Рішення

від 07.12.2023 по справі 910/13075/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2023Справа № 910/13075/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦШИНА УКРАЇНА"

про стягнення 2 913 085, 77 грн.

Представники:

від позивача: Матвєєва Т.В.;

від відповідача: Рибчинчук Д.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦШИНА УКРАЇНА" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 2 913 085, 77 грн., з яких: 1 638 051, 60 грн - пені та 1 275 034, 17 грн - курсової різниці.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.09.2023.

04.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 за ініціативою суду внесено виправлення в ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 про відкриття провадження у справі №910/13075/23.

У судовому засіданні 21.09.2023 оголошено перерву до 12.10.2023.

22.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначає, що товар за договором - автошини були замовлені відповідачем для позивача у виробника шин - нерезидента, проте у зв`язку з введенням на всій території України воєнного стану Національним банком України було скорочено граничні строки розрахунків за екпортно-імпортними операціями, такі обставини спричинили логістичні проблеми під час експорту та імпорту продукції, що вплинуло на строки поставки товару. Також, відповідач вказує про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки.

28.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій зокрема зазначає, що розмір пені нарахований відповідно до п. 8.4. договору та є правомірним. Також позивач вказує, що відповідно до норм діючого законодавства та умов договору відповідач зобов`язаний повернути розмір попередньої оплати з урахуванням курсової різниці. Крім того, позивач заперечує проти зменшення розміру штрафних санкцій.

29.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

03.10.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заперечення, в яких зазначає про наявність підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне повернення попереднього платежу.

Крім того, разом із запереченнями відповідач подав заяву про застосування позовної давності.

09.10.2023 до суду надійшла заява позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Судове засідання призначене на 12.10.2023 не відбулося, у зв`язку з тим, що 12.10.2023 о 9 год 25 хв припинилось постачання електричної енергії до приміщень Господарського суду міста Києва, розташованих по вул. Б. Хмельницького, 44, 44-Б, 44-В, що унеможливило функціонування автоматизованої системи документообігу суду, реєстрацію документів, здійснення автоматизованого розподілу судових справ і матеріалів, фіксування судових засідань технічними засобами тощо. Об 11 год 30 хв 12.10.2023 електропостачання будівель суду було відновлено, проте сервер бази даних комп?ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" потребував проведення налагоджувальних робіт. Роботу автоматизованої системи документообігу суду у штатному режимі було відновлено о 14 год 30 хв 12.10.2023, про що Господарським судом міста Києва складено акт від 12.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 підготовче засідання призначено на 09.11.2023.

03.11.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заперечення на заяву про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/13075/23 призначено на 07.12.2023.

22.11.2023 до суду надійшло клопотання позивача про стягнення судових витрат, в якому позивач просить суд судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 43 696, 29 грн та витрати на оплату перекладу документів з російської мови на українську мову з нотаріальним посвідченням (договір поставки № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020) у розмірі 4 175, 00 грн покласти на відповідача.

24.11.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав клопотання про долучення доказів, а саме нотаріально посвідчений переклад на українську мову договору поставки № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 07.12.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.01.2020 між Акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦШИНА УКРАЇНА" (далі - постачальник) укладено договір постачання № 2020/п/ОМТС/82, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товар згідно з додатками-специфікаціями за цінами, що є звичайними, справедливими, ринковими, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар та оплатити його вартість на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.1. договору, детальна інформація про кількість та якість товару міститься в додатках-специфікаціях. Специфікації на товар, оформлені належним чином і підписані уповноваженими представниками сторін, становлять невід?ємну частину договору. За згодою сторін у Специфікаціях можуть бути зазначені додаткові відомості про Товар, а також інші умови виникнення та виконання зобов?язань за Договором.

Якість Товару повинна відповідати вимогам ГОСТ і ТУ до даного Товару, зазначеного в Специфікації (п. 2.3. договору).

Згідно п. 3.1. договору, постачання товару здійснюється транспортом, у строк та на умовах, зазначених у Додатках-Специфікаціях до Договору, які з моменту підписання сторонами становлять невід?ємну частину Договору. Постачальник зобов?язується поставити Товар на умовах поставки, зазначених у Додатках-Специфікаціях відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року.

Розділом 4 договору визначено що ціна Товару становить грошову суму, виражену в національній валюті України, зазначену в Специфікації на відповідний Товар (п. 4.1. договору). Ціни на Товар, що поставляється відповідно до цього Договору, є фіксованими і можуть бути змінені тільки за згодою сторін (п. 4.2. договору). Загальна сума Договору визначається як вартість Товару, постачання якого здійснюється відповідно до Додатків-Специфікацій, що додаються до нього. Зміна загальної суми Договору здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін Додатків-Специфікацій на додатковий товар (п. 4.3. договору).

За умовами п. 5.1. договор, розрахунки за цим Договором проводяться в національній валюті України.

Відповідно до п. 5.2. договору, оплата вартості Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, на підставі рахунків-фактур, виставлених Постачальником, на умовах і в строки, зазначені в Додатках-Специфікаціях до договору. Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Згідно п. 5.4. договору, після перерахування попереднього платежу на поточний рахунок постачальника і невиконання постачальником поставки в строки, зазначені в специфікації, останній зобов`язаний повернути грошові кошти на поточний рахунок покупця протягом 3-х банківських днів з моменту закінчення строку поставки.

Пунктом 8.3. договору визначено, що постачальник несе відповідальність за непоставку або недопоставку Товару у вигляді пені в розмірі 0, 3% від суми недопоставленого Товару за кожен день прострочення поставки. До виконання Постачальником вимог Покупця щодо оплати суми зазначеної пені, Покупець має право відмовитися від подальшого приймання та оплати Товару, а також вимагати повернення раніше сплачених за Товар сум, у порядку, передбаченому п. 5.4. цього Договору.

Відповідно до п. 8.4. договору, постачальник несе відповідальність за несвоєчасне повернення отриманої передоплати у вигляді відсотків у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент виникнення зобов`язання щодо повернення передоплати, від суми неповернутих грошових коштів за кожен день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2023 року. У разі якщо у сторін на момент закінчення строку дії договору залишаються невиконаними договірні зобов`язання і не задоволені законні вимоги, дія договору продовжується щодо таких зобов`язань до задоволення законних вимог (п. 13.3. договору в редакції додаткової угоди № 4 від 07.12.2022).

Відповідно до специфікації № 10 від 25.04.2022 до договору № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020, товар, що поставляється: Автошина 33.00-51, сл.58, ТКВЧ 511, навантаж.при 50/10км/год - 35500/61500, глуб. прот. -88,3 мм, виробник - Advance, кількість - 12 шт., ціна без ПДВ - 4250128, 44 грн, ПДВ 20 % - 850025, 69 грн. Всього - 5 100 154, 13 грн.

Умови оплати: 100 % передплата (до 30.04.2022) - п. 1 специфікації.

Умови поставки: DDP склад покупця - п. 2 специфікації.

Строк поставки: впродовж 185 календарних днів з моменту передплати, але не пізніше 30.09.2022 - п. 3 специфікації.

Як зазначає позивач, відповідно до умов до договору, ним на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 1207 від 25.04.2022 було перераховано відповідачу в якості попередньої оплати 5 100 154, 13 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9409097 від 27.04.2022.

Тож, відповідач зобов`язаний був поставити товар до 30.09.2022.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 52-07/3137 від 18.05.2022 позивач звертався до відповідача, в якому просив надати інформацію про відвантаження автошин 33.00-51. (додається).

Листом від 23.05.2022 № 0523-01 відповідач надав відповідь на вищезазначений лист позивача, в якому вказав новий графік поставки.

Проте, позивач не погодився з новим графіком поставки та листом від 03.06.2022 № 52-07/3193 просив відповідача докласти максимально зусиль для поставки автошин на комбінат згідно підписаної специфікації не пізніше вересня 2022, враховуючи умови поставки DDP склад покупця м. Кривий Ріг.

20.09.2022 на адресу позивача надійшов лист відповідача № 0920-01 від 20.09.2022, в якому відповідач повторно змінює графік поставки посилаючись на спалах COVID 19, загострення конфлікту у Тайвані та накладення санкцій на компанії рф та вказує кінцеву дату поставки - 30.10.2022.

Позивач, в свою чергу, листом від 05.10.2022 № 52-07 повідомив відповідача, що станом на 05.10.2022 автошини ТОВ "СПЕЦШИНА УКРАЇНА" на комбінат не поставлені, наведений у листі № 0920-01 від 20.09.2022 графік поставки є неприйнятним для позивача. Позивач повторно просив відповідача прикласти максимально зусиль для доставки автошин на АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" в стислі терміни.

З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2022 відповідачем було поставлено позивачу товар - автошини. При комісійному прийманні Товару сторонами оформлено акт приймання продукції (товарів) за якістю від 30.11.2022, за участю представників відповідача. Відповідно до вказаного акту, при отриманні товару - автошин виявлені недоліки. Поставлено товар неналежної якості та автошини з виявленими пошкодженнями до експлуатації не придатні, не можуть використовуватися та підлягають заміні.

Листом від 30.11.2022 №3 52-07/3541 позивач звернувся до відповідача, в якому зазначив, що 30.11.2022 в результаті комісійного приймання автошин з спеціалістами комбінату та представниками ТОВ "СПЕЦШИНА УКРАЇНА" при візуальному огляді були виявлені пошкодження бортовин та бортових кілець на всіх автошинах. З даними пошкодженнями позивач не може приняти автошини, що зафіксовано в акті приймання продукції (товарів) за якістю від 30.11.2022, у зв`язку з чим позивач відповідно до умов п. 2.5. договору просив відповідача замінити неякісний товар - автошини 33.00-51 Advance у кількості 12 шт та поставити в найкоротший термін на комбінат.

Відповідач листом від 30.11.2022 № 1130-1 надав відповідь на вищезазначений лист позивача, в якому повідомив, що пошкодження автошин не є критичним і не впливає на подальшу експлуатацію, крім того, процес виробництва нових та їх доставка може зайняти до 10 місяців, у зв?язку з чим було запропоновано ремонт пошкоджених зон.

На вказаний лист, позивач листом від 01.12.2022 № 52-07/3542 надав відповідь, в якому наполягав виконати п.2.5. договору, а саме замінити автошини на нові та поставити в найкоротший термін.

Однак, як зазначає позивач, попри неодноразові звернення Товариства про здійснення заміни автошин на нові, заміна неякісного товару проведена не була.

При цьому, листом від 05.12.2022 № 1205-1 відповідач повідомив позивача про неможливість заміни Товару у найкоротший термін.

У зв?язку з цим, 04.01.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 52-07/0014 про повернення коштів, в якій просив відповідача у зв`язку з поставкою неякісних автошин та невиконання умов поставки в строки зазначені у специфікації, на підставі п. 5.4. договору № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020 повернути кошти у сумі передплати 5 100 154, 13 грн на поточний рахунок позивача протягом 3-х банківських днів.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 11.01.2023 по 27.01.2023 відповідач повернув позивачу суму попередньої оплати у розмірі 5 100 154, 13 грн, що підтверджується довідкою АТ «Сенс банк» № 26787-17.3/2023 від 05.07.2023.

03.04.2023 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію-вимогу № 52-16/355 від 03.04.2023, в якій позивач зазначив, зокрема, що відповідачем повернуто передплату без врахування курсової різниці та вимагав відповідача перерахувати на користь позивача пеню у розмірі 2 173 567, 79 грн та сплатити курсову різницю у розмірі відповідно до коригуючого рахунку у сумі 1 275 034, 17 грн у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копією фіскального чеку та накладною АТ «Укрпошта» від 03.04.2023 № 5002705579777.

Листом від 17.04.2023 № 1704/1 відповідач надав відповідь на вищезазначену претензію позивача, в якому зазначив, про необгрунтованість вимоги позивача щодо сплати пені та курсової різниці та відмовив у задоволенні таких вимог позивача.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару належної якості у визначений договором строк, тому просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 638 051, 60 грн, з яких: 918 027, 74 грн - пеня за період з 01.10.2022 по 29.11.2022 нарахована відповідно до п. 8.3. договору за порушення строку поставки товару та 720 023, 86 грн - пеня за загальний період з 06.10.2022 по 26.01.2023 нарахована відповідно до п. 8.4. договору за порушення строку повернення попередньої оплати, а також заявлено до стягнення з відповідача 1 275 034, 17 грн - курсової різниці.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості укладання договорів за державним замовленням (державних контрактів) визначаються Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони".

Згідно з пунктом 6 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорі застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до специфікації № 10 від 25.04.2022 до договору № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020, товар, що поставляється: Автошина 33.00-51, сл.58, ТКВЧ 511, навантаж.при 50/10км/год - 35500/61500, глуб. прот. -88,3 мм, виробник - Advance, кількість - 12 шт., ціна без ПДВ - 4250128, 44 грн, ПДВ 20 % - 850025, 69 грн. Всього - 5 100 154, 13 грн.

Умови оплати: 100 % передплата (до 30.04.2022) - п. 1 специфікації.

Умови поставки: DDP склад покупця - п. 2 специфікації.

Строк поставки: впродовж 185 календарних днів з моменту передплати, але не пізніше 30.09.2022 - п. 3 специфікації.

Судом встановлено, що позивачем відповідно до умов до договору, на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 1207 від 25.04.2022 було перераховано відповідачу в якості попередньої оплати 5 100 154, 13 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9409097 від 27.04.2022.

Тож, відповідач зобов`язаний був поставити товар до 30.09.2022.

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Судом встановлено, що 30.11.2022 відповідачем було поставлено позивачу товар - автошини. При комісійному прийманні Товару сторонами було оформлено акт приймання продукції (товарів) за якістю від 30.11.2022, за участю представників відповідача. Відповідно до вказаного акту, при отриманні товару - автошин, виявлені недоліки. Поставлено товар неналежної якості та автошини з виявленими пошкодженнями до експлуатації не придатні, не можуть використовуватися та підлягають заміні.

Відповідно до приписів ст. 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Частиною 1 ст. 675 Цивільного кодексу України, товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Суд зазначає, що статтею 678 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки передання товару неналежної якості.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 678 Цивільного кодексу України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару (ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.5. договору, у разі постачання постачальником недоброякісного товару (товару, що не відповідає якості), постачальник зобов`язаний здійснити заміну такого товару на товар належної (відповідної) якості протягом 20 календарних днів з моменту направлення покупцем відповідної вмоги постачальнику. Заміна товару оформляється актом за підписом обох сторін.

Суд зазначає, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких повідомляв, що 30.11.2022 в результаті комісійного приймання автошин з спеціалістами комбінату та представниками ТОВ "СПЕЦШИНА УКРАЇНА" при візуальному огляді були виявлені пошкодження бортовин та бортових кілець на всіх автошинах. З данимти пошкодженнями позивач не може приняти автошини, про що зафіксовано в акті приймання продукції (товарів) за якістю від 30.11.2022, у зв`язку з чим позивач відповідно до умов п. 2.5. договору просив відповідача замінити неякісний товар - автошини 33.00-51 Advance у кількості 12 шт та поставити в найкоротший термін на комбінат.

Проте, відповідач повідомив позивача про неможливість заміни Товару у найкоротший термін.

Тож, заміна неякісного товару не була проведена відповідачем.

Згідно п. 5.4. договору, після перерахування попереднього платежу на поточний рахунок постачальника і невиконання постачальником поставки в строки, зазначені в специфікації, останній зобов`язаний повернути грошові кошти на поточний рахунок покупця протягом 3-х банківських днів з моменту закінчення строку поставки.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 11.01.2023 по 27.01.2023 відповідач повернув позивачу суму попередньої оплати у розмірі 5 100 154, 13 грн, що підтверджується довідкою АТ «Сенс банк» № 26787-17.3/2023 від 05.07.2023.

Пунктом 8.3. договору визначено, що постачальник несе відповідальність за непоставку або недопоставку Товару у вигляді пені в розмірі 0, 3% від суми недопоставленого Товару за кожен день прострочення поставки. До виконання Постачальником вимог Покупця щодо оплати суми зазначеної пені, Покупець має право відмовитися від подальшого приймання та оплати Товару, а також вимагати повернення раніше сплачених за Товар сум, у порядку, передбаченому п. 5.4. цього Договору.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, як встановлено судом вище, відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару до 30.09.2022 (включно). Тож, починаючи з 01.10.2022 відбулося прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на форс-мажорні обставини, а саме вказує, що введення на всій території України з 24.02.2022 воєнного стану вплинуло на експорт та імпорт продукції, що в свою чергу вплинуло на строки доставки товару.

Проте, суд не приймає до уваги такі твердження відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.1. договору, сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов?язань за Договором, якщо воно стало наслідком дії обставин непереборної сили, як-то: загроза війни, воєнний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включно з, але не обмежуючись, ворожими атаками, блокадами, воєнним ембарго, діями іноземного ворога, загальною військовою мобілізацією, військовими діями, оголошеною або неоголошеною війною, діями суспільного ворога, заворушеннями, актами тероризму, диверсіями, піратством, сутичками, захопленнями, вторгненнями, революцією, заколотом, повстанням, масовими заворушеннями, введення комендантського часу, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликаних винятковими погодними умовами та стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, повінь, накопичення снігу, ожеледиця, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання ґрунту та зсуви ґрунту, інші стихійні лиха тощо, які унеможливлюють виконання договору, та які безпосередньо вплинули на виконання умов цього Договору. При цьому строк виконання зобов`язань за Договором продовжується пропорційно часу, протягом якого діяли форс-мажорні обставини.

Згідно п. 7.2. договору, у разі настання вищевказаних обставин непереборної сили, винна сторона повинна в п?ятиденний строк з моменту, коли їй стало відомо про їх настання, сповістити про них іншу сторону. Наявність зазначених обставин має бути підтверджена відповідно до вимог чинного законодавства України. Недотримання зазначених умов позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 904/5610/19.

Частиною 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії. Проте, у порушення приписів чинного законодавства та умов договору, на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначеним пунктам договору в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили, на які посилався відповідач у своєму відзиві, у визначеному цим правочином порядку.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 638 051, 60 грн, з яких: 918 027, 74 грн - пені за період з 01.10.2022 по 29.11.2022 нарахованої відповідно до п. 8.3. договору за порушення строку поставки товару та 720 023, 86 грн - пені за загальний період з 06.10.2022 по 26.01.2023 нарахованої відповідно до п. 8.4. договору за порушення строку повернення попередньої оплати.

Відповідно до п. 8.4. договору, постачальник несе відповідальність за несвоєчасне повернення отриманої передоплати у вигляді відсотків у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент виникнення зобов`язання щодо повернення передоплати, від суми неповернутих грошових коштів за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків пені за прострочення поставки товару та за прострочення повернення попередньої оплати і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з поставки товару та повернення попередньої оплати, та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 918 027, 74 грн - пені за період з 01.10.2022 по 29.11.2022 нарахованої відповідно до п. 8.3. договору за порушення строку поставки товару та 720 023, 86 грн - пені за загальний період з 06.10.2022 по 26.01.2023 нарахованої відповідно до п. 8.4. договору за порушення строку повернення попередньої оплати, що загалом становить 1 638 051, 60 грн.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача стосовно того, що вимога про повернення попередньої оплати була надіслана позивачем лише 04.01.2023 та отримана відповідачем 10.01.2023, а тому, на думку відповідача, нарахування штрафних санкцій за період з 06.10.2022 по 10.01.2023 є необгрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно п. 5.4. договору, після перерахування попереднього платежу на поточний рахунок постачальника і невиконання постачальником поставки в строки, зазначені в специфікації, останній зобов`язаний повернути грошові кошти на поточний рахунок покупця протягом 3-х банківських днів з моменту закінчення строку поставки.

Постачальник несе відповідальність за несвоєчасне повернення отриманої передоплати у вигляді відсотків у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент виникнення зобов`язання щодо повернення передоплати, від суми неповернутих грошових коштів за кожен день прострочення (п. 8.4. договору).

Таким чином, відповідно до умов договору, відповідач зобов`язаний був повернути позивачу попередню оплату у розмірі 5 100 154, 13 грн протягом 3-х банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто у строк до 05.10.2022 (включно). При цьому, умовами укладеного між сторонами договору не передбачено виставлення позивачем вимоги відповідачу про повернення попередньої оплати. Відповідно, починаючи з 06.10.2022 відбулося прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення попередньої оплати.

В той же час, разом із запереченнями на відповідь на відзив, відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності стосовно вимог про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне повернення попереднього платежу (п. 8.4. договору).

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - частина 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва позовна заява подана до суду 17.08.2023 (надіслана до суду засобами поштового зв`язку - 15.08.2023).

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача пені було також продовжено згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у відповідності до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення пені, нарахованої відповідно до п. 8.4. договору було продовжено в силу пунктів 12 та 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та, відповідно, не було пропущено позивачем.

Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦШИНА УКРАЇНА" у відзиві вказувало про зменшення заявленої до стягнення неустойки.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача.

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу/пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Згідно ст. 219 Господарського кодексу України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Проте, відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст. 219 Господарського кодексу України для зменшення розміру його відповідальності.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного фінансового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а тому заявлене клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦШИНА УКРАЇНА" про зменшення розміру неустойки на підставі ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не підлягає задоволенню.

Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦШИНА УКРАЇНА" на користь Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 1 638 051, 60 грн. (918 027, 14 грн + 720 023, 86 грн).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача курсової різниці у розмірі 1 275 034, 17 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Проте, суд зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору поставки № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020 чітко визначено, що розрахунки за цим Договором проводяться в національній валюті України (п. 5.1. договору).

Згідно п. 4.1. договору, ціна товару становить грошову суму, виражену в національній валюті України, зазначену в специфікації на відповідний товар.

Відповідно до п. 5.2. договору, оплата вартості Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, на підставі рахунків-фактур, виставлених Постачальником, на умовах і в строки, зазначені в Додатках-Специфікаціях до договору. Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Суд зазначає, що у специфікації № 10 від 25.04.2022 до договору поставки № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020 сторони погодили ціну товару, що становить 5 100 154, 13 грн.

При цьому, як зазначено судом вище, всі розрахунки та платежі за договором, здійснювались в національній валюті України - гривні, а тому курсова різниця іноземної валюти до гривні у даному випадку не підлягає застосуванню.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача курсової різниці у розмірі 1 275 034, 17 грн не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Івашківські сади" частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково у розмірі заявленої до стягнення пені - 1 638 051, 60 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивачем було подано клопотання про стягнення судових витрат, в якому позивач просив суд судові витрати, що складаються, зокрема з витрат на оплату перекладу документів з російської мови на українську мову з нотаріальним посвідченням (договір поставки № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020) у розмірі 4 175, 00 грн покласти на відповідача.

Проте, суд зазначає, що відповідно до 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації. Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави. Статус української мови як єдиної державної мови в Україні визначається виключно Конституцією України.

Суд зазначає, що позивач та відповідач є резидентами України, проте договір поставки № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020 був укладений російською мовою та у такому вигляді поданий до суду, у зв`язку з чим судом протокольною ухвалою було зобов`язано позивача подати до суду нотаріально засвідчений переклад вказаного договору на українську мову.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закони України "Про судоустрій і статус суддів", судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою.

Тож, у даному випадку позивач при зверненні до суду з вказаним позовом зобов`язаний був разом з позовною заявою надати нотаріально засвідчений переклад договору поставки № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020 на українську мову, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату перекладу документів з російської мови на українську мову з нотаріальним посвідченням (договір поставки № 2020/п/ОМТС/82 від 20.01.2020) у розмірі 4 175, 00 грн

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦШИНА УКРАЇНА" (вул. Євгена Сверстюка, буд. 19, офіс 170, м. Київ, 02022, ідентифікаційний код - 35551613) на користь Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50026, ідентифікаційний код - 00191000) 1 638 051 (один мільйон шістсот тридцять вісім тисяч п`ятдесят одну) грн 60 коп. - пені та 24 570 (двадцять чотири тисячі п`ятсот сімдесят) грн 77 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 18.12.2023.

Суддя Щербаков С.О.