Постанова

від 12.12.2023 по справі 545/400/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/400/22 Номер провадження 22-ц/814/4070/23Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л.І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Стеценка В.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційноюскаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця"

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 червня 2023 року, ухвалене суддею Стрюк Л.І.,

у справіза позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", виробничого структурного підрозділу "Полтавський центр механізації колійних робіт" філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

встановила:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця", виробничого структурного підрозділу "Полтавський центр механізації колійних робіт" філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" Акціонерного товариства "Українська залізниця", обґрунтовуючи його тим, що він працює на посаді машиніста ЗБМ виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» акціонерного товариства «Українська залізниця». Наказом в.о. начальника №03 від 04.01.2022 його відсторонено від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором з 04.01.2022 у зв`язку з відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до усунення причин відсторонення.

Оскаржуваний наказ про відсторонення без збереження заробітної плати вважає незаконним і таким, що грубо порушує його права, зокрема право на працю, гарантовануст. 43 Конституції України, оскільки не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності вищезазначеного щеплення; окрім того Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено щеплення від COVID19 як обов`язкове.

Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» акціонерного товариства «Українська залізниця» №03 від 04.01.2022 «Про відсторонення від роботи»; поновити його на посаді машиніста залізнично-будівельних машин; стягнути з відповідачів середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 04.01.2022 по час постановлення рішення суду; відповідно дост.430 ЦПК Українидопустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи в межах суми платежу за один місяць.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця», виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулузадовольнити частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника Виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» акціонерного товариства «Українська залізниця» №03 від 04.01.2022 «Про відсторонення від роботи».

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.01.2022 по 28.02.2022 у розмірі 18 172,80 грн.

У частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1984,80 грн.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 30 червня 2023 року виправлено арифметичну помилку у третьому абзаці резолютивної частини рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 червня 2023 року по цій цивільній справі та викладено третій абзац резолютивної частини рішення суду у такій редакції:

«Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.01.2022 по 28.02.2022 у розмірі 18 172,80 грн».

З вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця" та подавапеляційну скаргу,в якійз підставневідповідності рішеннянормам матеріальногоправа,фактичним обставинамсправи проситьскасувати рішеннята ухвалитинове провідмову взадоволенні позову щодо визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу; щодо судових витрат та негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць. Також просить залишити без змін рішення суду щодо решти позовних вимог.

Відповідач вважає, що оскаржуване рішення суперечить практиці Верховного Суду у справах з аналогічними правовідносинами, оскільки в ньому відсутня оцінка питання пропорційності втручання у приватне життя позивача через призму обставин, перерахованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 обставин: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих), форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження Ковід-19.

Вказує, що у зв`язку з виробничими завданнями підприємства ОСОБА_1 як машиніст залізнично-будівельних машин повинен постійно контактувати як зі своїми колегами, так і з працівниками інших підприємств. Кількість прямих і непрямих контактів позивача під час виконання робіт є значною. Організація праці дистанційно або надомно є неможливою через специфіку робіт, які потребують особистої присутності машиністів для приведення у рух машин, якими виконуються основні завдання підприємства.

Зазначає, що у випадку невідсторонення позивача від роботи у зв`язку з непроведенням щеплення відповідача було б притягнуто до адміністративної відповідальності.

Вказує, що у трудовому законодавстві відсутні норми, які б визначали типовий зразок наказу на відсторонення від роботи, в тому числі відсутні вимоги обґрунтовувати у наказі потребу відсторонення працівника, а також те, що він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства. При винесенні оскаржуваного наказу підприємством були враховані роз`яснення управління Держпраці щодо процедури відсторонення працівника від роботи.

Посилаючись на те, що наданих місцевому суду доказів виявилося недостатньо для встановлення пропорційності втручання, з метою повного висвітлення обставин справи вважає за необхідне надати апеляційному суду додаткові докази, а саме копії звітуза змінупро роботуколійної машинивід 01.12.2021р.;довідку від04.07.2023№36про загальнучисельність працівників,які працювалиу цехузалізнично-будівельнихмашин ірухомого складуВСП «Полтавськийцентр механізаціїколійних робіт»філії «Центрз ремонтута експлуатаціїколійних машин»АТ «Українськазалізниця» вперіод зсічня поквітень 2022р.;довідку від03.07.2023про кількістьпрацівників,задіяних втехнологічному процесіЗБМ;копію наказувід 30.03.2021№185про укомплектуванняЗБМ ПолтавськогоЦМКР обслуговуючимибригадами наперіод колійнихробіт 2021року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Любченко О.О. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення суду першої інстанції, яке вважає законним і обґрунтованим. Крім цього вважає неналежними додаткові докази, долучені відповідачем до апеляційної скарги, при цьому відповідач не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції.

08.12.2023 відповідач надіслав на електронну пошту апеляційного суду пояснення, в яких не погоджується з викладеними у відзиві обставинами, які просить врахувати при розгляді справи.

До суду апеляційної інстанції з`явився представник відповідача АТ «Українська залізниця» Токарь М.А., представник позивача Любченко О.О.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ «Укрзалізниця», представника позивача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.374ч.1п.1ЦПК України судапеляційної інстанціїза результатамирозгляду апеляційноїскарги маєправо залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції встановив, і цепідтверджується матеріаламисправи,що ОСОБА_1 працює на посаді машиніста ЗБМ Виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 38-41).

Виробничий структурний підрозділ «Полтавський центр механізації колійних робіт» є виробничим підрозділом філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин», яка у свою чергу, є відокремленим підрозділом АТ «Укрзалізниця», яка не має статусу юридичної особи, та діє від імені АТ «Укрзалізниця» і в її інтересах, здійснює делеговані АТ «Укрзалізниця» функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності товариства.

Згідно з актом від 01.12.2021 ОСОБА_1 , машиніст залізнично-будівельних машин, був проінформований про зміст п.41-6постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2»з додатком;наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»з додатком;наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 року №2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»з додатком;постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави»з додатком (у частині, що стосується АТ «Укрзалізниця»), однак від підпису відмовився (а.с.26).

Відповідно до акту від 04.01.2022 №01 машиніст залізнично-будівельних машин ОСОБА_1 не надав до ВСП «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «ЦРЕКМ» АТ «Укрзалізниця» документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID -19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19, (форма №028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я (а.с.18).

Наказом в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04.01.2022 №03 ОСОБА_1 , машиніста залізнично-будівельних машин, відсторонено від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором, з 04.01.2022 до моменту усунення причин відсторонення. Згідно з наказом на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювати (а.с.19).

Згідно з актом від 04.01.2022 №01 машиніст залізнично-будівельних робіт ОСОБА_1 04.01.2022 пред`явлений для ознайомлення наказ АТ «Укрзалізниця» від 04.01.2022 №03 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи; від ознайомлення з наказом відмовився, текст наказу зачитаний вказаному працівнику вголос (а.с.20).

Задовольняючи позов в частині визнання незаконним та скасування наказу в.о. начальника ВСП «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» №03 від 04.01.2022 «Про відсторонення від роботи», суд першої інстанції виходив із того, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи, з огляду на особливості умов праці та займаної ним посади, не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Роботодавцем не застосовувався індивідуальний підхід при вирішенні питання про відсторонення позивача від роботи.

Оскільки суд дійшов висновку про незаконність та скасування оскаржуваного наказу, яким позивача відсторонено від роботи, встановивши, що позивачу за час відсторонення від роботи у період з 04.01.2022 по 28.02.2022 не виплачувалася заробітна плата, суд першої інстанції задовольнив позов про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 18 172,80 грн.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 був відсторонений від роботи, що не є звільненням, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині поновлення позивача на роботі.

Також суд допустив негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Згідно із частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має правов порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей12,13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

14 грудня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс220), в якій наведено правові висновки про те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності" та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення (чч.1, 2 ст.77 ЦПК України ).

Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 є працівником Виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та обіймає посаду машиніста залізнично-будівельних машин та відноситься до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до робочої інструкції машиніста залізнично-будівельної машини (збм) СЗ, РСЗ 5 розряду, затвердженої начальником Виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_2 29.04.2020 до завдань та обов`язків машиніста збм відноситься: керування збм СЗ, РСЗ під час будівництва та ремонту верхньої споруди залізничних шляхів з безумовним забезпеченням безпеки руху; забезпечення безперебійної і технологічно правильної експлуатації машини, з виконанням встановлених норм виробітку; забезпечення належної якості виконання робіт з дотриманням технологічного процесу, що застосовується при ремонті колії.

Згідно з п.п.2.2 п.2 робочої інструкції робочим місцем машиніста являється місце виконання виробничого завдання, обумовленого трудовим договором і технологічним процесом. Постійним робочим місцем машиніста збм є: машинапід час робочої зміни; цех ремонту залізнично-будівельних машин і рухомого складу, цех ремонту спеціального самохідного рухомого складупід час виконання ремонтних робіт; ділянка на перегоні, станції під час виконання робіт у машині; територія станції, на якій знаходиться машинаперед виїздом на перегін до виконання робіт та після повернення з перегону, а також під час виконання технічного обслуговування та усунення несправностей машин; вагон службово-технічнийпід час супроводження машини до місця роботи під час чергування згідно складеного графіка; територія підприємства ВСП «ПЦМКР» - під час виконання ремонтних робіт машини. Тимчасовим робочим місцем машиніста збм є: територія підприємства ВСП «ПЦМКР» - під час прибирання закріпленої території за бригадою машиніста збм; територія підприємства ВСП «ПЦМКР» під час виконання разових завдань в робочий час за вказівкою керівника цеху, участі у зборах (а.с.187-195).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з огляду на особливості умов праці позивача (машиніста залізнично-будівельної машини), застосування до позивача ОСОБА_1 такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками тощо.

Зміст наказу №03 від 04.01.2022 «Про відсторонення від роботи» не містить інформації про те, що роботодавцем застосований індивідуальний підхід при вирішенні питання про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Роботодавцем не надано оцінку трудовим обов`язкам, які виконує позивач; не вказано коло особистих контактів з іншими людьми, які передбачаються займанням посади машиніста залізнично-будівельних машин.

Також в оскаржуваному наказі відповідачем не обґрунтовано нагальної потреби у відстороненні саме ОСОБА_1 від роботи, а також того, що обіймаючи посаду машиніста залізнично-будівельних машин, він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства.

Отже позивача ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19.

Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого ОСОБА_1 .

Надані представником відповідача обґрунтування щодо правомірності винесення наказу про відсторонення після прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 14.12.2022 № 130/3548/21, не спростовують того факту, що індивідуальний підхід при вирішенні питання про відсторонення ОСОБА_1 від роботи не застосовувався.

І це не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами.

Зокрема наказ №03 від 04.01.2022 не містить посилання на покладені на позивача посадовою інструкцією обов`язки, порядок їх реалізації, кількість контактів, які передбачають з метою належного виконання своїх обов`язків машиністом залізнично-будівельних машин, неможливість застосування іншої форми роботи, аніж безпосередньої.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 р. у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Однак відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи машиністом залізнично-будівельних машин, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача від займаної посади, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність оспорюваного позивачем наказу та його скасування.

Оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник на посаді машиніста ЗБМ виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» акціонерного товариства «Українська залізниця», колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що відповідна посада передбачає значну кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); має певну специфікуформу організації праці, умови праці, у яких перебуває працівник, які збільшують вірогідність зараження COVID-19. Отже дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних машин» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» акціонерного товариства «Українська залізниця» №03 від 04.01.2022 «Про відсторонення від роботи».

Також суд першої інстанції встановив, що наказом начальника Виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» Філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 02.03.2022 №128 ОСОБА_1 , машиніста залізнично-будівельних машин, допущено до роботи з 01 березня 2022 року, до завершення воєнного стану в Україні (а.с.124).

Аналіз статті 235 КЗпП України свідчить про те, що поновлення на роботі можливе лише у разі незаконного звільнення працівника або переведення його на іншу роботу.

Оскільки відсторонення від роботи не передбачає остаточне припинення попередніх трудових обов`язків працівником, а лише тимчасове припинення виконання ним трудових обов`язків без позбавлення займання попередньої посади, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про поновлення позивача на роботі.

Приймаючи до уваги те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання наказу від 04.01.2022 про відсторонення позивача від роботи незаконним і його скасування, судом обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.01.2022 по 28.02.2022 включно у розмірі 18 172,80 грн. При цьому суд першої інстанції взяв до уваги, що з 01 березня 2023 року ОСОБА_1 був допущений до роботи.

При визначенні розміру середнього заробітку місцевим судом враховано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Крім того апеляційний суд враховує, що відповідач не оспорює розмір стягнутих на користь позивача коштів.

Позивач рішення суду першої інстанції не оскаржував.

Також суд першої інстанції, посилаючись на п.2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, допустив негайне виконаннясудового рішенняв частиністягнення середньогозаробітку умежах платежуза одинмісяць.

Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги відповідача, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, яке відповідає нормам матеріального і процесуального права, зібраним по справі доказам, обставинам справи.

Висновки суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів апеляційного суду, узгоджуються з правовими висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

В апеляційному суді відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 з огляду на займану ним посаду машиніста ЗБМ виробничогоструктурного підрозділу«Полтавський центрмеханізації колійнихробіт» філії«Центр зремонту таексплуатації колійнихмашин» акціонерноготовариства «Українськазалізниця»,перебував у тісному контакті з іншими працівниками підприємства.

На підтвердження вказаних обставин надав до апеляційної скарги копії звіту за зміну про роботу колійної машини від 01.12.2021 р., де зазначено відомості про бригаду, до складу якої входять три особи, які займають посади машиністів; довідку від 04.07.2023 №36 про загальну чисельність працівників, які працювали у цеху залізнично-будівельних машин і рухомого складу ВСП «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» в період з січня по квітень 2022 р., відповідно до якої у січні 2022 чисельність працівників становила 151 особу; у лютому 117 осіб, у березні 2022 - 47 осіб, у квітні 2022 -232 особи. Також відповідачем надано довідку від 03.07.2023, згідно якої кількість працівників, задіяна в технологічному процесі ЗБМ копія наказу від 30.03.2021 №185 про укомплектування ЗБМ Полтавського ЦМКР обслуговуючими бригадами на період колійних робіт 2021 року (том 2 а.с. 43- 45).

При цьому відповідач послався на те, що наданих місцевому суду доказів виявилося недостатньо для встановлення пропорційності втручання.

Проте місцевому суду не було надано відповідачем жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що при видачі наказу про відсторонення позивача від роботи відповідач проводив індивідуальну оцінку щодо ОСОБА_1 стосовно кількості його соціальних контактів на робочому місці, з огляду на займану ним посаду та умови праці, у яких перебуває працівник, які збільшують вірогідність зараження COVID-19.

Крім того колегія суддів наголошує, що відповідно до п. 6,7 ч. 2 ст. 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені: нові обставини,що підлягаютьвстановленню,докази,які підлягаютьдослідженню чиоцінці,обґрунтування поважностіпричин неподаннядоказів досуду першоїінстанції,заперечення протидоказів,використаних судомпершої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.

Згідно ч.1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач не навів в апеляційній скарзі переконливих обґрунтувань причин неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, враховуючи, що представник відповідача приймав участь у справі, надавав пояснення по суті позову, в тому числі письмові, був присутній у судових засіданнях під час розгляду справи судом першої інстанції. Проте жодних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову суду першої інстанції ним не подано.

Отже колегія суддів апеляційного суду не приймає надані відповідачем до апеляційної скарги докази.

Рішення суду відповідає нормам матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів не встановлено.

За такихобставин апеляційнаскарга відповідачазалишається апеляційнимсудом беззадоволення,а рішеннясуду першоїінстанції беззмін.

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр з ремонту та експлуатації колійних машин" АТ "Укрзалізниця" залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районногосуду Полтавськоїобласті від14червня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 25.12.2023.

Головуюча суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Л.І.Пилипчук