Рішення

від 26.12.2023 по справі 754/14929/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/5794/23

Справа №754/14929/23

РІШЕННЯ

Іменем України

26 грудня 2023 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Негірьової О.Д.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Соломіна В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Лінійного управління в метрополітені, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, третя особа Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" про визнання права користування жилим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання права користування жилим приміщенням.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що Наказом Управління внутрішніх справ міста Києва № 176 о/с від 07.08.1989, ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. Згідно витягу з протоколу житлово-побутової комісії управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві № 5 від 23.07.1998, придбана за власні кошти управління охорони Київського метрополітену Головного управління МВС України в м. Києві квартира АДРЕСА_1 , була надана в постійне проживання сім`ї позивача. Так 23.07.1998 між ОСОБА_1 та управлінням охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві було укладено Договір найму житлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_1 була передана у постійне користування квартира АДРЕСА_1 . Наказом лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві від 22.04.2010 № 38 о/с, ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ, згідно п. «а» (за віком) ст. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 26.04.2010. В подальшому Головне управління МВС України в м. Києві ліквідовано, створене Головне управління Національної поліції у м. Києві, яке функціонує до теперішнього часу. Згідно Наказу МВС України від 21.07.2007 № 275 дск, наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 30.11.2007 № 162 «Про затвердження штату районних та лінійних органів» управління охорони Київського метрополітену реорганізоване в лінійне управління в метрополітені та функціонувало до 05.11.2015. Наразі працює ліквідаційна комісія лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, до відома якої відноситься розпорядження майном даного управління, у тому числі вирішення питання щодо квартири АДРЕСА_1 . В процесі унормування документів на дану квартиру було з`ясовано, що відсутній ордер на квартиру. Позивачем були зроблені неодноразові запити до ліквідаційної комісії лінійного управління в метрополітені, щодо надання позивачу ордеру на вищевказану квартиру, та сприяння позивачу у вирішенні питання купівлі-продажу, приватизації даної квартири. З аналогічними питаннями ОСОБА_1 звертався і до МВС України і до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації. Однак питання стосовно надання ордеру та сприяння у вирішенні питання купівлі-продажу чи приватизації квартири так і залишились не вирішеним. Позивач вказує, що з серпня 1998 року він зареєстрованій у вищевказаній квартирі та постійно проживає в ній, сплачує всі комунальні послуги, за власні кошти в квартирі зробив ремонт. Зазначає, що за вказаних фактичних обставин, відсутність ордеру на спірну квартиру не може визначати відсутність його права на користування даним жилим приміщенням.

На підставі вищенаведеного просить визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23.10.2023 відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено здійснювати у порядку загального позовного провадження.

Від Голови ліквідаційної комісії Лінійного управління в метрополітені, до суду 15.11.2023 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до відзиву зазначено, що 26.06.1998 громадянка ОСОБА_2 та управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві, в особі начальника управління охорони Київського метрополітену ОСОБА_4, уклали Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Згідно витягу з протоколу житлово-побутової комісії управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві № 5 від 23.07.1998, придбана за власні кошти управління охорони Київського метрополітену Головного управління МВС України в м. Києві квартира АДРЕСА_1 , була надана в постійне проживання сім`ї позивача. Так 23.07.1998 між ОСОБА_1 та управлінням охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві було укладено Договір найму житлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_1 була передана у постійне користування квартира АДРЕСА_1 . Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 30.11.2007 № 162 «Про затвердження штату районних та лінійних органів» управління охорони Київського метрополітену реорганізоване в лінійне управління в метрополітені. Наразі лінійне управління в метрополітені перебуває в стані припинення. Зазначають, що лінійним управлінням в метрополітені дозвіл на право приватизувати квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , не видавалось. Крім того зазначають, що у лінійного управління в метрополітені та голови ліквідаційної комісії відсутні повноваження та правові підстави щодо укладання договору купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна на користь ОСОБА_1 . Вказують, що квартира АДРЕСА_1 , не є службовою та у розпорядженні Лінійного управління в метрополітені відсутній ордер на вказану квартиру. На підставі вищенаведеного просять ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що ґрунтуватиметься на засадах верховенства права.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Соломіна В.О. до суду 16.11.2023 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що відповідач, виходячи із змісту відзиву, повністю визнає фактичні обставини, які зазначені позивачем в позовній заяві. У відповідь на відзив зазначаються ті ж обставини, які зазначені в позовній заяві. Сторона позивача просить задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Соломін В.О. в судове засідання, призначене на 18.12.2023, не з`явились. До суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача, позов підтримують, та просять задовольнити.

Представник Лінійного управління в метрополітені, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, в судове засідання, призначене на 18.12.2023, не з`явився. В матеріалах справи міститься прохання Голови ліквідаційної комісії Лінійного управління в метрополітені розглядати справи без участі представника управління за наявними в матеріалах справи документами.

Представник Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" в судове засідання, призначене на 18.12.2023, не з`явився. В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутністю третьої особи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення у відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, вислухавши учасників справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.

Відповідно до Довідки виданої Управлінням поліції в метрополітені Головного управління Національної поліції у м. Києві № 11145/125/51-2022 від 13.12.2022 вбачається, що ОСОБА_1 з 07.08.1989 по 26.04.2010 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом Управління внутрішніх справ міста Києва від 07.08.1986 № 176 о/с, ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.

Наказом лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві від 22.04.2010 № 38 о/с, ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ, згідно п. «а» (за віком) ст. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 26.04.2010.

Строки проходження служби зараховуються до страхового стажу згідно чинного законодавства.

Наказом МВС України № 392 від 10.07.1994 та ГУВС № 281 від 10.08.1994 Головне управління внутрішніх справ м. Києва перейменовано в Головне управління МВС України в місті Києві.

Наказом МВС України № 1388 від 06.11.2015 «Про організаційно-штатні питання» Головне управління МВС України в м. Києві ліквідовано та наказами Національної поліції України від 06.11.2015 № 3 та № 7 створене Головне управління Національної поліції у м. Києві, яке функціонує до теперішнього часу. Поряд з цим управління охорони Київського метрополітену функціонувало до 2007 року.

На виконання вимог Наказу МВС України № 275 дск від 21.07.2007, наказом Головного управління МВС України в місті Києві № 162 від 30.11.2007 «Про затвердження штату районних та лінійних органів» управління охорони Київського метрополітену реорганізоване в лінійне управління в метрополітені та функціонувало до 05.11.2015.

У зв`язку із ліквідацією 06.11.2015 Головного управління МВС України в м.Києві та скасування усіх його штатів ( у т.ч. і лінійне управління в метрополітені), Наказом Національної поліції України № 7 від 06.11.2015 створено управління поліції в метрополітені Головного управління Національної поліції у м. Києві, яке функціонує до теперішнього часу.

Між ОСОБА_2 та управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві, в особі начальника управління охорони Київського метрополітену ОСОБА_4, 26.06.1998, було укладено Договір купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красієм В.Я.

Відповідно до умов Договору, продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 . Покупець одержує право власності на вказану квартиру з моменту укладання договору.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить Лінійному управлінню в метрополітені, підпорядковане ГУ МВС України в м. Києві.

Згідно із витягу з протоколу житлово-побутової комісії управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві № 5 від 23.07.1998, придбана за власні кошти управління охорони Київського метрополітену Головного управління МВС України в м. Києві квартира АДРЕСА_1 , була надана в постійне проживання сім`ї міліціонера ОСОБА_1 .

Між ОСОБА_1 та управлінням охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві, 23.07.1998 було укладено Договір найму житлового приміщення.

Відповідно до п. 1. Договору, наймодавець надає наймачу, працівнику управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві, у постійне користування квартиру АДРЕСА_1 , для проживання наймача з сім`єю в складі: ОСОБА_3 - сина.

Згідно із п. 2., 3., 5. Договору, вказана квартира загальною площею 38,9кв.м. Квартира є власністю управління охорони Київського метрополітену ГУ МВС України в м. Києві на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26.06.1998. Вказана квартира здається в найм безстроково, з 23.07.1998.

Пунктами 6., 7. Договору визначено, що наймач зобов`язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт. Наймач сплачує вартість використаної ним електроенергії, комунальних послуг, телефонних розмов, несе відповідальність за навмисне псування сантехніки, підлоги іншого обладнання квартири (двері, вікна, рами тощо).

Відповідно до п. 11 Договору, викуп квартири наймачем проводиться за домовленістю з наймодавцем за цінами, що не перевищують балансової вартості квартири на момент її викупу.

Управління охорони Київського метрополітену зверталось до Начальника житлово-експлуатаційної контори № 1317 з листом від 23.07.1998 № 35/162 та листом від 27.07.1998 №33/825, з проханням про надання ОСОБА_1 постійної прописки за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно із відомостей Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом установлено, що позивачем були зроблені неодноразові запити до ліквідаційної комісії лінійного управління в метрополітені, щодо надання позивачу ордеру на вищевказану квартиру, та сприяння позивачу у вирішенні питання купівлі-продажу, приватизації даної квартири. З аналогічними питаннями ОСОБА_1 звертався і до МВС України і до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.

Згідно із відповіді з Департаменту майна та ресурсів МВС України № 409А3-25-502-2023 від 28.04.2023 зазначено, що єдиною підставою для вселення є ордер. Однак житловою комісією МВС України не приймалось рішення про надання ОСОБА_1 житлової площі, а власником об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 є держава, в особі лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого ГУ МВС в м. Києві, і саме це управління має вирішувати питання надання ОСОБА_1 ордеру на дану квартиру, можливості її придбання та приватизації.

Відповідно до відповіді Ліквідаційної комісія лінійного управління в метрополітені, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві № 36/5азЛК від 24.03.2023 зазначено, що дозвіл на право приватизувати квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 не видавався. Також у відповіді № 28/58 від 25.04.2023 зазначено, що у голови ліквідаційної комісії відсутні повноваження та правові підстави щодо видачі дозволу на приватизацію вищевказаної квартири.

Згідно відповіді Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації №102103/24-3976 від 01.09.2023 вбачається, що ОСОБА_1 ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1 не видавався. Відповідно до картотек службового житла відділу обліку, розподілу житлової площі Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, вищевказана квартира не є службовою.

Позивачем, на підтвердження сплати ним житлово-комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 , до матеріалів справи додані копії відповідних квитанцій.

Відповідно до частин першої, третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 55 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до положення статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно із частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, визначає, що рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, регламентує, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Також Конвенцією передбачене поняття «житло» яке не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Вирішуючи спір на користь позивача, суд враховує порядок вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру, також те, що це приміщення є постійним та єдиним місцем проживання позивача, ведення господарства та турботи за майном як наймача квартири, враховує тривалість часу проживання у цьому жилому приміщенні.

Згідно зі статтею 65 ЖК Української РСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Отже судом беззаперечно встановлено, що позивач тривалий час постійно проживає та зареєстрований у спірній квартирі, є постійним наймачем квартири, має тривалі зв`язки з конкретним місцем проживання, іншого постійного місця проживання у нього немає.

Зокрема згідно із правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 24 лютого 2021 року у справі N 296/4642/19, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

У розумінні п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав особи на житло» (рішення у справі «Пауел та Райнер проти Великобританії» від 21.02.1990, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010 та «Рохля проти України» від 17.05.2011).

Таким чином суд зазначає, що згідно із встановленими обставинами у цій справі, спірна квартира є житлом позивача у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.

У зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1073,60грн покладаються на відповідача.

Керуючись Конституцією України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 9, 61, 64, 65 ЖК УРСР, статтями 4, 12, 13, 81, 76-81, 89, 141, 263-268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Лінійного управління в метрополітені, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, третя особа Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" про визнання права користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з Лінійного управління в метрополітені, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Лінійне управління в метрополітені, підпорядковане Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, код ЄДРПОУ: 08805466, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15.

Третя особа: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва", код ЄДРПОУ: 39605452, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул. Закревського, буд. 15.

Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2023, відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України.

Суддя В.В. Бабко