Постанова

від 14.12.2023 по справі 904/2922/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2023 року м.Дніпро

Справа № 904/2922/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання: Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" та ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна" арбітражного керуючого Онищенко К.С. на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 (прийняту суддею Примаком С.А.) у справі № 904/2922/18

за заявою Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна"

про визнання грошових вимог,-

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст заявлених вимог.

До господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна" надійшла заява про визнання грошових вимог на суму 40 958 929,41 грн та 5 368,00 грн судового збору.

2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у цій справі, визнано грошові вимоги Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна" на суму 5 368,00 грн (судовий збір) - 1 черга задоволення вимог кредиторів та 40 958 929,41 грн, як такі що забезпечені заставою.

3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Сенс Банк" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Лукашука В.В., з грошовими вимогами до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна".

В свою чергу, ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна" арбітражний керуючий Онищенко К.С. звернувся до суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги Акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 у справі № 904/2922/18, згідно якої заявник просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову, якою у задоволенні заяви про визнання кредиторських вимог відмовити у повному обсязі.

4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Акціонерне товариство "Сенс Банк" зазначає, що

06.04.2017 між ПАТ "АПЕКС-БАНК" (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (новий іпотекодержатель) було укладено договір відступлення права вимоги (заміну сторони) за договорами іпотеки (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. та зареєстрований у реєстрі за № 712), за положеннями пункту 1 якого первісний іпотекодержатель уступає, а новий іпотекодержатель приймає всі права вимоги за наступними іпотечними договорами з усіма змінами та доповненнями до них, якими забезпечені зобов`язання боржника ТОВ "ДЕМІС КАНЦ" перед первісним іпотекодержателем за кредитним договором 16.07.2014 № В9-ЮКЛ/160714/1, що укладений між первісним іпотекодержателем та ТОВ "ДЕМІС КАНЦ", з усіма змінами та доповненнями до нього. До вказаного договору сторонами складено акт приймання-передавання від 06.04.2017 оригіналів документів.

Разом з тим, договір відступлення прав вимоги в подальшому був визнаний недійсним. При визнанні вказаного договору недійсним, судом було встановлено, що платіжним документом від 06.04.2017 № ВН-54 ОСОБА_1 сплатив на рахунок ПАТ "АПЕКС-БАНК" повну ціну відступлення ("ціну договору"), перерахувавши грошові кошти в розмірі 29 412 633, 32 грн, що відповідала обсягу заборгованості. До вказаного договору сторонами складено акт приймання-передавання від 06.04.2017 оригіналів документів.

На переконання скаржника, вказаний договір про відступлення права вимоги фактично є виконаним обома сторонами і обставини його виконання були встановлені у справі №910/9086/20 (910/1382/20) господарським судом м. Києва.

На думку АТ "СЕНС БАНК", в даному випадку може йти мова про виконання зобов`язання боржника за основним договором третьою особою. Такий спосіб виконання зобов`язання передбачений ст. 528 ЦК України. Суть його в тому, що замість боржника його зобов`язання виконується третьою особою, проте заміна боржника в зобов`язанні не відбувається. Тобто боржник і кредитор в основному зобов`язанні залишаються не змінними.

Натомість, ПАТ "АПЕКС-БАНК" (після зміни найменування - ПрАТ "ФК "АПЕКС") та ОСОБА_1 не заявляли вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів, визнаних недійсними ухвалою господарського суду м. Києва у справі №910/9086/20 (910/1382/20) від 05.04.2021. Відсутні докази на підтвердження повернення коштів, сплачених ОСОБА_1 на рахунок ПАТ "АПЕКС-БАНК" в сумі 29 412 633,32 грн, на виконання умов договору відступлення права вимоги, предметом якого є відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги за кредитним договором від 16.07.2014 № В9-ЮКЛ/160714/1, укладеного 06.04.2017 між ПАТ "АПЕКС-БАНК" та ОСОБА_1 , а разом з тим й повернення документів, отриманих за результатом укладених угод, зокрема оригіналів іпотечних договорів з додатками.

Апелянт вказує, що ПАТ "АПЕКС-БАНК" передав ОСОБА_1 оригінал кредитного договору від 16.07.2014 № В9-ЮКЛ/160714/1 (зі змінами та доповненнями) та оригінали іпотечних договорів з усіма змінами та доповненнями до них, якими були забезпечені зобов`язання боржника ТОВ "ДЕМІС КАНЦ". Зазначені оригінали документів відсутні у заявника ПрАТ "Фінансова компанія "АПЕКС", хоча їх копії були долучені до заяви (вих. № 02-17/100 від 04.07.2023) з грошовими вимогами до боржника ТОВ "АЛЬФА ОІЛ УКРАЇНА", в якості письмових доказів на яких ґрунтуються вимоги заявника. На підтвердження заявлених кредиторських вимог ПрАТ "Фінансова компанія "АПЕКС" були надані копії договорів, оригінали яких у заявника відсутні.

Крім того, апелянт вказує, що загальний розмір заявлених ПрАТ "Фінансова компанія "АПЕКС" грошових вимог - 40 958 929,41 грн, в т.ч. вимог, що були визнані у справі про банкрутство ТОВ "ДЕМІС КАНЦ" №904/5344/16. При задоволенні заяви ПрАТ "Фінансова компанія "АПЕКС", судом не було встановлено чи було погашення кредиторських вимог заявника у справі про банкрутство ТОВ "ДЕМІС КАНЦ" № 904/5344/16.

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна" арбітражний керуючий Онищенко К.С. у заяві про приєднання до апеляційної скарги зазначив, що тексти судових рішень у справі № 904/5344/16 стосуються визнання кредиторських вимог до боржника за основним зобов`язанням - ТОВ "Деміс Канц". При цьому Боржник у даному провадженні не являється учасником провадження у справі ТОВ "Деміс Канц", тому на думку ліквідатора, факти встановлені судовими рішенням щодо боржника не мають преюдиційного характеру по відношенню до відносин з майновим поручителем - боржником та повинні встановлюватися повторно.

На переконання ліквідатора, суд мав можливість визнати кредиторські вимоги лише в тому випадку, якщо ПрАТ "ФК "Апекс" надало докази видачі кредитних коштів та докази наявності - відповідної заборгованості та докази, які підтверджують межі відповідальності боржника.

ПрАТ "ФК "Апекс" не було надано документів, які підтверджують факти видачі кредитних коштів, а тому за відсутності доказів, які це підтверджують у суду були відсутні підстави для задоволення кредиторських вимог до майнового поручителя - боржника.

Також ліквідатор вважає, що право кредитодавця нараховувати проценти передбачені Кредитним договором припиняється після закінчення відповідного строку кредитування. Так, як вбачається з положень Кредитного договору, то позичальник отримав кошти в користування в термін з 16.07.2014 по 15.05.2015 у розмірі 23 000 000, 00 грн зі сплатою процентної ставки у розмірі 28 % річних.

На думку ліквідатора, потрібно у справі дослідити структуру заборгованості за Кредитним договором та визначити чи просить ПрАТ "ФК "Апекс" стягнути проценти за договором, які були нараховані після 15.05.2015, як такі, які кредитор не має права нараховувати в силу закінчення строку кредитування.

Крім того ліквідатор вказує, що боржник у справі являється майновим поручителем за зобов`язанням, яке виникло з Кредитного договору, який був укладений з іншою юридичною особою. Таким чином, межі відповідальності боржника визначаються межами договору іпотеки та Законом України "Про іпотеку", але в розмірі не більшому ніж передбачено основним договором - Кредитним договором.

Положення статті 625 ЦК України стосуються позадоговірної відповідальності за не виконання зобов`язання та визначаються законом. При цьому так як положення вказаної статті не входять в коло відповідальності майнового поручителя, то вказані платежі не можуть бути стягнуті з Боржника, як майнового поручителя, а отже і не могли бути визнані судом. Тому, визнання судом кредиторських вимог ПрАТ "ФК "Апекс" в частині інфляційних втрат у розмірі 5 989 1 12,33 грн. та 3% річних у розмірі 1 522 365,34 грн. є необґрунтованим.

5.Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ "ФК "Апекс просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. В обґрунтування поданого відзиву зазначає, що перерахування ОСОБА_1 ПАТ "Апекс-Банк" грошових коштів в розмірі 29412633,32 грн не може свідчити про виконання останнім зобов`язань за кредитним договором від 16.07.2014 №В9-ЮКЛ/160714/1, оскільки до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитним договором від 16.07.2014 № В9-ЮКЛ/160714/1 у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи право вимоги основної суми заборгованості, суми нарахованих процентів, а також усі інші права вимоги первісного кредитора до боржника ТОВ "Деміс Канц", включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні первісному кредитору щодо виплати суми боргу.

Фактично відбулась зміна кредитора та іпотекодержателя в зобов`язанні, саме ж зобов`язання припинено не було. ОСОБА_1 не виконував зобов`язання за ТОВ "Деміс Канц".

У зв`язку з цим, кредитор вважає помилковим твердження АТ "СЕНС БАНК" стосовно припинення іпотеки у зв`язку з фактичним виконанням зобов`язання за кредитним договором третьою особою (а саме ОСОБА_1 ) відповідно до ст.17 Закону України "Про іпотеку", оскільки після укладення договорів про відступлення права вимоги, визнаних в наступному недійсними в судовому порядку, відбулась заміна сторони за іпотечними договорами з ПАТ "АПЕК-БАНК" на ОСОБА_1 , а в подальшому - на інших суб`єктів.

Щодо не подання оригіналів документів кредитор зазначає, що витребування оригіналу документу є правом, а не обов`язком суду. В матеріалах справи відсутні клопотання/заяви від учасників справи, які ставлять під сумнів дійсність наданих ПрАТ "ФК "АПЕКС" документів, про витребування їх оригіналів.

Також кредитор просить прийняти до уваги той факт, що в судовому засіданні 20.07.2023 ліквідатором ПрАТ "ФК "АПЕКС", було надано до огляду дублікати договорів, які мають силу оригінальних примірників.

Стосовно доводів скаржника щодо погашення кредиторської заборгованості кредитор зазначає, що згідно з відповіддю ліквідатора ТОВ "Деміс Канц" арбітражного керуючого Марченко Я.В. від 12.10.2023 за вих№02-12/б/н 28.02.2023 відбулось погашення кредиторських вимог першої черги ПрАТ "ФК "АПЕКС" всього в розмірі 5656,00 грн за рахунок реалізованого на аукціоні майна боржника. З відповіді слідує, що погашення основного боргу не відбулось.

З метою надання суду актуальної інформації, чинної на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, кредитор просить долучити дану відповідь до матеріалів справи як належний доказ по справі.

6.Рух справи у суді апеляційної інстанції.

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу № 904/2922/18 було передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А., суддів Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

У зв`язку з відпусткою головуючого судді Коваль Л.А. було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 904/2922/18 (для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 визначено колегію у складі головуючого судді Верхогляд Т.А., суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

Також у зв`язку з відпусткою члена колегії судді Чередка А.Є. було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 904/2922/18 (для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2023 визначено колегію у складі головуючого судді Верхогляд Т.А., суддів: Паруснікова Ю.Б., Мороза В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.08.2023 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 у справі № 904/2922/18; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 26.10.2023 о 16:30 год.

У зв`язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді-члена колегії, а саме вихід з відпустки судді-доповідача Коваль Л.А. було призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 904/2922/18 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2023 визначено колегію у складі головуючого судді Коваль Л.А., суддів: Паруснікова Ю.Б., Мороза В.Ф.

Також у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді-члена колегії, а саме вихід з відпустки судді Чередка А.Є. було призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 904/2922/18 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2023 визначено колегію у складі головуючого судді Коваль Л.А., суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2023 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 у справі № 904/2922/18 до свого провадження; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 09.11.2023 о 14:00 год.

В судовому засіданні 09.11.2023 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в судове засідання на 07.12.2023 о 17:30 год.

Разом з тим, у зв`язку з перебуванням члена колегії суддів суддя Парусніков Ю.Б. 07.12.2023 у відрядженні, судове засідання, призначене на 07.12.2023, не відбулось.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023 повідомлено учасників справи № 904/2922/18 про судове засідання у справі, яке відбудеться 14.12.2023 о 17:10 год.

У судовому засіданні 14.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7.Встановлені судом обставини справи.

Провадження у справі про банкротство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна" перебуває на стадії ліквідації.

До господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна" надійшла заява про визнання грошових вимог на суму 40 958 929,41 грн та 5 368,00 грн судового збору.

Як вбачається з матеріалів грошових вимог, 16.07.2014 між Публічним акціонерним товариством "Апекс-Банк" (правонаступником якого є ПрАТ "ФК "Апекс"), як банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Деміс Канц", як позичальником укладено кредитний договір №В9-ЮКЛ/160714/1, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії, при виконанні умов, визначених в пункті 3.1.2 цього договору в межах встановленого ліміту кредитування, а позичальник зобов`язується повернути у повному обсязі кредит і сплатити проценти та комісії за користування кредитними коштами. Ліміт кредитування встановлюється у розмірі 23 000 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 14.07.2016. Процентна ставка встановлена в розмірі 26% річних на період до 30.09.2015 включно, а починаючи з 01.10.2015 плата за користування кредитом становить 26% річних у випадку виконання позичальником в попередньому кварталі зобов`язань, передбачених п. 3.3.21 Кредитного договору та 27% річних, у випадку невиконання позичальником в попередньому кварталі зобов`язань, передбачених п. 3.3,21 кредитного договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Деміс Канц" перед ПАТ "Апекс-Банк" за кредитним договором №В9-ЮКЛ/160714/1 від 16.07.2014 укладено наступні іпотечні договори:

- іпотечний договір укладений між ПАТ "Апекс-Банк" (правонаступником якого є ПрАТ "ФК "Апекс") та ТОВ "MAPHTA, LTD" (ідентифікаційний код 21067037), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. 16.07.2014 за реєстровим номером 2123 (надалі - договір іпотеки-1) зі змінами та доповненнями до нього, договором про заміну іпотекодавця посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. 27.11.2014 р. за реєстровим номером 3340, який укладено між ПАТ "Апекс-Банк" (правонаступником якого є ПрАТ "ФК "Апекс") та ТОВ "Альфа Оіл Україна", зі змінами та доповненнями до нього.

- іпотечний договір укладений між ПАТ "Апекс-Банк" та ТОВ "MAPHTA, LTD" (ідентифікаційний код 21067037), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. 16.07.2014 за реєстровим номером 2127 (надалі - договір іпотеки-2) зі змінами та доповненнями до нього, договором про заміну іпотекодавця посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В.12.12.2014 за реєстровим номером 3518, який укладено між ПАТ "Апекс-Банк" (правонаступником якого є ПрАТ "ФК "Апекс") та ТОВ "Альфа Оіл Україна", , зі змінами та доповненнями до нього;

- іпотечний договір, укладений між ПАТ "Апекс-Банк" та ТОВ "Альфа Оіл Україна", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т.В. 27.11.2014 за реєстровим номером 3336 (надалі - договір іпотеки 3) зі змінами та доповненнями.

Щодо розміру грошових вимог ПрАТ "ФК "Апекс" заявник посилається на наступні ухвали Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2016 в межах справи № 904/5344/16 про банкрутство ТОВ "Деміс Канц" визнано грошові вимоги ПАТ "Апекс-Банк" (правонаступником якого є ПрАТ "ФК "Апекс") та включено до реєстру вимог кредиторів в наступній черговості: 2 900,00 грн. - 1 черга задоволення; 15 298 261,73 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів, 4 034 818,43 грн - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2017 у справі №904/5344/16, зміненою Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.01.2018, включено до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс Канц" грошові вимоги Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс" у розмірі 14 114 371,58 грн - 4 черга задоволення, 2 756,00 грн. - 1 черга задоволення".

ПрАТ "ФК "Апекс" здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на основну суму заборгованості 15 298 261,73 грн. та 14 114 371, 58 грн. Розмір інфляційних втрат складає 5 989 112,33 грн. Розмір 3% річних складає 1 522 365,34 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості склав 40 958 929,41 грн.

8.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Об`єктом апеляційного перегляду є судове рішення, ухвалене за результатом розгляду кредиторських вимог ПрАТ "ФК "Апекс" в розмірі 40 958 929,41 грн.

Так, частиною першою статті 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Згідно ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.

Згідно приписів п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Частиною 5 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.

Згідно ч. 1 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною 1 статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Як передбачено ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2021 у справі № 814/803/17 зазначила, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18).

З огляду на правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений в постановах від 29.03.2018 у справі № 916/4644/15 та від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18 обов`язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено на кредитора.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі № 904/2394/18, наведено правовий висновок, що на стадії звернення кредитора з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 26.07.2022 у справі № 904/4608/21 зауважив, що заяви з кредиторськими вимогами судам слід розглядати із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

Зазначена правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду також у постановах від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, зроблені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 13.10.2021 у справі № 904/2104/19).

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Наведені висновки кореспондуються із правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 27.03.2018 у справі № 909/453/16, а також у постановах від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15, від 27.07.2020 у справі №904/2104/19 (п. 21) про те, що тягар доведення наявності вимог до боржника належними, достатніми та допустимими доказами покладається саме на кредитора.

Аналізуючи наведене, апеляційний суд зазначає, що саме первинними документами підтверджується заборгованість суб`єкта господарювання, її розмір (або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору - тобто про заборгованість боржника перед кредитором); саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов`язання боржника та для визнання грошових вимог цього кредитора.

При цьому, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 26.07.2022 у справі № 904/4608/21).

Як вбачається із матеріалів справи, заявлені кредиторські вимоги забезпечені заявою майна боржника.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання.

Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій дотримання майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Тобто, у випадку невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до відповідальності за невиконання зобов`язання також притягуються разом із боржником треті особи, зокрема поручителі, заставодавці (іпотекодавці).

Відкриття провадження у справі про банкрутство щодо боржника не змінює суті заставного (іпотечного) зобов`язання, зазнає змін лише процедура задоволення вимог кредитора, які забезпечені заставою (іпотекою), з урахуванням чого норми КУзПБ (Закону про банкрутство, який діяв на момент порушення провадження у цій справі про банкрутство) щодо забезпечених кредиторів слід застосовувати з огляду на відповідні суміжні норми законодавства про заставу (іпотеку).

Тому, визначення забезпеченого зобов`язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов`язань, зокрема статей 572, 575, 589 ЦК України, Законів України "Про заставу", "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки між боржником та кредитором - заявником у цій справі).

Так, відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною першою статті 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель); відповідні положення наведено також у частині другій статті 11 Закону України "Про заставу", за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Частиною першою статті 584 ЦК України, частиною першою статті 12 Закону України "Про заставу" передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Аналіз частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" свідчить, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Також статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено поняття "основне зобов`язання" та "майновий поручитель", а саме:

основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою;

майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Системний аналіз частини другої статті 589 ЦК України, статті 19 Закону України "Про заставу", статті 7 Закону України "Про іпотеку" свідчить про те, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, розмір якої визначається на момент її фактичного пред`явлення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави.

При цьому, частинами п`ятою, шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" прямо передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов`язання. У разі порушення боржником основного зобов`язання, відповідно до договору іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Отже, системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що іпотека має похідну (акцесорну, додаткову) до основного зобов`язання правову природу, і не може існувати як самостійний правочин за відсутності укладеного основного правочину, виконання зобов`язань за яким забезпечуються відповідним майном.

За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, а у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону про банкрутство (в редакції Закону, чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій"), кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

У статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, який введено у дію з 21.10.2019, поняття "забезпечений кредитор" містить тотожні визначення.

При цьому, в розумінні статті 1 Закону про банкрутство та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, визначалися всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором) і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства.

За змістом статті 1 КУзПБ, розуміння вимог забезпеченого кредитора не зазнало змін.

Частинами другою, шостою, восьмою статті 23 Закону про банкрутство унормовано, що забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Розпорядник майна зобов`язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Аналогічні положення також містяться в абзаці 2 частини другої, абзаці 2 частини 6 та частині восьмій статті 45 КУзПБ.

Закон про банкрутство та КУзПБ не містять іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж врегульовано зазначеними вище положеннями законодавства, не пов`язують визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог із договірною вартістю предметів забезпечення.

При цьому, правове значення має розмір підтверджених документально зобов`язань боржника за основним зобов`язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома. У випадку реалізації предмета іпотеки з дотриманням вимог чинного на момент реалізації законодавства іпотека та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета вважатиметься досягнутою.

Погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється позачергово (частина дев`ята статті 45 Закону про банкрутство, частина шоста статті 64 КУзПБ).

Тобто, майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог іпотекодержателя.

Тому спрямування коштів, отриманих за рахунок майна банкрута, яке є предметом забезпечення, для погашення вимог інших кредиторів, якщо ще не виконані забезпечені цим майном зобов`язання боржника за основним зобов`язанням, суперечить положенням наведеного вище законодавства.

З огляду на зазначене обґрунтованим є висновок про те, що господарські суди, з огляду на похідний (акцесорний) характер виникнення зобов`язання, визначаючи розмір кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця (заставодавця), за наявності провадження у справі про банкрутство основного боржника, зобов`язані враховувати розмір кредиторських вимог, визнаних у такій справі про банкрутство основного боржника, під час встановлення та визначення розміру кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця.

Така вимога зумовлена тим, що розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору, що, в свою чергу, зумовлює висновок про те, що розмір пред`явлених кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця не може бути більшим за розмір кредиторських вимог, пред`явлених до боржника за основним зобов`язанням.

Такі висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 902/492/17 та Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19, від яких не вбачає підстав відступати і Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2023 по справі № 910/23952/15.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2016 в межах справи № 904/5344/16 про банкрутство ТОВ "Деміс Канц" визнано грошові вимоги ПАТ "Апекс-Банк" (правонаступником якого є ПрАТ "ФК "Апекс") та включено до реєстру вимог кредиторів в наступній черговості: 2 900,00 грн. - 1 черга задоволення; 15 298 261,73 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів, 4 034 818,43 грн - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2017 у справі №904/5344/16, зміненою Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.01.2018, включено до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс Канц" грошові вимоги Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс" у розмірі 14 114 371,58 грн - 4 черга задоволення, 2 756,00 грн. - 1 черга задоволення".

Згідно відповіді ліквідатора ТОВ "Деміс Канц" арбітражного керуючого Марченко Я.В. від 12.10.2023 за вих№02-12/б/н 28.02.2023 відбулось погашення кредиторських вимог першої черги ПрАТ "ФК "АПЕКС" всього в розмірі 5656,00 грн за рахунок реалізованого на аукціоні майна боржника. Отже погашення основного боргу у вказаній справі не відбулось.

У заяві про визнання кредиторських вимог кредитор просить визнати суму основного зобов`язання у розмірі 29 412 633, 31 грн та пені 4 034 818, 43 грн, що відповідає розміру, визнаному Господарським судом Дніпропетровської області у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс Канц", яке є основним боржником у зобов`язанні.

Таким чином, кредиторські вимоги Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна" мають похідний (акцесорний) характер виникнення зобов`язання від основного та з урахуванням визнання таких вимог у справі про банкрутство основного боржника, не потребують додаткового підтвердження первинними документами, а тому з урахуванням всіх обставин є підтвердженими та такими, що підлягають визнанню.

А тому, доводи скаржника щодо ненадання доказів видачі кредиту є необґрунтованими.

Щодо ненадання кредитором оригіналів документів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Поряд з тим, в силу положень частини шостої статті 91 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).

З аналізу наведеного вище вбачається, що право витребувати оригінали документів не є безумовним, суд має зазначити відповідність копії якого саме поданого заявником документу викликає сумнів у суду щодо відповідності його оригіналу.

Разом з тим, у справі, що переглядається, а ні в оскаржуваній ухвалі, а ні в попередніх ухвалах не міститься, а ні вимоги щодо надання оригіналів документів, а ні доводів невідповідності поданих позивачем доказів; не зазначено конкретного доказу, який би ставився судом першої інстанції під сумнів.

Також матеріали справи не містять клопотань учасників справи щодо витребування оригіналів доказів, які викликають сумнів.

Відповідно до вимог Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, які діяли на момент подання відповідачем відзиву на позовну заяву (14.07.2021). Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55, на кожній сторінці наданого до матеріалів справи документу в копії повинна міститись відмітка про засвідчення, яка складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Слід зауважити, що наявність певних недоліків при засвідченні поданих суду доказів не завжди є підставою для відхилення цих доказів судом, визнання їх неналежними, а має оцінюватися в кожному конкретному випадку з огляду на встановлені обставини справи, процесуальну поведінку сторін, інші докази, які містяться в матеріалах справи та можуть підтвердити чи спростувати обставини, відомості про які містяться в доказах, що засвідчені з певними недоліками.

Матеріали справи свідчать про те, що подані в засвідчених копіях документи містять необхідні реквізити, при цьому чинне процесуальне законодавство надає право учаснику справи підтвердити відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення, тобто засвідчити такий документ, як копію (ч. 5 ст 91 ГПК України).

Таким чином, доводи скаржника щодо ненадання кредитором оригіналів доказів є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи Акціонерного товариства "Сенс Банк" про те, що зобов`язання за кредитним договором №В9-ЮКЛ/160714/1 від 16.07.2014 є припиненим у зв`язку з його фактичним виконанням ОСОБА_1 , оскільки перерахування ОСОБА_1 ПАТ "Апекс-Банк" грошових коштів в розмірі 29412633, 32 грн. не може свідчити про виконання останнім зобов`язань за кредитним договором від 16.07.2014 №В9-КЖЛ/160714/1, у зв`язку з тим, що до ОСОБА_2 перейшло право вимоги за кредитним договором від 16.07.2014 №№В9-ЮКЛ/160714/1 у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи право вимоги основної суми заборгованості, суми нарахованих процентів, а також усі інші права вимоги первісного кредитора до боржника ТОВ "Деміс Канц", включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні первісному кредитору щодо виплати суми боргу.

Фактично відбулась зміна кредитора та іпотекодержателя в зобов`язанні, саме ж зобов`язання припинено не було. ОСОБА_1 не виконував зобов`язання за ТОВ "Деміс Канц".

Проте, як свідчать матеріали справи вказаний договір відступлення прав вимоги в подальшому був визнаний недійсним в судовому порядку, а отже в силу положення ст. 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

При цьому, питання застосування наслідків недійсності правочину не є предметом розгляду цієї справи, а отже доводи скаржника стосовно цього питання також відхиляються судом.

Що стосується нарахування 3% річних та інфляційних втрат на основне зобов`язання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, аналіз змісту частини четвертої статті 559 ЦК України свідчить, що закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наведене також стосується і питання закінчення строку договору.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що закінчення терміну дії кредитного договору не звільняє боржника від обов`язку виконати свої зобов`язання за договором, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Враховуючи, що відповідачем порушено виконання грошового зобов`язання, висновок суду першої інстанції про те, що в силу вимог статей 11, 553, 554 ЦК України та умов договору поруки у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є обгрунтованим.

Висновки суду першої інстанції у спірних правовідносинах відповідають наведеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду та висновкам Верховного Суду викладеним у зазначених позивачем постановах.

Колегія суддів зазначає, що із закінченням терміну договору зобов`язання боржника, як поручителя сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, а відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до повного та фактичного виконання грошового зобов`язання.

Отже, доводи апеляційної скарги, що на правовідносини, які виникають після закінчення терміну дії договору порука не поширюється, не заслуговують на увагу, так як наявність вказаних обставин не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов`язання.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Матеріали справи свідчать, що кредитором на загальну суму заборгованості було нараховано інфляційні втрати у розмірі 5 989 112, 33 грн та 3% річних у розмірі 1 522 365, 34 грн.

Враховуючи наведене вище, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання заявлених кредиторських вимог у вигляді інфляційних втрат та 3% річних в загальному розмірі 7 511 477, 67 грн, нарахованих за час прострочення позичальником виконання зобов`язань у період з 27.10.2016 по 29.10.2018.

З огляду на викладене, решта доводів скаржника спростовуються вищевикладеним та змістом оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

9.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" та ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна" арбітражного керуючого Онищенко К.С. на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 у справі № 904/2922/18 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 у справі № 904/2922/18 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Акціонерне товариство "Сенс Банк" та ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Оіл Україна".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.12.2023.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко