Рішення

від 07.12.2023 по справі 908/3506/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/189/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2023 Справа № 908/3506/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Шельбуховій В.О., розглянув матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "АН" (електронна пошта: невідома; вул. Патріотична, буд. 68, м. Запоріжжя, 69000; код ЄДРПОУ 23877852)

Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (електронна пошта: info@otpfakt.com.ua; вул. Тимошенко, буд. 18, оф.27, м. Київ, 04210; вул. Фізкультури, буд. 28-Д, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 36789421)

Відповідач-2: Вознесенівський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжя південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (електронна пошта: info@zpm.zp.dvs.gov.ua; вул. Металургів, буд. 6, м. Запоріжжя, 69006)

про зняття арешту з майна,

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача-1: не з`явився;

Від відповідача-2: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

03.12.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "АН" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", відповідача-2: Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про усунення перешкод у володінні майном шляхом зняття арешту з майна.

Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2021 справу №908/3506/21 призначено до розгляду судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 08.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/3506/21 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/189/21 та підготовче засідання призначено на 29.12.2021 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 29.12.2021 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 26.01.2022 на 12 год. 00 хв. Ухвалою від 26.01.2022 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 21.02.2022 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

21.02.2022 до суду від відповідача - 2 надійшло клопотання від 25.01.2022 за вих. №4959/1 про розгляд справи без участі представника відділу.

29.12.2021 до суду від Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) надійшли клопотання від 28.12.2021 за вих. №82959/1 про розгляд справи без участі представника та письмовий відзив на позовну заяву від 28.12.2021 за вих. №82959/1.

Ухвалою суду від 21.02.2022 оголошено перерву з розгляду справи по суті до 21.03.2022 о 14 год. 30 хв.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено:

1. Ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

2. Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

3. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Враховуючи те, що судове засідання з розгляду справи по суті 21.03.2022 о 14 год. 30 хв. не відбулося, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, з метою дотримання принципу рівності сторін та процесуальних прав усіх учасників справи, судом ухвалою від 21.03.2022 відкладено розгляд справи по суті. Дату та час судового засідання з розгляду справи по суті вирішено визначити відповідною ухвалою суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України. Запропоновано учасникам справи повідомити суд про згоду та можливість отримувати ухвали (рішення) суду електронною поштою, звернутися до суду з відповідною заявою та надати електронні адреси для повідомлення про розгляд справи шляхом направлення ухвал (рішень) суду по справі (з ЕЦП судді) електронною поштою.

Ухвалою суду від 18.10.2023, з огляду на те, що 27.07.2023 набув чинності Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 18.08.2023 строком на 90 діб (тобто до 15.11.2023 року). Господарський суд Запорізької області не припинив здійснювати судочинство. Запорізька міська територіальна громада не відноситься до територій проведення воєнних (бойових) дій, та/або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. Оскільки в матеріалах справи відсутні заяви сторін про неможливість участі в судовому засіданні, суд відновив провадження у справі та призначив судове засідання з розгляду справи по суті на 15.11.2023 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою від 15.11.2023 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті до 07.12.2023 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Запропоновано позивачу у строк до 07.12.2023 надати докази на підтвердження правонаступництва від ПАТ "ОТП Банк" до "ОТП Факторинг Україна" щодо право вимоги за договором іпотеки №5662 від 28.07.2008; письмові пояснення щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог до ТОВ "ОТП Факторинг Україна"; надати письмові пояснення щодо чинності довіреності б/н від 25.11.2021 на представника Фельського С.Л. на даний час або належним чином оформлену довіреність на представництво інтересів ТОВ "Фірма "АН" у суді з зазначення строку її дії.

Представники позивача та відповідачів - 1, 2 у судове засідання 07.12.2023р. не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце призначеного судового засідання були повідомлені належним чином шляхом направлення на їх електронні адреси відповідної ухвали суду. Клопотань про розгляд справи без участі уповноважених представників або про відкладення судового засідання на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В судовому засіданні 07.12.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд позов задовольнити посилаючись на на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 317, 319, 346, 391 Цивільного кодексу України, Закон України "Про виконавче провадження", а також на те, що ТОВ "Фірма "АН" є власником нежитлового приміщення №X, літ. А-5 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 68, на підстав договору купівлі-продажу від 10.12.2001, завіреного приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Малишевою Л.Ю. 28.07.2008 між ТОВ "Фірма "АН" та ПАТ "ОТП Банк" укладено договір іпотеки №5662. Відповідно до якого позивач вказане майно передав у іпотеку. Наразі іпотекоутримувачем є ТОВ "ОТП Факторинг Україна". На підставі виконавчого напису було звернуто стягнення на нерухоме майно. 10.01.2011 відкрито виконавче провадження та накладено арешт, та у липні 2011 на адресу виконавчої служби надійшла заява від стягувача про повернення виконавчого документа без виконання у зв`язку з реструктуризацією боргу. 29.07.2011 державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та виконавче провадження закрито. Однак, державний виконавець при закритті виконавчого провадження повинен був зняти арешт з нежитлового приміщення №X, літ. А-5 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 68, що належить іпотекодавцю, однак вказаного не зробив, у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Представник відповідача - 1 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача або про відкладення судового засідання на адресу суду не надходило. Письмового відзиву на позовну заяву від нього до суду не надійшло.

Відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та вказав, що на виконанні у Вознесенівському відділі державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебувало виконавче провадження № 21696374 з примусового виконання виконавчого напису від 10.09.2010 № 2316 приватного нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: на нежитлове приміщення X, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя вул. Патріотична, буд. 68, що належить на праві власності ТОВ «Фірма «АН», за рахунок коштів отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна задовольнити вимоги ПАТ ОТП Банк у розмірі 1259721,47 грн. 01.10.2010р. державним виконавцем відділу винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. виконавче провадження завершено на підставі п.1 ч.і ст. 47 ЗУ Про виконавче провадження - на підставі заяви стягувача. Згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень повторно на виконання виконавчий напис від 10.09.2010 № 2316 не надходив. Надати до суду матеріали виконавчого провадження № 21696374 в межах якого було накладено арешт на майно не вбачається можливим у зв`язку із знищенням архіву виконавчих проведень завершених у 2011 році., оскільки відповідно до п.9.9-9.12 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 р. №2274/5строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить 3 роки. Після закінчення терміну їх зберігання вони підлягають знищенню. Таким чином паперові матеріали виконавчого провадження знищенні у 2015 році. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 47, ст. ст.49, 50, 60 ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції що діяла на дату винесення постанови про повернення (на 29.07.2011) вважає доводи позивача безпідставними. Станом на 28.12.2021 на рахунок відділу сума боргу за виконавчим документом у розмірі 1259721,47 грн. (або повідомлення від стягувача про відсутність заборгованості за виконавчим документом) та виконавчого збору в сумі 125972,47 грн. не надходили , відповідно підстави для застосування норм ст. 59 Закону відсутні Таким чином станом на 28.12.2021 позивач не надав докази про відсутність заборгованості перед стягувачем АТ ОТП БАНК та не надав докази сплати виконавчого збору. Відповідно до ч. 5 статті 59 Закону арешт може бути знятий за рішенням суду.

У своїй відповіді на відзив Позивач зазначив, що сам відповідач вказує на те, що виконавчий документ після його повернення за заявою стягувача більше до виконання не пред`являвся. Відтак у Виконавчої служби були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору. Посилаючись на положення ст. 22, ч.ч. 3, 7 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції чинній на 2011 рік, строк пред`явлення виконавчого напису до виконання встановлено в один рік. Тобто, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» втратило своє право пред`явлення виконавчого напису до виконання. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу правової (юридичної) визначеності, які є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (зокрема, рішення у справах "Єлоєв проти України", "Новік проти України"). Положення Закону України "Про виконавче провадження", що обмежують строк на пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання, є законодавчим втіленням принципу правової визначеності та встановлюють строк, протягом якого боржник може очікувати примусового виконання рішення, ухваленого не на його користь. Протягом цього строку позивач (стягувач), який бажає примусово виконати рішення суду, повинен вжити всіх залежних від нього заходів для отримання виконавчого документу та пред`явлення його до примусового виконання. Отже, стягувач пропустив строки встановлені для пред`явлення до виконання виконавчого напису. Керуючись принципом правової визначеності на який у своїх рішеннях посилається Європейський суд з прав людини, позивач вважає, що правовідносини які склались між позивачем та відповідачем з приводу можливості виконання виконавчого напису нотаріуса - припинені. Відтак ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має права на пред`явлення до виконання виконавчого напису від 10.09.2010 № 2316. Таким чином, арешт накладено виконавцем з метою забезпечення виконання виконавчого напису нотаріуса, який на сьогодні не може бути пред`явлений до виконання. Тобто наявний арешт на майні позивача, фактично безпідставно обмежує його право власника.

Відповідач-2 своїм правом подати заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи, а саме з роздруківок з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, вбачається, що ТОВ "Фірма "АН" є власником нежитлового приміщення №X, літ. А-5 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 68, на підставі договору купівлі-продажу № 5875 від 10.12.2001, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Малишевою Л.Ю.

28.07.2008 між ТОВ "Фірма "АН" та ПАТ "ОТП Банк" укладено договір іпотеки №5662. Відповідно до цього договору, позивач передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №Х, літ. А-5, за адресою м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 68.

Крім того, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 16.02.2011 здійснено державну реєстрацію про обтяження за №12359693 щодо арешту нерухомого майна на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. від 10.09.2010 за №2316 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на: нежитлове приміщення Х, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 68, що належить на праві власності ТОВ "Фірма "АН". За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного вище нерухомого майна задовольнити вимоги ПАТ "ОТП Банк" у розмірі 1 259 721,47 грн.

З наданої позивачем Інформації з Державного реєстру Іпотек вбачається за номером запису 12359544, дата реєстрації - 28.07.2008р., на підставі Договору про відступлення права вимоги № 3992 від 30.04.2010р., внесений запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (інд. № 26742951) від 04.12.2015р., строк виконання основного зобов`язання - 27.07.2017р., розмір основного зобов`язання : 297000,00 дол. США , Іпотекодавець - ТОВ "АН", Іпотекодержатель - ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (код ЄДРПОУ 36789421), реєстраційний номер іпотеки: 7642787 від 28.07.2008р.

Також судом встановлено, що на виконанні у Вознесенівському відділі державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі по тексту відділ) перебувало виконавче провадження № 21696374 з примусового виконання виконавчого напису від 10.09.2010 № 2316 приватного нотаріусу Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В. про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: на нежитлове приміщення X, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя вул. Патріотична, буд. 68, що належить на праві власності ТОВ «Фірма «АН», за рахунок коштів отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна задовольнити вимоги ПАТ ОТП Банк у розмірі 1259721,47 грн.

01.10.2010р. державним виконавцем відділу винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

29.07.2010р. виконавче провадження завершено на підставі п.1 ч. 1 ст. 47 ЗУ Провиконавче провадження - на підставі заяви стягувача.

Згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень повторно на виконання виконавчий напис від 10.09.2010 № 2316 не надходив.

Орган ВДВС повідомив суду, що надати до суду матеріали виконавчого провадження № 21696374, в межах якого було накладено арешт на майно, неможливо у зв`язку із знищенням архіву виконавчих проведень завершених у 2011 році, оскільки відповідно до п.9.9-9.12 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 р. №2274/5, строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить 3 роки. Після закінчення терміну їх зберігання вони підлягають знищенню. Таким чином паперові матеріали виконавчого провадження знищенні у 2015 році.

Оцінюючи доводи сторін суд виходить із того, що Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на положення Закону України «Про виконавче провадження», які були чинними на дату подання позовної заяви, а саме на редакцію Закону станом на 06.12.2021.

Разом з тим, суд вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватися норми вказаного Закону, які були чинними на дату прийняття рішення державним виконавцем про повернення виконавчого документа стягувачу, тобто станом на 29.07.2011 р.

Отже, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (далі по тексту Закон) в редакції станом на 29.07.2011, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: є письмова заява стягувача.

Згідно статті 50. «Наслідки завершення виконавчого провадження»: У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином норма ст. 50 Закону у вказаній редакції на підставі ч. 1 п. 1 ст. 47 Закону передбачає зняття арешту у двох випадках :

1) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій),

2) повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не приймалося рішення про закінчення виконавчого провадження відповідно до ст.49 Закону, та не приймалося рішення про повернення виконавчого документа до суду відповідно до ст. 48 Закону.

Також Законом не передбачено обов`язку державного виконавця зняти арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою .

Отже, посилання позивача на положення ст. 50 Закону є неправомірними.

Також суд враховує, що відповідно до статті 60 Закону «Зняття арешту з майна», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Отже, суд вважає, що під час прийняття рішення про повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, у державного виконавця були відсутні правові підстави для застосовування положень ст. 60 Закону, в частині винесення постанови про зняття арешту з майна боржника.

Згідно частини 4 статті 59 Закону в чинній редакції, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

За даними органу ВДВС, станом на 28.12.2021, на рахунок відділу сума боргу за виконавчим документом у розмірі 1259721,47 грн. (або повідомлення від стягувача про відсутність заборгованості за виконавчим документом), та виконавчого збору в сумі 125972,47 грн. не надходили , відповідно підстави для застосування норм ст. 59 Закону відсутні. Доказів зворотного Позивачем суду не надано.

Відповідно до ч. 5 статті 59 Закону арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином станом на 28.12.2021 позивач не надав докази про відсутність заборгованості перед стягувачем - АТ "ОТП БАНК", та не надав докази сплати виконавчого збору.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа мас право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно змісту ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, згідно ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно позиції ВСУ у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16, зазначена норма матеріального права (а саме ст. 391 ЦК України) визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого зрушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Позивач вказує, що він має намір розпорядитися належним йому майном, проте через наявність арешту позбавлений можливості це зробити, а тому арешт накладений на майно порушує право власності позивача. Усі зобов`язання за договором іпотеки продовжують виконуватись.

Приймаючи рішення у цій справі суд враховує, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15.

Суд враховує, виконавче провадження на виконання виконавчого напису від 10.09.2010 № 2316 виданого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В., про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на: нежитлове приміщення X, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя вул. Патріотична, буд.68, що належить на праві власності "Фірма "АН" були відкрито 01.10.2010 року.

29.07.2011р. державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС ЗМУЮ Касас-Коньон О.Р. винесено постанову, про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою самого стягувача.

Після цього і до теперішнього часу вказаний виконавчий напис до примусового виконання в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження» не пред`являвся, що визнається і самим відповідачем-2.

Відповідно до положень ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції чинній на 2011 рік, строк пред`явлення виконавчого напису до виконання встановлено в один рік.

Оскільки строк пред`явлення виконавчого документу до виконання переривався пред`явленням його до виконання, а після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється (ст. 23 вказаного Закону), то граничний строк пред`явлення виконавчого напису нотаріуса від 10.09.2010 № 2316 завершився 29.07.2012р.

Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (виконавча давність) - це встановлений законом строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію припису юрисдикційного акта.

Таким чином, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» втратило своє право пред`явлення виконавчого напису до виконання.

Жодних заперечень відносно цього та доказів на спростування тверджень позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суду не представило, в тому числі і щодо відступлення права вимоги від ПАТ "ОТП Банк".

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів того, що стягувач (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») повторно пред`являв виконавчий напис нотаріуса до примусового виконання як до 29.07.2012р.так і до цього часу, а також доказів поновлення строку пред`явлення його виконання.

Отже, після повернення державним виконавцем виконавчого документу стягувачу 29.07.2011р.і в межах строку його повторного пред`явлення до виконання до 29.07.2012р., а в подальшому протягом більше 9 (дев`яти) років після завершення строку пред`явлення виконавчого напису від 10.09.2010 № 2316 виданого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В., про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на: нежитлове приміщення X, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя вул. Патріотична, буд.68, що належить на праві власності ТОВ "Фірма "АН", до виконання, стягувач (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») також не вчиняв жодних дій, які б могли свідчити про його майнові претензії до боржника.

Отже, з наведеного можна дійти висновку, що виконавче провадження № 21696374 з примусового виконання виконавчого напису від 10.09.2010 № 2316, який повернуто стягувачу за його заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", та який повторно не пред`явлений для виконання в строк до 29.07.2012р., і на дату прийняття рішення у цій справі № 908/3506/21, відсутнє протягом 12 років.

Враховуючи викладене суд погоджується з доводами Позивача, що правовідносини які склались між Позивачем та Відповідачем-1 з приводу можливості виконання виконавчого напису нотаріуса - припинені. Відтак ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має права на пред`явлення до виконання виконавчого напису від 10.09.2010 № 2316 виданого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В., про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на: нежитлове приміщення X, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя вул. Патріотична, буд.68, що належить на праві власності ТОВ "Фірма "АН".

Оскільки арешт, накладений виконавцем з метою забезпечення виконання виконавчого напису нотаріуса, який на сьогодні не може бути пред`явлений до виконання, то наявність цього арешту на нерухоме майно позивача безпідставно обмежує його права власника. Матеріли справи не містять доказів наявності майнових претензій з боку стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до боржника - ТОВ "Фірма "АН", а тому суд погоджується з доводами Позивача, що за даних умов наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, а також відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

При цьому суд зауважує, що правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), щодо того, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, не може стосуватися спору у цій справі, оскільки здійснений за інших фактичних обставин, а саме - під час наявного та триваючого виконавчого провадження.

Також суд враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" (Зняття арешту з майна) у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Приймаючи рішення суд враховує, що в пункті 2 постанови № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) та Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 721/521/21 дійшли висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відносно доводів Відповідача-2 щодо стягнення виконавчого збору суд зазначає, що відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, чинній1 у 2010-2012 роках, стягнення виконавчого збору можливо виключно під час перебування виконавчого документу на виконанні.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Отже, єдиною підставою для окремого стягнення виконавчого збору законодавець визначив у ч. 7 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", а саме у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніш наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

В силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу правової (юридичної) визначеності, які є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (зокрема, рішення у справах "Єлоєв проти України", "Новік проти України").

У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Положення Закону України "Про виконавче провадження", що обмежують строк на пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання, є законодавчим втіленням принципу правової визначеності та встановлюють строк, протягом якого боржник може очікувати примусового виконання рішення, ухваленого не на його користь. Протягом цього строку позивач (стягувач), який бажає примусово виконати рішення суду, повинен вжити всіх залежних від нього заходів для отримання виконавчого документу та пред`явлення його до примусового виконання.

З огляду на викладені вище обставини та враховуючи відсутність доказів наявності окремого виконавчого провадження щодо стягнення з Позивача виконавчого збору, суд вважає доводи Відповідача-2 в цій частині такими, що не заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Разом з тим, оскільки в прохальній частині позовної заяви Позивач не просить суд здійснити розподіл судових витрат, то з огляду на принцип диспозитивності господарського процесу (ст. 14 ГПК України), у суду відсутні підстави для вирішення цього питання в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-79, 86, 231, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "АН" (вул. Патріотична, буд. 68, м. Запоріжжя, 69000; код ЄДРПОУ 23877852) у володінні майном шляхом скасування (зняття) арешту з нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №X, літ. А-5 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 68, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "АН" на підставі договору купівлі-продажу № 5875 від 10.12.2001, (номер запису про обтяження: 12359693 (спеціальний розділ), який виник на підставі постанови про арешт майна боржника серія та номер ВП № 21696374, виданий 10.02.2011 року, винесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 26742951 від 04.12.2015 року 09:35:07, обтяжувач Запорізьке міське управління юстиції у Запорізькій області.

Повне рішення складено: 18.12.2023.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.