним рішень органів місцевого самоврядування, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, відшкодування збитків, тощо.

Право приватної власності на земельну ділянку може бути припинено також в порядку статті 140 Земельного кодексу України, якою передбачений вичерпний перелік припинення права власності на землю.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ у справі «Устименко проти Україна» (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У рішенні «Меньшикова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 8 квітня 2010 року, ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду.

ЄСПЛ повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на розгляд спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).

Статтями 12, 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до статті 263 Цивільного процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 19, 124, ч. 2 ст. 144 Конституції України, ст. ст. 3, 6, 11, 14 - 16, 321, 373, 378 ЦК України, ч. 1, ч. 2 ст. 116, ст. ст. 122, 140, 152, 155, 158 ЗК України ст. 4, 12, 76 - 81, 223, 259, 263 - 265, 268, 280-283, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ), Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області (адреса: вул. Центральна, 34, с. Великополовецьке, Сквирського району, Київської області, Код ЄДРПОУ: 04361942), третя особа: Відділ Держгеокадастру у Сквирському районі Головного Управління Держгеокадастру у Київській області (адреса: вул. Київська, 25, м. Сквира, Київської області, Код ЄДРПОУ: 40005554), про визнання Державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та усунення порушень прав власника, - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати рішення Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 26 листопада 2013 року № 2/2-37-06 в частині надання у власність земельної ділянки площею 0,2500 га,, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га,, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 764 (сімсот шістдесят чотири) грн. 40 коп.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: http://court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: С. І. Віговський