Рішення

від 20.12.2023 по справі 924/1118/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" грудня 2023 р. Справа № 924/1118/23

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Гладій С.В., при секретарі судового засідання Гусько О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енерготехцентр» м. Дніпро

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» м. Нетішин, Хмельницької області

про стягнення 1787779,41 грн.

Представники сторін:

позивач: не з`явився

відповідач: не з`явився

В судовому засіданні згідно зі ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енерготехцентр» м. Дніпро звернулося до господарського суду з позовною заявою до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» м. Нетішин, Хмельницької області про стягнення 1787779,41 грн., з яких заборгованість за договором поставки № 53-124-01-22-18956 від 20.12.2022р. в сумі 1784889,60 грн., 2889,81 грн. 0,3% річних. В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 53-124-01-22-18956 від 20.12.2022р. позивач здійснив відповідачу поставку товару загальною вартістю 1784889,60 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними №4 від 18.01.2023р., №3 від 18.01.2023р., №6 від 19.01.2023р., 7 від 19.01.2023р., №8 від 08.02.2023р. Відповідач за отриманий товар розрахунки не провів що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Гладію С.В.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 30.10.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.11.2023р.

Відповідач надіслав до суду відзив на позов від 13.11.2023р., у якому вказує, що він визнає позовні вимоги в частині стягнення 1784889,60 грн. основної заборгованості за поставлений товар, тому 50% пропорційно до розміру визнаної позовної вимоги частини судового збору зі сплаченого позивачем до бюджету за подання позовної заяви у цій справі, не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а підлягає поверненню з Державного бюджету України для позивача відповідно до приписів ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 129, п.5 ч. 1 ст. 237 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір". Відповідач зазначає, що він не визнає позовні вимоги в частині стягнення 2889,81 грн. 0,3% річних за прострочення оплати поставленого товару за договором від 20.12.2022 №53-124-01-22-18956. Вказує, що позивач здійснив нарахування інфляційних втрат без врахування висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19. Врахування зазначених обставин при здійсненні обрахунку 0,3 % річних та інфляційних втрат зменшує загальний розмір цих нарахувань за весь період прострочення. Також відповідач вказує, що він не мав можливості в строк, встановлений договором, і немає можливості на цей час здійснити оплату для позивача наведених у позовній заяві сум основного боргу, відсотків річних та інфляційних втрат, у зв`язку з вкрай важким фінансовим становищем відповідача, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни, а також в результаті окупації військовими формуваннями російської федерації частини виробничих потужностей відповідача в ході військової агресії російської федерації проти України. Звертає увагу, що у відповідача виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов`язання по сплаті платежів, у тому числі, по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо. Вказує, що на тепер відповідачем втрачено значні виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, відповідач продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Відповідач зазначає, що виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, відповідач відповідно до Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" зобов`язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, всі наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, останній спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. З огляду на викладене, відповідач просить прийняти визнання відповідачем позову в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1784889,60 грн., відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків річних за прострочення оплати поставленого товару, а у разі ухвалення судом рішення про повне або часткове задоволення позовних вимог позивача, просить надати йому відстрочення виконання такого рішення суду тривалістю 10 місяців з дати ухвалення рішенням суду та повернути позивачу з Державного бюджету України 50% пропорційно до розміру визнаної позовної вимоги частини судового збору зі сплаченого ним до бюджету за подання позовної заяви у цій справі.

Позивач надіслав до суду відповідь на відзив від 21.11.2023, у якій зазначив, що оскільки відповідач визнав позов частково, то підстави для застосування ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір". Суд має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними ст. 129 ҐГПК України. Вказує, що відповідач в відзиві на позовну заяву не зазначає, з яких підстав не визнає нарахування 0,3% річних від простроченої суми відповідно до п.8.4. договору. Також відповідачем не наведено жодної норми матеріального права, яка обґрунтовує його заперечення в цій частині. Звертає увагу, що нарахування 0,3% річних відповідають умовам укладеного договору між позивачем та відповідачем та узгоджуються з положеннями ст. 625 ЦК України. Крім того, позивач вказує, що посилання відповідача в відзиві на позовну заяву щодо не можливості проведення оплати боргу є необґрунтованими та такими, що суперечать нормам матеріального права та фактичним обставинам справи. Наведені заперечення відповідача не звільняють його як покупця від обов`язку здійснити оплату за поставлений товар. Скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення. Належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для відстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст.ст. 73-80 ГПК України. Крім того, відповідач не обґрунтував доцільність відстрочення рішення суду саме на 10 місяців та не надав доказів наявності можливості в майбутньому виконання рішення суду через такий термін.

Ухвалою суду від 30.11.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу №924/1118/23 до судового розгляду по суті на 20.12.2023р.

Представник позивача в судовому засіданні не з`явився, надіслав на адресу суду клопотання в якому просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду клопотання в якому просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.

Між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерготехцентр" (далі - постачальник) 20.12.2022 укладено договір поставки №53-124-01-22-18956 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю в передбачені цим договором строки товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, кодом УКТ ЗЕД, ціною, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток №1 до договору), та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2 договору предметом поставки по даному договору є товар: 44160000-9 згідно ДК 021:2015 Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби.

Місцем виконання цього договору є місто Нетішин Хмельницької області (п. 1.3 договору).

За умовами п. 3.1 договору строк поставки товару становить 30 календарних днів з дати укладення сторонами цього договору.

Поставка товару згідно специфікації здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DРP згідно з Інкотермс 2020 на склад вантажоотримувачаза адресою: Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство»/ склад №5, м. Нетішин, Хмельницька область, 30100. (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.5 договору датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної вантажоотримувачем.

Відповідно до п. 4.1 договору ціна товару по договору становить: 1487487,00 грн., крім того ПДВ 20% 297497,40 грн., всього ціна договору: 1784984,40 грн.

Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією №1 (додаток 1 до договору) (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

За умовами п. 5.3 договору датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

Пунктом 6.1.2 договору визначений обов`язок покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого товару.

Відповідно до п. 7.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначений в п. 2 ст.14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін. Для виконання цього договору запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами) не вважається форс-мажорною обставиною.

Наявність форс - мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом (п. 7.2 договору).

Згідно з п. 7.3 договору сторона, що зазнала форс - мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення форс - мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону.

У випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3 % річних від простроченої суми (п. 8.4 договору).

За умовами п. 11.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань.

Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Додатком №1 до договору сторони оформили специфікацію №1, в якій погодили, зокрема товар, що підлягає поставці, та його загальну вартість 1784984,40 грн. з ПДВ.

Додатком № 2 до договору оформлено технічну специфікацію.

На виконання умов договору №53-124-01-22-18956 від 20.12.2022 позивач поставив відповідачу визначений у договорі товар на загальну суму 1784984,40 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №4 від 18.01.2023 на суму 184488,00 грн., №3 від 18.01.2023 на суму 1541076,00 грн., №6 від 19.01.2023 на суму 56760,00 грн., №7 від 19.01.2023р. на суму 1680,00 грн., №8 від 08.02.2023р. на суму 885,60 грн., а також податковими накладними №5 від 18.01.2023, №4 від 18.01.2023, №7 від 19.01.2023, №8 від 19.01.2023 та №9 від 08.02.2023 із рішеннями про їх реєстрацію.

Матеріали справи містять ярлики на придатну продукцію №Я-5-013-24 від 02.02.2023, №Я-5-023-24 від 17.02.2023, №Я-5-015-24 від 09.02.2023 та №Я-5-009-24 від 02.02.2023.

Позивач звертався до відповідача з претензією №18/09/23-1 від 18.09.2023, згідно з якою просив здійснити оплату заборгованості за договором в сумі 1787334,77 грн., нарахованих відсотків річних.

Однак відповідач в відповіді на претензію повідомив позивача, що основну заборгованість планує сплатити найближчим часом після надходження коштів за відпущену на ринок електроенергію.

Відповідач з позивачем за отриманий товар не розрахувався, таким чином заборгованість відповідача перед позивачем на день звернення з позовом до суду згідно договору поставки становить 1784889,60 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу 0,3% річних згідно договору поставки №53-124-01-22-18956 від 20.12.2022 в сумі 2889,81 грн.

В зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань, позивач подав позов про стягнення з відповідача заборгованість за договором поставки №53-124-01-22-18956 від 20.12.2022 в сумі 1784889,60 грн. основного боргу, 2889,81 грн. 0,3% річних.

До позовної заяви долучено також підписаний лише позивачем акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого станом на 14.09.2023 заборгованість відповідача на користь позивача становила 1784889,60 грн.

Аналізуючи надані докази та пояснення сторін, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають із договорів поставки. Так, на підставі договору №53-124-01-22-18956 від 20.12.2022 та специфікації № 1 (додаток №1 до договору) позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1784889,60 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №4 від 18.01.2023 на суму 184488,00 грн., №3 від 18.01.2023 на суму 1541076,00 грн., №6 від 19.01.2023 на суму 56760,00 грн., №7 від 19.01.2023р. на суму 1680,00 грн., №8 від 08.02.2023р. на суму 885,60 грн., податковими накладними №5 від 18.01.2023, №4 від 18.01.2023, №7 від 19.01.2023, №8 від 19.01.2023 та №9 від 08.02.2023 із рішеннями про їх реєстрацію та ярликами на придатну продукцію №Я-5-013-24 від 02.02.2023, №Я-5-023-24 від 17.02.2023, №Я-5-015-24 від 09.02.2023 та №Я-5-009-24 від 02.02.2023.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст.692 ЦК України).

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з п. 5.1 договору, оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами ст. 252 ЦК України строк визначається, зокрема днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною 5 ст. 254 ЦК України передбачено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання слід враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

З урахуванням положень ст. 253 ЦК України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення відповідача щодо виконання зобов`язання з оплати перед позивачем, починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, а саме з наступного дня після оформлення ярлика на придатний товар.

Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу ч.5 ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Як вбачається із матеріалів справи, на поставлену продукцію був оформлений ярлик на придатну продукцію №Я-5-013-24 від 02.02.2023. Отже, відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу кошти в сумі 56760,00 грн. у строк по 01.04.2023 включно, оскільки 01.04.2023 є вихідним днем.

Ярлик на придатну продукцію №Я-5-023-24 був оформлений 17.02.2023, у зв`язку із чим відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу кошти в сумі 885,60 грн. у строк по 16.04.2023 включно, оскільки 16.04.2023 є вихідним днем.

Ярлик на придатну продукцію №Я-5-015-24 був оформлений 09.02.2023, у зв`язку із чим відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу кошти в сумі 1680,00 грн. у строк по 08.04.2023 включно,оскільки 08.04.2023 є вихідним днем.

Ярлик на придатну продукцію №Я-5-009-24 був оформлений 02.02.2023, у зв`язку із чим відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу кошти у строк по 01.04.2023 включно, оскільки 01.04.2023 є вихідним днем.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що відповідач не розрахувався за отриманий товар, доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому, відповідач у відзиві на позов визнав позовні вимоги в частині основного боргу.

За таких обставин позивач обґрунтовано заявив до стягнення 1784889,60 грн. заборгованості.

У зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань, а також керуючись п.п. 8.4 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач заявив до стягнення 2889,81 грн. 0,3 % річних, з яких 2495,28 грн. за період з 03.02.2023 по 04.04.2023 (197 днів) на суму боргу 1541076,00 грн., 298,72 грн. за період з 03.02.2023 по 04.04.2023 (197 днів) на суму боргу в розмірі 184488,00 грн., 91,90 грн. за період з 03.02.2023 по 04.04.2023 (197 днів) на суму боргу в розмірі 56760,00 грн., 2,62 грн. за період з 10.02.2023 по 11.04.2023 (190 днів) на суму боргу в розмірі 1680,00 грн., 1,29 грн. за період з 20.02.2023 по 21.04.2023 (178 днів) на суму боргу в розмірі 885,60 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 8.4 договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3 % річних від простроченої суми.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 0,3% річних та встановив правомірність та правильність нарахування 0,3% річних в загальному розмірі 2889,81грн.

Щодо посилань відповідача на наявність об`єктивних і незалежних від нього обставин (форс-мажорних обставин), які зумовили невиконання зобов`язань за договором, то суд зазначає, що у контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними, (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що визначені ним обставини є форс-мажорними та стали причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті товару, проте належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Посилання відповідача на скрутне фінансове становище не може вважатись форс-мажорною обставиною, оскільки за умовами ст. 617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. При цьому, суд враховує, що договір №53-124-01-22-18956, за яким у відповідача наявна заборгованість у даній справі, було укладено 20.12.2022, тобто у час, коли в країні діяв воєнний стан, відповідач уже перебував у скрутному фінансовому становищі та мали місце інші обставини, зазначені відповідачем у відзиві.

Крім того, відповідно до п. 7.1 договору сторони погодили, що для виконання цього договору запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами) не вважається форс-мажорною обставиною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1787779,41 грн., з яких 1784889,60 грн. заборгованість по сплаті вартості поставленого товару, 2889,81 грн. 0,3 % річних.

У відзиві на позов відповідач просить надати йому відстрочення виконання рішення суду тривалістю 10 місяців з дати ухвалення рішенням суду.

Згідно зі ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 4 статті 331 ГПК України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3)стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Таким чином, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

В обґрунтування неможливості виконання зобов`язань перед позивачем, відповідач посилається на важкий фінансовий стан, початок військової агресії і введення в Україні воєнного стану та невиконанням грошових зобов`язань перед відповідачем контрагентами.

З приводу наведеного суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Стаття 42 ГК України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а ч. 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Необхідність відстрочення виконання рішення суду повинно обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною.

Скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості в значному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення.

Належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для відстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст.ст. 73-80 ГПК України.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано доцільності відстрочення рішення суду саме на 10 місяців та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому (через 10 місяців) виконати рішення у цій справі.

Водночас, відповідачем не подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності саме на момент ухвалення рішення, зокрема довідки про відсутність майна у власності, коштів (тощо).

Також суд зауважує, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача, у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Так, договір №53-124-01-22-18956, за яким у відповідача виникла заборгованість у даній справі, було укладено 20.12.2022.

На момент укладення договору відповідач уже перебував у скрутному фінансовому становищі та мали місце інші обставини, зазначені відповідачем у відзиві.

За умовами п. 3.1 договору строк поставки товару становить 30 календарних днів з дати укладення сторонами цього договору. Згідно з п. 5.1 оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Таким чином, укладаючи вищевказаний договір на визначених у ньому умовах, позивач погодився взяти на себе відповідні зобов`язання, незважаючи на існування тих обставин, які він зазначає підставою для відстрочення виконання рішення, що не може свідчити про їх винятковість.

Крім того, суд приймає до уваги, що основна частина коштів, заявлених позивачем до стягнення у даній справі, є основним боргом. Позивач розраховує на отримання даних коштів в своїй господарській діяльності та з їх врахуванням планує свої видатки. Тому відстрочення виконання рішення може призвести до значного негативного наслідку в фінансовому становищі позивача.

З огляду на вказане безпідставним є також посилання відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі № 910/4918/22, оскільки у вказаній справі було заявлено позовну вимогу про стягнення лише інфляційних втрат та річних, в той час як сума основного боргу була сплачена в повному обсязі.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).

Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів чи наявність інших обставин. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

З огляду на вищевикладене, враховуючи заперечення позивача, вину відповідача у простроченні зобов`язань з оплати заборгованості за поставлений товар за укладеним із позивачем договором, матеріальні інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі № 924/1118/23.

При розподілі судового збору суд враховує наступне.

Згідно з інформацією, що міститься у відзиві на позов, відповідач визнав позов в частині основної заборгованості в сумі 1784889,60 грн.

За умовами ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч.3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

При цьому вказані положення не містять імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 у справі №910/14479/21 зробив висновок, що приписи ч.1 ст.130 ГПК України та ч.3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених ст. 129 ГПК України.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Енерготехцентр" з Державного бюджету України 10709,34 грн. сплаченого судового збору.

Решта судових витрат зі сплати судового збору згідно з ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача, в зв`язку із задоволенням позовних вимог. При цьому враховано, що зважаючи на подання до суду позовної заяви через систему "Електронний суд", позивач відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" згідно з платіжним дорученням № 667 від 18.10.2023 сплатив судовий збір із застосуванням коефіцієнту 0,8, що становить 21453,35 грн.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 130, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Енерготехцентр" м. Дніпро до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 1787779,41 грн. задовольнити.

Стягнути з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд.20, код 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Енерготехцентр" (м. Дніпро, проспект Мануйлівський, буд. 11. приміщення 32, код 41623455) 1784889,60 грн. (один мільйон сімсот вісімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 60 коп.) заборгованості, 2889,81 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 81 коп.) 0,3% річних, 10744,01 грн. (десять тисяч сімсот сорок чотири гривні 01 коп.) витрат на оплату судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Енерготехцентр" (м. Дніпро, проспект Мануйлівський, буд. 11. приміщення 32, код 41623455) з Державного бюджету України 10709,34 грн. (десять тисяч сімсот дев`ять гривень 34 коп.) сплаченого судового збору.

Примірник платіжної інструкції № 667 від 18.10.2023 про сплату судового збору знаходиться в матеріалах справи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 22.12.2023р.

СуддяС.В. Гладій

Відрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (м. Дніпро, проспект Мануйлівський, буд. 11. приміщення 32, код 41623455)(реком. з повід.)

3 - представнику позивача (адвокату Абліцову Д.В.) (електронний суд)

4 - відповідачу office@khnpp.atom.gov.ua