Постанова

від 17.09.2010 по справі 2а-11136/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 17 вересня 2010 року           11:15           № 2а-11136/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

 Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

до

 Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо Інвест"

про

 визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації, анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, припинення юридичної особи

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва звернулася з позовною заявою про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації від 11.03.2009 року через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість «Інфо Інвест»від 25.03.2009 р. № 100218471, а також про припинення юридичної особи - ТОВ «Інфо Інвест», код ЄДРПОУ 36387495.

Ухвалою суду від 27.07.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд справи на 20.08.2010 року. Від сторін витребувані докази на підтвердження їх вимог та заперечень.

Відповідно до заяви позивача від 03.09.2010 року № 15362/9/10-209, яку було подано в судовому засіданні 06.09.2010 року і прийнято судом до розгляду, відповідач змінив позовні вимоги та просив визнати недійсним запис про проведення державної реєстрації ТОВ «Інфо Інвест»від 11.03.2009 р. через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути та припинити юридичну особу - ТОВ «Інфо Інвест»код ЄДРПОУ 36387495.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що засновники відповідача фактично не мають ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності відповідача, а діяльність, спрямована на нанесення шкоди економічним інтересам держави, від імені підприємства ведеться невстановленими особами. Статут відповідача містить неправдиві відомості, а при реєстрації була відсутня дійсна воля і волевиявлення осіб, яких зазначено в реєстраційних документах.

Позивач, з посиланням на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України, ч.ч. 3 і 5 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», а також статей 202, 203, 215, 236 Цивільного кодексу України, вважає,  нікчемним правочин у формі створення установчих документів та державної реєстрації відповідача та зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена будь-якою заінтересованою особою.

Виходячи з цього та з посиланням на п. 2. ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», позивач вважає, що існують правові підстави для ухвалення рішення суду про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації відповідача через порушення закону, допущені його створенні, які не можна усунути.

Відповідач в судові засідання 20.08.2010 року, 06.09.2010 р., 16.09.2010 року не з’явився, був повідомлений належним чином. Судові повістки повернулися у зв’язку з закінченням терміну зберігання. Відповідно до ч. 4 ст. 33 та ч. 11 ст. 35 КАС України відповідач вважається таким, що повідомлений належним чином про час, дату і місце розгляду справи.

16.09.2010 року позивач звернувся із заявою про розгляд справи в порядку письмового провадження без участі сторін на основі наявних у справі доказів.

Отже, відповідач не забезпечив участь у справі свого представника, а представник позивача просив розглядати справи за його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 6. ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ч. 4. ст. 122 та ч. 6 ст. 128 КАС України, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфо Інвест»(код за ЄДРПОУ № 36387495), як платник податків зареєстроване в державній податковій інспекції Печерського району м. Києва 13.03.2009 р. за № 51670 про що видана довідка форми № 4-ОПП. Відповідач також зареєстрований як платник податку на додану вартість за № 363874926551 про що видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 100218471 від 25.03.2009 року. Місцезнаходженням відповідача є м. Київ, вул. Панаса Мирного, 11.

В обґрунтування своїх позовних вимог щодо нікчемності статуту, як правочину, та незаконної діяльності відповідача, позивачем 06.09.2010 р. подано постанову про порушення кримінальної справи від 03.08.2010 р. № 56-2659, тобто винесеної після відкриття провадження у даній справі, за змістом якої зібрані оперативними працівниками ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва дані вказують на створення з метою прикриття незаконної діяльності, зокрема ТОВ «Інфо Інвест», яке використовувалось невстановленими особами з метою незаконного формування податкового кредиту і, відповідно, мінімізації доходів. За місцем реєстрації зазначене підприємство не знаходиться.

Статтями 2-3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», встановлюється, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

З викладеного вбачається, що розглядуваний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Частиною 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлено, що підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам або в результаті ліквідації. Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 110 ЦК України).

Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 ч. 1 цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств - також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ч. 2. ст. 110 ЦК України). Тобто, саме ці особи мають право звертатися з вимогою про припинення юридичної особи.

Законом України "Про державну податкову службу в Україні" встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (п. 17 ст. 11 Закону). Виходячи з положень п. 17 ст. 11, п. 3 ч. 1 ст. 10, ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" стосовно функцій податкової служби з контролю за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів, в кореспонденції з положеннями ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення юридичної особи не в усіх випадках, визначених статтею 38 зазначеного закону, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції. Тому органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення суб’єктів господарювання лише в разі, якщо підставою подання позову є неподання таким суб’єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. Таких позовних вимог позивачем не заявлялось.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснює спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 р. № 667 є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини в сфері оподаткування.

Таким чином, оскільки позивач не вправі виходити за межі наданих йому законом повноважень, до яких не віднесено контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі щодо дотримання порядку реєстрації, а вимога про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію або учасником юридичної особи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині виходять за межі повноважень органів державної податкової служби, а отже підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.06.2009 р. у справі К-35295/06 (ухвала розміщена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет).

Оцінюючи доводи позивача стосовно нікчемності статуту відповідача, як правочину, та застосування у зв’язку з цим наслідків недійсного правочину у вигляді визнання недійсним запису про державну реєстрацію, суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки статут не є правочином (договором) в розумінні ЦК України, що вбачається зокрема з положень статей 36, 41, 42, 59 Закону України „Про господарські товариства”, ст. 626 ЦК України та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Наведені позивачем норми ЦК України не регулюють правовідносини щодо припинення юридичної особи, а позивач не є суб’єктом цих правовідносин. А відтак доводи позивача з їх обґрунтуванням положеннями статей 202, 203, 215, 236, ч. 5 ст. 216 ЦК України є юридично безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач в даному випадку не довів законності та обґрунтованості своїх вимог. Наведені позивачем у позовній заяві обставини не є підставою для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладені обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

          Частиною 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Таким чином, судові витрати не підлягають стягненню з Відповідача.

          Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1.          У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя                                                                                                О.А. Кармазін

           Повний текст постанови складений та підписаний 22 вересня 2010 року.