Рішення

від 21.12.2023 по справі 640/16140/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2023 року № 640/16140/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 29.04.2020 №52-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації;

- стягнути з Тернопільської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2020 до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні його з посади відповідачем було порушено його право на відпустку, а також процедуру звільнення в частині передачі справ та майна. Наголосив, що незаконне звільнення відбулось у період його тимчасової непрацездатності. Відтак, вважає, що оскаржуване розпорядження від 29.04.2020 року є незаконним і підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.08.2020 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.

13.06.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/16140/20, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.

Ухвалою суду від 26.06.2023 року справу прийнято до свого провадження суддею Балаклицьким А.І.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав про необґрунтованість заявлених вимог. Наголосив на законності дій відповідача під час проведення процедури звільнення позивача із займаної посади і відсутністю підстав для скасування оскаржуваного розпорядження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 15.01.2018 року № 4-к "Про призначення ОСОБА_1 " позивача було призначено з 17.01.2018 року на посаду начальника управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації.

Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 11.02.2020 року № 88/01.02-01 "Про упорядкування структури обласної державної адміністрації» було розпочато процес реорганізації управління житлово-комунального господарства та енергозбереження ТОДА, шляхом приєднання до департаменту архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та енергозбереження ТОДА.

06.06.2020 року позивачем було отримано поштове відправлення, надіслане ТОДА, в якому містився лист, яким останнього повідомлено про звільнення з посади начальника управління житлово-комунального господарства та енергозбереження ТОДА та направлено, як додаток до вказаного листа, копію розпорядження голови ТОДА від 29.04.2020 року № 52-к "Про звільнення ОСОБА_1 "

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем розпорядження про звільнення з посади, позивач звернувся з даним позовом до суду, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою-другою статтею 43 Конституції України кожному гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-III (далі-Закон №2493, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно з статтею 2 Закону №2493 посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 3 Закону №2493 передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2493 дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Частиною першою та другою статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі-Закон №889, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Статтею 20 Закону №2493 встановлено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що при звільненні було порушено його право на відпустку, передбачене Законом України «Про відпустки», посилаючись на статтю 3, де вказано,що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач звернувся із відповідною заявою 29 квітня 2020 року о 17:00:47 год. (про що свідчить витяг про реєстрацію заяви з системи електронного документообігу АСКОД), в якій просив надати йому частину невикористаної основної щорічної відпустки за відпрацьований період з 17.01.2019 по 16.01.2021 року тривалістю 14 календарних днів та частину основної щорічної відпустки з виплатою грошової допомоги за робочий період з 17.01.2020 по 16.01.2021 тривалістю 3 календарних дні з 29 квітня 2020 року.

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач, звернувся із заявою про надання йому відпустки не дотримуючись графіку щорічних відпусток керівників департаментів, управлінь, згідно якого його відпустка повинна була настати з 22.04.2020 по 06.05.2020, однак в зазначений період він продовжував виконувати свої посадові обов`язки та перебувати на робочому місці.

Суд зауважує, що з вимогою про перенесення відпустки на інший період, відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про відпустки», позивач не звертався.

Разом з тим, позивач зазначає, що перебував на лікуванні, підтверджуючи це листком непрацездатності.

Однак, як стверджує відповідач та не спростовано матеріалами справи, період його непрацездатності припадає на той самий період, коли позивач перебував на роботі і здійснював свої посадові обов`язки, а також подав заяву про надання йому відпустки.

За твердженнями відповідача, останній дізнався про листок непрацездатності із позовної заяви від 06.07.2020, оскільки позивач не заявляв про такі обставини та не надавав підтвердження своєї непрацездатності.

Окрім того, в період своєї тимчасової непрацездатності, позивач перебував на робочому місці, спілкувався з іншими працівниками, давав усні доручення, розглядав документи в системі електронного документообігу АСКОД, які надходили до управління.

Відповідно до частини 5 статті 87 Закону України «Про державну службу» наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Частиною четвертою ст. 115 Кодексу законів про працю України також визначено, що заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Однак, Позивач попри те, що не повідомив про свою тимчасову непрацездатність, перебував на роботі, здійснював свої посадові обов`язки, давав усні вказівки працівникам, накладав резолюції на документи в системі електронного документообігу, подав заяву про надання йому відпустки в кінці робочого дня 29.04.2020 року, а на розгляд вона потрапила 30.04.2020 року. Вказані обставини унеможливили її задоволення попередньою датою - 29.04.2020 року.

Суд звертає увагу, що на момент подання позивачем заяви про надання йому відпустки, розпорядження про звільнення його із займаної посади було вже видано.

Таким чином, доводи позивача про порушення його прав під час звільнення стосовно ненадання відпустки є необґрунтованими і не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що процедуру звільнення було порушено в частині передачі справ і майна, відповідну до статті 89 Закону України «Про державну службу», де зазначається, що державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно. Позивач обґрунтовує це тим, що передача справ повинна була відбуватися до звільнення.

Суд дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази не погоджується із такими висновками позивача з огляду на наступне.

Пунктом 2 розпорядження голови обласної державної адміністрації від 29 квітня 2020 року №52-к вказано про те, що ОСОБА_1 повинен до звільнення з посади здійснити передачу справ і довіреного у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майна ОСОБА_2 , голові комісії з припинення управління житлово-комунального господарства та енергозбереження обласної державної адміністрації в результаті реорганізації, заступникові начальника управління начальникові відділу житлової політики та інженерного забезпечення управління житлово-комунального господарства та енергозбереження облдержадміністрації.

Однак, 30 квітня 2020 року в присутності інших працівників позивач відмовився передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно, що підтверджується актом фіксації відмови від передачі справ і майна від 30 квітня 2020 року.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що повідомлення про звільнення стало для нього несподіванкою, оскільки позивач був ознайомлений із попередженням про наступне вивільнення, про що засвідчив вказане своїм підписом 21.02.2020 року.

Позивач також стверджує, що йому не було запропоновано жодної посади після вручення повідомлення про наступне вивільнення, а також щодо можливого порушення, статті 492 Кодексу законів про працю України, згідно якої не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості, пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу першого частини третьої статті 8 Закону України «Про державну службу» (в редакції, що була чинна на момент звільнення позивача) суб`єкт призначення або керівник державної служби, попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

А, отже, пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби на момент звільнення позивача було правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Така ж позиція викладена в роз`ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86.

З урахування вищезазначеного, суд вважає, що при вивільненні позивача, обласною державною адміністрацією не було порушено вимог чинного законодавства.

Доводи позивача про те, що вживані в пункті 1 статті 40 Кодексу законів про працю та у пункті 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» поняття «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів, суд не приймає до уваги, оскільки Управління житлово-комунального господарства та енергозбереження обласної державної адміністрації було юридичною особою публічного права, мало самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку іззображенням Герба України, та своїми найменуваннями, власні бланки. Разом з тим, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 11.11.2021 юридичну особу управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської обласної державної адміністрації припинено, про що внесено відповідний запис.

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що при підготовці проекту оскаржуваного Розпорядження, його винесенням та внесення змін до Розпорядження, позивача, як начальника Управління, який відповідно до посади покликаний представляти інтереси підпорядкованого управління, жодним чином не залучали до процесу прийняття рішення.

Суд вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.

Таким чином, законодавством України не передбачено обов`язку відповідача залучати позивача до прийняття відповідного рішення.

Отже, під час розгляду справи позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували безпідставність звільнення його з посади ,внаслідок чого суд вважає, що прийняття відповідачем спірного розпорядження є правомірним та обґрунтованим.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Балаклицький А. І.