Ухвала

від 20.12.2023 по справі 813/677/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань закриття провадження у справі

20 грудня 2023 рокусправа № 813/677/18Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Раєнко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання третьої особи про закриття провадження у справі № 813/677/18 за позовом Мостиської районної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про визнання протиправними і скасування наказів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Мостиська районна державна адміністрація, звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , в якому просила:

- визнати протиправними і скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02.08.2017 про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Мостиської міської ради орієнтовного розміру земельних ділянок по 2 га кожному, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, видані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді 12.03.2018 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі.

Третя особа ОСОБА_2 подала суду клопотання про закриття провадження у даній справі, з наступних підстав:

Позовна заява містить вісімнадцять позовних вимог немайнового характеру, а саме: визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Мостиської міської ради орієнтовного розміру земельних ділянок по 2 га кожному, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц зроблено висновок про те, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки вчинити певні дії на землі власника, а рішення про надання такого дозволу не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Таким чином, сам по собі факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідним органом кільком особам на одну і ту ж земельну ділянку не може свідчити про неправомірність дій такого органу.

Право на розробку проекту землеустрою не є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а тому і не дає підстави для застосування таких термінів як «правомірні очікування» та «законне сподівання», оскільки законодавством, що регулює земельні правовідносини, чітко передбачено правовий механізм і визначено процедуру отримання у власність земельної ділянки, що встановлює не тільки права, а й покладає обов`язки на виконання відповідних дій особою, яка має нам і з та висловила бажання отримати у власність земельну ділянку, після отримання нею відповідного дозволу на розробку технічної документації землеустрою.

Статтею 152 ЗК України, регламентовано, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

Згідно із ч. 2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів є, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно із ч. 2 ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону, а згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України).

За частиною першою статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301 цс 18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Отже критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин (відповідні правові висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 804/15129/15).

Отже спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем права власності на земельні ділянки.

Участь у спорі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

За таких обставин виник спір про цивільне право, предметом якого є майнові вимоги позивача щодо земельних ділянок, тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 286/3516/16-ц (провадження № 14-95цс19) та від 03.04.2019 у справі № 808/1346/18.

Відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Представник відповідача подано копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

При постановленні ухвали суд виходить з наступного:

В матеріалах справи наявні копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно яких треті особи по даній справі набули у власність відповідні земельні ділянки щодо яких позивач хотів визнати протиправними і скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02.08.2017 про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що позивач безспірно має право на звернення до адміністративного суду із позовом на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів. На думку суду, у зв`язку із проведенням державної реєстрації права власності на відповідні земельні ділянки за третіми особами, відбулась і зміна предметної юрисдикції даного спору.

Згідно із ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Як вже зазначав суд в матеріалах справи наявні копії витягів про реєстрацію права власності.

Згідно із частинами 1, 4 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Таким чином, вказаною нормою визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права. По суті набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в статті 317 ЦК України.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

Наведене на думку суду є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості «принципу внесення», в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

На думку суду, розгляд та вирішення даної справи адміністративним судом, не в залежності від результатів розгляду, є неможливим, оскільки суду необхідно буде втручатись в спір, в тому числі і про правомірність набуття права власності третіми особами, що призведе до стану правової невизначеності.

Задоволення судом таких позовних вимог, по суті призведе до вирішення питання про правомірність набуття у власність третіми особами земельних ділянок, як об`єкта цивільних прав, наслідком чого може бути вилучення з державного реєстру відповідного реєстраційного запису щодо власника цього ж майна. Зазначене з огляду на визначений законодавством порядок набуття речових прав на нерухомість та принцип презумпції правомірності набуття права власності унеможливлює вирішення даного спору адміністративним судом по суті при розгляді заявлених позовних вимог.

Також суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Суд дійшов висновку, що даний спір, після державної реєстрації права власності, не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право цивільне, а тому має вирішуватися судами за правилами, в даному випадку, цивільного судочинства. Отже, спірні правовідносини виходять за межі компетентності адміністративних судів, а тому такі підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, спір у даній справі не є публічно-правовим, відтак провадження у справі слід закрити.

Керуючись ст.ст. 238, 240, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання третьої особи ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, задоволити.

Провадження у справі № 813/677/18 за позовом Мостиської районної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про визнання протиправними і скасування наказів, - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала складена в повному обсязі 22.12.2023 року.

СуддяГавдик Зіновій Володимирович