Рішення

від 11.12.2023 по справі 908/3233/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/215/23-21/37/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2023 Справа № 908/3233/23 (908/3197/23)

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, при секретарі Подгайній В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/3233/23 (908/3197/23)

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАНІДАС" (01015, м. Київ, вул. Добровольчих Батальйонів, буд. 17, код ЄДРПОУ 36423868; ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4; представник Красько О.О. - ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС" (69001, м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, буд. 31, код ЄДРПОУ 32835306; ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3)

про стягнення 13 792, 09 грн.

в межах справи № 908/3233/23 про банкрутство - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС" (бул. Шевченка, б. 31, м. Запоріжжя, 69001, код ЄДРПОУ 32835306, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3)

Розпорядник майна - Бурцева Ірина Юріївна (поштова адреса: АДРЕСА_1, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Суддя Черкаський В.І.

За участю представників сторін та учасників:

від відповідача - Молотильніков Ю.С., дог. № 2 від 01.01.2020

СУТЬ СПОРУ:

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського В.І. здійснює провадження у справі № 908/3233/23 про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС".

У справі триває процедура розпорядження майна, повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Бурцева Ірина Юріївна.

18.10.2023 на адресу господарського суду Запорізької області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява (вх. № 3502/08-07/23 від 18.10.2023) Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛАНІДАС" з позовом до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС" про стягнення 13 792, 09 грн., з яких основний борг - 7 018, 08 грн., інфляційні втрати - 1 491, 80 грн., 3 % річних - 329, 95 грн., пеня - 952, 26 грн.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 справу № 908/3197/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 (суддя Мірошниченко М.В.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3197/23 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 33/215/23, ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу встановлено строк для надання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву з доказами направлення відзиву позивачу у порядку, передбаченому ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; усіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; для надання заперечень на відповідь на відзив з доказами направлення заперечень позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 13.11.2023 (суддя Мірошниченко М.В.) справу № 908/3197/23 передано на розгляд Господарського суду Запорізької області в межах справи № 908/3233/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС".

За результатами автоматизованого розподілу, згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.11.2023 розгляд справи (єдиний унікальний номер 908/3197/23) за вище зазначеним позовом визначено судді Черкаському В.І., в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС".

Ухвалою від 05.12.2023 суд прийняв справу № 908/3197/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАНІДАС" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС" про стягнення 13 792, 09 грн., з яких основний борг - 7 018, 08 грн., інфляційні втрати - 1 491, 80 грн., 3 % річних - 329, 95 грн., пеня - 952, 26 грн. до розгляду в межах справи № 908/3233/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС" та відкрив провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи по суті призначив на 11.12.2023, 10 - 30, проведення судового засідання 11.12.2023, 10 - 30 у справі № 908/3233/23 (908/3197/23) в режимі відеоконференції здійснити за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Судове засідання 11.12.2023 здійснювалось в загальному режимі.

У судовому засіданні 11.12.2023 винесено та оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про те, що повний текст рішення буде виготовлено протягом 5-ти днів.

Представник позивача та розпорядник майна у судове засідання 11.12.2023 не з`явились, представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні 11.12.2023 відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав поданого відзиву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвалою від 30.10.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Наразі процедура розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС" триває, повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Бурцева І.Ю.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем в позовній заяві зазначено, між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛАНІДАС» (надалі по тексту "Позивач") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ "МОЛІС" (надалі по тексту "Відповідач"), було укладено Договір на поставку товару № 54021 від 12.12.2019 року (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, а саме пункту 1.1., Постачальник (ТОВ "БЛАНІДАС") зобов`язався поставити у встановлений строк товар, зазначений в накладній, (надалі - "Товар"), а Покупець (ТОВ "ВО "МОЛІС") прийняти Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах, зазначених в Договорі.

Згідно п. 1.2 Договору, факт передачі Товару від Постачальника Покупцю підтверджується підписаними видатковими накладними або рахунку-фактурі, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.4.3. Договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки Товару.

Відповідно до умов Договору, Постачальник виконав свої зобов`язання в повному обсязі.

Так, на виконання своїх зобов`язань, Постачальником було поставлено Покупцю товар згідно наступної видаткової накладної: № ЕР-4586 від 17.02.2022 року на загальну суму 7 018, 08 грн. Але, Покупець в свою чергу за отриманий товар оплату не здійснив.

Відповідно до умов Договору, ТОВ "БЛАНІДАС" свої зобов`язання виконало та здійснило поставку товару ТОВ "ВО "МОЛІС".

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

При цьому, ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до загальних умов виконання господарських зобов`язань, передбачених положеннями ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Статтею 216 ГК України закріплено, що у разі невиконання своїх зобов`язань учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

Слід зазначити, що на цей час у Позивача відсутня підписана зі сторони Покупця видаткова накладна: № ЕР-4586 від 17.02.2022 року на загальну суму 7 018, 08 грн., оскільки Відповідач її не повернув.

Але, факт поставки та отримання вищезазначеного товару Відповідачем не заперечувався.

Крім того, вважаємо, що у разі наявності дефектів первинних документів, або невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного суду від 03.06.2022 року у справі № 922/2115/19.

На підтвердження поставки Відповідачу вищезазначеного товару, Позивачем отримано з Єдиного реєстру податкових накладних наступні документи: податкова накладна № 2845 від 17.02.2022 року на суму 7 018, 08 грн.; квитанція від 02.06.2022 року про реєстрацію податкової накладної № 2845 від 17.02.2022 року на суму 7 018, 08 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, це підтверджує, що Постачальник виконав свої зобов`язання в повному обсязі та поставив Товар Покупцю.

Позивачем, в установленому законодавством порядку (ст. 19 ГПК України), було вжито заходи досудового врегулювання спору, шляхом направлення Відповідачу претензії за № 11-02/04/686-01 від 27.01.2023 року, щодо несвоєчасної оплати отриманих товарів та з вимогою оплатити їх протягом 7 днів, але до теперішнього часу відповідь про результати розгляду вищевказаної претензії до Позивача не надійшла та заборгованість Відповідачем не була сплачена.

Згідно з п. 6 ст. 222 Господарського кодексу України (далі - ГК України) претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, а обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов`язаний задовольнити. Слід зазначити, що жодних заходів, щодо погашення даної заборгованості, до теперішнього часу Відповідачем вжито не було.

Таким чином, станом на дату подання цього позову, за умовами Договору на поставку товару № 54021 від 12.12.2019 року, борг Відповідача перед Позивачем у розмірі складає 7 018, 08 грн.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням зазначеного платежу, відповідно з вимогами п. 5.2 Договору, станом на дату подання цього позову, Позивачем нараховано до стягнення з Відповідача: інфляційні втрати у сумі: 1 491, 80 грн., 3 % річних у сумі: 329, 95 грн. та пеню у сумі: 4 952, 26 грн.

Відповідач проти позову заперечив, на підставі наступного.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів. поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому доказами, згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми. Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України (Аналогічна правова позиція міститься у п. 7.17 Постанови КГС ВС від 10.07.2019 р. у справі № 903/571/18).

Згідно з пунктами 2, 4, 5 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (п. 4.28 Постанови КГС ВС від 15.11.2019 р. по справі № 909/887/18).

Частиною 1 ст. 76 ГПК визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), (п. 4.29 Постанови КГС ВС від 15.11.2019 р. по справі № 909/887/18).

12.12.2019 р. між Позивачем та Товариством укладено договір № 54021 на поставку товару (далі - Договір).

Пунктом 7.1. Договору встановлено: "Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021 року, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання». Позивачем не надано доказів пролонгації зазначеного договору.

Пунктом 1.3. Договору зазначено, що право власності на Товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі Товару.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що Поставка Товару здійснюється на умовах DDP правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2010. Місце поставки: доставка товару Постачальником у пункт призначений покупцем. З боку Позивача не надано жодного доказу на підтвердження факту поставки товару Товариству, зокрема товарно - транспортна накладна, видаткова накладна.

У позовній заяві вих. № 11-02/04/11244 від 11.10.2023 р. Позивач зазначає, що "Покупцю було поставлено Товар згідно видаткової накладної № ЕР-4586 від 17.02.2022 р. на загальну суму 7 018, 08 грн.".

Також Позивачем зазначається про те, що у нього відсутня підписана зі сторони Покупця видаткова накладна № ЕР-4586 від 17.02.2022 р. на загальну суму 7 018, 08 грн., оскільки Товариство її не повернуло. Однак, Позивачем не надано відповідних доказів, які б свідчили про те, що саме у Відповідача знаходиться видаткова накладна № ЕР-4586 від 17.02.2022 р. на загальну суму 7 018, 08 грн..

За правилами бухгалтерського обліку обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей підтверджуються видатковими накладними, копії яких Позивачем надані не були.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 р. у справі № 910/1389/18. Слід зазначити, що в наданому Позивачем до Суду акті звірки взаємних розрахунків МЕР-198 від 26.01.2023 р. відсутні будь-які підписи посадових осіб Товариства.

Згідно з поданою позивачем податковою накладною № 2845 від 17.08.2022 р. зареєстровано номенклатура товару Бланідас-Н Фоам, 20 л (20,6 кг), кількість 10, за ціною 584, 84 грн. за шт. без ПДВ, сума поставки 5 848, 40 грн. без ПДВ, сума податку 1 169, 68 грн., в якій зазначено сторонами ТОВ "Бланідас" та ТОВ "Виробниче об`єднання "Моліс".

Відповідно до квитанції про реєстрацію податкової накладної від 02.06.2022 р., ТОВ "Бланідас" подано документи про реєстрацію податкової накладної № 1845 від 17.02.2022 р., на суму 7 018, 08 грн. з ПДВ.

Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Однак, Позивачем не надано доказів отримання Товариством (покупцем) податкової накладної при здійсненні зазначеної операції з поставки товару, її відображення у реєстрі отриманих податкових накладних покупця; формування відповідачем податкового кредиту.

Разом з тим. як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупиш та його прийняття ним.

З огляду на недоведеність факту реальної поставки Товару Товариству, відсутністю відповідних документів, які б підтверджували даний факт то і відсутні правові підстави для застосування нарахованих штрафних санкцій (інфляційних втрат в сумі 1 491, 80 грн., 3 % річних в сумі 329, 95 грн., пені в сумі 4 952, 26 грн.).

У позовній заяві позивач зазначає, що поставка товару відповідачу здійснювалась на підставі видаткової накладної № ЕР-4586 від 17.02.2022, однак у матеріалах справи вищевказана накладна відсутня.

Також, у суду та матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем на адресу відповідача відповіді на відзив, до яких було додано додаткові докази.

Позивачем при пред`явленні позову та при розгляді позовної заяви не були подані докази, а саме, копія рахунку на оплату ЕР-4489 від 17.02.2022 р.; скріншот інформації з кабінету перевізника щодо поставки товарів; товарно-транспортна накладна ЕР-1408 від 17.02.2022 р.; накладна на вантаж одержувача 299583022 від 19.02.2022 р. та довіреності від 04.01.2022 р.

Крім того, позивачем при подачі зазначених додаткових доказів разом з відповіддю на відзив на позовну заяву не було письмово повідомлено суд про те, що вказані докази не було подано у встановлений строк (тобто разом із подачею позовної заяви) з об`єктивних причин як того вимагає ч. 4 ст. 80 ГПК України. Також, всупереч вимогам ч. 8 ст. 80 ГПК України Позивач не обґрунтував неможливість подання вказаних додаткових доказів у вказаний строк з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 73, 77 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи вказану справу по суті спору судом враховано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, під час розгляду справи № 908/3233/23 (908/3197/23) позивач не навів належних та допустимих доказів, які б могли бути оцінені судом та на підставі яких суд міг би дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судом при вирішенні спору у справі 908/1795/22 прийнято до уваги, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.06).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Копію рішення направити сторонам, розпоряднику майна (електронною поштою/до електронного кабінету).

Розмістити повний текст рішення на сайті господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення, відповідно до ст. 233 ГПК України, складено 22.12.2023.

Суддя Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ