Окрема думка

від 19.12.2023 по справі 726/1904/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

19 грудня 2023 року м. Чернівці

судді Чернівецького апеляційного суду Кулянди М.І. у справі за позовом Колективного підприємства "Рембудмонтаж" до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю "Чернівецький хімічний завод", Регіональне відділення ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про витребування майна.

Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 24 серпня 2023 року у задоволенні позову КП «Рембудмонтаж» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю "Чернівецький хімічний завод", Регіональне відділення ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про витребування майна відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що гуртожиток по АДРЕСА_1 , під час приватизації, не ввійшов до статутного фонду ЗАТ «Чернівецький хімічний завод», продовжив перебувати на його балансі та залишився державною власністю, а тому судом не встановлено порушення прав та/чи законних інтересів КП «Рембудмонтаж», пов`язаних із власністю на спірне майно.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу КП "Рембудмонтаж" задоволено.

Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 24 серпня 2023 року скасовано.

Позов КП "Рембудмонтаж" до ОСОБА_1 , третя особа: ТзОВ "Чернівецький хімічний завод", Регіональне відділення ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про витребування майна задоволено.

Витребувано на користь КП «Рембудмонтаж» будівлю майстерні літ.Д, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок по АДРЕСА_2 ) з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок по АДРЕСА_2 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу ВРД/597056, посвідченого 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Пентелюк Т.Л., реєстр № 2891. Дата внесення запису: 18 січня 2011року. Номер запису: 14862 в книзі: 137, ст.111. Реєстраційний номер майна: 11680712.

Вирішено питання про судові витрати.

Вважаю, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб?єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов?язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов?язку заінтересована особа має право пред?явити позов про витребування цього майна.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

ОСОБА_1 набула у власність спірне житлове приміщення, як п`ятий власник, після укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірного майна, не могла знати про те, що це майно вибуло з власності КП «Рембудмонтаж» поза його волею.

Придбаваючи спірне майно, ОСОБА_1 правомірно очікувала, що ОСОБА_3 мала право ним розпоряджатися, а вона, після отримання цього майна, матиме змогу мирно ним володіти.

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.

Зважаючи на обставини цієї справи, враховуючи всі наведені вище принципи, апеляційний суд дійшов висновку, що задоволення вимог про витребування з володіння ОСОБА_1 житлового приміщення становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Тому задоволення віндикаційного позову і витребування у ОСОБА_1 , як добросовісного набувача спірного майна, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, які Верховний Суд виклав у постановах від 14 липня 2021 року у справі №522/14452/15-ц, та від 29 липня 2021 року у справі №338/157/18.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності й розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - пересічного громадянина невиправданий тягар з`ясування норм значного обсягу загального та спеціального законодавства в юридичній галузі, що регулюють вказані відносини.

Отже, на відміну від висновку колегії суддів, зробленого більшістю голосів, вважаю, що витребування у ОСОБА_1 , як добросовісного набувача спірного майна, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суддя М.І. Кулянда