Постанова

від 20.12.2023 по справі 369/10454/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 369/10454/18

провадження № 61-12186св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ярмольчук Віталій Сергійович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року у складі судді

Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 15 жовтня 2005 року до 27 серпня

2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого за спільні кошти вони набули право власності на домоволодіння

АДРЕСА_1 . Зазначене домоволодіння розташоване на земельній ділянці, площею 0,1193, кадастровий номер 3222485801:01:035:0001.

Посилаючись на те, що добровільної згоди щодо поділу зазначеного нерухомого майна сторони не дійшли, позивач просила визнати за нею право власності на частку вказаної земельної ділянки та розташованого на ній домоволодіння АДРЕСА_1 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що основна частина спірного будинку була побудована відповідачем ще до укладення із позивачем шлюбу (93%),

а тому вимоги позивача про визнання права власності на частку цього будинку є необґрунтованими. Доказів на підтвердження того, що спірний будинок будувався за спільні кошти подружжя у період їх перебування у шлюбі позивачем надано не було. При цьому позивач не позбавлена можливості заявити вимоги про компенсацію поліпшень майна, зроблених за її участю, у разі доведення таких обставин належними доказами.

Суди також вважали, що не підлягає поділу земельна ділянка, на якій розташовано спірний будинок, оскільки ця земельна ділянка була набута відповідачем на підставі договору дарування від 16 серпня 2003 року, укладеного з ОСОБА_3 , а тому є його особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

14 серпня 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_1 - адвокат Ярмольчук В. С. подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року справа № 369/11032/19, від 13 липня 2020 року справа № 173/2184/17, від 21 листопада 2018 року справа № 372/504/17, від 04 березня 2021 року справа № 343/1294/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги звіт про вартість та ступінь готовності будинку від 24 лютого 2020 року, оскільки його було виготовлено на підставі договору на виконання робіт від 20 лютого 2020 року, який відповідачем підписано не було і не могло бути підписано через перебування його за межами України, а тому є неналежним та недопустимим доказом у справі. Зазначене також стосується й висновку експерта від 29 січня 2022 року, оскільки відповідач не перебував на території України й відповідно не міг замовити зазначений висновок. Також зауважує, що цей висновок був поданий з порушенням строку, який передбачений частиною третьою статті 83 ЦПК України, а тому суд повинен був його повернути. Зазначає, що спірний будинок побудовано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними у рівних частках. Звертає увагу на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яка відповідачем спростована не була.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року від адвоката Дрбояна Ш. Г. Домітращук І. М. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на нерелевантність висновків Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження. Зазначає, що висновок експерта

від 29 січня 2022 року було подано у строк, встановлений ЦПК України. Ураховуючи те, що на час укладення шлюбу спірний будинок був у стані готовності та проводилася підготовка документації про здачу його в експлуатацію, а позивач не надала переконливих, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що її внесок у будівництво спірного нерухомого майна у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо вагомим для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання спірного житлового будинку та, відповідно, земельної ділянки, спільною сумісною власністю подружжя та їх поділ.

Пояснення на відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року від ОСОБА_1 надійшли пояснення, мотивовані незгодою із доводами відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 15 жовтня 2005 року до 22 серпня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

16 серпня 2003 року ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар земельну ділянку, площею 0, 119 га, яка знаходиться на

АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 квітня 2006 року надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації на самовільно збудований житловий будинок в АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 серпня 2006 року затверджено акт державної прийомки в експлуатацію індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_2 . Вирішено оформити будинкову книгу на індивідуальний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_2 . Визнано право власності на індивідуальний житловий будинок на АДРЕСА_1 , загальною площею 272 кв. м., на 6 житлових кімнат. Зобов`язано Бюро технічної інвентаризації зареєструвати свідоцтво про право власності на індивідуальний житловий будинок за гр. ОСОБА_2

07 вересня 2006 року за відповідачем було зареєстровано право власності на спірне домоволодіння на підставі виданого виконком Петрівської сільської ради на його ім`я свідоцтва про право власності на це майно від 07 вересня

2006 року.

Судами також установлено, що згідно з інвентаризаційною справою № 521 на будинок АДРЕСА_1 , складеною 28 вересня 2004 року, зазначений житловий будинок складається із: І - гараж площею 48,8 кв. м.; ІІ - приміщення площею 48,9 кв. м.; 1 - коридор площею 20,8 кв. м.; 2 - камінний зал площею 28,7 кв. м.; 3 - житлова 15,2 кв. м.; 4 - кухня площею 14,4 кв. м.; 5 - туалет 1,5 кв. м.; 6 - ванна площею 5,7 кв. м.; 7 - коридор площею 13,3 кв. м.; 8 - житлова 19,9 кв. м.; 9 - житлова

25,2 кв. м.; 10 - житлова 17,6 кв. м.; 11 - житлова 12,0 кв. м., загальна площа будинку складає 272 кв. м., житлова - 118,6 кв. м.

19 серпня 2003 року ОСОБА_2 звертався до головного інженера Києво-Святошинського району електричних мереж із заявою, в якій просив видати йому технічні умови на електропостачання житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , власник об`єкту ОСОБА_2 .

Проект електропостачання житлового будинку з трифазним вводом в

Києво-Святошинському районі Київської області відповідає вимогам технічних умов № 453, виданих 28 квітня 2004 року Києво-Святошинським РЕМ, ОСОБА_2 для підключення до електричної мережі за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із звітом про вартість та ступінь будівельної готовності житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , складеним 24 лютого

2020 року ПП «Авто-Експрес», ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом житлового будинку станом на 15 жовтня 2005 року склала 93 %. Вартість будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій, робіт, тощо, які були використані у процесі будівництва житлового будинку станом на 15 жовтня 2005 року склала 354 970 грн.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічного експертного дослідження, складеним 29 січня 2022 року судовим експертом Комашком Р. В. на замовлення ОСОБА_2 , фактичний технічний стан будинку на АДРЕСА_1 відносить його до категорії технічного стану «2» - «задовільний» та потребує додаткових інструментальних досліджень окремих частин фундаменту та стін на предмет віднесення їх до категорії технічного стану «3» - «не придатний до нормальної експлуатації». Фізичний знос основних конструктивних елементів в більшості відповідає даті будівництва - 2004 рік, вказаній у технічному паспорті на житловий будинок від 11 серпня 2006 року, із невеликою похибкою в сторону збільшення. Фізичний знос окремих проблемних частин фундаментів та стін більший за нормативний та відповідно року будівництва і пов`язаний із гідрогеологічними змінами ґрунтів та (або) прорахунками під час будівництва і потребують робіт по їх укріпленню.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження

№ 14-325цс18).

Разом з тим, у висновку Верховного Суду України викладеному у постанові від 15 листопада 2017 року у справі № 716/53/15, йдеться про те, що правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу.

Визначення частки у праві власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведенні будівлі у період шлюбу.

Сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя та визнання частки одного з подружжя у цьому майні у розмірі 50 %.

Відповіднодо статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судами установлено, що право власності на житловий будинок на

АДРЕСА_1 було оформлено за відповідачем на підставі рішенням виконавчого комітету Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 серпня 2006 року та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на будинок від 07 вересня 2006 року, тобто під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Однак, відповідач спростував презумпцію спільності права власності подружжя на зазначене майно, яке набуте ними в період шлюбу, оскільки довів, що будівництво спірного будинку розпочалося до укладення шлюбу між сторонами та на моменту укладення шлюбу ступінь готовності будинку становив 93%.

Такі обставини встановлені судами на підставі поданого стороною відповідача звіту про вартість та ступінь будівельної готовності житлового будинку, складеним 24 лютого 2020 року ПП «Авто-Експрес», відповідно до якого ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом житлового будинку, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , станом на 15 жовтня 2005 року склала 93 %.

Установивши, що будівництво спірного житлового будинку було в основному завершене відповідачем до укладення із позивачем шлюбу (93%), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на його частку.

Суди правильно зазначили, що ОСОБА_1 не доведено розміру участі у будівництві (зведенні) будинку, а факт перебування у шлюбі на момент оформлення права власності на спірний будинок за відповідачем не є безумовною підставою для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку житлового будинку, враховуючи що будівництво будинку здійснювалось з 2004 року, а шлюб зареєстрований у 2005 році.

Колегія суддів виходить із того, що хоча відповідач й подав висновок будівельно-технічного експертного дослідження від 29 січня 2022 року із порушенням строку, встановленого частиною третьою статті 83 ЦПК України (повинен був поданий разом із відзивом на позовну заяву), однак за недоведеністю позивачем обставин будівництва спірного будинку у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та наявністю іншого доказу, поданого відповідачем, про основне завершення такого будівництва до укладення із позивачем шлюбу (звіт про вартість та ступінь будівельної готовності житлового будинку від 24 лютого 2020 року ПП «Авто-Експрес»), то таке не вплинуло на правильність висновків судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач не укладав із ПП «Авто-Експрес» договору на виготовлення звіту від 24 лютого 2020 року, а тому він

є недопустимим доказом у справі, не підтверджені матеріалами справи.

Разом з тим, позивач не була позбавлена можливості на спростування наданих відповідачем доказів надати звіт та експертизу, які зроблені на її замовлення, однак таким правом не скористалась.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, оскільки ця земельна ділянка була набута відповідачем на підставі договору дарування від 16 серпня 2003 року, укладеного з ОСОБА_3 , а тому є його особистою приватною власністю відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року справа № 369/11032/19, від 13 липня 2020 року справа № 173/2184/17, від 21 листопада 2018 року справа № 372/504/17, від 04 березня 2021 року справа № 343/1294/18 (щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно), оскільки у справі, яка переглядається, на відміну від справ, на які посилається заявник, відповідач спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьоїстатті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ярмольчук Віталій Сергійович, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 15 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

від 12 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара