Рішення

від 22.12.2023 по справі 904/3864/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2023м. ДніпроСправа № 904/3864/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група ЮВП", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Нікопольський завод технологічного оснащення", м. Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу

Суддя Красота О.І.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова група ЮВП" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Нікопольський завод технологічного оснащення" і просить суд стягнути основний борг у розмірі 58 080,00 грн., пеню у розмірі 6 040,32 грн., 3% річних у розмірі 9 929,29 грн., інфляційні втрати у розмірі 11 276,24 грн. та судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору купівлі-продажу № 194 від 17.11.2020 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою суду від 07.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

17.11.2022 від Відповідача надійшов відзив на позов, в якому він вимоги Позивача не визнає частково. Відповідач вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн. не підлягають стягненню у повному розмірі, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тому, на думку Відповідача, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 3 000,00 грн. Крім того, Відповідач надсилав Позивачу лист-відповідь за № 204-05/2 від 26.09.2022, в якому посилався на неможливість виконання зобов`язання з оплати через наявність форс-мажорних обставин (введення в Україні воєнного стану). До того ж, Відповідач сплатив частину боргу у розмірі 13 000,00 грн. (15.09.2022 та 29.09.2022). Отже, сума основного боргу, пеня, 3% річних та інфляційні втрати, зазначені у позові, не відповідають дійсності. Крім того, Відповідач вважає, що покладення на нього сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат є таким, що не відповідає умовам договору і законодавству про форс-мажорні обставини. Таким чином, Відповідач не заперечує проти існуючої заборгованості у розмірі 45 080,00 грн. перед Позивачем та проти витрат останнього на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. і, відповідно, проти їх сплати. Також, враховуючи військову агресію російської федерації, введення в Україні воєнного стану та розташування Відповідача в районі проведення воєнних (бойових) дій, останній просить суд надати відстрочку зі сплати реально існуючої частини загальної суми заборгованості за власним розрахунком у розмірі 48 080,00 грн. (45 080,00 грн. + 3 000,00 грн.) на один рік з дня ухвалення рішення у справі. Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 58 080,00 грн., пені у розмірі 6 040,32 грн., 3% річних у розмірі 9 929,29 грн., інфляційних втрат у розмірі 11 276,24 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.; стягнути з нього суму основного боргу у розмірі 45 080,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн., відстрочивши виконання рішення в цій частині на 12 місяців.

30.10.2023 від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він визнає, що Відповідачем 15.09.2022 було сплачено частину боргу у розмірі 10 000,00 грн. та 29.09.2022 3 000,00 грн. З вересня 2022 року Відповідач більше не намагався сплачувати борг. Отже, сума основного боргу на дату 27.10.2023 складає 45 080,00 грн. Крім того, Позивач вважає, що військова агресія рф проти України, введений воєнний стан в Україні прямо не перешкоджали Відповідачу фізично чи юридично виконати свій обов`язок за договором та сплатити за поставку товару. Сертифікат ТПП України Відповідачем також не наданий. У зв`язку з цим у Відповідача відсутні підстави для звільнення від відповідальності. Форс-мажорні обставини не звільняють від сплати 3% річних та інфляційних втрат. Позивач вважає витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. До того ж, Позивач заперечував проти відстрочення виконання рішення, оскільки сам факт реєстрації у м. Нікополь не може бути такою підставою. При цьому, Відповідач продовжує свою господарську діяльність і отримує прибуток, а сума боргу є незначною. Отже, майновий стан Відповідача дозволяє сплатити борг без будь-яких негативних наслідків для себе. Позивач просить суд стягнути з Відповідача заборгованість за договором у розмірі 45 080,00 грн. та суму нарахованих інфляційних втрат, 3% річних, пені (5 853,32 грн.) за період з 24 березня по 17 жовтня 2022; відмовити Відповідачу у відстроченні виконання рішення суду.

При цьому, суд, враховуючи положення п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не бере до уваги прохальну частину відповіді на відзив щодо стягнення з Відповідача заборгованості за договором у розмірі 45 080,00 грн. та суми нарахованих інфляційних втрат, 3% річних, пені (5 853,32 грн.) за період з 24 березня по 17 жовтня 2022 і залишає її без розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Справу відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглянуто судом протягом розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова група ЮВП" (далі Позивач, Продавець) та Приватним акціонерним товариством "Нікопольський завод технологічного оснащення" (далі Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 194 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування, кількість і асортимент товару вказуються в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що ціна і вартість переданого товару вказана у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору загальна сума Договору відповідає сумі всіх Специфікацій, які є невід`ємною частиною цього Договору, та орієнтовно складає 500 000,00 грн. з ПДВ.

За умовами п. 2.3 Договору Покупець здійснює 100% оплату товару протягом 30-ти календарних днів з дати постачання товару Продавцем, шляхом безготівкових платежів у національній валюті України, на розрахунковий рахунок Продавця, згідно виставлених Продавцем рахунків, якщо інше не обумовлено у Специфікаціях.

Згідно з п. 3.1 Договору терміни передачі партії товару обумовлюються сторонами у відповідних Специфікаціях до Договору.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що Продавець зобов`язується надати Покупцю всі необхідні документи разом з переданим товаром:

- рахунок-фактуру;

- товарно-транспортну накладну або квитанцію автоперевізника, підтверджуючу доставку;

- видаткову накладну;

- сертифікат якості або інший документ, підтверджуючий якість продукції.

За умовами п. 3.3 Договору передача товару здійснюється на умовах: DDР, м. Нікополь, склад Покупця (Інкотермс-2010, публікація МТП № 715). Транспортні витрати за цим Договором покладаються на Продавця, якщо інше не обумовлено у Специфікаціях.

Відповідно до п. 4.1 Договору здача-приймання товару здійснюється:

- за кількістю згідно з накладною на переданий товар;

- за якістю згідно з відповідною НТД та умовам, зазначеним у Специфікації.

За умовами п. 5.5 Договору у разі несвоєчасної оплати за цим Договором більш ніж на 15 календарних днів Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 0,05% від несвоєчасної суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором, якщо це невиконання стало наслідком форс-мажорних обставин.

За умовами 6.2 Договору під форс-мажорними обставинами у цьому Договорі слід розуміти будь-які обставини зовнішнього по відношенню до сторін характеру, що виникли без вини сторін, не по їх волі або проти волі або бажання сторін, і які неможна було ані передбачити, ані уникнути, включаючи стихійні лиха природного характеру (землетруси, повені, урагани), а так само вибухи, пожежі, військові дії, громадські хвилювання, епідемії, страйки, які безпосередньо впливають на виконання сторонами зобов`язань за Договором і явно перешкоджають належному виконанню або унеможливлюють таке виконання зобов`язань сторонами.

Згідно з п. 6.3 Договору сторона, яка не має можливості належним чином виконати свої зобов`язання за Договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна письмово повідомити іншу сторону про існуючі перешкоди та їх вплив на виконання зобов`язань за Договором.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що якщо зазначені обставини продовжуються більше трьох місяців і немає видимих ознак їх припинення, кожна сторона має право на розірвання Договору шляхом направлення письмового повідомлення про це іншій стороні.

Відповідно до п. 6.5 Договору існування форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено компетентним органом.

Згідно з п. 10.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021. Якщо сторони Договору за два тижні до закінчення терміну дії письмово не повідомили один одного про його розірвання, Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік.

У пункті 10.4 Договору наявний перелік співробітників, яким Покупець надає повноваження на отримання товару за цим Договором і підписання відповідних документів.

Специфікацією № 3 від 15.02.2022 (далі - Специфікація № 3) сторони узгодили найменування товару, його кількість, ціну, загальну суму, термін поставки.

Так, загальна сума товару складає 58 080,00 грн.; термін поставки лютий 2022 року.

На виконання умов Договору та Специфікації № 3 Позивач поставив Відповідачу товар на суму 58 080,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 222-01 від 22.02.2022, а також товарно-транспортною накладною № Р222-01 від 22.02.2022, які підписані сторонами без будь-яких зауважень і заперечень, у т.ч. Відповідачем на підставі довіреності № 00000024 від 15.02.2022 (а.с. 15-17).

13.09.2022 Позивач надіслав Відповідачу вимогу за № 130922 від 13.09.2022 про сплату заборгованості у розмірі 58 080,00 грн. (а.с. 18-22). Вказану вимогу Відповідач отримав 20.09.2022 (а.с. 23).

Після цього, 15.09.2022 Відповідач частково сплатив заборгованість у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1260 від 15.09.2022 (а.с. 60).

У листі-відповіді за № 204-05/2 від 26.09.2022 Відповідач повідомив, що немає об`єктивної можливості виконати вимоги Позивача та запевнив, що оплатить борг при першій можливості (а.с. 58, 59).

Надалі, 29.09.2022 Відповідач частково сплатив заборгованість у розмірі 3 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1393 від 29.09.2022 (а.с. 60).

При цьому, Позивач, звертаючись з позовом до суду, просить суд стягнути з Відповідача основний борг у розмірі 58 080,00 грн., що і є причиною виникнення спору.

Ухвалюючи рішення, господарський суд виходив з таких підстав.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За приписів ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови п. 2.3 Договору, кінцевий строк оплати поставленого товару настав 24.03.2022.

Як встановлено судом, Відповідач частково сплатив заборгованість у розмірі 13 000,00 грн., а саме 15.09.2022 у розмірі 10 000,00 грн., 29.09.2022 у розмірі 3 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1260 від 15.09.2022, № 1393 від 29.09.2022.

Тобто, станом на момент подання позову до суду (27.10.2022) сума боргу у розмірі 13 000,00 грн. була відсутня.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з Відповідача основного боргу підлягає частковому задоволенню у розмірі 45 080,00 грн. В решті суми основного боргу у розмірі 13 000,00 грн. слід відмовити.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вказувалось вище, за умовами п. 5.5 Договору у разі несвоєчасної оплати за цим Договором більш ніж на 15 календарних днів Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 0,05% від несвоєчасної суми за кожен день прострочення.

02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким Розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнений пунктом 7: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятою відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, Постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 23.02.2022 № 229, № 630 від 27.05.2022 був неодноразово продовжений.

Так, Кабінет Міністрів України Постановою від 19.08.2022 № 928 вніс зміни, зокрема до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 31.12.2022. У подальшому дію карантину продовжено до 30.06.2023.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню за період з 24.03.2022 по 17.10.2022 у розмірі 6 040,32 грн. Розрахунок здійснено Позивачем на підставі 0,05%, сума пені за якою менше суми пені, нарахованої на підставі подвійної облікової ставки НБУ.

Суд, перерахувавши пеню, встановив, що вона розрахована Позивачем невірно, оскільки кінцевою датою оплати було 24.03.2022, отже, датою початку прострочення виконання зобов`язання з оплати є 25.03.2022. При цьому, початком нарахування пені є 09.04.2022 (враховуючи несвоєчасну оплату за Договором (п. 5.5 Договору) більш ніж на 15 календарних днів). Також Позивачем не враховано часткові оплати 15.09.2022 (10 000,00 грн.) та 29.09.2022 (3 000,00 грн.).

Перерахувавши пеню за період з 09.04.2022 по 17.10.2022, з урахуванням часткових оплат, суд встановив, що вона складає 5 382,18 грн. та яка, відповідно підлягає стягненню з Відповідача. В решті суми пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних за період з 24.03.2022 по 17.10.2022 у розмірі 9 929,29 грн. та інфляційні втрати за період з 24.03.2022 по 17.10.2022 у розмірі 11 276,24 грн.

Суд, перерахувавши 3% річних, встановив, що вони розраховані Позивачем невірно з підстав, аналогічних розрахунку пені щодо дати початку прострочення виконання зобов`язання з оплати (25.03.2022) та часткових оплат.

Перерахувавши 3% річних за період з 25.03.2022 по 17.10.2022, з урахуванням часткових оплат, суд встановив, що вони складають 956,34 грн. та які, відповідно підлягають стягненню з Відповідача. В решті суми 3% річних слід відмовити.

Суд, перерахувавши інфляційні втрати, встановив, що вони розраховані Позивачем невірно з підстав, аналогічних розрахунку пені щодо дати початку прострочення виконання зобов`язання з оплати (25.03.2022) та часткових оплат.

Перерахувавши інфляційні втрати за період з квітня по жовтень 2022 року, з урахуванням часткових оплат, суд встановив, що вони складають 8 510,34 грн. та які, відповідно підлягають стягненню з Відповідача. В решті суми інфляційних втрат слід відмовити.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з Відповідача основного боргу у розмірі 45 080,00 грн., пені у розмірі 5 382,18 грн., 3% річних у розмірі 956,34 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 510,34 грн. В решті позову слід відмовити.

Посилання Відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду і у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у cправі № 908/2287/17 визначено (п. 74-77):

Частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Звідси об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 зазначено, що суди попередніх інстанцій вважали, що єдиним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати, втім ця позиція є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати. Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

З урахуванням наведеної правової позиції, слід визнати, що воєнний стан на території України сам по собі не означає, що Відповідач не може здійснювати свою підприємницьку діяльність, отримувати прибуток та здійснювати розрахунки з контрагентами.

При цьому, судом враховано, що строк оплати поставленого товару настав до початку артобстрілів території Нікопольської міської територіальної громади влітку 2022 року.

З урахуванням викладеного, Відповідач не довів, що виникнення відповідних форс-мажорних обставин мало для нього наслідком неможливість виконання свого зобов`язання з оплати поставленого Позивачем товару, тобто, не доведено, що це порушення сталось внаслідок вказаної обставини непереборної сили, що виключає підстави для звільнення Відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

Щодо заяви Відповідача про відстрочення виконання рішення суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи.

До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Отже, підставою для відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Заява мотивована тим, що невиконання зобов`язань виникло з об`єктивних причин, пов`язаних із тяжким фінансовим становищем через введення в Україні воєнного стану.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов`язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

З огляду на вищевикладене, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012).

Таким чином, "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Більш того, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і для стягувача при затримці виконання рішення.

Зважаючи на те, що: Відповідачем з моменту настання строку оплати поставленого товару частково сплачено основний борг лише після отримання вимоги Позивача; за час розгляду справи не вчинено жодних дій, направлених на добровільну сплату залишку боргу; при цьому, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач продовжує свою господарську діяльність і отримує прибуток, а сума боргу є незначною, а, отже, майновий стан Відповідача дозволяє сплатити борг без будь-яких негативних наслідків для себе, - суд дійшов висновку про недоведення матеріалами справи факту існування обставин, які згідно вимог процесуального закону можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, заява Відповідача про відстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судовий збір за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нікопольський завод технологічного оснащення" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, 56, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 31760880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група ЮВП" (04050, м. Київ, вул. Іллєнка Юрія, 12, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 42442251) основний борг у розмірі 45 080,00 грн., пеню у розмірі 5 382,18 грн., 3% річних у розмірі 956,34 грн., інфляційні втрати у розмірі 8 510,34 грн. та судовий збір у розмірі 1 742,54 грн.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні заяви Відповідача про відстрочення виконання рішення відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.

Суддя О.І. Красота

Повне рішення складено

22.12.2023