Рішення

від 22.12.2023 по справі 360/1319/23

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 грудня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/1319/23

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та бездіяльність, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області № 204750017287 від 17.08.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 29.07.1998 по 06.03.2015 на посадах лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки, лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету комунальної установи «1-а міська лікарня» Антрацитівської міської ради;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за № 6091 від 09.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням до загального страхового стажу періодів роботи з 25.07.1989 по 15.08.1991, з 01.06.2014 по 06.03.2015, та до спеціального стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 29.07.1998 по 06.03.2015 на посадах лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки, лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету комунальної установи «1-а міська лікарня» Антрацитівської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне.

09.08.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернулася ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за вислугу років, зареєстрованою за № 6091.

Заява розглядалася за принципом екстериторіальності спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області № 204750017287 від 17.08.2023 їй відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років.

В рішенні зазначено, що підставою для відмови в призначенні пенсії було відсутність у позивача необхідного страхового стажу. Страховий стаж складає 22 роки 07 місяців, спеціальний стаж роботи становить 16 років 10 місяців.

До страхового стажу не зараховано період з 25.07.1989 по 15.08.1991, згідно трудової книжки, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства. Відсутнє підтвердження фактичного місця проживання, згідно довідки внутрішньо переміщеної особи від 31.07.2019. Довідку від 05.06.2023 № 354/1 та періоди роботи в трудовій книжці, надані так званою "луганською народною республікою" не може бути взято до розгляду, оскільки відповідно до постанови КМУ від 07.11.2014 № 595 з 01.12.2014 на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади не функціонують. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною третьою статті 9 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 є недійсним і не створює правових наслідків.

Крім того, у зв`язку з тим, що у рішенні не було жодним чином відображено інформація про розгляд питання зарахування її роботи на посаді лікаря-фтизіатра на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи в подвійному розмірі, представником позивача направлено до відповідача адвокатський запит №33 від 02.10.2023 щодо причин не зарахування в подвійному розмірі стажу роботи позивача на посадах лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки та лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету.

Листом № 1500-0302-8/142160 від 09.10.2023 було повідомлено, що підстав для розгляду вказаного питання не було у зв`язку з тим, що відсутня інформація про відділення, в якому заявниця працювала та відсутня інформація про періоди перебування/неперебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку.

Позивач вважає, що відповідачем необґрунтовано та з порушенням норм законодавства не здійснено розгляд питання зарахування в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до спеціального стажу періодів роботи на посадах лікаря-фтизіатра, зарахування до загального страхового стажу позивача періодів її роботи з 25.07.1989 по 15.08.1991, з 01.06.2014 по 06.03.2015 згідно трудової книжки, та відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та просила задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву від 21.11.2023 №1500-0903-7/165003, в якому зазначив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09.08.2023 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Розгляд документів, провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням №204750017287 від 17.08.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку відсутністю необхідного спеціального стажу.

Згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж позивача складає 22 рік 07 місяців 27 днів; стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 становить 16 років 10 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років.

До страхового стажу позивача не зараховано період з 25.07.1989 по 15.08.1991, оскільки згідно трудової книжки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, що є порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідач також зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви встановлено, що у ОСОБА_1 відсутнє підтвердження фактичного місця проживання, згідно довідки внутрішньо переміщеної особи від 31.07.2019.

До уваги не прийнято ксерокопію довідки від 05.06.2023 № 354/1, оскільки документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Довідку від 05.06.2023 №354/1 та періоди роботи в трудовій книжці, не може бути взято до розгляду, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595 з 01.12.2014 на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в тому числі Пенсійного фонду України, не функціонують. Враховуючи наведене, будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або видані органами фонду з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню.

Також, до спеціального стажу не зараховано періоди: з 01.06.2014 по 10.10.2017 трудової діяльності.

Відповідач вказує, що під час розгляду заяви про призначення пенсії за вислугу років від 09.08.2023 ОСОБА_1 та доданих до неї документів, питання щодо зарахування до стажу за вислугу років у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України Про пенсійне забезпечення періодів роботи на посаді лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки не розглядалося, оскільки, по-перше, відсутня інформація про відділення, в якому заявниця працювала, по-друге, відсутня інформація про періоди перебування/неперебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку.

Відповідач вважає, що позов ОСОБА_1 є безпідставним, а тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 6 листопада 2023 року №734/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров`я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 31.07.2019 №6327-5000168243.

09.08.2023 позивач звернулась до Галицького об`єднаного управління Пенсійного фону України м.Львова з заявою про призначення пенсії за вислугу років та надала відповідні копії документів.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області №204750017287 від 17.08.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.

В рішенні зазначено, що вік заявниці 49 років та страховий стаж особи становить 22 роки 07 місяців. До страхового стажу не зараховано період з 25.07.1989 по 15.08.1991 згідно трудової книжки, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, що є порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Спеціальний стаж роботи становить 16 років 10 місяців (станом на 10.10.2017). Результати розгляду документів, доданих до заяви: відсутнє підтвердження фактичного місця проживання, згідно довідки внутрішньо переміщеної особі від 31.07.2019. До уваги не прийнято ксерокопію довідки від 05.06.2023 № 354/1, оскільки відповідно до пункту 2.23 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Довідку від 05.06.2023 № 354/1 та періоди роботи в трудовій книжці, надані так званою "луганською народною республікою" не може бути взято до розгляду, оскільки відповідно до постанови КМУ від 07.11.2014 № 595 з 01.12.2014 на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в тому числі Пенсійного фонду України, не функціонують. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р визначено перелік населених пунктів, на території яких органи державною влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною третьою статті 9 Закону Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15.04.2014 №1207-VII, є недійсним і не створює правових наслідків. Враховуючи наведене, будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або видані органами фонду з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню. До спеціального стажу не зараховано періоди: з 01.06.2014 по 10.10.2017 тр

02.10.2023 адвокат позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача, в якому просив надати відповідну інформацію та відомості щодо питання зарахування періоду роботи ОСОБА_1 за заявою від 09.08.2023.

На вищевказаний адвокатський запит Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області надано відповідь від 09.10.2023 №1500-0302-8/142160, в якій зазначено, що під час розгляду заяви про призначення пенсії за вислугу років від 09.08.2023 ОСОБА_1 та доданих до неї документів, питання щодо зарахування до стажу за вислугу років у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періодів роботи на посаді лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки не розглядалося, оскільки відсутня інформація про відділення, в якому заявниця працювала, а також відсутня інформація про періоди перебування/неперебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку. Також, не розглядалося питання щодо зарахування до стажу за вислугу років у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періодів роботи на посаді лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету, оскільки відсутня інформація, що дитячий протитуберкульозного кабінет є окремим структурним підрозділом лікарні також відсутня інформація про періоди перебування/неперебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку.

З форми РС-право вбачається, що страховий стаж позивача складає 22 роки 7 місяців 27 днів.

В матеріалах справи наявні: трудова книжка серії НОМЕР_2 від 26.05.1989; диплом серії НОМЕР_3 ; довідка від 05.06.2023 №354; сертифікат №155/98 лікаря-спеціаліста; наказ №60 від 20.07.1998; сертифікат №283 лікаря-спеціаліста; реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Абзацом 9 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Згідно з частинами першою, другою статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п`ята статті 45 Закону № 1058-IV).

Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок № 22-1) в редакції, що діяла на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії.

Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.

За приписами пункту 1.5 Порядку № 22-1 внутрішньо переміщені особи подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

За приписами пункту 2.23 Порядку № 22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

За приписами пункту 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

При цьому, відповідно до п.2-1 Перехідних положень Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Абзацами 1, 2 п.16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону №2148, закріплено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Статтею 2 Закону України №1788 від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1778) визначено, що за цим законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788 (в редакції, чинній до 01.01.2016) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911 (далі - Закон №911), який набрав чинності з 01.01.2016, пункт «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: : з 01.04.2015р. по 31.03.2016р. - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016р. по 31.03.2017р. - не менше 26 років; з 01.04.2017р. по 31.03.2018р. - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018р. по 31.03.2019р. - не менше 27 років; з 01.04.2019р. по 31.03.2020р. - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020р. по 31.03.2021р. - не менше 28 років; з 01.04.2021р. по 31.03.2022р. - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022р. по 31.03.2023 р.- не менше 29 років; з 01.04.2023р. по 31.03.2024р. - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024р. або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом 1 цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами 2 - 11 цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудн

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст.55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законами України №213 від 02.03.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», №911 від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону України №1788 від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними Законами України №213 від 02.03.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», №911 від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років - досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п.«а» ст.54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у п.п. «е, ж» ст.55 Закону №1788, визнано такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст.1, 3, ч.3 ст.22, ст.46 Основного Закону України. Положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

При цьому, у вказаному вище рішенні Конституційний Суд України наголосив на тому, що внесення змін Законом України №213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зі змісту оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» слідує, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п.«а» ст.54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Таким чином, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону №1788 від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом №213 від 02.03.2015 та Законом №911 від 24.12.2015 такими, що суперечать положенням ст.ст.1, 3, 46 Основного Закону України, та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 04.06.2019.

Конституційний Суд України також зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, а тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що з 04.06.2019 (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019 від 04.06.2019) при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України №1788 від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» необхідно застосовувати положення у редакції Закону до внесення змін Законами №213 від 02.03.2015 та №911 від 24.12.2015.

Як зазначалося вище, згідно з приписами п.«е» ст.55 Закону №1788 до внесення змін Законом №911 від 24.12.2015 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Тобто, особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має не менше 25 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Враховуючи ту обставину, що позивач звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 09.08.2023, тобто, після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, тому до неї має бути застосовані положення п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в первісній редакції, до внесення змін Законом №911 від 24.12.2015.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Постанова КМУ №909) затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що додається.

Згідно з абзацом другим постановляючої частини вказаної постанови у редакції, що діяла станом до 01 квітня 2015 року, пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.

До розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою КМУ №909, віднесені лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органів Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.

У примітці 2 Постанови КМУ №909 зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої належності закладів і установ.

Відповідно до статті 60 Закону №1788 робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Із 01.01.2004 набрав чинності Закону № 1058, нормами якого не передбачено обрахування стажу роботи у деяких медичних закладах у пільговому обчисленні. Однак набрання чинності Законом № 1058-IV не змінює порядок застосування та не припиняє застосування передбаченого статтею 60 Закону № 1788-XII правила щодо пільг по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах, адже редакція статті 60 Закону № 1788 є чинною й на теперішній час.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у складі суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 689/872/17.

Судом касаційної інстанції зазначено, що редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.

Тобто певні періоди роботи, які перераховані в статті 60 Закону № 1788 підлягають пільговому обчисленні та зарахуванню до страхового стажу у подвійному розмірі не тільки до 01.01.2004, але і після цієї дати.

Відповідач визначив страховий стаж позивача 22 роки 07 місяців 27 днів, спеціальний стаж роботи - 16 років 10 місяців.

При цьому до страхового стажу не зараховано період з 25.07.1989 по 15.08.1991, згідно трудової книжки, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства, що є порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а також період з 01.06.2014 по 06.03.2015, оскільки це стаж набутий на окупованій території.

Щодо періоду роботи позивача з 25.07.1989 по 15.08.1991, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Приписами статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.

Порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 2.2. Інструкції № 58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Пунктом 4.1. вищезазначеної Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктами 2.6., 2.8. Інструкції №58 встановлено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

На час початку спірного періоду роботи 25.07.1989 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162 (далі - Інструкція № 162)

Аналогічні положення, які наведені вище із Інструкції №58, були передбачені і в попередній Інструкції № 162.

Пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06.08.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка діяла на час початку спірного періоду роботи 25.07.1989, передбачено, що відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд встановив, що трудова книжка серії НОМЕР_2 від 26.05.1989 містить всі необхідні записи про роботу позивача за період з 25.07.1989 по 15.08.1991, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Відтак, стаж роботи позивача підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 26.05.1989.

Щодо посилань відповідача про неможливість ідентифікувати назву підприємства на печатці, то суд їх відхиляє, з огляду на таке.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

ГУ ПФУ в Одеській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17.

За умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 06 березня 2019 року у справі № 242/3016/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 227/2041/17 та № 686/21006/16-а.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 25.07.1989 по 15.08.1991 до страхового стажу.

Щодо періоду роботи позивача з 01.06.2014 по 06.03.2015, суд зазначає наступне.

В трудовій книжці позивача зазначено, що 02.01.2013 позивач була переведена на посаду лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету консультативно-діагностичної поліклініки комунальної установи «1-а міська лікарня» Антрацитівської міської ради (запис №10).

06.03.2015 позивача було звільнено з посади за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України (запис №11). Вказаний запис засвідчений начальником відділу кадрів та печаткою відділу кадрів комунальної установи "1-а міська лікарня" Антрацитівської міської ради, Україна, Луганська область, м.Антрацит, код ЄДРПОУ 01983466.

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОК 5 комунальна установа "1-а міська лікарня" Антрацитівської міської ради код ЄДРПОУ 01983466 прозвітувала перед Пенсійним фондом по спецстажу позивача за кодом ЗПЗ055Е2 (працівники охорони здоров`я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку) по 30 червня 2014 року включно. Починаючи з липня 2014 року роботодавець позивача не надавав звіти до Пенсійного фонду щодо її спецстажу.

При цьому, Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1053-р від 30.10.2014, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно вказаного переліку м. Антрацит (Антрацитівська міська рада) увійшло до територій, на яких здійснювалася антитерористична операція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Згідно вказаного переліку м.Антрацит увійшло до територій, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

В подальшому, Верховною Радою України був прийнятий Закон "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18 січня 2018 року № 2268-VIII (далі - Закон №2268-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №2268-VIII тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме:

1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей;

2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини;

3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

7 лютого 2019 року Указом Президента України № 32/2019 затверджено Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях.

Згідно вказаного переліку м.Антрацит увійшло до територій, які є тимчасово окупованими.

Отже, на законодавчому рівні м.Антрацит увійшов до переліку територій на яких здійснювалася антитерористична операція, органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та є тимчасово окупованими.

Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Згідно частин першої, другої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Україна зобов`язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв`язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Враховуючи той факт, що право на пенсію є складовою соціального захисту громадян України, яке гарантується їм Конституцією України, той факт, що не дивлячись на проведення на території м.Антрацит Луганської області антитерористичної операції та подальшої окупації цього міста, позивач продовжувала працювати в закладі охорони здоров`я, утвореного за часів контролювання української влади цієї території та в подальшому була звільнена за діючим законодавством України, з метою повного захисту прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 01.06.2014 по 06.03.2015 до страхового стажу.

Що стосується неврахування відповідачем при визначенні спеціального стажу довідки від 05.06.2023 №354/1, суд зазначає наступне.

Відповідно до інформації, яка зазначена в довідці від 05.06.2023 №354/1 ОСОБА_1 дійсно працювала в Антрацитівському територіальному медичному об`єднанні: з 29.07.1998 переведено на посаду лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки у зв`язку із закінченням інтернатури (наказ №60 від 20.07.1998); з 02.01.2013 переведено на посаду дитячого лікаря фтизіатра дитячого Фтизіатричного кабінету консультативно-діагностичної поліклініки на 1,0 ставку (наказ №298 л/с від 29.12.2012).

При цьому ця довідка, видана установою, яка розташована на непідконтрольній українські владі території.

Закон України від 18.01.2018 № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII) має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

У межах тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях діє особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення, визначений цим Законом, іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з частиною першою статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

При цьому матеріалами справи підтверджено, що позивач набула трудовий стаж у період, коли населений пункт - м.Антрацит - перебував під контролем української влади, а медичний заклад був утворений відповідно до законодавства України.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus V. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer V. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96).

Отже, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92).

Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

Таким чином, позивач опинилася в ситуації, що відповідно позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав та надати оригінали документів, що підтверджують страховий та спеціальний стаж, у зв`язку з окупацією певних територій Луганської області.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Крім того, звертає увагу й на положення частини четвертої статті 9 Закону № 1207-VII, відповідно до якої встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відомості, вказані в наданій позивачем довідці від 05.06.2023 №354/1, мають бути враховані відповідачем при визначенні спеціального стажу роботи позивача при розгляді заяви про призначення пенсії за вислугу років.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 29.07.1998 по 06.03.2015 на посадах лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки, лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету комунальної установи «1-а міська лікарня» Антрацитівської міської ради та зобов`язання відповідача зарахувати до спеціального стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 29.07.1998 по 06.03.2015 на посадах лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки, лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету комунальної установи «1-а міська лікарня» Антрацитівської міської ради, то суд зазначає наступне.

Як зазначав суд раніше, у відповідності до статті 60 Закону №1788 робота в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Тобто певні періоди роботи, які перераховані в статті 60 Закону № 1788 підлягають пільговому обчисленні та зарахуванню до страхового стажу у подвійному розмірі не тільки до 01.01.2004, але і після цієї дати.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

За приписами статті 7 цього Закону лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», який в первинній редакції до 2012 року мав назву «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», протитуберкульозні заклади - спеціалізовані заклади охорони здоров`я, що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз (протитуберкульозні диспансери, лікарні, відділення, кабінети, науково-дослідні інститути, денні стаціонари, санаторії тощо). Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

У відповідності до статті 9 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» виявлення хворих на туберкульоз і осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу, забезпечується медичними працівниками відповідно до стандарту медичної допомоги у разі звернення особи за отриманням медичної допомоги до медичного закладу чи до медичного працівника, який здійснює медичну практику. При цьому у разі виявлення особи з будь-якими ознаками туберкульозу чи у разі звернення контактної особи медичний працівник зобов`язаний направити її для подальшого обстеження до лікаря-спеціаліста (фтизіатра) чи до відповідного протитуберкульозного закладу.

Відповідно до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я від 19.07.1995 № 133 з подальшими змінами та доповненнями туберкульоз віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.03.2002 № 117 затверджено Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78. «Охорона здоров`я». В пункті 89 цього Довідника є посада «лікар-фтизіатр дитячий».

Завданнями та обов`язками вказаної посади є «Виявляє хворих на туберкульоз дітей та підлітків. Проводить обстеження хворого, виявляє ознаки захворювання, визначає тяжкість стану. Здійснює нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів. Призначає в необхідній послідовності лабораторні, рентгенографічні та гомографічні дослідження, оцінює їх результати. Діагностує туберкульоз органів дихання, визначає його форму і фазу перебігу, наявність ускладнень. Проводить диференційну діагностику. Виявляє позалегеневі осередки локалізації туберкульозу та визначає тактику їх лікування. Визначає ризик реактивізації туберкульозного процесу в майбутньому та вживає заходів щодо його запобігання. Організовує проведення профілактичних заходів у районі обслуговування. Здійснює нагляд за особами, які знаходяться в контакті з бацилоносіями […]».

Отже, працюючи в комунальній установі «1-а міська лікарня» Антрацитівської міської ради, назва якої змінювалося протягом спірного періоду роботи, на посадах лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки, лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету з 29.07.1998 по 06.03.2015, позивач проводила лікування і безпосередньо контактувала зі збудником такої небезпечної інфекції як туберкульоз, а тому ОСОБА_1 має право на зарахування цих періодів роботи у подвійному розмірі до її страхового стажу.

При цьому, дослідженням змісту оскаржуваного рішення територіального органу Пенсійного фонду судом встановлено, що питання щодо визначення спеціального стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 29.07.1998 по 06.03.2015 на посадах лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки, лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету комунальної установи «1-а міська лікарня» Антрацитівської міської ради відповідачем взагалі не розглядалось.

Відповідач обґрунтовує це тим, що питання щодо зарахування до стажу за вислугу років у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України Про пенсійне забезпечення періодів роботи на посаді лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки не розглядалося, оскільки, по-перше, відсутня інформація про відділення, в якому заявниця працювала, по-друге, відсутня інформація про періоди перебування/неперебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку. Також, не розглядалося питання щодо зарахування до стажу за вислугу років у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України Про пенсійне забезпечення періодів роботи на посаді лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету, оскільки, по-перше, відсутня інформація, що дитячий протитуберкульозного кабінет є окремим структурним підрозділом лікарні, по-друге, відсутня інформація про періоди перебування/неперебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку.

Однак, суд звертає увагу відповідача на те, що позивач має право на дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів, і це право позивачу повинен був роз`яснити співробітник Пенсійного фонду при прийнятті від позивача документів та встановлення відсутності документів, що впливають на правильне визначення спеціального стажу.

Оглядом заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років від 09.08.2023 судом встановлено, що співробітник Пенсійного фонду, який приймав у позивача заяву та пакет документів, не зазначив примітки про необхідність надання довідки про пільговий стаж та безоплатні відпустки у відповідний строк, натомість вже 17.08.2023 відповідач виніс рішення, яким відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, тим самим позбавивши позивача можливості надати відповідні довідки та інші документи, що підтверджують спеціальний стаж роботи.

При цьому згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У вказаній статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Суб`єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності. Законодавче закріплення цих критеріїв-принципів також дає можливість фізичній чи юридичній особі сформувати уявлення про якість та природу належних рішень чи дій, які вона має право очікувати від суб`єкта владних повноважень.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Беручи до уваги той факт, що позивач працювала на посадах, які надають їй право на зарахування цих періодів роботи у подвійному розмірі до її спеціального стажу, та в неї був встановлений законодавством строк для надання документів, яких не вистачає, а відповідач вже на восьмий день після подачі заяви виніс рішення про відмову в призначенні пенсії, не навівши обґрунтування незарахування спецстажу у подвійному розмірі, суд дійшов висновку, що таке рішення відповідача є передчасним, що вплинуло на його обґрунтованість, оскільки відповідачем не враховано усіх обставин стосовно спеціального стажу позивача, що має значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Як наслідок, суд дійшов висновку про те, що рішення відповідача від 17.08.2023 № 204750017287 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.

Відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача розглянути повторно заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років від 09.08.2023 на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи позивача з 25.07.1989 по 15.08.1991 та з 01.06.2014 по 06.03.2015, з обов`язковим розглядом питання щодо зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 29.07.1998 по 06.03.2015 на посадах лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки, лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету комунальної установи «1-а міська лікарня» Антрацитівської міської ради із урахуванням висновків суду.

У зв`язку з цим, враховуючи приписи частини другої статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним). Як наслідок, у задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.

Доводи відповідача про те, що позивачем не підтверджено місце фактичного проживання є безпідставними. Позивач є внутрішньо переміщеною особою ще з липня 2019 року і саме довідкою від 31.07.2019 №6327-5000168243 підтверджується адреса її фактичного проживання. Той факт, що після початку повномасштабного вторгнення позивач звернулась з пакетом документів про призначення пенсії не за місцем фактичного проживання згідно довідки ВПО, не свідчить про те, що нею не підтверджено місце фактичного проживання. Особи, які набули статусу ВПО до повномасштабного вторгнення, не зобов`язані проходити перереєстрацію, тим паче, що адреса фактичного проживання позивача є підконтрольна українській владі територія.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного, суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач в ході розгляду справи не довів правомірність свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог та обранням належного способу захисту порушених прав.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина восьма статті 139 КАС України).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 858,88 грн (квитанція №6776-3653-5728-2436від 02.11.2023).

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а також, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд присуджує позивачу понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, юридична адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд.83) про визнання протиправними дії та бездіяльність, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області №204750017287 від 17 серпня 2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 09 серпня 2023 року, зареєстровану за № 6091, на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 25.07.1989 по 15.08.1991 та з 01.06.2014 по 06.03.2015, з обов`язковим розглядом питання щодо зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 29.07.1998 по 06.03.2015 на посадах лікаря-фтизіатра дитячої поліклініки, лікаря-фтизіатра дитячого протитуберкульозного кабінету комунальної установи «1-а міська лікарня» Антрацитівської міської ради із урахуванням висновків суду.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 88 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова