Рішення

від 25.12.2023 по справі 280/4767/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 грудня 2023 року Справа № 280/4767/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (Місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 ; Місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 НГУ ( АДРЕСА_2 ; Фактична адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі позивач) до Військової частини НОМЕР_2 НГУ(надалі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні;

- зобов`язати Відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за шість місяців (185 календарних днів) з врахуванням додаткової грошової винагороди на період дії воєнного стану.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при виключенні зі списків особового складу з військової служби 11 липня 2022 року відповідач не здійснив з ним повного розрахунку, а саме грошової компенсації за недоотримане речове майно у сумі 81482,73 грн., грошовою компенсацією за піднайом (найом) житла за 2 роки та 8 місяців (за період з 12 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року та з 18 травня 2020 року по 11 липня 20222 року), а також індексації грошового забезпечення в сумі 7674,05 грн. На виконання рішення суду від 04 квітня 2023 року у справі № 280/247/23 відповідач нарахував позивачу 23 червня 2023 року компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 81482,73 грн., та після відрахування військового збору та ПДФО зараховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 67967,36 грн., що свідчить про виникнення у ОСОБА_1 права на стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який з урахуванням положень статті 177 Кодексу законів про працю України не може перевищувати 6 місяців. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді від 05 липня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Також, вказаною ухвалою судді від у Військової частини НОМЕР_2 НГУ витребувано:

- довідку про грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням ОСОБА_1 , із зазначенням середнього заробітку, та середньоденного розміру грошового забезпечення;

- довідку щодо виплати ОСОБА_1 сум грошового забезпечення при звільненні;

- інформацію щодо сум, виплачених позивачу на виконання судових рішень у справах №№ 280/247/23, 280/989/23.

31 серпня 2023 року відповідач подав до відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову та за зазначає про те, позивач помилково допускає можливість застосування норм законодавства про працю в даному випадку. Вказує, що підставою для виплати відшкодування, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України є: нарахування сум, належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Вказує, що наразі здійснений відповідачем розрахунок і виплати сум, належних позивачу при звільненні оскаржуються в Третьому апеляційному адміністративному суді, що свідчить про передчасність вимог позивача про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 11 липня 2022 року №181 (по стройовій частині), припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: підполковника ОСОБА_1 (Г-046858), який перебуває у розпорядженні начальника Південного Одеського територіального управління та звільненого відповідно до підпункту «б» пункт 3 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 05 липня 2022 № 122 о/с у відставку Збройних Сил України за станом здоров`я. 11 липня 2022 року та для взяття на військовий облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 15 березня 2018 року № 200 та розпорядженням командувача Національної гвардії України від 01 березня 2022 року № Р-12 «Про грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України», виплатити: грошову компенсацію за 98 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2022 роки; грошову компенсацію за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік; премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 по 11 липня 2022 року у повному обсязі.

При звільненні позивачу не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, грошова компенсація за піднайом (найом) житла за 2 роки та 8 місяців (за періоди з 12 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року та з 18 травня 2020 року по 11 липня 2022 року), а також індексація грошового забезпечення в сумі 7674,05 грн.

Не погодившись із діями відповідача в частині остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із відповідними позовами.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 280/247/23, яке набрало законної сили 18 жовтня 2023 року, Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України зобов`язано:

- провести розрахунок вартості неотриманого речового майна за період проходження військової служби ОСОБА_1 та надати відповідну довідку про його вартість для проведення виплати компенсації вартості за неотримане речове майно за період служби ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України;

- Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна;

- Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом (найом) житла за період з 12 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року та з 18 травня 2020 року по 11 травня 2022 року.

Окрім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року у справі № 280/989/23, яке набрало законної сили 11 жовтня 2023 року, Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України зобов`язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20 листопада 2009 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.

При цьому, фактична виплата позивачу компенсації недоотриманого речового майна здійснена не у день звільнення, а лише 23 червня 2023 року (дата зарахування коштів на картковий рахунок позивача).

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України в частині затримки остаточного розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Разом з тим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом МОУ 07 червня 2018 року № 260, які є спеціальними у спірних правовідносинах, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів вартості неотриманого речового майна за період проходження військової служби ОСОБА_1 , грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, грошової компенсації за піднайом (найом) житла), які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, частиною 1 статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній станом на день звільнення позивача) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби у Збройних Силах України.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 805/4523/16-а, від 10 травня 2019 року у справі №805/416/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.

Запорізьким окружним адміністративним судом під час розгляду № 280/247/23 встановлено, що позивача наказом командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 11 липня 2022 року №181 (по стройовій частині), припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та всіх видів забезпечення з 11 липня 2022 року у повному обсязі.

Кошти на виконання судових рішень в адміністративних справах №№ 280/247/23, 280/989/23 в повному обсязі позивачу не виплачені.

При цьому, судове рішення в адміністративній справі № 280/247/23 набрало законної сили 18 жовтня 2023 року, а рішення у справі № 280/989/23 18 жовтня 2023 року.

Таким чином, з 19 жовтня 2023 року у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, станом на дату ухвалення судового рішення в даній адміністративній справі доказів на підтвердження факту виплату позивачу усіх коштів за судовими рішеннями у справах № 280/247/23, 280/989/23 відповідачем до суду так і не надано.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 8 вказаного порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З наявної в матеріалах справи довідки про нараховані суми грошового забезпечення позивачу від слідує, що останніми 2 місяцями, що передували його звільненню є:

- травень 2022 року, за 31 день, грошове забезпечення складає 23980,50 грн.;

- червень 2022 року, за 30 днів, грошове забезпечення складає 23980,50 грн.

З огляду на наведене середньоденна (годинна) заробітна плата, з якої слід обраховувати суму середнього заробітку за час затримки при звільненні складає 786,25 грн. = (23980,50 грн. + 23980,50 грн.) : 61 день (травень 2022 року + червень 2022 року).

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України № 2352-IX від 01 липня 2022 року та внесені зміні до статті 117 КЗпП України в частині визначення строку, за який необхідно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені. Цей строк не повинен перевищувати шість місяців.

При цьому, суд визначає кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 12 липня 2022 року (наступна дата з дня звільнення позивача) - по дати прийняття судових рішень у справі № № 280/247/23, 280/989/23 (04 квітня 2023 року та 07 квітня 2023 року), оскільки станом на вказану дату відповідачем не здійснено повної фактичної виплати заборгованості по заробітній платі (грошового забезпечення), а з урахуванням внесених змін до статті 117 КЗпП України подальша невиплата заборгованості щодо виплати грошового забезпечення не вплине на визначення строку часу затримки.

Відтак, період за який позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки при звільненні в рамках адміністративних справ № 280/247/23, № 280/989/23 та з урахуванням положень статті 117 КЗпП України становить шість місяців та складає 185 дні, а тому середній заробіток за цей період становить 145456,25 грн. (786,25 грн. х 185 днів).

При цьому, суд вважає, що в порівнянні із не виплаченим позивачу грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 280/247/23 (81482,73 грн.), судового рішення у справі № 280/989/23 (7674,05 грн.) у розмірі розраховану вище суму 145456,25 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплат, які мають бути проведені із позивачем.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, застосовуючи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, суду необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказаний підхід застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також Верховним Судом у постановах від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 та від 17 листопада 2021 року у справі № 816/1640/17.

Відтак, враховуючи, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби значно перевищує суму заборгованості по виплаті грошового забезпечення на підставі рішень Запорізького окружного адміністративного суду по справах № № 280/247/23, 280/989/23, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, з огляду на фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, суд вважає за необхідне визначити середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 89156,78 грн.

З приводу суми у розмірі 89156,78 грн. суд зазначає, що на виконання рішень суду у справі № 280/247/23, 280/989/23 (з урахуванням наявних у матеріалах справи документів із зазначенням числових значень, які підлягають виплаті позивачу на підставі вищезазначених судових рішень) відповідачем позивачу має бути виплачене грошове забезпечення у загальному розмірі 89156,78 грн.

Таким чином, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, на момент звільнення відповідач не виплатив позивачу суму грошового забезпечення у розмірі 89156,78 грн. та цю суму суд вважає за необхідне стягнути з відповідача як середній заробіток за час затримки при звільненні.

З приводу вимог позивача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за шість місяців (185 календарних днів) з врахуванням додаткової грошової винагороди на період дії воєнного стану відповідно до постанови постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту виплати позивачу додаткової грошової винагороди. Вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу додаткову грошову винагороду позивачу в рамках адміністративної справи № 280/4767/23 ОСОБА_1 не заявлялись.

З огляду на вказане, позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, викладених у справі Афанасьєв проти України, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, на переконання суду, належним способом захисту в даному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи, є саме стягнення з Військової частини НОМЕР_2 НГУ на користь позивача середнього заробітку за час затримки при звільненні у розмірі 89156,78 грн.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

З огляду на той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки при звільненні у розмірі 89156,78 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (Місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 ; Місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; Фактична адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 25 грудня 2023 року.

Суддя Д.В. Татаринов