Рішення

від 21.12.2023 по справі 638/4254/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/4254/23

Провадження № 2/638/3123/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21.12.2023 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Штих Т.В.,

за участю секретаря - Зайченко Р.О.,

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на дитину, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 17.11.2001 Відділом реєстрації актів громадянського стану Ізюмського міського управління юстиції, актовий запис № 373. Визначити місце проживання їхньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та залишити її проживати разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення донькою повноліття.

В обґрунтовані позовних вимог вказала, що 17 листопада 2001 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано у відділі реєстрації актів громадянського стану Ізюмського міського управління юстиції, актовий запис № 373.

Від цього шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На даний момент сторони припинили шлюбні відносини та проживають окремо. Кожен з подружжя має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім`ю. Відповідач постійно нехтував сімейними цінностями, такими як повага до дружини, піклування про створення в сім`ї доброзичливої сприятливої морально-психологічної атмосфери. З ініціативи відповідача між сторонами постійно виникали сварки, свідком яких нерідко ставала дитина, що тяжким чином впливало на його психічний стан. Протягом тривалого часу відповідач не підтримує сім`ю матеріально. Позивачка вважає шлюбні відносини остаточно припиненими, тому шлюб необхідно розірвати.

Позивачка усвідомлюючи відповідальність за виховання та піклування неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , створення належних побутових умов проживання просить визначити місце проживання неповнолітньої доньки з нею в приватному домоволодінні, що належить їй на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка працевлаштована, дитина відвідує школу та облікована в медичній установі. Наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні його прав та обов`язків щодо дитини не має

Разом з тим, враховуючи ту обставину що відповідач зобов`язаний піклуватися про дитину, позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини.

Ухвалою від 21.06.2023 у справі відкрито провадження в порядку спрощенного позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.11.2023 задоволено клопотання позивачки та витребувано з органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області висновок про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю.

В судове засідання позивач не з`явилась, про дату, час та місце розгляду повідомлялась належним чином, подала до суду заяву в якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився про дату, час та місце повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.

Представник третьої особа служби - органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області в судове засідання не з`явився. Надав до суду висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір`ю, та просив розглядати справи без участі представника органу опіки та піклування.

Таким чином, відповідач про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку:

17 листопада 2001 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано у відділі реєстрації актів громадянського стану Ізюмського міського управління юстиції, актовий запис № 373.

Від цього шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судом було встановлено, що на теперішній час подружні відносини між сторонами припинені, подальше сумісне життя і збереження сім`ї стало неможливим. Сім`я розпалась остаточно і зберегти її неможливо.

Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст.110 СК України.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивачка наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

У відповідності ч.1 ст.112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність неповнолітньої дитини та інші обставини життя подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.114СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Задовольняючи позов в частині розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Приймаючи до уваги, що причини, що спонукають наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення, внаслідок чого ця позовна вимога підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до ч.4, ч.6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачка самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує дитину матеріально та піклується про неї, проявляє батьківську турботу, цікавиться станом здоров`ям та успіхами, а відповідач, як батько належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню малолітньої дитини.

Оскільською сільською військовою адміністрацією надано до суду висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір`ю не суперечитиме інтересам дитини, прихильність дитини до матері, зв`язок з матір`ю, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог про визначення місця проживання дитини на даний час разом з матір`ю.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення аліментів з відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з довідкою про склад сім`ї від 21.02.2023 № 02-02-18/294 відповідач - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

За віком здорова та працездатна особа.

Відповідно до ст. 182 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного Кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлений для дітей віком від 6 до 18 років в розмірі 2833 гривні.

Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).

Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

В п.17 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 15.05.2023 і до повноліття дитини, оскільки визначений спосіб стягнення аліментів відповідає положенням законодавства та інтересам дитини, її рівню життя та розвитку.

На підставі ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», судовий збір, у разі задоволення позову підлягає стягненню з відповідача. За таких обставин, суд вважає, що за позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини стягнення судового збору підлягає на користь позивачки у сумі 2 147,20 грн.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення аліментів, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 1073,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 12-13, 200, 206, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів на дитину- задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений 17 листопада 2001 року року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано у відділі реєстрації актів громадянського стану Ізюмського міського управління юстиції, актовий запис № 373.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт: серія НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), аліменти на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт: серія НОМЕР_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку, (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягувати з 15.05.2023 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт: серія НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт: серія НОМЕР_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати по оплаті судового збору у сумі 2 147,20 грн. (Дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт: серія НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави суму судового збору у розмірі 1073,60 (Одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Допустити негайне виконання рішення суду в частинні стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Повний текст рішення складений 21.12.2023.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуюча: Т.В. ШТИХ.