Рішення

від 12.12.2023 по справі 910/13394/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2023Справа № 910/13394/23За позовом Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства «Орлан»

до 1) Хмельницької обласної військової адміністрації,

2) Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про визнання протиправним та часткове скасування розпорядження, скасування рішення та визнання права постійного користування,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Антонюк Н.В. (в режимі відеоконференції);

від відповідача-2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1) Хмельницької обласної військової адміністрації (надалі - відповідач-1), 2) Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (надалі - відповідач-2), в якому просить суд:

1) визнати противоправним та скасувати розпорядження відповідача-1 від 23.09.2022 за № 347/2022-р «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Ізяславське лісове господарство» в частині надання в постійне користування ДП «Ізяславське лісове господарство»: земельних ділянок з кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га;

2) скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування за ДП «Ізяславське лісове господарство», оформлену рішенням державного реєстратора:

- індексний номер 65649957 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га (номер запису про інше речове право 48591562, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2604059468060);

- індексний номер 656650655 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га (номер запису про інше речове право 48597172, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2604303268060);

3) визнати за позивачем право постійного користування на земельні ділянки: 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.13, 19, 41, 43 Конституції України, ст.55, 56, 57, 92, 95, 116, 117, 122, 141, 152 Земельного кодексу України, ст.17, 22, 45, 46 Лісового кодексу України, обґрунтовані порушенням права постійного користування позивача спірними земельними ділянками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

15.09.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/13394/23 та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.10.2023.

03.10.2023 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо позову та, зокрема, зазначає, що позивачем не підтверджено право постійного користування спірними земельними ділянками та не надано правовстановлюючих документів на право постійного користування такими земельними ділянками. Крім того вказує, що в позивача правові підстави для користування спірними земельними ділянками відсутні та позивачем не доведено порушення його прав відповідачами.

03.10.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про участь в засіданні 18.10.2023 та в усіх наступних судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза приміщенням суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 у задоволенні клопотання представника відповідача-2 про участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 910/13394/23 відмовлено, з підстав, наведених в ухвалі.

06.10.2023 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов та заява про участь у підготовчому засіданні 18.10.2023 та в усіх наступних засіданнях у режимі відеоконференції.

09.10.2023 від представника відповідача-1 надійшло клопотання про участь у підготовчому засіданні 18.10.2023 у режимі відеоконференції.

10.10.2023 від представника відповідача-1 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що позивачем не підтверджено право постійного користування спірними земельними ділянками та не надано правовстановлюючих документів на право постійного користування такими земельними ділянками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 задоволено клопотання представника відповідача-2 про участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 910/13394/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 задоволено клопотання представника відповідача-1 про участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 910/13394/23.

18.10.2023 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У підготовче засідання 18.10.2023 з`явились представники відповідача 1 та 2, представник позивача в засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 відкладено підготовче засідання в справі на 14.11.2023 та в порядку ст.74 ГПК України витребувано в позивача, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та Державного агентства лісових ресурсів України докази.

08.11.2023 від Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, на виконання ухвали суду, надійшли пояснення та докази.

09.11.2023 від представника позивача, на виконання ухвали суду, надійшли письмові пояснення.

09.11.2023 від Державного агентства лісових ресурсів України, на виконання ухвали суду, надійшли пояснення та докази.

14.11.2023 від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за його відсутності.

У підготовче засідання 14.11.2023 з`явились представники відповідача 1 та 2 (в режимі відеоконференції), представник позивача в засідання не з`явився, подав заяву про проведення підготовчого засідання за його відсутності.

Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/13394/23 до судового розгляду по суті на 12.12.2023.

14.11.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про участь в засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2023 у задоволенні клопотання представника відповідача-2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 910/13394/23 відмовлено, з підстав наведених в ухвалі.

04.12.2023 від представника відповідача-2 надійшла заява про участь у судовому засіданні 12.12.2023 у режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 заяву представника відповідача-2 про участь у судовому засіданні 12.12.2023 у режимі відеоконференції задоволено.

12.12.2023 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 12.12.2023 заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, представник позивача та відповідача-2 в засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Так, представник відповідача-2 мав приймати участь в судовому засіданні призначеному на 12.12.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак зв`язатися з останнім суд не зміг. Приймаючи до уваги, що ухвалою від 07.12.2023 представник відповідача-2 був попереджений, що відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача-2.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи, що явка представників позивача та відповідача-2 в судове засідання обов`язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представників позивача та відповідача-2 за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 12.12.2023 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача-1, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Білогірської районної ради Хмельницької області №15 від 17.05.2002 «Про створення спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства» вирішено створити Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан» (позивач) та затвердженого його статут (т.1, а.с.31).

Згідно розпорядження Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області за №200/2002 від 15.11.2002р «Про передачу земель лісового фонду» передано позивачу на праві постійного користування землі лісового фонду загальною площею 3 323 га та зобов`язано, зокрема, останнього в п`ятимісячний термін виготовити і здійснити реєстрацію державного акта на право постійного користування землею. Додатком до вказаного розпорядження є відомість земель лісового фонду, які передаються в постійне користування позивачу в якій зазначено сільські та селищні ради в межах яких передається в користування земля та площа таких земель (т.1, а.с.33-34).

Розпорядженням Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області за №9/2006-р від 18.01.2006 «Про передачу в постійне користування земель лісового фонду» передано позивачу в постійне користування землі зайняті лісовим фондом за межами населених пунктів згідно з додатком, а саме: Гулівецька сільська рада - 366,28 га, Хорошівська сільська рада - 308,772 га та Ставищанська сільська рада - 753,956 га.

Отже, згідно вказаних розпоряджень позивачу було передано в постійне користування землі лісового фонду загальною площею 4752,00 га.

Так, на виконання розпоряджень позивачем у 2006 році були виготовлені акти на право постійного користування землею на 31 земельну ділянку та в 2018 році здійснено реєстрацію права постійного користування на 21 земельну ділянку (т.1., а.с.-37-79).

Позивач зазначає, що в 2019 році, було скликано першу лісовпорядну нараду, оформлену протоколом першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування лісів спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства від 15.11.2019, що затверджений начальником Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та Генеральним директором Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання.

На порядку денному серед ряду питань, які були оформлені протоколом, в зв`язку з необхідністю проведення базового лісовпорядкування, зумовлене змінами в лісовому фонді спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства та закінченням ревізійного періоду, в пункті 1 - ухвалено проведення в 2019 році польових лісовпорядних робіт спеціалістами Комплексної лісовпорядної експедиції ВО «Укрдержліспроект» на площі 3335 га за 1 розрядом лісовпорядкування позивача. У пункті 4, вказаного протоколу, передбачено, що межі лісогосподарського підприємства, його площу прийняти у відповідності з державними актами на право постійного користування землею, а при їх відсутності - за узгодженими даними управління (відділами) Держгеокадастру в району та у відповідності до технічної документації.

Відповідно до рішення Білогірської районної ради від 18.09.2020 за №15-47/2020 безоплатно передано зі спільної Білогірського району у власність Білогірської селищної ради Хмельницької області Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан» як цілісний майновий комплекс, а також рухоме майно, яке закріплене за цим підприємством. Відповідно додатку 1 до вказаного рішення, площа лісових насаджень становить 3481,60 га.

Згідно із рішенням Білогірської селищної ради від 09.10.2020 за №04-32/2020 прийнято у комунальну власність Білогірської селищної ради Хмельницького району зі спільної власності територіальних громад Білогірського району спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан», як цілісний майновий комплекс та рухоме майно, яке закріплене за підприємством з 01 січня 2021 року. Відповідно додатку 1 до вказаного рішення, площ лісових насаджень становить 3481,60 га.

Відповідно до рішення Білогірської селищної ради від 24.12.2020 змінено назву Спеціалізованого білогірського комунального підприємства «Орлан» на назву: Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан» Білогірської селищної ради та затверджено статут комунального підприємства «Орлан» Білогірської селищної ради.

Заступником начальника відділу управління у Білогірському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та директором позивача були узгоджені дані та складений акт за №47 про те, що станом на 01.01.2022 площа земель лісового фонду позивача становить 3 481,60 га, в тому числі по державних актах на право постійного користування - 2 015,2 га, без державних актів 1 466,4 га.

Позивачем зазначено, що ним використовується з 2002 року земельні ділянки загальною площею 3481,60 га, що перебувають в його постійному користуванні та він здійснює податкову плату за землю.

Однак, 23.09.2022 розпорядженням Хмельницької обласної військової адміністрації за № 347/2022-р «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Ізяславське лісове господарство» надано в постійне користування ДП «Ізяславське лісове господарство» земельні ділянки державної форми власності загальною площею 709,7282 га (землі лісогосподарського призначення) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, які розташовані за межами населених пунктів на території Білогірської та Ямпільської селищних рад Шепетівського району, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га.

19.11.2022 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено державну реєстрацію права постійного користування за ДП «Ізяславське лісове господарство» (правонаступником якого є відповідач-2 - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України») на підставі рішень державного реєстратора індексний номер 65649957 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га (номер запису про інше речове право 48591562, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2604059468060) та індексний номер 656650655 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га (номер запису про інше речове право 48597172, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2604303268060).

Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідачів про: визнання противоправним та скасувати розпорядження відповідача-1 від 23.09.2022 за № 347/2022-р «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Ізяславське лісове господарство» в частині надання в постійне користування ДП «Ізяславське лісове господарство»: земельних ділянок з кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування за ДП «Ізяславське лісове господарство», оформлену рішенням державного реєстратора: індексний номер 65649957 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га (номер запису про інше речове право 48591562, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2604059468060) та індексний номер 656650655 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га (номер запису про інше речове право 48597172, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2604303268060); визнання за позивачем права постійного користування на земельні ділянки: 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га.

Підставами позову є порушення прав позивача, як постійного користувача спірних земельних ділянок.

Так, згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права. Тому, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, порушення суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Тобто, встановивши наявність у позивача суб`єктивного матеріального права, на захист яких подано позов, суд повинен був з`ясувати наявність чи відсутність факту його порушення.

Як зазначено судом вище позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача, як постійного користувача земельних ділянок за кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 та 6820385500:06:001:0001.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, унаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке: порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. При цьому, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Водночас, відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі910/6091/19, від 23.12.2020 у справі №910/7579/16.

Так, відповідно до ст.6 Лісового кодексу України (в редакції від 20.12.2001, тобто чинній на дату прийнятті розпорядження за №134/2002-р від 20.08.2002) усі ліси в Україні є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним ( 561-12 ) та цим кодексами.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно ст.9 Лісового кодексу України (в редакції від 20.12.2001) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п`яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років.

Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором.

Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно 16 Лісового кодексу України (в редакції від 20.12.2001) до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить:

1) надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними;

2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за

їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками;

3) здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації лісових пожеж, залучення для їх гасіння протипожежної техніки, а також заборона відвідання лісів населенням і в`їзду до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством.

4) організація благоустрою земельних ділянок лісового фонду і культурно-побутового обслуговування відпочиваючих у лісах зелених зон та інших лісах, що використовуються для цих цілей;

5) вирішення інших питань у галузі регулювання лісових відносин у межах своєї компетенції.

Аналогічна редакція статей 6, 9, 13, 16 Лісового кодексу України чинна і станом на дату прийняття розпорядження за №9/2006р. від 18.01.2006.

Згідно із ст.55 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2002) до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об`єктів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.56 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2002) землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтею 57 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2002) встановлено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2002) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Позивач звертаючись до суду з позовом вказує, що, зокрема, спірні земельні ділянки за кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 та 6820385500:06:001:0001, що знаходяться за межами населених пунктів були передані йому в постійне користування на підставі розпоряджень Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області за №200/2002р. від 15.11.2002р та за №9/2006р. від 18.01.2006.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт набуття позивачем права постійного користування саме на земельні ділянки за кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 і 6820385500:06:001:0001 та позивачем таких доказів, в порядку передбаченому ГПК України, суду не надано.

У розпорядженнях Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області за №200/2002р. від 15.11.2002р та за №9/2006р. від 18.01.2006 та додатках до них кадастрові номера земельних ділянок відсутні, а міститься лише посилання на загальну площу та сільські/селищні ради, на виконання вимог вказаних розпоряджень державні акти на право постійного користування позивачем не виготовлялись, як і майже протягом 20 років не була виготовлена технічна документація. При цьому на 31 земельну ділянку позивачем державні акти були виготовлені ще в 2006 році.

Суд зазначає, що після отримання та реєстрації відповідного державного акту позивач мав би належний правовстановлюючий документ, що посвідчував би право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, однак таких доказів позивачем суду не надано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 у порядку ст.74 ГПК України витребувано в Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та Державного агентства лісових ресурсів України всю наявну інформацію, з відповідними підтверджуючими документами, відносно того кому належали (були в користуванні) земельні ділянки земель лісового фонду за кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га, починаючи з 2000 року по 2022 рік.

З наданої на виконання ухвали суду інформації не вбачається, що земельні ділянки за кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 та 6820385500:06:001:0001 передавалися позивачу в постійне користування.

Так, у позовній заяві позивач посилається на пункт 5 Розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України в якому зазначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Проте, суд зазначає, що відповідні зміни Лісового кодексу України набрали чинності з 10.07.2022 у редакції Закону №2321-ІХ від 20.06.2022.

До зазначених змін була наступна редакція: «до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним Кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування».

Враховуючи статтю 58 Конституції України, а також позицію Конституційного суду України, щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, то оскільки пункт 5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України набрав чинності після виникнення обов`язку отримати акт на право постійного користування, то його дія має поширюватись лише на ті відносини, які виникли після набуття вказаною редакцією закону чинності.

Позаяк до події, факту чи правовідносин застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, то дія пункту 5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України у редакції від 10.07.2022 не може поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим нормативно-правовим актом.

Щодо посилання позивача на практику Верховного Суду, яким зазначено, що належними доказами обставин землекористування лісогосподарськими підприємствами є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, суд зазначає таке.

Так, всі висновки які викладені в постановах Верховного суду, на які посилається позивач, стосуються виключно державних лісогосподарських підприємств. В усіх згаданих позивачем постановах суди дійшли висновків, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування можуть бути належним доказом права постійного користування до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними ділянками лісового фонду.

Суд зазначає, що навіть на момент проведення ВО «Укрдержліспроект» робіт з базового лісовпорядкування, у пункті 5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України в редакції, що діяла на момент проведення таких робіт, не зазначались комунальні підприємства, навпаки було чітко зазначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

У свою чергу позивач з моменту його створення зареєстроване саме як Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство, на підставі рішення Білогірської районної ради від 20.08.2002, а у 2020 році у зв`язку із зміною найменування - Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан».

Отже, згідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин, а також висновків Верховного Суду, планово-картографічні матеріали не можуть бути належним доказом права постійного користування земельними ділянками для Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства «Орлан».

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту передання йому в постійне користування земельних ділянок за кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 та 6820385500:06:001:0001.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 13.07.2021 на адресу Хмельницької обласної державної адміністрації надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області вх. № 68/5633-11-26/2021 в якому останній просив надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності лісогосподарського призначення орієнтовно площею 19 502 га, що розташовані на території Хмельницької області.

Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг було затверджено розпорядженнями голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 907/2021-р від 28.12.2021.

У додатку до розпорядження міститься перелік та кадастрові номери земельних ділянок, у такому переліку є відомості щодо спірних земельних ділянок (т.2, а.с.42).

Отже, відповідачем-1 проведено державну інвентаризацію земель у 2021 році, до Державного земельного кадастру внесено відомості, зокрема про земельні ділянки лісогосподарського призначення.

Проведення інвентаризації земельних ділянок, що розташовані за межами населених пунктів та віднесення їх до державної форми власності в судовому порядку незаконним не визнавалось.

Відповідно до статті 8 Лісового кодексу України (в редакції чинній на 23.09.2022) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

У підпункті «в» пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України зазначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Частина 5 статті 122 Земельного кодексу України встановлює, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

23.08.2022 Державне підприємство «Ізяславське лісове господарство» звернулося до відповідача-1 з клопотанням про надання права постійного користування земельними ділянками.

Відповідно до ч.1 статті 16 Лісового кодексу України (в редакції від 10.07.2022) право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Згідно частини 1 статті 17 Лісового кодексу України (в редакції від 10.07.2022) у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

23.09.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», на підставі статей 6, 21, 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації статей 17, 57, 92, 122, 123, 125, 126 Земельного кодексу України, розглянувши клопотання ДП «Ізяславське лісове господарство», зареєстроване в обласній військовій адміністрації 23.09.2022 за № 99/8636-26/2022 прийнято розпорядження № 347/2022-р від 23.09.2022 «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Ізяславське лісове господарство», а саме: надано в постійне користування державному підприємству «Ізяславське лісове господарство» земельні ділянки державної власності загальною площею 709,7282 га (землі лісогосподарського призначення) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, які розташовані за межами населених пунктів на території Білогірської та Ямпільської селищних рад Шепетівського району, згідно з додатком.

Суд зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження відповідача-1 від 23.09.2022 за № 347/2022-р «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Ізяславське лісове господарство» в частині надання в постійне користування ДП «Ізяславське лісове господарство»: земельних ділянок за кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га відомості про зазначені земельні ділянки лісогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі, відомості про право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою, а також відомості про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та права постійного користування земельною ділянкою відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України - відсутні.

Отже, після проведення інвентаризації, після надходження клопотання від ДП «Ізяславське лісове господарство» та на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, відомості про земельні ділянки лісогосподарського призначення за кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 та 6820385500:06:001:0001 в Державному земельному кадастрі, відомості про право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою, а також відомості про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою були відсутні, а тому відповідачем-1 оспорювані земельні ділянки передано в постійне користування державному підприємству.

Підсумовуючи зазначене вище, оскільки позивачем не доведено порушення його права користування спірними земельними ділянками, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача-1 від 23.09.2022 за № 347/2022-р «Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП «Ізяславське лісове господарство» в частині надання в постійне користування ДП «Ізяславське лісове господарство»: земельних ділянок з кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування за ДП «Ізяславське лісове господарство», оформлену рішенням державного реєстратора: індексний номер 65649957 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га (номер запису про інше речове право 48591562, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2604059468060) та індексний номер 656650655 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га (номер запису про інше речове право 48597172, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2604303268060), є похідною вимогою, то остання також не підлягає задоволенню.

Враховуючи зазначене вище вимоги позивача щодо визнання за ним права постійного користування на земельні ділянки з кадастровими номерами: 6820385500:11:001:0147 та 6820385500:06:001:0001 є також не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства «Орлан».

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 22.12.2023.

Суддя Я.А.Карабань