Рішення

від 21.12.2023 по справі 910/16737/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2023Справа № 910/16737/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Ятковської К.К., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНБУД" (01104, місто Київ, вул. Болсуновська, будинок 13-15) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС" (04176, місто Київ, вулиця Набережно-Рибальська, будинок 3, приміщення 139) та до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання недійсним договору поруки,

Представники учасників справи:

від позивача - Полтавець І.В.;

від відповідача 1 - Біла Ю.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.10.2023 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНБУД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС" та до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки та була передана 30.10.2023 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 2019 по 2021 роки ТОВ «КАНБУД» (код ЄДРПОУ 39167127) уклало з ТОВ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» (Код ЄДРПОУ 39115189) та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» (Код ЄДРПОУ 44065727) договори будівельного підряду на виконання підрядних робіт на об`єктах будівництва де ТОВ «КАНБУД» є генеральним підрядником.

3асновником ТОВ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» на той час був громадянин України ОСОБА_1 . Одночасно з підписанням договорів будівельного підряду, громадянин ОСОБА_1 , як фізична особа виступив поручителем по таким договорам та відповідно взяв на себе повну відповідальність за невиконання зобов`язань ТОВ «ФІНАНСОВИЙ ХОЛДИНГ» та ТОВ «Будівельна компанія «Фінансовий будівельний холдинг» перед ТОВ «КАНБУД».

18.01.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №910/14178/22, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 та ухвалою Верховного Суду від 29.05.2023, задоволено заяву ТОВ «КАНБУД» про забезпечення позову, а саме - накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 - на квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 : квартира 106 ; квартира 107 ; квартира 108 ; квартира 109 ; квартира 110; квартира 111 ; квартира 112 ; квартира 113 ; квартира 114 ; квартира 115 ; квартира 116 ; квартира 122; квартира 126 ; та на частку у розмір 3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_14 .

25.07.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «МОРГАН КЕПІТАЛ» (за умовами договору -Кредитор) та ОСОБА_1 (за умовами договору - Поручитель) укладено Договір поруки №35-11, за умовами якого Поручитель поручився перед Кредитором за виконання обов`язку ТОВ «ДОНАНТРАЦИТ», щодо виконання зобов`язання за Договором про надання факторингу №FT 14-090/100-3 від 05.03.2014 та Договору про зміну №11 від 28.10.2020.

У відповідності до п.2.2. Договору Поручитель відповідає перед Кредитором за зобов`язаннями Боржника за Основним договором на суму 20 000 000,00 грн, в т.ч. і за тими, які вже виникли і існують (прострочені у виконанні) на момент укладенні даного Договору.

Згідно з п.3.1.1. Договору, у разі порушення Боржником обов`язку за Основним договором, Поручитель зобов`язаний самостійно виконати зазначений обов`язок Боржника перед Кредитором на підставі письмової вимоги Кредитора в строк 3 (три) дні. Пунктом 3.1.2. визначено строк виконання основного зобов`язання до 27.07.2023 року.

08.08.2023 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловою Н.В. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 , на користь кредитора - ТОВ «Фінансова компанія «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» 20001000,00 грн. заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання поручителем договору поруки №35-П від 25.07.2023 року, посвідченого Черленюк Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстром №274.

07.09.2023 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Дурицький А.П. прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ: 40008320) права власності на квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 : квартира 106 ; квартира 107 ; квартира 108 ; квартира 109 ; квартира 110 ; квартира 111 ; квартира 112 ; квартира 113 ; квартира 114 ; квартира 115; квартира 116 ; квартира 122; квартира 126 які раніше належали ОСОБА_1 та на які було накладено арешт ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/14178/22. (індексні номери рішень: 69201856 від 07.09.2023; 69201831 від 07.09.2023; 69201816 від 07.09.2023; 69201794 від 07.09.2023; 69201719 від 07.09.2023; 69201695 від 07.09.2023; 69201669 від 07.09.2023; 69201640 від 07.09.2023; 69201605 від 07.09.2023; 69201553 від 07.09.2023; 69201756 від 07.09.2023; 69201778 від 07.09.2023; 69201736 від 07.09.2023).

Як підставу прийняття таких рішень приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Дурицький А.П. зазначено - свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, серія та номер: 3388, виданий 07.09.2023.

З огляду на вищевикладене позивач просить визнати недійсним з моменту укладення Договір поруки №35-П укладений 25.07.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 40008320, 04176, м. Київ, вулиця Набережно-Рибальська, буд. З, прим. 139) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Ухвалою суду від 01.11.2023 відкрито провадження по справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.11.2023 о 15:10 год.

15.11.2023 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» сформовано відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник просив відмовити ТОВ «КАНБУД» у задоволенні позову до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» та до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки. Зазначав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього саме охоронюваного законом інтересу чи порушеного права оспорюваним договором. На даний час усі квартири зареєстровані за ОСОБА_1 та описані і арештовані у виконавчому провадженні №910/2552/23 на користь ТОВ «КАНБУД». Позивач не навів належних, достатніх та допустимих доказів відсутності у сторін договору волевиявлення щодо настання передбачених договором поруки наслідків. Більше того, свідченням волевиявлення відповідача щодо настання передбачених договором поруки №35-П від 25.07.2023 наслідків після з`ясування ТОВ «ФК «Оболонь Інвест Плюс» розміру заборгованості поручителя перед іншими кредиторами, було негайне звернення стягнення на грошові кошти боржника та пред`явлення виконавчого документа до виконання з подальшим зверненням стягнення на майно боржника.

24.11.2023 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що достатньою ознакою фраудаторності правочину є його укладення саме з метою уникнення виконання грошового зобовязання, з якою метою і було вчинено договір поруки №35-П від 25.07.2023. Іншого допустимого розумного пояснення мети та мотивів вчинення такого правочину, строків його виконання та розміру взятих зобов`язань відповідачем наведено не було.

Ухвалою суду від 27.11.2023 відкладено підготовче засідання на 14.12.23 о 10:30 год.

08.12.2023 на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності останнього, а також останній зазначив, що не заперечує стосовно задоволення позовних вимог та просив усі судові витрати покласти на ТОВ «ФК «Оболонь Інвест Плюс».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 закрито підготовче провадження у справі № 910/16737/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.12.23 о 12:10 год.

19.12.2023 в системі «Електронний суд» представником відповідача 1 сформовано пояснення.

У судове засідання 21.12.2023 з`явилися представники позивача та відповідача 1, надали пояснення по справі.

Представник від відповідача 2 у судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні 21.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

У період з 2019 по 2021 роки ТОВ «КАНБУД» уклало з ТОВ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» та ТОВ «Будівельна компанія «Фінансовий будівельний холдинг» договори будівельного підряду на виконання підрядних робіт на об`єктах будівництва, де ТОВ «КАНБУД» є генеральним підрядником.

Засновником ТОВ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» та ТОВ «Будівельна компанія «Фінансовий будівельний холдинг» на той час був ОСОБА_1 . Одночасно з підписанням договорів будівельного підряду, громадянин ОСОБА_1 , як фізична особа, виступив поручителем по таким договорам та відповідно взяв на себе повну відповідальність за невиконання зобов`язань ТОВ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» та ТОВ «Будівельна компанія «Фінансовий будівельний холдинг» перед ТОВ «КАНБУД».

На виконання умов зазначених вище договорів, ТОВ «КАНБУД» перерахував цільові грошові кошти у якості авансу на поточні рахунки до ТОВ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» та ТОВ «Будівельна компанія «Фінансовий будівельний холдинг», проте у зв`язку із неналежним виконанням умов договорів, у останніх виникла заборгованість, у зв`язку із чим ТОВ «КАНБУД» було змушене звертатися до суду за захистом свого порушеного права.

Так, у провадженні господарського суду перебували три справи за позовом ТОВ «КАНБУД» до ТОВ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ», ТОВ «Будівельна компанія «Фінансовий будівельний холдинг» та ОСОБА_1 на загальну суму 26 175 762,42 грн, а саме:

- справа № 910/13689/22 за позовом ТОВ «КАНБУД» до ОСОБА_1 , ТОВ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» про стягнення солідарно 7 605 351,55 грн боргу та 8 752 037,88 грн штрафу;

- справа № 910/2552/23 за позовом ТОВ «КАНБУД» до ОСОБА_1 , ТОВ «ФІНАНСОВИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ХОЛДИНГ» про стягнення солідарно 2 285 659,82 грн боргу та 2 449 372,94 грн штрафу;

- справа № 910/14178/22 за позовом ТОВ «КАНБУД» до ОСОБА_1 , ТОВ «Будівельна компанія «Фінансовий будівельний холдинг» про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 2 496 256,93 грн і штрафу 2 587 083,30 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023, заяву ТОВ «Канбуд» про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , а саме на квартири №№106 , 107 , 108 , 109 , 110 , 111 , 112 , 113 , 114 , 115 , 116 , 122 , 126, що знаходяться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт Гостомель, вул. Остромирська, будинок 49-Г і на частку у розмір квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_20 ; у задоволенні заяви про накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_20 та на частку у розмір квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_14 відмовлено з огляду на належність прав третім особам на квартири.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №910/14178/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.01.2023.

Також позивач зазначає, що в провадженні Ірпінського міського суду перебуває цивільна справа № 367/2819/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області у вказаній справі від 22 червня 2023 року відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної 22 червня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , щодо поділу між сторонами майна подружжя, зокрема і квартир №№106 , 107 , 108 , 109 , 110 , 111 , 112 , 113 , 114 , 115 , 116 , 122 , 126 по АДРЕСА_2 .

25.07.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «МОРГАН КЕПІТАЛ» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки №35-П, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов`язку ТОВ «ДОНАНТРАЦИТ», щодо виконання зобов`язання за договором про надання факторингу №РТ 14-090/100-3 від 05.03.2014 та договору про зміну №11 від 28.10.2020.

У відповідності до п.2.2. договору поручитель відповідає перед кредитором за зобов`язаннями боржника за основним договором на суму 20 000 000,00 грн, в т.ч. і за тими, які вже виникли і існують (прострочені у виконанні) на момент укладенні даного договору.

Відповідно до п. 2.3 договору поруки поручитель зобов`язаний виконати за боржника основне зобовязання в строк до 27.07.2023.

Згідно з п.3.1.1. договору, у разі порушення боржником обов`язку за основним договором, поручитель зобов`язаний самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк 3 (три) дні.

Пунктом 3.1.2. визначено строк виконання основного зобов`язання до 27.07.2023 року.

08.08.2023 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловою Н.В. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь кредитора ТОВ «Фінансова компанія «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» 20001000,00 грн заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання поручителем договору поруки №35-П від 25.07.2023 року, посвідченого Черленюк Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстром №274.

11.08.2023 Дніпровським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міського управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №72515038 по примусовому виконанню виконавчого напису, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Козлова Н.В. 08.08.2023 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» 20001000,00 грн.

07.09.2023 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Дурицький А.П. прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ: 40008320) права власності на квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 : квартира 106 ; квартира 107 ; квартира 108 ; квартира 109 ; квартира 110 ; квартира 111 ; квартира 112 ; квартира 113 ; квартира 114; квартира 115; квартира 116; квартира 122; квартира 126 які раніше належали ОСОБА_1 та на які було накладено арешт ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/14178/22. (індексні номери рішень: 69201856 від 07.09.2023; 69201831 від 07.09.2023; 69201816 від 07.09.2023; 69201794 від 07.09.2023; 69201719 від 07.09.2023; 69201695 від 07.09.2023; 69201669 від 07.09.2023; 69201640 від 07.09.2023; 69201605 від 07.09.2023; 69201553 від 07.09.2023; 69201756 від 07.09.2023; 69201778 від 07.09.2023; 69201736 від 07.09.2023).

Як підставу прийняття таких рішень приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Дурицький А.П. зазначено свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, серія та номер: 3388, виданий 07.09.2023.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що при укладені договору поруки №35-П 25.07.2023 сторонами не було дотримано добросовісності господарської операції. Відсутні будь-які розумні пояснення мети та мотивів вчинення такого правочину, строків його виконання та розміру взятих зобов`язань, оскільки між поручителем та боржником на момент укладення договору поруки були відсутні будь-які юридичні чи ділові відносини; договір поруки укладений значно пізніше ніж договір факторингу та на момент укладання договору поруки основне зобов`язання вже було прострочене, тому поручитель свідомо приймав на себе без будь-яких підстав зобов`язання на 20 000 000,00 грн.; оплата за договором поруки поручителем не здійснювалася; за всю історію взаємовідносин між ТОВ «КАНБУД» та ОСОБА_1 , останній жодного разу не отримував поштову кореспонденцію - вона завжди поверталася без вручення. Натомість, при відправці ОСОБА_1 вимоги про виконання зобов`язання за договором поруки, останній отримав цю вимогу у день її надходження у поштове відділення; ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» не здійснювало заходів по примусовому стягненню коштів із боржника ТОВ «Донантрацит», а відразу звернулося із стягненням до поручителя - ОСОБА_1 .

Також вказує, що аналіз відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на момент оформлення свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, серія та номер: 3388, виданий 07.09.2023 дає відомості, що окрім квартир, на які було накладено арешт ухвалою Господарського суду у м.Києві по справі №910/14178/22, ОСОБА_1 на праві власності належало ще одна квартира та три земельні ділянки, проте на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС» було оформлено права власності виключно на квартири, які знаходилися під арештом.

З огляду на вказане позивач вважає, що договір поруки №35-11, укладений 25.07.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОБОЛОНЬ ІНВЕСТ ПЛЮС», є фраудаторним правочинином, тобто укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, та є фіктивним правочином.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами ст. 215 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та ч. 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Як зазначалося вище, підставою для визнання недійсним договору поруки позивач у позові зазначив його фіктивність, мотивуючи свої доводи тим, що договір поруки було укладено сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором поруки.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Згідно зі статтею 553 ЦК України поручитель за договором поруки поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та відповідає перед останнім за порушення зобов`язання боржником.

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Порука є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов`язання (частина 1 статті 559 ЦК України).

Системний аналіз положень статтей 553-559 ЦК України свідчить, що за своє правовою природою порука є угодою з відкладальною обставиною. Укладення договору поруки є актом розпорядження майном на майбутнє. Поручитель, укладаючи договір поруки, розуміє, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє.

Отже, укладення третьою стороною та кредитором договору поруки для забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у поручителя майнових зобов`язань з моменту укладання такого договору та до моменту порушення боржником основного зобов`язання і не вимагає вчинення боржником на користь третьої особи майнових дій з моменту укладення договору поруки.

Наведений висновок є цілком очевидним, адже як свідчать приписи статтей 212, 553-559 ЦК України метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання основного зобов`язання забезпеченого цим договором, у разі невиконання якого боржником таке зобов`язання підлягає виконанню, зокрема, й поручителем. Тобто порука є способом забезпечення зобов`язань, а також має зобов`язальний, договірний характер.

Аналогічної судової практики у подібних правовідносинах дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі №922/2960/17.

При цьому, судом враховано, що наявність грошових зобов`язань станом на день укладення спірного договору не означає безумовну заборону на ведення господарської діяльності та договірної роботи.

Верховний Суд у своїх постановах від 31.03.2021р. у справі № 201/2832/19, від 22.05.2023р. у справі № 936/721/21 (провадження № 61-129св23) та інших зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Також Верховний Суд у вказаних вище постановах зазначив, що основними ознаками фіктивного правочину є:

- введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;

- свідомий намір невиконання зобов`язань договору сторонами;

- приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки щодо ознак фіктивного правочину також зробив Верховний Суд у своїй постанові від 27.03.2019р. у справі № 903/439/18, зазначивши при цьому, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постанові Верховного Суду від 24.07.2019р. у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зроблено правові висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду.

Разом з тим, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами умисел обох сторін договору поруки на приховування яких-небудь інших намірів такого правочину в момент його вчинення, ніж ті, що визначені умовами договору поруки.

У свою чергу відсутність наміру виконувати зобов`язання за спірним договором має бути також доведена позивачем відповідними доказами (п. 25 постанови Верховного Суду від 29.04.2020р. у справі 909/685/18).

Однак позивач у позовній заяві не зазначив, якими доказами підтверджується свідомий намір (умисел) сторін договору поруки не виконувати його зобов`язання.

Отже, основною ознакою фіктивного правочину (на відміну від фраудаторного правочину), є те, що обумовлені таким правочином наслідки не настають (тобто такий правочин не породжує жодних майнових наслідків) (правовий висновок у постанові Судової палати з розгляду справ про банкрутство Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19).

Натомість свідченням волевиявлення відповідача щодо настання передбачених договором поруки №35-П від 25.07.2023 наслідків після з`ясування ТОВ «ФК «Оболонь Інвест Плюс» розміру заборгованості поручителя перед іншими кредиторами, було негайне звернення стягнення на грошові кошти боржника та пред`явлення виконавчого документа до виконання з подальшим зверненням стягнення на майно боржника.

З огляду на вказане вище у сукупності позивачем не доведено фіктивність договору поруки, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову з цих підстав.

Крім того, однією з підстав для визнання недійсним договору поруки позивач у позові зазначив також його фраудаторність, мотивуючи свої доводи тим, що договір поруки було укладено сторонами без дотримання принципів розумності та добросовісності, з метою створення штучного боргу, що заподіяло шкоду позивачу.

У постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) визначив, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Отже, основною ознакою фраудаторності є майновий критерій, відсутність якого виключає фраудаторність правочину, суть такого критерію в наступному: 1) фраудаторний правочин спрямований на умисне приховання майна (активів) боржника від кредиторів або умисне уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами (тобто має явно очевидний характер заподіяння шкоди кредиторам або самому боржнику; 2) внаслідок вчинення такого правочину боржник перестає бути платоспроможним перед кредиторами, чим останнім завдається шкода (збитки).

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 сформульовано поняття фраудаторного правочину - це правочин, учинений боржником умисно на шкоду кредитору. Також у цій постанові Верховний Суд наголосив, що важливими ознаками фраудаторності правочину також є: - момент укладення договору (наприклад, коли боржник усвідомлює, що майно буде забрано кредиторами за борги); - характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад, родич боржника, давній знайомий, партнер, товариш, інші пов`язана особа); - ціна, зокрема: наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника, занижена ціна.

Разом з тим, жодних доказів неплатоспроможності ОСОБА_1 станом на дату укладення договору поруки позивачем не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Верховний Суд у своїй постанові від 22 травня 2023 року в рамках справи № 936/721/21 (провадження № 61-129св23), досліджуючи питання щодо вчинення боржником фраудаторного правочину для приховання активів та ухилення від сплати боргів зазначив, що при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.

Проте, всупереч вимогам ст. 74 ГПК України, позивач не надав жодних доказів наявності очевидного умислу сторін на приховання майна (активів) боржника та заподіяння йому шкоди як кредитору.

Крім цього, позивачем не надано жодних доказів, яким чином укладення або виконання оскарженого договору поруки № 35-П від 25.07.2023 завдасть шкоди позивачу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2023

Суддя Владислав ДЕМИДОВ