Ухвала

від 20.12.2023 по справі 910/20337/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/20337/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Ларін В.В. (адвокат)

відповідача - Рудь Г.І. (адвокат), Колос Ю.В. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства "Медичні закупівлі України" та Приватного акціонерного товариства "Лекхім"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 (у складі колегії суддів: Ходаківська І.П. (головуючий), Демидова А.М., Владимиренко С.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України"

до Приватного акціонерного товариства "Лекхім"

про стягнення неустойки, ціна позову 67 741 768,97 грн,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року Державне підприємство "Медичні закупівлі України" (далі -ДП "Медичні закупівлі України", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Лекхім" (далі -ПрАТ "Лекхім", Відповідач) про стягнення 67 741 768, 97 грн, з яких: 9 283 495, 27 грн пені та 17 101 175, 50 грн штрафу за прострочення поставки партії № 1; 17 742 600, 87 грн пені та 23 614 497, 31 грн штрафу за прострочення поставки партії № 2 за договором про закупівлю № 09/390-12/2020 від 30.12.2020 (далі - Договір).

В обґрунтування позову ДП "Медичні закупівлі України" посилалося на те, що Відповідач порушив зобов`язання за договором про закупівлю № 09/390-12/2020 від 30.12.2020 в частині своєчасної поставки товару. Відповідно до графіка поставок вакцини (додаток № 3 до Договору) партія № 1 в кількості 700 000 флаконів/шприців повинна була бути поставлена протягом 30 календарних днів з дати реєстрації продукції, зокрема компетентним органом Китаю, але не пізніше ніж 31.03.2021; партія № 2 - 1 213 316 флаконів/шприців - протягом 90 календарних днів з дати реєстрації продукції одним із компетентних органів, зокрема Китаю, але не пізніше ніж 31.05.2021.

Позивач стверджує, що Відповідач зобов`язаний був поставити партію № 1 продукції протягом 30 днів від дня реєстрації вакцини в КНР - до 11.03.2021. Станом на 11.03.2021 партія № 1 Відповідачем поставлена не була, в результаті чого ПрАТ "Лекхім", починаючи з 12.03.2021, прострочив поставку на 38 днів. Водночас партію № 2 Відповідач мав поставити упродовж 90 днів від дня реєстрації вакцини в КНР - до 10.05.2021. Станом на 10.05.2021 партія № 2 Відповідачем поставлена не була, в результаті чого останній, починаючи з 11.05.2021, прострочив поставку на 50 днів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 у справі № 910/20337/21 в позові відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач не прострочив поставку товару, оскільки до одержання письмового підтвердження Позивача № 05/357-04/2021 від 7 квітня 2021 року про готовність прийняти товар, не міг виконати свій обов`язок, набув права відстрочити виконання свого зобов`язання на відповідний строк. Подальше ж виконання ним зобов`язання з передачі продукції у межах такої відстрочки було правомірним та не тягне передбаченої договором відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ДП "Медичні закупівлі України" оскаржило його в апеляційному порядку з мотивів нез`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 у справі № 910/20337/21 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ПАТ "Лекхім" про стягнення 1 954 420,06 грн пені.

У скасованій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ПрАТ "Лекхім" на користь ДП "Медичні закупівлі України" 1 954 420,06 грн пені.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 у справі №910/20337/21 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням встановленого ним факту прострочення кредитора (на 33 дні) та дати фактичної поставки партії №1 у кількості 500 000 флаконів (18.05.2021), дійшов висновку про наявність підстав для покладення на Відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені у розмірі 1 954 420, 06 грн за період з 10.05.2021 по 17.05.2021 включно.

Водночас, з огляду на умови пункту 8.7 Договору, кінцевої дати поставки продукції по партії № 2 (31.05.2021), факту прострочення кредитора та дат фактичної поставки партії № 2, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав для покладення на Відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені та штрафу за прострочення поставки партії № 2 продукції.

Приймаючи рішення, апеляційний господарський суд виходив з того, що датою реєстрації інактивованої вакцини для запобігання SARS-CoV-2 (COVID-19) "CoronaVac" Китайською Народною Республікою є 09.02.2021, тому відлік зобов`язання постачальника на поставку партії № 1 продукції розпочався з 10.02.2021 відповідно до умов договору та положень частини першої статті 253 ЦК України, згідно з якою перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Останнім днем строку поставки партії № 1 продукції у 30 календарних днів з дати реєстрації вакцини є 11.03.2021, а тому суд апеляційної інстанції вважав відсутніми правові підстави для нарахування пені за період з 06.03.2021 по 09.03.2021. Наведені обставини, встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 910/6535/21, яка набрала законної сили, мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі та не потребують повторного доказування відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України.

Отже, поставка партії № 1 продукції відбулась в інші строки, ніж це було погоджено сторонами у додатку № 3 до договору, оскільки замовник (Позивач) протягом 33 днів не вчиняв дій, до вчинення яких постачальник (Відповідач) не міг виконати свого обов`язку з поставки, які полягали у ненаданні ані підтвердження про готовність прийняти поставку із зазначенням адреси пункту призначення (складу), ані зауважень як того вимагає п. 4.4. договору про закупівлю.

Без отримання від замовника підтвердження про готовність прийняти поставку постачальник не мав права відправляти продукцію.

Таким чином, за висновками суду, оскільки з боку замовника мало місце прострочення кредитора, то постачальник (Відповідач) розпочав поставку партії № 1 продукції з об`єктивних причин лише після отримання від замовника (Позивача) підтвердження про готовність прийняти поставку із зазначенням адреси пункту призначення.

07.04.2021 Позивач листом від 07.04.2021 № 05/357-04/2021 підтвердив готовність прийняти партію продукції у кількості 200 000 флаконів та вказав адресу пункту призначення (складу поставки).

За змістом норм статей 612, 613 ЦК України, статті 220 ГК України (частина 3), прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. При цьому кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Пунктом 8.7 Договору передбачено, що в разі порушення строку поставки, непередачі (несвоєчасної передачі, повернення з підстав, визначених договором) продукції, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі 0,1 % від ціни продукції, строк поставки якої порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданої (несвоєчасно переданої, повернутої) вакцини за кожен день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язання, включаючи день виконання такого зобов`язання. За порушення строку поставки вакцини понад 30 календарних днів відповідач додатково сплачує штраф в розмірі 7 відсотків від ціни вакцини, строк поставки якої порушено.

Водночас аналіз норм частини 2 статті 251, статті 253 частини 1 статті 255, частини 3 статті 549 ЦК України дає підстави для висновку, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені. Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Отже, з урахуванням факту прострочення кредитора (на 33 дні) та дати фактичної поставки партії №1 у кількості 500 000 флаконів (18.05.2021), суд апеляційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ПрАТ "Лекхім" про стягнення 1 954 420, 06 грн пені та задовольнив позов ДП "Медичні закупівлі України" у цій частині. При цьому пеню стягнуто за період з 10.05.2021 по 17.05.2021 включно.

У частині стягнення решти пені (у т.ч. і за несвоєчасну поставку партії № 2) та стягнення штрафу рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У касаційній скарзі ДП "Медичні закупівлі України" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - неврахування висновків, викладених у постанові суду касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 910/16005/17).

Відповідач у відзиві на цю касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Медичні закупівлі України".

В свою чергу, ПрАТ "Лекхім" у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 13.09.2023 в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 26.10.2022 про відмову у позові у відповідній частині. Обґрунтовує скаргу, зокрема, недотриманням судами норм статті 79, підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - неврахування висновків, викладених у постановах суду касаційної інстанції (постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 24.11.2021 у справі № 924/232/18, від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 28.03.2023 у справі № 916/2492/21).

Відзиву на касаційну скаргу Відповідача не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзиві доводи, Верховний Суд відхиляє їх та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, а тому касаційне провадження за касаційними скаргами ДП "Медичні закупівлі України" та ПрАТ "Лекхім" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 та на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 підлягає закриттю з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування судами одних і тих самих норм матеріального права у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Однак, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Щодо доводів касаційної скарги Позивача (ДП «Медичні закупівлі України»)

У справі № 910/16005/17, на неврахування висновку у якій наголошує Позивач, судом розглядався спір між двома товариствами про стягнення заборгованості за договором оренди майна. При цьому позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивач належно виконав свої договірні зобов`язання та передав відповідачеві у строкове платне користування обумовлене майно, натомість останній не виконав унормовані договором обов`язки по сплаті орендної плати, внаслідок чого виникла заборгованість.

При цьому порядок нарахування та стягнення такої заборгованості відмінний від порядку нарахування неустойки за несвоєчасну поставку товару за договором про закупівлю, що є предметом спору у даній справі.

В такий спосіб правовідносини у наведеній Позивачем справі №910/16005/17 та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Отже, у справі, що наведена скаржником, та у справі, що розглядається, мають місце відмінні предмет та підстави позову та, відповідно, обставини, що підлягають встановленню у цій справі.

Крім того, суд звертає увагу, що у справі № 910/16005/17 Верховним Судом не формувалося висновку, на який посилається скаржник, оскільки, як свідчить текст цієї постанови, Верховний Суд, враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями обставин неналежного виконання зобов`язання стороною договору, погодився із наявністю підстав для стягнення заборгованості.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній у касаційній скарзі постанові Верховного Суду, в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

У свою чергу, переоцінка поданих сторонами доказів, встановлення нових обставин справи, вирішення питання додаткової перевірки доказів, їх переваги один над одним виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції з огляду на норми статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Ця стаття також позбавляє суд права розглядати касаційну скаргу на інших підставах, ніж у ній наведені.

Щодо доводів касаційної скарги Відповідача (ПрАТ «Лекхім»)

Підставою подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції Відповідач визначив неврахування при її винесенні висновків Верховного Суду у подібних, на його думку, правовідносинах.

Розглянувши вказані доводи ПрАТ «Лекхім» та дослідивши вказані у касаційній скарзі судові рішення, Верховний Суд зазначає наступне.

При розгляді справи № 910/5041/22 визначальним для сторін було встановлення дати переходу права власності на товар - предмет договору задля стягнення (повернення) попередньої оплати.

У справі № 924/232/18 предметом судового дослідження є взагалі питання наявності між сторонами договірних відносин, оскільки первинні документи на їх підтвердження (спростування) сторонами та судом оцінюються критично.

При дослідженні предмету спору у справі № 916/2620/20 з`ясовувалися питання належності та допустимості доказів (зокрема актів прийому-передачі) на виконання договору поставки товару, тобто підлягали застосуванню зовсім інші норми права, ніж у даній справі.

У справі № 916/2492/21 судом досліджувалися умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів (переважно податкових накладних) на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановлювалася наявність (відсутність) підстав для стягнення заборгованості за договором.

Зважаючи на викладене, суд критично сприймає доводи касаційної скарги Відповідача щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у подібних, на його думку, правовідносинах, а посилання скаржника на статтю 79 ГПК України фактично є посиланням на загальні норми процесуального закону.

При цьому Суд звертає увагу, що вже склалася усталена практика Верховного Суду застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України щодо вірогідності доказів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 03 2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного з них.

У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд з урахуванням, зокрема, статті 86 ГПК України на підставі оцінених ним доказів встановив обставини щодо прострочення Відповідачем виконання зобов`язання.

Натомість з доводів касаційної скарги ПрАТ "Лекхім" не випливає, що судом було порушено вимоги як статті 86 ГПК України в цілому, так і стандарт вірогідності доказів, передбачений статтею 79 цього Кодексу.

В такий спосіб доводи Відповідача стосуються незгоди з встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та мають на меті їх переоцінку, що в силу приписів статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин судові рішення Верховного Суду у справах, на які посилаються скаржники, та рішення у даній справі є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них за змістовним критерієм.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, доводи заявників про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими.

Зважаючи на те, що наведені скаржниками підстави для касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримали підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття зазначеного провадження за касаційними скаргами Державного підприємства "Медичні закупівлі України" та Приватного акціонерного товариства "Лекхім" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 у справі №910/20337/21.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд касаційних скарг покладається на скаржників та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Медичні закупівлі України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 у справі №910/20337/21 закрити.

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Лекхім" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №910/20337/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий В. Зуєв

Судді Н. Багай

І. Берднік