Рішення

від 26.04.2023 по справі 160/5576/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року Справа № 160/5576/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- рішення про відмову в перерахунку (10 пенсій) Відділу перерахунків пенсій №4 Управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.02.2022р. №046450010111 щодо відмови у зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 до спеціального стажу та відмови призначити та виплатити грошову допомогу відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - визнати протиправним та скасувати;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченої п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, а саме: з 01.09.1983 р. по 05.11.2022 р. на посаді викладача з класу бандури в Комунальному закладі «Магдалинівська школа мистецтв»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, у зв`язку з тим, що вона має педагогічний стаж більш ніж 30 років та вийшла на пенсію за віком.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 01.02.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату грошової допомоги у розмірі 10 призначених пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. №1058-IV (далі Закон №1058-IV), проте рішенням від 02.02.2022р. №046450010111 відповідач протиправно відмовив у призначенні такої разової грошової допомоги з посиланням на відсутність у позивача необхідного спеціального стажу, до якого неможливо зарахувати спірний період роботи ОСОБА_1 з 01.09.1983р. по 05.11.2022р. на посаді викладача з класу бандури в Комунальному закладі «Магдалинівська школа мистецтв», оскільки у розділі «Освіта. Позашкільні навчальні заклади» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909), не передбачена посада викладача, а школа мистецтв відноситься до відділу культури. Проте, позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки її педагогічний стаж, у тому числі на посаді викладача музичної школи (позашкільного навчального закладу), на день звернення за призначенням пенсії становив більше 30 роки, тому вона має право на призначення грошової допомоги у розмірі 10 призначених пенсій відповідно до пункту 7.1 розділу XV Закону №1058-IV. Крім того, позивач наголошує, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Так, відповідно до положень Закону України "Про позашкільну освіту" педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років, а згідно з Переліком типів позашкільних навчальних закладів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року №433, музичні школи належать до позашкільних навчальних закладів, а постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників" посада викладача музичної школи включена до переліку посад педагогічних працівників. І хоч у Переліку №909 посада викладача не передбачена, проте дорученням Кабінету Міністрів України від 06 січня 1995 року №397/21 за клопотанням Міністерства соціального захисту населення України дія постанови від 04 листопада 1993 року №909 поширена і на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання, без внесення змін до вказаної постанови. Таким чином, означена безпідставна відмова відповідача є дискримінаційною та призводить до порушення конституційного права позивача на належний соціальний захист, а тому ОСОБА_1 вважає, що заявлені нею позовні вимоги є таким, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5576/23, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 12.04.2023 року, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Крім того, вказаною ухвалою суду витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

25.04.2023 року до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що спірний період роботи позивача на посаді викладача з класу бандури в Комунальному закладі «Магдалинівська школа мистецтв» не дає права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"№1788-XII, оскільки у розділі «Освіта. Позашкільні навчальні заклади» Переліку №909, не передбачена посада викладача, а школа мистецтв відноситься до відділу культури, відповідно, права на призначення рошової допомоги у розмірі 10 призначених пенсій відповідно до пункту 7.1 розділу XV Закону №1058-IV позивач не набув. Також відповідач зазначав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 28.07.2022 року та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону №1058-IV. 01.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV. Так, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788), і мають страховий стаж, зокрема, жінки - 30 років, на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. До страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788, що передбачені Переліком №909. Відповідно до записів трудової книжки та довідки від 26.08.2022р. №06 ОСОБА_1 працює у «Магдалинівській школі мистецтв» Магдалинівської селищної ради на посаді викладача по класу бандури з 01.09.1983 по теперішній час. У розділі «Освіта. Позашкільні навчальні заклади» Переліку №909 не передбачена посада викладача. Школа мистецтв відноситься до відділу культури. З огляду на викладене вище, відділ перерахунків пенсій №4 управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатами всебічного та об`єктивного розгляду наданих до заяви документи, та встановивши, що у ОСОБА_1 на дату звернення відсутній необхідний спеціальний стаж, 02.02.2023р. прийняв рішення про відмову у проведенні перерахунку за №046450010111. За наведених обставин відповідач вважає, що діяв в межах повноважень та згідно з чинним законодавством, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .

Також 25.04.2023 року до суду на виконання вимог ухвали суду від 27.03.2023р. відповідачем надано копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла пенсійного віку (60 років) 05.11.2022р.

Рішенням від 21.11.2022р. №046450010111 ОСОБА_1 призначена пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV з 06.11.2022р.

01.02.2023 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській із заявою про проведення виплати грошової допомоги у розмірі 10 призначених пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про проведення виплати грошової допомоги у розмірі 10 призначених пенсій Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення від 02.02.2022р. №046450010111, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні такої допомоги, з посиланням на те, що відповідно до записів трудової книжки та довідки від 26.02.2022р. №06 ОСОБА_1 працює у «Магдалинівській школі мистецтв» Магдалинівської селищної ради на посаді викладача бандури з 01.09.1983 по теперішній час, при цьому у розділі «Освіта. Позашкільні навчальні заклади» Переліку № 909 не передбачена посада викладача, а школа мистецтв відноситься до відділу культури.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.02.2022р. №046450010111, якими ОСОБА_1 відмовлено у призначенні та виплаті разової грошової допомоги у розмірі 10 пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV Закону №1058-ІV, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справ та спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

За приписами статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку.

Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 року «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок-30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (далі Порядок №1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік №909).

Згідно з п.4 Порядку №1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах й 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Тобто, конструкція зазначеної норми права свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги виникає за умови неотримання такою особою будь-якого іншого виду пенсії до моменту виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.06.2021р. у справі №328/1620/17, умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV. Слід зазначити й про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.

Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.

Законом України від 23 травня 1991 року №1060-XII «Про освіту» (далі - Закон № 1060-XII) та Законом України від 22 червня 2000 року №1841-III «Про позашкільну освіту» (далі - Закон № 1841-III) передбачено, що позашкільна освіта є структурною ланкою освіти та її підсистемою.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про освіту" невід`ємними складниками системи освіти є, зокрема, позашкільна освіта, спеціалізована освіта.

Метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності. Здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім`єю, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами. Державні заклади позашкільної освіти утворюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти утворюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, іншими юридичними і фізичними особами, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників (частини 1, 3, 4 статті 14 ЗУ "Про освіту").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про позашкільну освіту" структуру позашкільної освіти становлять: позашкільні навчальні заклади; інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний та позанавчальний час, до числа яких належать: загальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації; гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об`єднання на базі загальноосвітніх навчальних закладів, міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, професійно-технічних та вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації; клуби та об`єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші навчальні заклади, установи; фонди, асоціації, діяльність яких пов`язана із функціонуванням позашкільної освіти.

Відповідно до абз.3 ч.4 ст.21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Перелік посад педагогічних працівників системи позашкільної освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.21 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту» і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні ст.4 Закону України «Про позашкільну освіту».

Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші), відносяться до позашкільних навчальних закладів (п.6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №433 від 06.05.2001 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що в позашкільних навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідувачі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

При цьому, даною постановою посада викладача не була передбачена.

Втім, постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року №963 затверджено перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, до яких віднесено, зокрема, посади педагога, викладача.

Таким чином, оскільки позивач, як викладач позашкільного навчального закладу є педагогічним працівником, її право на пенсію за вислугу років передбачено Законом України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року №1841-III , який має вищу юридичну силу над постановами Кабінету Міністрів України.

При цьому, згідно з п.3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону №1841-III до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, якою є постанова Кабінету Міністрів України №909, у спірних правовідносинах застосуванню підлягає сааме ст.21 Закону України «Про позашкільну освіту», яка регулює умови призначення пенсії за вислугу років педагогічним працівникам позашкільних навчальних закладів.

Кабінетом Міністрів України, на виконання вимог п.4 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про позашкільну освіту», не було внесено змін та доповнень до переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, що затверджений постановою №909 від 04.11.1993 року, з метою реалізації права педагогічних працівників позашкільних закладів на пенсію за вислугу років, у відповідності до вимог ст.21 цього Закону.

Разом з тим, дорученням Кабінету Міністрів України від 06.01.1996 року №397/21 за клопотанням Міністерства соціального захисту населення України від 01.02.1995 року №01-3/133-02-2 на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання поширено порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04 листопада 1993 року, без внесення змін до неї.

Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші), відносяться до позашкільних навчальних закладів (п.6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №433 від 06.05.2001 року).

Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, зокрема, в загально освітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної, навчально-виробничої частини або з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги, практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інші форми гурткової роботи.

Тобто в силу абзацу 1 Переліку Постанови №909 викладачі загальноосвітніх навчальних закладів, військових загальноосвітніх навчальних закладів, музичних і художніх шкіл мають право на пенсію за вислугу років.

В примітці 2 до Постанови №909 вказано, що робота в установах і на посадах, передбачених переліком посад в даній постанові, дає право на пенсію за вислугою років незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, суд доходить висновку, що стаж роботи викладачем в дитячій музичній школі, в тому числі якщо це позашкільний навчальний заклад, має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.

Аналогічну позицію неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх постанова, зокрема, від 30.01.2019р. у справі 876/5312/17, від 20.02.2019р. у справі 226/1133/16-а та від 19.02.2019р. у справі №127/159/17-а.

Також аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17.

Згідно з приписами статті 62 Закон України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , копія якої наявна в матеріалах справи, підтверджується, що позивач працює з 01.09.1983р. у Магдалинівській музичній школі на посаді викладача по класу бандури в Гупалівському філіалі (наказ №28 по ДМШ від 01.09.1983р.)

Назву КЗ «Магдалинівська музична школа» змінено на назву КЗ «Магдалинівська школа мистецтв» (рішення Магдалинівської с/р від 16.12.2020р. №47-02/VІІІ).

Вказані записи трудової книжки засвідчено відповідними печатками підприємства та підписами уповноважених осіб.

Крім того, відповідачами не спростовано того, що записи в трудовій книжці позивача можна визнати такими, які не відповідають дійсності чи зроблені з порушенням визначеної процедури.

Поряд з цим, довідка від 26.08.2022р. №06 підтверджує, що ОСОБА_1 дійсно з 01.09.1983 року працює в Магдалинівській школі мистецтв Магдалинівської селищної ради (Наказ № 28 від 01.09.1983р.). Додатково вказано, що у відпустці без збереження заробітної плати за період з 01.09.1983р. по теперішній час не перебувала. Комунальний заклад «Магдалинівська дитяча музична школа» Магдалинівської районної ради (код ЄДРПОУ 36414502) зареєстровано та включено до Єдиного державного реєстру України 27.07.2009р. за №12061020000000606. 30.12.2020р. за №1002061070004000607 зареєстровано зміни до установчих документів, в результаті яких змінено назву школи на Комунальний заклад «Магдалинівська школа мистецтв» Магдалинівської селищної ради (Рішення Магдалинівської селищної ради від 16.12.2020р. №47-02/VIII). Крім того зазначено, що інформація у довідці видана на підставі Книги наказів за 1983р.

Як зазначалося вище, згідно з абз.3 ч.4 ст.21 Закону України Про позашкільну освіту педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Відповідно до Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993р., зокрема, в загально освітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

З матеріалів справи слідує, що єдиною підставою відмови позивачеві у виплаті разової грошової допомоги, передбаченої Пунктом 7-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідачем зазначено про те, що посада викладача саме позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком №909, натомість відповідно до цього переліку наявні лише посади директорів, їх заступників з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідувачів відділів, художніх керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, а тому період роботи ОСОБА_1 в музичній школі зарахувати немає підстав.

Водночас, як зазначалося вище, відповідно до абз.3 розділу Посади педагогічних працівників Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000р. №963, викладачі всіх спеціальностей є педагогічними працівниками позашкільних навчальних закладів, тобто працівниками освіти.

Отже, особи, що працювали на педагогічних посадах, у позашкільних навчальних закладах, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років.

Таким чином, стаж роботи викладачем у закладах позашкільної освіти, до яких, зокрема, належать й початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші), має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту е статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст. 46 Основного Закону).

Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відмовляючи у виплаті позивачеві разової допомоги, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України. Водночас положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення педагогічних працівників у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку, що педагогічні працівники, зокрема, викладачі всіх спеціальностей позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.

Таким чином, викладачі всіх спеціальностей є педагогічними працівниками позашкільних навчальних закладів і мають право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин суд погоджується із доводами позивача про наявність у неї достатнього страхового і спеціального стажу для призначення спірної грошової допомоги, тоді як відповідач при розгляді питання призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача в частині соціального забезпечення, а тому суд доходить висновку про протиправність та необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.02.2022р. №046450010111, а, отже, відповідно про скасування цього рішення і задоволення позовних вимог в цій частині.

Водночас з метою поновлення вищевказаного порушеного права позивача суд доходить висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоду її роботи викладачем в Магдалинівській школі мистецтв Магдалинівської селищної ради з 01.09.1983 року по 05.11.2022 року та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, у зв`язку з тим, що вона має педагогічний стаж більш ніж 30 років та вийшла на пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги лише через те, що посада викладача саме позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком №909, водночас, судом було встановлено, що у позивача наявний спеціальний педагогічний стаж, а її посада, яку вона обіймає до теперішнього часу відноситься до посад педагогічних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а сам позивач до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку інші пенсію, а тому вона має право на призначення грошової допомоги, передбаченої п.7-1 Розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191, таким чином, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення такої одноразової грошової допомоги позивачеві.

Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві разову грошову допомогу відповідно до п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі десяти її місячних пенсій.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити в повному обсязі.

Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, ч.3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1073,60грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цієї суми коштів з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) №046450010111 від 02.02.2022р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) разової грошової допомоги у розмірі 10 пенсій відповідно до п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", період її роботи викладачем з класу бандури в Комунальному закладі «Магдалинівська школа мистецтв» Магдалинівської селищної ради з 01.09.1983 року по 05.11.2022 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) разову грошову допомогу відповідно до п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі десяти її місячних пенсій.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова