Рішення

від 22.12.2023 по справі 904/5451/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2023м. ДніпроСправа № 904/5451/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

За позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Вояж" (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)

про стягнення заборгованості

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулось з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Вояж" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 2169,22грн, з якої: 828,52грн основного боргу, 80,85грн трьох відсотків річних, 342,08грн інфляційних втрат, 859,77грн пені, 58,00грн семи відсотків штрафу. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу теплової енергії №890 від 13.12.2013 в частині своєчасної та повної оплати вартості спожитої теплової енергії у березні 2019 року та листопаді 2021 року.

Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи приписи ст. 12, ч. 1 ст. 247, ч. 7 ст. 250 ГПК України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2023 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Господарським судом направлялася ухвала суду від 23.10.2023 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 50042, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Едуарда Фукса, буд. 18.

Однак, поштовий конверт з ухвалою суду від 23.10.2023 був повернутий працівниками поштового зв`язку з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 54-56 том 1).

Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 180 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

З огляду на правильність наявної в матеріалах справи адреси відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, а також термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і її повернення до суду "адресат відсутній за вказаною адресою", суд дійшов висновку, що останнім днем строку для подання відзиву на позов необхідно вважати 16.11.2023, оскільки 01.11.2023 - день проставлення поштової відмітки про причину повернення конверту, яким направлялась відповідачу ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за якою було зобов`язано надати відповідача відзив на позов.

Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило, поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.

Станом на 22.12.2023 відповідач відзив на позов не надав.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

13.12.2013 між Державним підприємством "Криворізька теплоцентраль" (далі - теплопостачальна організація-продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Вояж" (далі - споживач-покупець, відповідач) укладений договір №890 купівлі-продажу теплової енергії (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору теплопостачальна організація-продавець бере на себе зобов`язання постачати споживачеві-покупцю теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач-покупець зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими згідно чинного законодавства тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Сторони зобов`язуються керуватись цим договором, чинним законодавством України та зокрема, наступними нормативно-правовими актами: Закон України "Про теплопостачання", Закон України "Про житлово-комунальні послуги", Закон України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Правила технічної експлуатації електричних станцій і мереж ГКД 34-20.507-2003, Правила технічної експлуатації теплових установок і мереж №71 від 14.02.2007, Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою КМУ №1198 від 03.10.2007, рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради №343 від 12.10.2011 (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу-покупцю в обсягах, визначених в додатку №1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною, на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального періоду; гаряче водопостачання - протягом року (за наявності виділеного об`єму природного газу).

За умовами пункту 4.2.5 договору теплопостачальна організація-продавець має право виписувати рахунки та акти передачі-прийняття теплової енергії споживачеві-покупцю для оплати спожитої ним теплової енергії у звітному періоді не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, а також направляти акти передачі-прийняття теплової енергії, які підтверджують обсяг отриманої теплової енергії та які повинні бути повернуті споживачем-покупцем в підписаному, зі своєї сторони, вигляді теплопостачальній організації-продавцю до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно із дислокацією об`єктів до договору №890 від 13.12.2013 (Додаток №3) послуга з постачання теплової енергії надається за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Тухачевського (нова назва вулиці: Едуарда Фукса), буд. 18.

Розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем-покупцем, проводяться в грошовій формі за розрахунковий період, відповідно до встановлених тарифів, встановлених згідно з чинним законодавством України (п. 6.1 договору).

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2 договору).

Оплата за теплову енергію здійснюється споживачем-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України, шляхом 30 (тридцяти) відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 (п`ять) днів до початку здійснення споживання. Решта 70 (сімдесят) відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії. Кошти, які надійшли при цьому від споживача-покупця, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості споживача-покупця за цим договором. Остаточний розрахунок за фактично спожиту споживачем-покупцем теплову енергію здійснюється до 20-ого числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії (п. 6.3 договору).

Відповідно до п. 7.3 договору за порушення строків сплати споживачем-покупцем за отриману теплову енергію, у нього стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми. Період, за який нараховуються штрафні санкції, становить три роки. Строк позовної давності, щодо стягнення штрафних санкцій встановлено сторонами у три роки.

Цей договір набуває чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 31.12.2014, з урахуванням частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України. Договір припиняє свою дію у випадках закінчення строку, на який він був укладений, взаємної згоди сторін про його припинення, прийняття відповідного рішення Господарським судом, ліквідації однієї із сторін (п. 10.1 договору).

Припинення дії договору не звільняє споживача-покупця від обов`язку повної сплати за спожиту теплову енергію (п. 10.2 договору).

Відповідно до п. 10.3 договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку. При цьому, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір №890 купівлі-продажу теплової енергії від 13.12.2013 був чинним протягом відповідного періоду.

В матеріалах справи наявні:

- рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 12.09.2018 №407 "Про початок опалювального сезону 2018-2019 років" (а.с. 21 том 1);

- рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 13.03.2019 №134 "Про закінчення опалювального сезону 2018-2019 років" (а.с. 22 том 1);

- рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 22.09.2021 №490 "Про початок опалювального сезону 2021 - 2022 років" (а.с. 23 том 1);

- рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 23.03.2022 №158 "Про закінчення опалювального сезону 2021-2022 років" (а.с. 24 том 1);

- акт від 13.11.2018 про подачу теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою вул. Едуарда Фукса, 18 (а.с. 25 том 1);

- акт від 08.04.2019 про припинення подачі теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою вул. Едуарда Фукса, 18 (а.с. 26 том 1);

- акт від 26.10.2021 про подачу теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою вул. Едуарда Фукса, 18 (а.с. 27 том 1);

- акт від 01.04.2021 про припинення подачі теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою вул. Едуарда Фукса, 18 (а.с. 28 том 1).

Позивачем у період з березня 2019 року по листопад 2021 року здійснювалось постачання теплової енергії на загальну суму 1609,01грн, на підтвердження чого позивач надав копії актів приймання-передачі теплової енергії (надання послуг):

- за березень 2019 року акт №3780 від 31.03.2019, згідно якого поставлено 0,72Гкал теплової енергії на суму 1234,91грн;

- за листопад 2021 року акт №5627 від 29.11.2021, згідно якого поставлено 0,07Гкал теплової енергії на суму 374,10грн (а.с. 19-20 том 1).

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг, акти підписані з боку споживача без заперечень. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що вказані обставини свідчать про наявність згоди із зазначеними у вказаних актах відомостями. Доказів іншого матеріали справи не містять та відповідачем суду не повідомлені.

Як зазначає позивач та підтверджується наданими ним платіжними дорученнями №@2PL959120 від 08.07.2019 на суму 409,00грн та №@2PL529473 від 18.04.2019 (а.с. 10, 11 том 1), відповідач здійснив часткову оплату, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у загальній сумі 965,10грн.

Також позивач зазначає, що на виконання рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16.08.2022 у справі №54/50-21, з урахуванням постанови Центрального апеляційного господарського суду від 04.04.2023 у справі №904/2888/22, позивачем 31.05.2023 здійснено перерахунок нарахувань за теплову енергію у сумі 136,58грн, які зараховано в оплату за березень 2019 року. Таким чином, загальна заборгованість за спірний період складає 828,52грн

Наявна заборгованість у сумі 828,52грн і стала причиною виникнення спору.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту теплову енергію за березень 2019 року та листопад 2021 року у загальному розмірі 2169,22грн, з якої: 828,52грн основного боргу, 80,85грн трьох відсотків річних, 342,08грн інфляційних втрат, 859,77грн пені, 58,00грн семи відсотків штрафу.

Предметом доказування у справі є обставини щодо укладання договору, факту поставки теплової енергії, строків оплати і дії договору, наявності прострочення оплати.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та теплопостачальною організацією.

Однак, за умов теплопостачання однією стороною та отримання теплової енергії іншою стороною, у сторін фактично склалися договірні правовідносини.

Як вбачається, позивач, відповідно до щорічних розпоряджень Виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального сезону", здійснює теплопостачання у житловому будинку, в якому знаходяться нежитлове приміщення відповідача, отже, опалення до приміщення здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід`ємною частиною системи опалення вказаного будинку і наведене свідчить про те, що відповідач фактично отримує теплову енергію в належному йому приміщенні.

У розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання", зокрема, саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Разом з цим, визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".

Згідно з пунктом 1.5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою НКРЕКП від 25.06.2019 №1174 формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо. Тарифи формуються для таких категорій споживачів: населення; бюджетні установи; релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності); інші споживачі. Тарифи для кожної категорії споживачів визначаються на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії.

Критерії розмежування споживачів на певні категорії визначені листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 № 2450/15/61-15 (далі - лист).

Так, зі змісту зазначеного листа вбачається, що згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Отже, оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для населення" здійснюють власники/користувачі житлового будинку, квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, за умови їх використання виключно для постійного проживання.

Щодо оплати комунальних послуг за тарифами "для бюджетних установ" зазначено, що відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Отже, оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для бюджетних установ" здійснюють такі установи, які підпадають під ознаки зазначеної вище статті 2 Бюджетного кодексу України та відповідають належній структурі ознаки, а підтвердженням статусу "бюджетна установа" може бути витяг з Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Щодо оплати комунальних послуг за тарифами для "інших споживачів" комунальних послуг зазначено, що всі інші особи, які не підпадають під зазначені вище категорії, здійснюють оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами для "інших споживачів".

Таким чином, відповідач, який є власником нежитлових приміщень та фізичною особою - підприємцем, відноситься до категорії "інші споживачі" через неможливість віднесення останнього до першої та другої категорії споживачів.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з купівлі-продажу теплової енергії.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.3 договору, який кореспондується з п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця наступного за місяцем споживання теплової енергії.

З урахуванням викладеного, строк оплати поставленої позивачем відповідачу теплової енергії у березні 2019 року та у листопаді 2021 року у загальній сумі 828,52грн є таким, що настав:

- 22.04.2019 (оскільки 20.04.2019 є вихідним днем) - за березень 2019 року акт №3780 від 31.03.2019, згідно якого поставлено 0,72Гкал теплової енергії на суму 1234,91грн, прострочення з 23.04.2019;

- 20.12.2021 - за листопад 2021 року акт №5627 від 29.11.2021, згідно якого поставлено 0,07Гкал теплової енергії на суму 374,10грн, прострочення з 21.12.2021.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати за поставлену теплову енергію в загальній сумі 828,52грн слід визнати обґрунтованими.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача згідно з п. 7.3 договору пеню в розмірі 859,77грн, 7% штрафу - 58,00грн, на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних - 80,85грн, інфляційні втрати - 342,08грн, відповідно до розрахунку (а.с. 7-9 том 1).

Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1-3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки законом у даному випадку не передбачено розмір штрафних санкцій, то застосовуються санкції передбачені договором.

Відповідно до пункту 7.3 договору за порушення строків оплати споживачем-покупцем за отриману теплову енергію, у нього стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ за які допущено прострочення, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми. Період, за який нараховуються штрафні санкції становить три роки. Строк позовної давності, щодо стягнення штрафних санкцій встановлено сторонами у три роки.

Зі змісту цього пункту вбачається, що сторони в договорі не встановили конкретний розмір пені, а лише обмежили її розмір подвійною обліковою ставкою Національного банку України (не більше подвійної облікової ставки НБУ).

Таким чином, оскільки сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є неправомірним. Тому в частині стягнення пені вимога позивача задоволенню не підлягає.

Позивачем заявлено до стягнення 7% штрафу на підставі п. 7.3 договору у розмірі 58,00грн.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 7% штрафу судом порушень не встановлено.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати розраховані у сумі 342,08рн за загальний період з травня 2019 року по жовтень 2023 року.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки.

За результатами здійсненого судом перерахунку, з урахуванням меж позовних вимог, загальна сума інфляційних втрат за період з травня 2019 року по жовтень 2023 року становить 357,34грн.

Однак, враховуючи межі позовних вимог, задоволенню підлягають інфляційні втрати у сумі 342,08грн.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних, які розраховані у загальній сумі 80,85грн за загальний період з 21.04.2019 по 04.10.2023.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем не враховано положення ст.ст. 253, 254 ЦК України (невірно визначений початок строку виконання зобов`язань).

З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 80,77грн за загальний період з 23.04.2019 по 04.10.2023, з яких:

- 60,69грн за період з 23.04.2019 по 04.10.2023 із заборгованості у сумі 454,42грн за теплову енергію за березень 2019 року акт №3780 від 31.03.2019;

- 20,08грн за період з 21.12.2021 по 04.10.2023 із заборгованості у сумі 374,10грн за теплову енергію за листопад 2021 року акт №5627 від 29.11.2021.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.

Таким чином, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 1309,37грн, з яких: 828,52грн - основна заборгованість, 342,08грн - інфляційні втрати, 80,77грн - 3% річних та 58,00грн - 7% штрафу.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 1620,10грн (1309,37 х 2684,00/2169,22 = 1620,10грн).

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Вояж" про стягнення 828,52грн заборгованості, 80,85грн трьох відсотків річних, 342,08грн інфляційних втрат, 859,77грн пені, 58,00грн семи відсотків штрафу - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Вояж" (50042, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Едуарда Фукса (Тухачевського), буд. 18, ідентифікаційний код 20239275) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1, ідентифікаційний код 00130850) 828,52грн - основної заборгованості, 342,08грн - інфляційних втрат, 80,77грн - 3% річних та 58,00грн - 7% штрафу та 1620,10грн витрат по сплаті судового збору.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Вояж" на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" 859,77грн - пені, 0,08грн - 3% річних.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 22.12.2023.

Суддя В.О. Татарчук