Постанова

від 06.12.2023 по справі 902/533/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/533/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінорбіт» - Путіліна Є.В.,

Вінницької міської ради - Вініцької Б.А.,

Виконавчого комітету Вінницької міської ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької міської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 (у складі колегії суддів: Розізнана І.В. (головуючий), Грязнов В.В., Павлюк І.Ю.)

та рішення Господарського суду Вінницької області від 01.06.2023 (суддя Яремчук Ю.О.)

у справі № 902/533/23

за позовом Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінорбіт»

до Вінницької міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Виконавчого комітету Вінницької міської ради,

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року Спільне українсько-німецьке підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінорбіт» (далі - СУНП ТОВ «Вінорбіт») звернулося до суду з позовом до Вінницької міської ради про визнання незаконними та скасування пунктів 2, 3, 4 рішення 31 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 31.03.2023 № 1574 «Про відмову в продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення та скасування дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюване рішення відповідача суперечить актам цивільного законодавства і порушує права позивача на придбання у власність земельної ділянки, на якій розташовано належні позивачу об`єкти нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.04.2023 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Виконавчий комітет Вінницької міської ради.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.06.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2023, позов задоволено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2023 року Вінницька міська рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 902/533/23 за касаційною скаргою Вінницької міської ради з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.12.2023.

СУНП ТОВ «Вінорбіт» у відзиві на касаційну скаргу, поданому представником - адвокатом Путіліним Є.В. через систему «Електронний суд», зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Виконавчий комітет Вінницької міської ради в судове засідання свого представника не направив.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, відсутність клопотань зазначеного учасника справи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 08.09.2020 СУНП ТОВ «Вінорбіт» є власником вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення № 251, загальною площею 190 кв. м, розташованого у м. Вінниці по вул. Шевченка, 7, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.09.2020.

На підставі рішення Вінницької міської ради від 26.03.2021 № 346 між Вінницькою міською радою (орендодавець) та СУНП ТОВ «Вінорбіт» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:050:0236, площею 0,0401га, строком на 10 років.

Вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Вінниця, вул. Шевченка, 7, розроблений МКП «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури» на замовлення СУНП ТОВ «Вінорбіт». Передано СУНП ТОВ «Вінорбіт» в оренду земельну ділянку, на якій розташовані належні заявнику об`єкти нерухомого майна, за адресою: м. Вінниця, вул. Шевченка,7, площею 0,0401 га, кадастровий номер 0510100000:02:050:0236, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) терміном на 10 років за рахунок земель комунальної власності. Віднесено земельну ділянку до категорії земель: землі житлової та громадської забудови (додатк № 1 до рішення Вінницької міської ради від 26.03.2021 № 346).

Відповідно до акта прийому-передачі від 26.03.2021 орендодавець передав, а орендар прийняв відповідно до договору в оренду земельну ділянку площею 0,0401 га, кадастровий номер 0510100000:02:050:0236, розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Шевченка, 7. Земельна ділянка виділена в натурі, її межі чітко позначені на місцевості та закріплені відповідними межовими знаками. Категорія земель: Землі житлової та громадської забудови. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку).

Право оренди було зареєстроване в реєстрі речових прав 21.04.2021, що підтверджується витягом від 21.04.2021.

25.06.2021 Вінницькою міською радою прийняте рішення № 499, яким надано дозвіл СУНП ТОВ «Вінорбіт» на проведення експертної грошової оцінки цієї земельної ділянки.

У додатку № 2 до рішення Вінницької міської ради від 25.06.2021 № 499 визначено:

- надати дозвіл терміном на 1 рік на проведення експертно-грошової оцінки земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що перебуває в користуванні СУНП ТОВ «Вінорбіт» (договір оренди земельної ділянки від 26.03.2021 зареєстрований за № 02761 від 21.04.2021), площею 0,0401 га, кадастровий номер 0510100000:02:050:0236, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Шевченка, 7, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку), на якій розташовані належні СУНП ТОВ «Вінорбіт» об`єкти нерухомого майна;

- встановити обмеження (обтяження) у вигляді: дотримання цільового призначення земельної ділянки; утримання в належному стані прилеглої території, відповідно до технічних умов та плану благоустрою, погодженого належним чином; утримання в належному технічному, санітарному стані тротуару, що прилягає до земельної ділянки, за окремою угодою та план-схемою, погодженою Департаментом комунального господарства та благоустрою; дотримання статті 18 Закону України «Про автомобільні дороги».

19.08.2021 між Департаментом земельних ресурсів Вінницької міської ради та СУНП ТОВ «Вінорбіт» укладено договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що передбачається для продажу, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна. Згідно з умовами цього договору авансовий внесок використовується Департаментом земельних ресурсів Вінницької міської ради для фінансування робіт з виготовлення відповідним суб`єктом звіту з експертної грошової оцінки земельної ділянки, що передбачається для продажу.

20.08.2021 СУНП ТОВ «Вінорбіт» перераховано 121 680,00 грн авансового внеску, що підтверджується платіжним дорученням від 20.08.2021 № 156.

23.09.2021 між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради та СУНП ТОВ «Вінорбіт» підписаний та затверджений рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23.09.2021 № 2284 договір про забудову території, за умовами якого, зокрема, Виконавчий комітет зобов`язався прийняти рішення про схвалення проектів рішень міської ради щодо викупу в приватну власність земельної ділянки (підпункт 3.1.4 пункту 3.1).

26.07.2022 позивач звернувся до Департаменту земельних ресурсів Вінницької міської ради з листом № 3, у якому викладено вимогу повернути кошти, оскільки умови договору виконано не було.

Матеріали справи не містять відповіді на цю заяву.

06.02.2023 СУНП ТОВ «Вінорбіт» на адресу Вінницької міської ради було направлено пакет документів разом із відповідним листом, за змістом якого позивач просив прийняти на черговій сесії Вінницької міської ради рішення про продаж в приватну власність земельної ділянки несільськогосподарського призначення (03.10) для будівництва і обслуговування будівель ринкової інфраструктури, адміністративних будівель, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності пов`язаної з отриманням прибутку, площею 0.0401 га, розташованою по вул. Шевченка, 7 у м. Вінниці, кадастровий номер 051010000:02:050:0236.

11.04.2023 на адресу СУНП ТОВ «Вінорбіт» надійшов письмовий відзив Вінницької міської ради у іншій справі № 902/1299/22 за позовом Вінницької міської ради до СУНП ТОВ «Вінорбіт» про зобов`язання виконати обов`язок, до якого було додано копію договору про проведення експертної грошової оцінки від 15.09.2021 № 39, укладеного між Департаментом земельних ресурсів Вінницької міської ради і ФОП Медвецкою Т.В., копію витягу зі звіту від 15.09.2021 №15-09-39, копію рецензії від 17.09.2021.

Судами попередніх інстанцій установлено, що про проведення цієї експертної грошової оцінки та її рецензування ані Департамент земельних ресурсів Вінницької міської ради, ані Виконавчий комітет Вінницької міської ради не повідомили СУНП ТОВ «Вінорбіт», протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до рішення Вінницької міської ради від 31.03.2023 № 1574 відмовлено СУНП ТОВ «Вінорбіт» у продажі земельної ділянки в зв`язку із закінченням терміну дії звіту з експертної грошової оцінки земельної ділянки, скасовано рішення, яким було надано дозвіл на проведення такої оцінки, вирішено повернути підприємству авансовий внесок та зобов`язано позивача здійснити демонтаж огороджувальних конструкцій.

СУНП ТОВ «Вінорбіт», вважаючи зазначене рішення таким, що суперечить актам цивільного законодавства і порушує права позивача на придбання у власність земельної ділянки, на якій розташовано належні йому об`єкти нерухомого майна, звернулося до суду з позовом до Вінницької міської ради про визнання незаконними та скасування пунктів 2, 3, 4 рішення 31 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 31.03.2023 № 1574 «Про відмову в продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення та скасування дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки».

Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, та мотивував таке рішення тим, що скасування органом місцевого самоврядування попередньо прийнятого рішення про надання дозволу на проведення оцінки та повернення авансового внеску є незаконним, оскільки прямо суперечить положенням Земельного кодексу України (далі - ЗК), Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (з урахуванням правових позицій Конституційного Суду України). Щодо оскаржуваного рішення Вінницької міської ради стосовно демонтажу захисної огорожі, то суд також визнав його незаконним у цій частині, оскільки Департаментом комунального господарства та благоустрою було надано позивачу дозвіл № 78/В на встановлення такої огорожі в період з 18.02.2023 по 17.08.2023.

У поданій касаційній скарзі Вінницька міська рада зазначила, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 910/17014/21 про те, що оскільки авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки слугує меті забезпечення виконання обов`язків особи, зацікавленої у придбанні земельних ділянок у власність, у переддоговірних правовідносинах, то таке забезпечення припиняється у разі припинення переговорів за умови добросовісності такої особи. У цьому разі сплачений авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки втрачає свої функції: по-перше, перестає виконувати функцію забезпечення, а по-друге - не може бути зарахований до ціни продажу земельної ділянки. Тоді відпадає правова підстава набуття цього внеску, оскільки переддоговірні правовідносини за участі добросовісної особи, виконання обов`язків якої було забезпечено, припинені без укладення договору, внаслідок чого такий внесок підлягає поверненню відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Також скаржник послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини 8 статті 128 ЗК, щодо застосування якої при вирішенні спору у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а саме стосовно повторного використання авансового внеску для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, за умови завершення процедури продажу земельної ділянки шляхом прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у продажі земельної ділянки відповідно до вимог частини 3 статті 128 ЗК.

Також скаржник зазначив, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 09.08.2022 у справі № 921/504/20, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 24.05.2022 у справі № 910/3100/21.

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

Водночас скаржник зазначив, що суди допустили порушення принципу пропорційності господарського судочинства, захищаючи права позивача, які були реалізовані ним у 2021 році шляхом проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки на підставі отриманого дозволу, що свідчить про відсутність порушеного права чи інтересу позивача. При цьому скаржник послався на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом частини 2 статті 16 ЦК визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, має загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

У рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином у спорі щодо визнання недійсним ненормативного правового акта органу місцевого самоврядування до кола обставин, які підлягають доказуванню, належить, зокрема встановлення обставин виконання такого рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 127 ЗК органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

У статті 128 ЗК визначено алгоритм дій сторін у процесі продажу земельної ділянки державної чи комунальної власності. Так, згідно з частиною 1 цієї статті продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (частина 2 статті 128 ЗК).

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (частина 3 статті 128 ЗК)

Підставою для відмови у продажу земельної ділянки є, зокрема, неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (частина 5 статті 128 ЗК).

Ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться суб`єктами господарювання, які є суб`єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до закону, на замовлення органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Ціна земельної ділянки площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд визначається за нормативною грошовою оцінкою, вказаною в технічній документації. Фінансування робіт з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється за рахунок внесеного покупцем авансу, що не може бути більшим ніж 20 відсотків вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки. Сума авансового внеску зараховується до ціни продажу земельної ділянки. У разі відмови покупця від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається. (частина 8 статті 128 ЗК).

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки (частина 6 цієї ж статті).

Як установлено судами попередніх інстанцій, рішення Вінницької міської ради від 25.06.2021 № 499, яким надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що перебуває в користуванні СУНП ТОВ «Вінорбіт», є ненормативним правовим актом органу місцевого самоврядування, яке було виконане, що підтверджено договором про проведення експертної грошової оцінки від 15.09.2021 № 39, укладеним між Депаратаментом земельних ресурсів Вінницької міської ради і ФОП Медвецкою Т.В., копією витягу зі звіту від 15.09.2021 № 15-09-39, копією рецензії від 17.09.2021, а також платіжним дорученням про оплату авансового внеску позивачем.

За таких обставин, скасування відповідачем відповідно до рішення Вінницької міської ради від 31.03.2023 № 1574 попередньо прийнятого рішення про надання дозволу на проведення оцінки та повернення авансового внеску є незаконним, оскільки прямо суперечить положенням як Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (з урахуванням рішення Конституційного Суду України), так і наведеними положеннями ЗК, якими урегульовано процедуру продажу земельної ділянки державної чи комунальної власності.

Також, позивачем порушено питання про скасування пункту 4 рішення Вінницької міської ради від 31.03.2023 № 1574 щодо демонтажу огороджувальної конструкції.

Судами попередніх інстанцій установлено обставини, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, за якими Департаментом комунального господарства та благоустрою було надано позивачу дозвіл № 78/В на встановлення огороджувальної конструкції у період з 18.02.2023 по 17.08.2023.

15.03.2023 позивачем з Комунальним підприємством «Адміністративно-технічний центр» укладено договір про надання послуг № 71 на встановлення такої огорожі та 21.03.2023 здійснено оплату робіт, що підтверджується платіжним дорученням від 21.03.2023 № 28.

Позивач здійснює діяльність в межах земельної ділянки площею 0,0401 га (кадастровий номер 0510100000:02:050:0236) за адресою: м. Вінниця, вул. Т.Шевченка, 7, яка перебуває в оренді згідно з договором оренди земельної ділянки від 26.03.2021, зареєстрованим за № 02761 від 15.04.2021, та відповідно до умов використання земельної ділянки, визначених у пункті 8.2. договору оренди, пункту 8.2 додатку 1 до рішення міської ради від 26.03.2021 № 346.

Огороджувальні конструкції (паркан), розміщені за межами земельної ділянки площею 0,0401 га (кадастровий номер 0510100000:02:050:0236).

Будь-яких обставин неналежного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань з цього питання, а також обов`язків з благоустрою території відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил судами попередніх інстанцій установлено не було, натомість установлено належне виконання позивачем таких обов`язків.

Отже, за обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій правові підстави для скасування цього пункту рішення у відповідача були відсутні.

З огляду на те, що рішення Вінницької міської ради від 31.03.2023 № 1574, яким відмовлено СУНП ТОВ «Вінорбіт» у продажі земельної ділянки у зв`язку із закінченням терміну дії звіту з експертної оцінки земельної ділянки, скасовано рішення, яким було надано дозвіл на проведення такої оцінки, вирішено повернути підприємству авансовий внесок та зобов`язано позивача здійснити демонтаж огороджувальних конструкцій за відсутності на те достатніх правових підстав, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що зазначене рішення відповідача в оскаржуваній частині суперечить наведеним актам цивільного законодавства, порушує права позивача на реалізацію права на викуп земельної ділянки, тому підлягає визнанню недійсним у відповідній частині та скасуванню.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Вінницька міська рада у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувала неврахуванням судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 910/17014/21.

Разом із тим, необхідно зазначити, що предметом позову у справі № 910/17014/21 є вимога Товариства, заявлена до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу ради, про стягнення авансового платежу у зв`язку з невиконанням відповідачем після спливу тривалого часу (більше 10 років) взятих на себе зобов`язань за угодою про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки; не прийняття рішення про продаж чи про відмову в продажі земельної ділянки, що є підставою для повернення сплаченого авансового платежу. За встановлених обставин у цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що недобросовісну поведінку може становити не будь-яке, а саме необґрунтоване припинення переговорів; у цій справі саме територіальна громада (в особі своїх органів) порушила обов`язок добросовісної поведінки на переддоговірній стадії, оскільки зі свого боку не вчиняла дій, спрямованих на укладення договору купівлі-продажу протягом тривалого часу. При цьому немає жодного значення, бездіяльність яких саме органів призвела до таких порушень: бездіяльність Головного управління земельних ресурсів, Департаменту земельних ресурсів чи Міськради, оскільки поведінка будь-якого органу територіальної громади розглядається як поведінка самої територіальної громади. Безпідставна довготривала бездіяльність територіальної громади зумовила втрату в позивача інтересу до укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, тому позивач правомірно і добросовісно припинив переговори, повідомивши листом від 22.04.2021 № 02/04 про намір отримати сплачений ним внесок.

У цій постанові Верховного Суду у справі № 910/17014/21 наведено висновок про те, що оскільки авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки слугує меті забезпечення виконання обов`язків особи, зацікавленої у придбанні земельних ділянок у власність, у переддоговірних правовідносинах, то таке забезпечення припиняється у разі припинення переговорів за умови добросовісності такої особи. У цьому разі сплачений авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки втрачає свої функції: по-перше, перестає виконувати функцію забезпечення, а по-друге - не може бути зарахований до ціни продажу земельної ділянки. Тоді відпадає правова підстава набуття цього внеску, оскільки переддоговірні правовідносини за участі добросовісної особи, виконання обов`язків якої було забезпечено, припинені без укладення договору, внаслідок чого такий внесок підлягає поверненню відповідно до статті 1212 ЦК.

Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та порушує права позивача на викуп земельної ділянки, що свідчить про те, що правовідносини у цих справах не є подібними.

Водночас посилання відповідача на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки таких обставин судами попередніх інстанцій установлено не було, а натомість установлено, що порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб.

Зазначенні у касаційній скарзі узагальнені висновки Верховного Суду, викладені у наведених скаржником постановах, щодо необхідності з`ясування судами під час вирішення справи наявності порушеного права позивача, за захистом якого спрямовано позов, а також з`ясування обставин обрання позивачем належного способу захисту порушеного права не дають підстави вважати, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, що розглядається, було прийнято рішення всупереч наведеним висновкам.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК не знайшла свого підтвердження.

Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, послався на положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Оскільки зазначена норма права спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору, тому у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Скаржник послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини 8 статті 128 ЗК, щодо застосування якої при вирішенні спору у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а саме стосовно повторного використання авансового внеску для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, за умови завершення процедури продажу земельної ділянки шляхом прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у продажі земельної ділянки відповідно до вимог частини 3 статті 128 ЗК.

З огляду на предмет і підстави заявленого позову у справі, що розглядається, а також встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, Верховний Суд не вбачає підстав для надання окремого висновку з питання застосування частини 3 статті 128 ЗК у спірних правовідносинах, оскільки вимоги щодо повторного використання авансового внеску для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки не були ані предметом позову, ані предметом судового розгляду.

За таких обставин Верховний Суд вважає необґрунтованою зазначену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень.

Доводи, наведені в касаційній скарзі загалом стосуються процесу доказування та оцінки доказів судом, і фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 та рішення Господарського суду Вінницької області від 01.06.2023 у справі № 902/533/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

О.В. Случ