Рішення

від 22.12.2023 по справі 128/2250/23

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/2250/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2023 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Шевчук Л.П.,

при секретарі судового засідання Ружицькій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінкомподілля» про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в:

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Левицька-Корчун В.І. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовом до ТОВ «Вінкомподілля» про стягнення коштів.

В позовній заяві викладено наступну позицію (а.с. 2-4).

Позивачка є власником земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею по 2,3302 га, кадастрові номери: 0520682000:01:008:008 та 052068200:01:008:007, які розташовані на території Іванівської сільської ради Вінницького району Вінницької області. дані земельні ділянки позивачка отримала у спадщину за заповітом від своєї баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свого часу ОСОБА_2 , як власник даних земельних ділянок, передала їх в оренду ТОВ «Вінкомподілля», про що 20.10.2010 між ними було укладено відповідні договори оренди. Вказані договори оренди було укладено строком на 25 років. Проте, за умовами п. 37.4 їх дія припинялася в разі смерті фізичної особи орендодавця. У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , укладені нею договори оренди де-юре припинилися 28.10.2018. Позивачка після оформлення права власності на вказані земельні ділянки, як спадкоємець, уклала із ФГ «Хлібодар АП» договори оренди від 25.06.2019. Проте, де-факто, не змогла їх передати в користування новому орендарю, оскільки їх не було повернуто позивачці попереднім орендарем, тобто відповідачем. Разом із тим, відповідачем до Вінницького районного суду Вінницької області було подано позов до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Вінницької міської ради Бурлак В.В., ФГ «Хлібодар АП» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, що були укладені із ФГ «Хлібодар АП». В свою чергу, ОСОБА_1 було подано зустрічний позов до ТОВ «Вінкомподілля» про визнання договорів оренди земельних ділянок припиненими та зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки, оскільки відповідач продовжував використовувати ці земельні ділянки. Рішенням суду від 15.02.2022, яке набуло законної сили 16.05.2022, було відмовлено в задоволенні первісного позову ТОВ «Вінкомподілля» та задоволено позов ОСОБА_1 ; визнано припиненими договори оренди земельних ділянок та зобов`язано відповідача повернути власнику ОСОБА_1 земельні ділянки. Виконання рішення суду відбувалося в примусовому порядку та 30.11.2022 між сторонами було укладено Акт прийому-передачі і повернуто ОСОБА_1 належні їй земельні ділянки. Отже, в період часу з 28.10.2018 (дата припинення договорів) та протягом всього часу слухання справи і до 30.11.2022 (дата укладення Акту прийому-передачі) відповідач без належних правових підстав безоплатно використовував в своїх цілях належне позивачці майно. Також зазначає, що відповідачем на виконання умов договорів оренди земельних ділянок ОСОБА_1 в грудні 2018 року було виплачено орендну плату за 2018 рік в сумі по 1000,00 грн. за кожну земельну ділянку. Разом із тим, відповідно до п. 9 договорів оренди орендна плата вноситься орендарем у готівковій формі у розмірі 648,33 грн., що становить 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка дорівнювала станом на день укладення договорів 21611,00 грн.. Відповідно до п. 10 договору оренди обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Згідно інформації щодо індексу інфляції споживчих цін за 2011-2023 роки, інфляція становила: 2011 104,6%, 2012 99,8%, 2013 100,5%, 2014 124,9%, 2015 143,3%, 2016 112%, 2017 113,7%, 2018 109,8%, 2019 104,1%, 2020 105,0%, 2021 110,0%, 2022 126,6%, січень-квітень 2023 103,24%. Таким чином, з урахуванням змісту п.п. 9, 10 договору оренди, розмір орендної плати за кожну із земельних ділянок з урахуванням індексу інфляції становив: у 2019 році 1778,34 грн., у 2020 році 1867,26 грн., у 2021 році 2053,98 грн., у 2022 році 2600,34 грн.. Отже, приймаючи до уваги той факт, що відповідач після юридичного припинення договорів оренди, яке відбулося 28.10.2018, не вчинив дій щодо негайного повернення земельних ділянок його власнику ОСОБА_1 , вважає, що він має нести майнову відповідальність, передбачену ст. 785 ЦК України у вигляді сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення. Таким чином, сума неустойки, що підлягає сплаті відповідачем за неповернення позивачці двох земельних ділянок за період з 2018 року по листопад 2022 року становить 33199,68 грн., а саме: 2019 рік 1778,34 грн. х 2 = 3556,68 грн. х 2 = 7113,36 грн.; 2020 рік 1867,26 грн. х 2 = 3734,52 грн. х 2 = 7469,04 грн.; 2021 рік 2053,98 грн. х 2 = 4107,96 грн. х 2 = 8215,92 грн.; 2022 рік 2600,34 грн. х 2 = 5200,68 грн. х 2 = 10401,36 грн.. Окрім того, позивачка вважає, що має право на стягнення з відповідача 3% річних в сумі 843,9 грн. і інфляційних втрат в сумі 4984,60 грн. на підставі положень ст. 625 ЦК України та долучає до позовної заяви відповідний розрахунок (а.с. 5).

На підставі вищевикладеного просить стягнути із відповідача суму неустойки в розмірі 33199,68 грн., інфляційні втрати в розмірі 4984,60 грн. та 3% річних в розмірі 843,90 грн., а загалом 39,27,58 грн., а також витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Представником відповідача ТОВ «Вінкомподілля» - адвокатом Піпко А.М. подано відзив на позову заяву, в якому викладено наступну позицію (а.с. 36-45).

Представник відповідача вважає, що вимоги позивачки є необгрунтованими, незаконними, тому в їх задоволенні необхідно відмовити з огляду на таке.

Позивачем було заявлено вимоги щодо стягнення орендної плати за вказаними договорами оренди землі, однак ухвалою Вінницького районного суду від 05.07.2023 у справі №128/3287/21 було задоволено заяву представника позивачки про відмову від позову, а провадження у справі закрито. Позивач приховав від суду той факт, що з 30.05.2019 земельні ділянки перебували в оренді ФГ «Хлібодар АП». Позивачем не враховано переплати за договорами оренди. Також, при зверненні до суду позивачем не враховані норми матеріального права та практики їх застосування щодо притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності за ч. 2 ст. 785 ЦК України. Заявлена до стягнення сума коштів є необґрунтованою та недоведеною належними доказами. При зверненні до суду із даним позовом позивачем пропущений строк позовної давності, що, в свою чергу, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Отже, рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15.02.2022 у справі №128/296/20 визнано договори оренди земельних ділянок, що укладені між ОСОБА_2 та ТОВ «Вінкомподілля» від 20.09.2010, припиненими з 28.10.2018. Даним рішенням суду встановлено, що 20.09.2010 між ОСОБА_2 та ТОВ «Вінкомподілля» було укладено договори оренди двох земельних ділянок, які в установленому законом порядку були зареєстровані. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Згідно свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих 30.05.2019 право власності на вказані земельні ділянки 30.05.2019 перейшло та було зареєстровано за ОСОБА_1 .. ОСОБА_1 набула дані земельні ділянки у власність в порядку спадкування за заповітом та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було вчинено запис про реєстрацію права оренди ФГ «Хлібодар АП», тобто, на час вчинення відповідного запису був відповідний договір, за яким досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору оренди землі. Договори оренди землі укладені між ОСОБА_2 та ТОВ «Вінкомподілля» від 20.09.2010 містять розділ «Зміна умов договору і припинення його дії», в якому сторони погодили та встановили умови припинення договору оренди та підстави для його розірвання. Так, згідно п. 37.4 договору встановлено, що дія договору припиняється в разі смерті фізичної особи орендодавця. Тобто, смерть орендодавця є окремою підставою для припинення договорів. Оскільки припинення дії вказаних договорів оренди оспорюється стороною первинного позивача ТОВ «Вінкомподілля», суд вважає доведеним та таким, що підлягає до задоволення позов ОСОБА_1 щодо визнання договорів припиненими з моменту смерті орендодавця ОСОБА_2 відповідно до п. 37.4 договорів оренди землі. Таким чином, даним рішенням суду встановлено, що з 28.10.2018 є припиненими договори оренди землі, на підставі яких позивач просить стягнути неустойку за користування земельними ділянками відповідно до договорів оренди землі, а тому даний арґумент позивача є необґрунтованим. Дане рішення суду набуло законної сили 16.05.2022. Разом із тим, звертає увагу на те, що ОСОБА_1 з позовом про стягнення з відповідача орендної плати звернулася 29.11.2021, а отже, позивачка була обізнана про те, що її право було порушено, хоча і вживала жодних заходів щодо повернення собі орендованих земельних ділянок. Так, ухвалою суду від 03.12.2021 у справі №128/3287/21 було відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Вінкомподілля» про стягнення орендної плати. Ухвалою суду від 11.05.2023 було відмовлено у прийнятті заяви позивачки ОСОБА_1 про зміну предмета позову. Фактично, позивачка, подаючи заяву про зміну предмета позову, визнала те, що у неї відсутнє право на отримання орендної плати за вказаними договорами оренди, хоча в цій заяві змінила як предмет, так і підстави позову. Тобто, подала новий позов, що заборонено і є підставою для повернення цієї заяви. За наслідком розгляду вказаної справи (128/3287/21) ухвалою суду від 05.07.2023 задоволено заяву представника позивачки про відмову від позову. Провадження у справі про стягнення орендної плати було закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову. Також, звертаючись до суду із вимогою про стягнення неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України, позивачка не доводить та не надає жодних доказів того, що неповернення земельних ділянок орендодавцеві після припинення відповідних договорів оренди сталось з вини відповідача. Посилаючись на норми ст.ст. 785, 610, 611, 612, 614 ЦК України, правові позиції Верховного Суду, зазначає, що для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Попри вимоги встановлені законодавством позивач не наводить конкретних обставин, за яких відповідач мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав. Зазначає, що до предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спину строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані із невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України. Таким чином, обставини того, що в діях відповідача наявний умисел, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за ч. 2 ст. 785 ЦК України позивачем не доведені та не підтверджені належними доказами. Натомість, позивачем надано лише акт прийому-передачі земельних ділянок від 30.11.2022, що не доводить вину відповідача, а тільки вказує на виконання рішення суду від 15.02.2022 у справі №128/296/20, яке набуло законної сили 16.05.2022. Зазначає, що до цього часу питання припинення договорів оренди землі було спірним через двозначність умов договору, адже в одному їх пункті зазначалося, що смерть орендодавця не є підставою для розірвання договору, а в другому пункті вказувалося, що смерть орендодавця є підставою для припинення договору. Саме тому відповідач очікував вирішення судової справи і на виконання вказаного рішення підписав акт приймання-передачі земельних ділянок. Разом із тим, позивач приховує те, що з 30.05.2019 право оренди земельними ділянками позивача було зареєстровано за ФГ «Хлібодар АП» та не надає доказів того, що з 30.05.2019 по 30.11.2023 не отримував від ФГ «Хлібодар АП» орендної плати за користування земельними ділянками. Отже, відповідач не порушив право позивача, в діях відповідача відсутня вина як обов`язковий елемент відповідальності у вигляді сплати неустойки. Також позивачем не враховано переплати за договорами оренди. Так у 2018 відповідач здійснив виплату орендодавцеві ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є позивач, в суму 6869,98 грн., хоча мав сплатити 648,33 грн. в рік по кожному договору, тому має місце переплата в сумі 5573,32 грн., яка повністю покривала орендну плату за наступні чотири роки. В подальшому орендар не сплачував плату через наявність вищевказаної переплати. Також, зазначає, що позивач помилково визначив розмір неустойки, виходячи не із зафіксованого у договорах оренди розміру орендної плати в сумі 648,33 грн. на рік, а нарахувавши три відсотки на неустойку, що взагалі суперечить Закону, а наданий до позову розрахунок 3% річних і інфляційних витрат є помилковим та не узгоджується в арифметичних підрахунках. Так, в п. 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем в готівковій формі в розмірі 648,33 грн., що становить 3% від нормативно-грошової оцінки земельних ділянок відповідно. Додаткових угод щодо зміни розміру орендної плати його сторони не укладали. Отже, на час звернення до суду із цим позовом орендна плата була фіксованою і складала 648,33 грн. на рік за кожну земельну ділянку відповідно. Таким чином, за період з 28.10.2018 по 30.11.2022 в разі доведення вини відповідача у неповерненні земельних ділянок, позивач міг пред`явити вимоги про стягнення неустойки, виходячи з розміру подвійної орендної плати від суми 648,33 грн. на рік. Разом із тим, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму неустойки суперечить закону, адже неустойка, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, вже є окремим різновидом відповідальності орендаря та для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України немає законних підстав. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах зазначає, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у раді (після) припинення Договору якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватися іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений ч. 2 ст. 785 ЦК України). Разом із тим, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК Українирозміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань,незалежно від підстав їх виникнення. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений,помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж,і за будь-який місяць (місяці),у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат. Базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями. Також зазначає, що факультативною підставою для задоволення позову є сплив визначених законом строків позовної давності. Так, ч. 1 ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу). Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленогостаттею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №372/5906/14-ц). Про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти висновку лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19). Питання поновлення строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку, адже такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Таким чином, суди поновлюють пропущений процесуальні строки, якщо учасник справи доведе у заяві про поновлення такого строку наявність обставин, які виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили своєчасне виконання процесуальної дії. Отже, значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Зазначає, що позивач сам стверджує, що знав про порушення свого права ще з 28.10.2018, коли вважав договори оренди припиненими, до прийняття рішення суду про визнання договорів оренди припиненими, звертався до суду з позовом про стягнення орендної плати, від якого, зрештою, відмовився. Позивач не звертається до суду із заявою про поновлення пропущених строків давності, не надає докази поважності такого пропуску. Відтак, в разі встановлення обґрунтованості позовних вимог про стягнення неустойки в їх задоволенні слід відмовити через сплив строку позовної давності. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 20000,00 грн., хоча не надає власне обрахування такого розміру витрат, якій, навіть без нього, є невідповідним Закону, адже складає більше половини ціни позову. З огляду на вищевикладене, просить в задоволенні позову відмовити та стягнути із позивача на користь відповідача всі понесені ним судові витрати, орієнтовний розмір яких, наразі, становить 17177,60 грн..

Представником позивачки ОСОБА_1 адвокатом Левицькою-Корчун В.І. подано відповідь на відзив, у якій викладено наступну позицію (а.с. 83-85).

Щодо твердження представника відповідача про те, що позивач вже звертався до суду із позовом про стягнення орендної плати та за заявою позивача провадження у справі було закрито з підстав відмови позивача від позову та приховання позивачем факту перебування земельної ділянки з 30.05.2019 в оренді у ФГ «Хлібодар-АП». То заява про відмову від позову була аргументована не відсутністю боргу по орендним платежам, а тим, що через те, що договори оренди за рішенням суду були припинені в силу п. 37.4 цих договорів, а стягнення орендної плати за припиненими договорами є юридично безпідставними та неналежним способом захисту. Предмет даного позову та позову у справі №128/3287/21 не є тотожними. Окрім того, відповідач оскаржував правомірність та державну реєстрацію укладення договорів оренди із ФГ «Хлібодар-АП». А відтак, приховування від суду цього факту немає. Дійсно такі договори оренди були укладені 19.05.2019 із ФГ «Хлібодар-АП», однак земельні ділянки фактично не були передані в оренду цьому підприємству через неповернення їх попереднім орендарем відповідачем. відсутність фактичного користування ФГ «Хлібодар-АП» земельними ділянками виключає його обов`язок сплати орендних платежів. Щодо твердження відповідача про виплату в 2018 році ОСОБА_2 орендної платив сумі 6869,98 грн., хоча сплаті підлягала сума по 648,33 грн. за кожну земельну ділянку, то дані аргументи є надуманими та не заслуговують на увагу, оскільки аналіз долученої до відзиву платіжної відомості від 12.10.2018 свідчить про виплату ОСОБА_2 за 2018 рік 6869,98 грн. за пай. При цьому дана відомість не містить відміток/приміток, що виплачена сума включає в себе авансовий платіж за наступні роки. Окрім того, згідно даної відомості така ж сума була виплачена за пай і іншим пайовикам. Проте, нарахування і виплати орендної плати цим особам мала місце і в 2019, 2020, 2021 та 2022 роках. Таким чином, виплачена ОСОБА_2 сума 6869,98 грн. орендної плати мала місцем виключно за 2018 рік і не є авансовим платежем. Щодо аргументів відповідача про ненадання доказів того, що неповернення земельних ділянок орендодавцеві після припинення договорів оренди сталося саме з вини відповідача, то згідно положень п. 37.4 договорів оренди вони припинилися 28.10.2018 у зв`язку зі смертю орендодавця. Про смерть орендодавця позивач двічі повідомляла відповідача в травні 2019 року та в листопаді 2019 року. Отже відповідальність за користування земельними ділянками позивачки з 2019 по 2022 роки лежить виключно на відповідачеві, який знав про факт припинення дії договорів оренди та умисно не повертав земельні ділянки. А повернення земельних ділянок відбулося лише через 9 місяців після ухвалення судом рішення від 15.02.2022. Таким чином, вина відповідача, як підстава притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 785 ЦК України, виражається у формі умислу та свідомій бездіяльності щодо негайного повернення позивачу земельних ділянок відповідачем. Щодо доводів відповідача про помилковість нарахування неустойки та розміру орендної плати, оскільки в п. 9 договорів орендна плата фіксована та становила 648,33 грн., то слід зазначити, що в п. 10 договорів оренди вказано, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації. Відтак сума орендної плати щорічно підлягала індексації, що було здійснено позивачем у долученому до позову розрахунку. Тому вважає, що ці аргументи відповідача не заслуговують на увагу суду. Щодо доводів відповідача про спив строків позовної давності, то позивач вважає, що відлік часу починається з моменту набрання рішенням суду 16.05.2022 законної сили, яким було визнано договори оренди припиненими. Тобто, позивачем при зверненні до суду із цим позовом не пропущено строк позовної давності. Щодо доводів відповідача про необґрунтованість витрат на правничу допомогу, то у позовній заяву зазначено, що обґрунтований розрахунок цих витрат буде надано до суду в установлений законом строк.

Ухвалою суду від 19.06.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Вінкомподілля» про стягнення коштів, розгляд якої вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с. 33).

Ухвалою суду від 12.10.2023 закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 96).

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з`явилися, представником надіслано до суду письмову промову в дебатах, зміст якої аналогічний змісту позовної заяви та відповіді на відзив. Просила позов задоволити та стягнути із відповідача на користь позивачки суму неустойки в розмірі 33199,68 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 4984,60 грн., 3% річних в розмірі 843,90 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. та додає докази понесення позивачкою таких витрат (а.с. 104-111).

Представник відповідача ТОВ «Вінкомподілля» - адвокат Піпко А.М. в судове засідання також не з`вився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, які аналогічні за змістом, що викладені у відзиві на позовну заяву. Разом із тим, зазначив, що визначений позивачем розрахунок неустойки в сумі 33199,68 грн. є помилковим та навів власний розрахунок. Відповідно до цього розрахунку розрахунок неустойки має обчислюватися з 28.10.2018 (дати припинення договорів оренди за рішенням суду у справі 128/296/20) по 30.11.2022 (дати складання сторонами акту прийому-передачі земельних ділянок) та за вказаний період часу, враховуючи дві земельні ділянки та приписи ч. 2 ст. 785 ЦК України складає 17138,16 грн., а не суму яку визначив відповідач. Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, то такі нарахування на суму неустойки суперечать вимогам закону, про що неодноразово вказував Верховний Суд у своїх постановах. До даного додав також власні розрахунки індексації орендної плати за вказаний період (а.с.112-125).

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається, нез`явлення сторін не перешкоджає вирішенню спору, а відтак судом ухвалено проводити судове засідання у відсутність сторін.

Відповідно до частини другоїстатті 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки розгляд справи відповідно до положень цьогоКодексупроводиться судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 20.09.2010 між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ТОВ «Вінкомподілля» було укладено два договори оренди землі, а саме: земельної ділянки площею 2,3309 га (кадастровий номер 0520682000:01:008:0007) та площею 2,3302 га (кадастровий номер 0520682000:01:008:0008), які знаходяться на території Іванівської сільської ради Вінницького району Вінницької області (а.с. 15-17, 18-20, 21, 22).

Відповідно до вказаних договорів оренди землі нормативно грошова оцінка кожної із земельних ділянок становить по 21611,00 грн. (п. 5 Договору).

Відповідно до п.п. 8, 9, 10, 11 Договорів оренди землі кожен із них укладено на 25 років; орендна плата вноситься орендарем у готівковій формі, у розмірі 648,33 грн. за кожну земельну ділянку, що становить 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки; обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації; орендна плата вноситься в такі строки з 01 жовтня по 30 листопада.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15.02.2022 у справі №128/296/20 відмовлено в задоволенні первісного позову ТОВ «Вінкомподілля» до ОСОБА_1 , Державного реєстратора виконавчого комітету Вінницької міської ради Бурлак В.В., ФГ «Хлібодар-АП» про визнання недійсними договорів оренди землі; зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Вінкомподілля» про визнання договорів оренди земельної ділянки припиненими задоволено; визнано договори оренди земельної ділянки площею 2,3302 га з кадастровим номером 0520682000:01:008:0008 та площею 2,3309 га з кадастровим номером 0520682000:01:008:0007, що укладені 20.09.2010 між ОСОБА_2 та ТОВ «Вінкомподілля» припиненими з 28.10.2018 (а.с. 6-12).

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16.05.2022 апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінкомподілля» - адвоката Піпка А.М. на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року у цивільній справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінкомподілля» до ОСОБА_1 , Державного реєстратора виконавчого комітету Вінницької міської ради Бурлак В.В., Фермерського господарства «Хлібодар-АП» про визнання недійсними договорів оренди землі та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінкомподілля» про визнання договорів оренди земельної ділянки припиненимивважати неподаною та повернути скаржнику (https://reestr.court.gov.ua/Review/104323753).

30.11.2022 між сторонами у справі ТОВ «Вінкомподілля» та ОСОБА_1 в порядку примусового виконання рішення суду було укладено та підписано Акт прийому-передачі земельної ділянки, згідно якого стягувач ОСОБА_4 прийняла земельну ділянку площею 2,3302 га, кадастровий номер 0520682000:01:008:0008 та земельну ділянку площею 2,3309 га, кадастровий номер 0520682000:01:008:0007, а боржник ТОВ «Вінкомподілля» передало ці ж земельні ділянки (а.с. 23).

Згідно копії платіжної відомості ВП000000001 від 12.10.2018 ОСОБА_2 (№п/п 13) ТОВ «Вінкомподілля» було виплачено кошти в сумі 6869,98 грн. (а.с. 49-50).

З копії довідки ТОВ «Вінкомподілля» за вих. №22 від 18.07.2023 вбачається, що станом на 18.07.2023 ТОВ «Вінкомподілля» за період з 2019-2022 р.р. не нараховували та не проводили розрахунки по виплаті орендної плати за земельну ділянку (пай) 052068200:01:008:0007 площа 2,3309 га, 052068200:01:008:0008 площа 2,3302 га, у звязку з припиненням договорів оренди від 28.10.2018 (а.с. 48).

Вказане також підтверджується копіями платіжних відомостей від 29.10.2019 (а.с. 51-52), від 21.10.2020 (53-54, 57-58), від 25.10.2019 (а.с. 55-56), від 25.11.2021 (а.с. 59-60), від 21.11.2022 (а.с. 61-62).

Окрім того, судом встановлено, що 29.11.2021 ОСОБА_1 зверталася до Вінницького районного суду Вінницької області із позовом до ТОВ «Вінкомподілля» про стягнення орендної плати за користування відповідачем спірними земельними ділянками (а.с.67-68).

Ухвалою суду від 05.07.2023 у справі №128/3287/21 заяву представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Левицької-Корчун В.І. про відмову від позову задоволено; провадження у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Вінкомподілля» про стягнення орендної плати закрито у зв`язку із відмовою позивача від позову. Зокрема, як зазначено у даній ухвалі суду, підставою для подачі позивачем заяви про відмову від позову слугувало те, що оскільки рішенням суду у справі №128/296/20 договори оренди землі припинені, що унеможливлює стягнення із відповідача орендної плати, то позивачем подано заяву про зміну предмету позову, однак ухвалою суду від 12.05.2023 було відмовлено у прийнятті її до розгляду. Даний факт і став підставою для подачі позивачем заяви про відмову від позову про стягнення з відповідача орендної плати (а.с. 69-71).

Оцінюючи вказані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає прийняті судом до уваги докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За такихобставин,суд вважає,що правовідносини,що виниклиміж сторонамирегулюються нормамиЦивільного кодексуУкраїни, Земельного кодексу України,Закону України «Про оренду землі».

Щодо позовної вимоги позивачки про стягнення неустойки в сумі 33199,68 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2ст. 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 9ст. 93 ЗК Українитакож встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, єЗакон України «Про оренду землі».

Відповідно дост. 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістомстатті 15 Закону України «Про оренду землі»орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, умов платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Відповідно дост. 21 Закону України «Про оренду землі»орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доЗакону України «Про плату за землю»). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частиною 1статті 785 ЦК Українивстановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Матеріали справи свідчать, що укладені Договори оренди землі згідно рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15.02.2022 у справі №128/296/20, припинені 28.10.2018 у зв`язку зі смертю орендодавця ОСОБА_2 ..

Статтею 530 ЦК Українивизначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення умов договору оренди відповідач зобов`язання з повернення об`єкта оренди не виконав та продовжив користування орендованим майном до 30.11.2022. Вказані обставини підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

За приписамистатті 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннямистатті 611 ЦК Українипередбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 2ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків та здійсненні своїх суб`єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 тау постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Враховуючи вказані положення закону, позивач заявив до стягнення з відповідача суму неустойки в розмірі 33199,68 грн. за період з 2019 року по 2022 рік, на підставі ч. 2ст. 785 ЦК України.

Суд не бере до уваги позицію відповідача, що неповернення орендованого майна відбулося не з вини орендаря, адже Договорами оренди було визначено момент припинення їх дії у разі смерті фізичної особи орендодавця (п. 37.4 Договорів оренди землі). Проте, відповідач (орендар) продовжував користуватися орендованим майном, не повернувши його правонаступнику орендодавця - позивачці, та ініціював судовий спір із позивачем про визнання недійсними договорів оренди землі, що укладені позивачем із новим орендарем ФГ «Хлібодар-АП», в задоволенні якого рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15.02.2022 у справі №128/296/20, що 15.05.2022 набуло законної сили, в задоволенні позову ТОВ «Вінкомподілля» було відмовлено та задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання договорів оренди припиненими та припинено вказані договори з 28.10.2018. Проте, навіть, після набрання цим судовим рішенням законної сили, відповідач продовжував користуватися орендованим майном аж до 30.11.2022. При цьому посилання відповідача на двозначність умов договору щодо припинення/не припинення дії договорів суд розцінює як спосіб уникнення відповідальності за неповернення орендованого майна. Також, матеріали справи не містять безумовних доказів вжиття відповідачем заходів щодо належного виконання зобов`язання стосовно повернення орендованих ним земельних ділянок позовачці.

Суд також не бере до уваги твердження відповідача про те, що у 2018 році ним було виплачено орендодавцю орендну плату в розмірі 6869,98 грн., хоча мав сплачувати по 648,33 грн. на рік за кожну земельну ділянку і дана сума є авансом орендної плати в наступні чотири роки, оскільки із наданих на підтвердження вказаного представником відповідача доказів (а.с. 49-50) не вбачається, що даний платіж є авансовим за наступні роки оренди земельних ділянок. Будь-яких інших доказів на підтвердження цієї позиції відповідача суду не надано.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що неповернення об`єкту оренди після припинення дії Договорів оренди землі, відбулося з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув об`єкт оренди позивачу, та продовжував користуватися орендованим майном.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першоюстатті 785 ЦК Україниобов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другоїстатті 785 ЦК Українитакої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Тобто, неустойка згідно із частиною другоїстатті 785 ЦК Українирозглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас, неустойка за частиною другоюстатті 785 ЦК Українимає спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другоюстатті 785 ЦКУкраїни, суд зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другоюстатті 785 ЦКУкраїни, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимогстатті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другоюстатті 785 ЦК України(зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другоюстатті 785 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що вимоги позивачки про стягнення із відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм (оренду) двох земельних ділянок за час прострочення підлягають задоволенню.

Разом із тим, суд, перевіривши розрахунки позивачки щодо стягнення такої неустойки не погоджується із ним з огляду на наступне.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15.02.2022 договори оренди двох земельних ділянок визнано припиненими з 28.10.2018. Актом прийому-передачі земельної ділянки ОСОБА_1 прийняла від ТОВ «Вінкомподілля» дві земельні ділянки 30.11.2022.

Таким чином, час прострочення невиконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення позивачці земельних ділянок становить з 28.10.2018 по 30.11.2022.

Разом із тим, враховуючи те, що відповідачем у 2018 році було здійснено виплату орендної плати в сумі 6869,98 грн., суд доходить висновку, що позивачка має право на отримання від відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за оренду цих двох земельних ділянок за період з січня 2019 року по листопад 2022 року у таких розмірах, врахувавши, що умовами договорів оренди землі визначено орендна плата становить по 648,33 грн. на рік з урахуванням індексації (п.п. 9, 10 Договорів):

-період: січень - грудень 2019, сума орендної плати, яка підлягає індексації 648,33 грн.; сума індексації 26,28 грн. ((сукупний індекс інфляції) = 101,00% х 100,50% х 100,90% х 101,00% х 100,70% х 99,50% х 99,40% х 99,70% х 100,70% х 100,70% х 100,10% х 99,80% = 104,054% за вказаний період) (сума індексації) = 648,33 грн. (сума орендної плати) х 104,054% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 648,33 грн. (сума орендної плати) = 26,28 грн.); таким чином сума орендної плати за вказаний період з урахуванням індексації становить 674,61 грн.;

-період: січень - грудень 2020, сума орендної плати, яка підлягає індексації 648,33 грн.; сума індексації 32,37 грн. ((сукупний індекс інфляції) = 100,20% х 99,70% х 100,80% х 100,80% х 100,30% х 100,20% х 99,40% х 99,80% х 100,50% х 101,00% х 101,30% х 100,90% = 104,992% за вказаний період) (сума індексації) = 648,33 грн. (сума орендної плати) х 104,992% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 648,33 грн. (сума орендної плати) = 32,37 грн.); таким чином сума орендної плати за вказаний період з урахуванням індексації становить 680,70 грн.;

-період: січень - грудень 2021, сума орендної плати, яка підлягає індексації 648,33 грн.; сума індексації 64,93 грн. ((сукупний індекс інфляції) = 101,30% х 101,00% х 101,70% х 100,70% х 101,30% х 100,20% х 100,10% х 99,80% х 101,20% х 100,90% х 100,80% х 200,60% = 110,015% за вказаний період) (сума індексації) = 648,33 грн. (сума орендної плати) х 110,015% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 648,33 грн. (сума орендної плати) = 64,93 грн.); таким чином сума орендної плати за вказаний період з урахуванням індексації становить 713,26 грн.;

-період: січень - листопад 2022, сума орендної плати, яка підлягає індексації 648,33 грн.; сума індексації 166,77 грн. ((сукупний індекс інфляції) = 101,30% х 101,60% х 104,50% х 103,10% х 102,70% х 103,10% х 100,70% х 101,10% х 101,90% х 102,50% х 100,70% = 125,723% за вказаний період) (сума індексації) = 648,33 грн. (сума орендної плати) х 104,054% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 648,33 грн. (сума орендної плати) = 166,77 грн.); таким чином сума орендної плати за вказаний період з урахуванням індексації становить 815,10 грн..

Таким чином, відповідач за період з січня 2019 року по листопад 2022 року включно, мав сплатити позивачці оренду плату за користування однією земельною ділянкою із врахуванням індексації в таких розмірах: 674,61 грн. (січень-грудень 2019), 680,70 грн. (січень-грудень 2020), 713,26 грн. (січень-грудень 2021), 815,10 грн. (січень-листопад 2022). Отже, загальна сума заборгованості по орендній платі за вказаний період по кожній із земельних ділянок становить 2883,67 грн., а за дві земельні ділянки 5767,34 грн..

Враховуючи приписич.2ст.785ЦПК Українисума неустойкиу розміріподвійної платиза орендудвох земельнихділянок зачас прострочення(зсічня 2019року полистопад 2022року включно)становить 11534,68грн..

Щодо позовних вимог позивачки про стягнення із відповідача інфляційних втрат в розмірі 4984,60 грн. та 3% річних в розмірі 843,90 грн. відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК Українирозміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань,незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Відповідно достатті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 5статті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей11,509,625 ЦК Українидає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінністатті 509 цього Кодексу.

Враховуючи положення статей 3,509,625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, суд доходить висновку про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає лише сума основного боргу (648,33 грн.), а не сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 12.03.2018 у справі №914/712/16, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19.

Разом із тим суд зазначає наступне.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, на всій території Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який Указами Президента України неодноразово продовжувався та триває на даний час.

Згідно п.18Прикінцевих таПерехідних положеньЦивільного кодексуУкраїни у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок, наведений позивачем, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в цій частині позову підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 01.01.2019 по 23.02.2022 включно виходячи з наступного.

Сума трьох процентів річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365(кількість днів у році).

Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період, а сума інфляції визначається за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу.

Отже, позивач набув право на стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК Україниу таких розмірах:

1)три проценти річних, нараховані на сумуборгу в розмірі 648,33 грн., за період з 01 січня 2019 року по 23 лютого 2022 року складають 61,20 грн. ((з 01/01/2019 до 31/12/2019 - 648,00 x 3 % x 365 : 365 : 100 = 19,44 грн.), (з 01/01/2020 до 31/12/2020 - 648,00 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 19,44 грн.), (з 01/01/2021 до 23/02/2022 - 648,00 x 3 % x 419 : 365 : 100 = 22,32 грн.;

2) інфляційні втрати відповідно до суми боргу в розмірі648,33 грн за період з 01 січня 2019 року по 23 лютого 2022 року становлять 153,58 грн. (IIc(101,00 : 100)x(100,50 : 100)x(100,90 : 100)x(101,00 : 100)x(100,70 : 100)x(99,50 : 100)x(99,40 : 100)x(99,70 : 100)x(100,70 : 100)x(100,70 : 100)x(100,10 : 100)x(99,80 : 100)x(100,20 : 100)x(99,70 : 100)x(100,80 : 100)x(100,80 : 100)x(100,30 : 100)x(100,20 : 100)x(99,40 : 100)x(99,80 : 100)x(100,50 : 100)x(101,00 : 100)x(101,30 : 100)x(100,90 : 100)x(101,30 : 100)x(101,00 : 100)x(101,70 : 100)x(100,70 : 100)x(101,30 : 100)x(100,20 : 100)x(100,10 : 100)x(99,80 : 100)x(101,20 : 100)x(100,90 : 100)x(100,80 : 100)x(100,60 : 100)x(101,30 : 100)x(101,60 : 100)= 1.23700534; Інфляційне збільшення: 648,00 x 1.23700534 - 648,00 =153,58 грн.).

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачка має право на отримання від відповідача за кожну земельну ділянку по 153,58 грн. інфляційних втрат та по 61,20 грн. 3% річних. А з врахуванням двох земельних ділянок дані суми становлять 307,16 грн. та 122,40 грн., відповідно.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що заявлені позивачкою позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме підлягають стягненню 11534,68 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за оренду двох земельних ділянок за час прострочення (з січня 2019 року по листопад 2022 року включно) відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України; 307,16 грн. - інфляційних втрат; 122,40 грн. - 3% річних.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності при звернення позивачки до суду із даним позовом, то суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, оскільки лише рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15.02.2022 було встановлено факт порушення права позивачки на володіння, користування та розпорядження двома належними їй земельними ділянками шляхом визнання оскаржуваних договорів оренди із відповідачем припиненими.

Відповідно до положень ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача ТОВ «Вінкомподілля» слід стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору в сумі 329,05 грн. (а.с. 1) та 4597,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 28, 108-110).

Відповідно до ст.ст. 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 97 ЗК України, ст.ст. 3, 11, 509, 530, 610, 611, 614, 625, 792, 785 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 10, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 102, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінкомподілля» про стягнення коштів задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінкомподілля» на користь ОСОБА_1 11534 (одинадцять тисяч п`ятсот тридцять чотири) гривні 68 копійок неустойки у розмірі подвійної плати за оренду двох земельних ділянок за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України; 307 (триста сім) гривень 16 копійок - інфляційних втрат; 122 (сто двадцять дві) гривні 40 копійок - 3% річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінкомподілля» на користь ОСОБА_1 329 (триста двадцять дев`ять) гривень 05 копійок сплаченого судового збору та 4 597 (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто сім) гривень 50 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони по справі:

Позивачка ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканка АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінкомподілля», код ЄДРПОУ 33892246, с. Іванівка Вінницького району Вінницької області, вул. Українська, буд. 1-А.

Повний текст рішення суду складено 22 грудня 2023 року

Суддя Л.П. Шевчук