Рішення

від 06.12.2023 по справі 907/463/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"06" грудня 2023 р. м. Ужгород Справа №907/463/23

За позовом Приватного товариства з обмеженою відповідальністю Agri Service, Ронко-аль-Адідже (провінція Верона), Італійська Республіка

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Етнапелл, м. Ужгород Закарпатської області

про стягнення 3280,20 Євро суми попередньої оплати (з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог),

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Іваниш Д.П.

представники:

Позивача не з`явився

Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Приватне товариство з обмеженою відповідальністю Agri Service, Ронко-аль-Адідже (провінція Верона), Італійська Республіка звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Етнапелл, м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 3529,98 Євро, в тому числі 3280,20 Євро суми попередньої оплати та 249,78 Євро трьох процентів річних.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.06.2023 відкрито провадження у справі №907/463/23 в порядку загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження до 26.09.2023, підготовче засідання призначено на 15.08.2023. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Ухвалою суду від 15.08.2023 підготовче засідання у справі відкладалось із підстав, наведених в ухвалі суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.09.2023 прийнято відмову позивача від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми 249,78 Євро трьох процентів річних, закрито провадження у справі в означеній частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України; закрито підготовче провадження у справі №907/463/23 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 30.10.2023. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання судом визнана на власний розсуд.

Ухвалою суду від 30.10.2023 судове засідання у справі відкладалось із підстав, наведених в ухвалі суду.

Представник позивача на електронну адресу суду надіслала заяву б/н від 05.12.2023 (вх. №02.3.1-02/8738/23 від 05.12.2023), якою просить розглянути справу за її відсутності; заявлені позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, на виклик суду впродовж розгляду даної справи жодного разу не з`явився.

Надіслана на його офіційну юридичну адресу, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.06.2023, ухвала суду від 30.10.2023) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням терміну зберігання.

Водночас ухвалу суду від 15.08.2023 в даній справі відповідачем отримано, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 15.08.2023).

У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.

Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, від 26.11.2019 у справі №910/568/19, від 16.07.2020 у справі №904/4673/19, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).

Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).

Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі Тойшлер проти Германії від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема Електронний кабінет ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Ухвалою суду від 30.10.2023 явка учасників справи в судове засідання 06.12.2023 судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить задоволити позов у повному обсязі з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, покликаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки оплаченого позивачем товару відповідно до укладеного між сторонами Контракту №2304/2019 від 25.04.2019, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми 3280,20 Євро попередньої оплати.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов. Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду було надіслано на його офіційну юридичну адресу, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

25.04.2019 між Приватним товариством з обмеженою відповідальністю Agri Service (покупцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Етнапелл (продавцем, відповідачем у справі) було укладено Контракт №2304/2019 (далі Контракт), розділом 1 якого передбачено, що продавець продає, а покупець купує: 1) паливні гранулі діаметром 6-8-10 мм довільної довжини з відходів твердих і м`яких порід дерева; 2) паливні брикети різних розмірів з відходів твердих та м`яких порід дерева; 3) дрова з твердих листяних порід деревини; 4) інші вироби з деревини для опалення; все разом надалі йменується Товар.

Відповідно до розділу 2 Контракту, покупець купує товари в кількості і за ціною, що вказана в інвойсах на кожну партію товару. Кількість товару, що постачається за Контрактом становить 1800 тонн. Загальна сума цього Контракту складає 300 000 (Триста тисяч) Євро на умовах, викладених в ньому.

Продавець постачає товар автотранспортом на умовах FGA Ужгород Україна (згідно з Інкотермс-2000), або на інших умовах, зазначених в Інвойсах, супроводжуючих кожну окрему партію товару. Одержувачем вантажу за даним контрактом може бути третя сторона, зазначена в інвойсах на кожну партію товару (розділ 3 Контракту).

За змістом розділу 4 Контракту, платежі за цим Контрактом здійснюються через передоплату у розмірі 100% вартості товару згідно виставленого рахунку від продавця. Валютою розрахунку є Євро. Всі банківські витрати на території покупця оплачуються покупцем. Всі банківські витрати поза територією покупця оплачуються продавцем. Оплата товарів за даним Контрактом може проводитися третьою стороною.

Згідно із розділом 8 Контракту, всі розбіжності, що виникають внаслідок або у зв`язку з цим Контрактом, повинні вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. Якщо сторони не зможуть дійти згоди протягом 30 (тридцяти) днів з моменту перших переговорів, то дані розбіжності мають бути врегульовані у Міжнародному арбітражному суді в країні відповідача. Рішення арбітражу є остаточним та обов`язковим для обох сторін.

Цей Контракт вступає в силу з 23.04.2019 року та діє по 31.12.2020 року (розділ 9 Контракту).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання умов Контракту №2304/2019 від 25.04.2019 та на підставі виставленого відповідачем рахунку (інвойсу) №AS/01/2020 від 06.04.2020 здійснено попередню оплату вартості товару в розмірі 3280,20 Євро, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія банківської квитанції від 19.05.2020 на суму 3280,20 Євро.

У подальшому, представник позивача на адресу відповідача надіслала вимогу б/н від 16.05.2023, в якій, покликаючись на невиконання ТОВ Етнапелл взятих на себе зобов`язань у частині поставки товару, визначеного інвойсом №AS/01/2020 від 06.04.2020, просила повернути позивачу суму 3280,20 Євро перерахованої відповідачу попередньої оплати.

Водночас відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за Контрактом №2304/2019 від 25.04.2019, поставку товару у строк, обумовлений сторонами, не здійснив, та кошти не повернув, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми 3280,20 Євро попередньої оплати у примусовому порядку.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до ст. 382 Господарського кодексу України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України Про міжнародне приватне право та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 31 Закону України Про міжнародне приватне право, якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання або місцезнаходження сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі, передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України. Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми зовнішньоекономічного договору визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

Статтею 43 Закону України Про міжнародне приватне право передбачено, що сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність, зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення (довіреності), установчих документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 14 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність унормовано, що всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право, зокрема, самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Згідно зі ст. 38 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність, спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання умов Контракту №2304/2019 від 25.04.2019 було проведено попередню оплату вартості товару у розмірі 3280,20 Євро, що, у свою чергу, зумовило виникнення у відповідача обов`язку поставити позивачу відповідний товар.

В подальшому, у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань у частині фактичної поставки товару представник позивача звернулася до останнього із вимогою б/н від 16.05.2023, у якій просила у строк до 22.05.2023 повернути позивачу перераховану ним на користь відповідача передоплату у розмірі 3280,20 Євро.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України визначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17).

Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов`язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов`язання. Отже після пред`явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов`язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов`язання з повернення коштів.

Водночас аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.

Відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов`язань за Контрактом №2304/2019 від 25.04.2019 в частині здійснення фактичної поставки товару позивачу суду не надав.

Оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у строки, передбачені умовами Контракту, то у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджений, зокрема, банківською квитанцією від 19.05.2020 на суму 3280,20 Євро.

Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов`язання в даному випадку покладено на продавця (відповідача), і останній не скористався правом на подання суду документальних доказів у підтвердження факту поставки ним товару позивачу, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 3280,20 Євро сплаченої попередньої оплати за Контрактом №2304/2019 від 25.04.2019 є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Із приводу звернення позивача до господарського суду та викладеного в розділі 8 Контракту арбітражного застереження щодо врегулювання всіх розбіжностей, які виникають у зв`язку із виконанням Контракту, в Міжнародному арбітражному суді у країні відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 366 Господарського процесуального кодексу України, підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин розташований на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються на підставі Закону України Про міжнародне приватне право.

Положення статті 76 Закону України Про міжнародне приватне право визначають випадки, коли суди України можуть розглядати справи з іноземним елементом.

Згідно із абз. 1 та 2 ч. 6 ст. 4 ГПК України, угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж, до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

Статтею 2 Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж передбачено, що арбітраж - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж, арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або міститься у проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає призначення адміністратора за випуском облігацій, або укладена шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, якщо інформація, що міститься в них, є доступною для подальшого використання, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв`язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.

Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (ч. 1 ст. 8 Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж).

Аналогічні положення закріплені і в пункті 7 частини 1 статті 226 ГПК України, відповідно до якого суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Наведене вище дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК України, господарському суду слід встановити наявність сукупності наступних умов: існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушене у державному суді, відноситься до компетенції арбітражу; від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; встановлення судом дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

В даному випадку, арбітражне застереження викладене у розділі 8 укладеного між сторонами Контракту, а саме, всі розбіжності, що виникають внаслідок або у зв`язку з цим Контрактом, повинні вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. Якщо сторони не зможуть дійти згоди протягом 30 (тридцяти) днів з моменту перших переговорів, то дані розбіжності мають бути врегульовані у Міжнародному арбітражному суді в країні відповідача. Рішення арбітражу є остаточним та обов`язковим для обох сторін.

Разом з тим, суд зазначає, що арбітражна угода не може розглядатись як імунітет від регулювання державою відносин, які пов`язані з укладанням та виконанням договорів, або як спосіб уникнення від вирішення спорів, що виникають між сторонами.

Суд зауважує, що арбітражна угода про передачу спору на розгляд міжнародному комерційному арбітражу не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації особою права на захист своїх прав. У зв`язку з викладеним, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до арбітражного суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2019 у справі №910/17031/17.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.05.2021 у справі №911/1110/20, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи та статей 3, 15 Цивільного кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, Верховний Суд визнав, що пріоритет у розгляді спору належить саме господарському суду як органу судової влади, а не арбітражному суду.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Відповідно до ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право, суди України можуть розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заперечень відповідача щодо розгляду даного спору господарським судом та щодо самого факту звернення позивача до господарського суду за місцезнаходженням відповідача, суд вважає обґрунтованою можливість вирішення спірних правовідносин між сторонами Господарським судом Закарпатської області.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 2684 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Етнапелл, вул. Соснова, будинок 3Б, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41978970) на користь Приватного товариства з обмеженою відповідальністю Agri Service, вул. Руда, 4/А, Ронко-аль-Адідже (провінція Верона), Італія, 37055 (код платника податків та реєстровий № у Реєстрі товариств 04218610238) (Agri Service Societa a responsabilita limitata semplificata unipersonale, Ronco Alladige (VR), Via Ruda 4/A, CAP 37055, Codice Fiseale: 04218610238, numero REA: VR-402377) суму 3280,20 Євро (Три тисячі двісті вісімдесят Євро 20 Євроцентів), а також 2684 грн (Дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

У зв`язку із перебуванням судді Пригари Л.І. у відпустці з 18.12.2023 по 21.12.2023, повне судове рішення складено та підписано 22.12.2023.

Суддя Пригара Л.І.