Рішення

від 13.12.2023 по справі 127/13621/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/13621/23

Провадження 2/127/1625/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2023 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Мельник В.В.

розглянувши в загальному провадженні в підготовчому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

Мотивувала тим, що 25.08.1983 року між сторонами був зареєстрований шлюб. Спільні діти є повнолітніми.

Рішенням суду від 23.11.2020 року шлюб розірваний.

18.05.1999 року, на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 07.05.1999 року № 495 та свідоцтва № НОМЕР_1 позивач набула право власності на квартиру в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Отриманню зазначеного свідоцтва передували наступні обставини.

Мати позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21.06.1983 року по 21.01.1997 року працювала на різних посадах на Вінницькому заводі тракторних агрегатів, яке 04.08.1995 року було перейменовано в ВАТ «Вінницький завод тракторних агрегатів» (ВАТ «ВЗТА»). 17.05.1996 року спільним рішенням адміністрації та профкому підприємства ВАТ «ВЗТА»№ 15 ОСОБА_3 було виділено однокімнатну квартиру загальною площею 34,8 кв.м. в 156 квартирному житловому будинку.

Однак через відсутність належного фінансування та неможливість добудувати та дообладнати вказану квартиру, на підставі спільної постанови правління заводу та профспілки, протокол № 19 від 28.09.1996 року, 30.09.1996 року між головою правління ВАТ «ВЗТА» ОСОБА_4 , як замовником, та ОСОБА_3 , як забудовником, було укладено договір № 222 про надання їй права бути забудовником для закінчення будівництва виділеної їй однокімнатної квартири в житловому будинку по АДРЕСА_2 .

Згідно умов вказаного договору, забудовник здійснює авансування та подальшу сплату за фактично виконані роботи і комплектацію, відповідно до своєї долі на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» (МФО 302247, код 05786057). Також замовник здійснює кінцевий розрахунок до отримання дозволу виконкому. Сторонами погоджені строки будівництва.

З метою виконання умов договору ОСОБА_3 за особисті кошти здійснила платежі на фінансування будівництва і згідно довідки ВАТ «ВЗТА» ОСОБА_3 повністю розрахувалась за квартиру АДРЕСА_3 .

В подальшому, на підставі вказаного вище договору № 222 від 30.09.1996 року, укладеного між ВАТ «ВЗТА» та ОСОБА_3 , було підготовлено до підписання додатковий договір № 17 від 18.11.1998 року, однак, ОСОБА_3 , як забудовник, прийняла рішення про передачу майнових прав на квартиру своїй доньці - ОСОБА_1 , тому додатковий договір № 17 від 18.11.1998 року був укладений між ВАТ «ВЗТА» та ОСОБА_1 .

На підставі вказаних договорів 07.05.1999 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради було прийнято рішення № 495 «Про заселення 156-тиквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 та надання звільнених квартир» і визнання за громадянами, в тому числі за ОСОБА_1 права власності на одну однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 житловою площею 18,9 кв.м., загальною площею 34,8 кв.м.

Зазначаючи правовою підставою позову чинні на час виникнення правовідносин ст. 22 КпШС України, ст. 17 ЗУ «Про власність», ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України, позивач ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .

25.05.2023 року відкрите загальне провадження у даній справі.

В підготовчому засіданні представник позивача адвокат Цвєтков О.В. позов підтримав за викладених обставин, просив вимоги ОСОБА_1 задоволити в повному обсязі. Судові витрати просив розподілити відповідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України та повернути позивачу 50% сплаченого судового збору, оскільки до початку розгляду справи по суті відповідач позовні вимоги визнав. Іншу частину судового збору залишити за позивачем. Зауважив, що обтяжень на квартиру не зареєстровано. Квартира набута позивачем в особисту власність, але під час шлюбу і спір виник із ОСОБА_2 щодо права на майно. Відповідач відмовився укладати договір в добровільному порядку, тому позивач вимушена звернутись до суду з даним позовом. Наголосив, що спірна квартира придбана виключно за кошти матері позивача і інших спорів щодо внесків за спірну квартиру, права користування нею або щодо права власності, в тому числі в порядку спадкування, немає. У позивача є ще дві сестри, які на спірну квартиру не претендують.

В підготовчому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала та просила її вимоги задоволити в повному обсязі. Підтримала пояснення, надані її представником. Спір щодо квартири виник лише між нею і колишнім чоловіком, інших спорів немає.

В підготовчому засіданні 19.10.2023 року відповідач ОСОБА_2 позов визнав, про що також надав письмову заяву. Вимоги позивача просив задоволити, а справу в подальшому розглядати у його відсутності.

Відповідно до ст.ст. 197-200, 206-207 ЦПК України і в зв`язку з визнанням позову відповідачем, яке не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважав можливим ухвалити рішення в підготовчому засіданні.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 »), народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її мати ОСОБА_6 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 .

06.01.1970 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_8 ».

02.04.1981 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_11 ».

25.08.1983 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб. У сторін є спільні діти, які є повнолітніми.

Рішенням суду від 23.11.2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний.

В період шлюбу позивач ОСОБА_1 набула у власність майно квартиру в АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 07.05.1999 року № 495 та свідоцтва про право власності від 18.05.1999 року № 251 (а.с. 18).

В судовому засіданні позивач надала належні і допустимі докази з приводу придбання квартири в особисту власність, що підтверджується наступним.

Так, мати позивача - ОСОБА_3 з 21.06.1983 року по 21.01.1997 року працювала на Вінницькому заводі тракторних агрегатів, яке 04.08.1995 року було перейменовано в ВАТ «Вінницький завод тракторних агрегатів» (ВАТ «ВЗТА») (а.с. 19).

17.05.1996 року спільним рішенням адміністрації та профкому підприємства ВАТ «ВЗТА»№ 15 ОСОБА_3 було виділено однокімнатну квартиру загальною площею 34,8 кв.м. в 156 квартирному житловому будинку, який будувався за кошти підприємства для працівників (а.с. 20).

30.09.1996 року між головою правління ВАТ «ВЗТА» ОСОБА_4 , як замовником, та ОСОБА_3 , як забудовником, був укладений договір № 222 про надання ОСОБА_3 права бути забудовником для закінчення будівництва виділеної їй однокімнатної квартири в житловому будинку по АДРЕСА_2 (а.с. 21-23).

Згідно умов вказаного договору, забудовник здійснює авансування та подальшу сплату за фактично виконані роботи і комплектацію, відповідно до своєї долі на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» (МФО 302247, код 05786057). Також замовник здійснює кінцевий розрахунок до отримання дозволу виконкому.

Строки будівництва були визначені наступним чином:

-1-й етап до 31.12.1996 року (будівельна частина);

-2-й етап до 31.12.1997 року (загальнобудівельні роботи: сантехнічні, електромонтажні, зовнішні мережі, оздоблення тощо).

Згідно умов договору, у разі порушення забудовником строків перерахування коштів замовник на протязі 10 днів мав право розірвати договір (а.с. 21-23).

18.12.1997 року між представником забудовників ОСОБА_12 , представником підрядника ОСОБА_4 , та забудовником ОСОБА_3 був укладений договір-зобов`язання №б/н, відповідно до п.1 якого ОСОБА_3 своїми силами і за свої кошти виконує роботи: скління вікон, установка столярних робіт, установка сантехнічних приладів, малярні роботи, штукатурка квартири, настил полів (а.с. 24).

З метою виконання умов договору ОСОБА_3 за особисті кошти здійснила наступні платежі, що підтверджено відповідними квитанціями та довідками (а.с. 25-29):

1)04.10.1996 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АППБ «Аваль» - 1160, 0 грн., призначення платежу внесок за квартиру (квитанція № 98 від 04.10.1996 року);

2)13.01.1997 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АППБ «Аваль» - 240, 0 грн., призначення платежу за будівництво (квитанція № 18 від 13.01.1997 року);

3)05.05.1997 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АППБ «Аваль» - 240, 0 грн., призначення платежу за будівництво (квитанція № 109 від 05.05.1997 року);

4)15.07.1997 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АППБ «Аваль» - 230, 0 грн., призначення платежу за будівництво (квитанція № 40 від 15.07.1997 року);

5)05.08.1997 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АППБ «Аваль» - 230, 0 грн., призначення платежу за будівництво (квитанція № 116 від 05.08.1997 року);

6)18.12.1997 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АППБ «Аваль» - 50, 0 грн., призначення платежу за будівництво (квитанція № 233 від 18.12.1997 року);

7)18.03.1998 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 в АППБ «Аваль» - 72, 0 грн., призначення платежу за будівництво (квитанція № 153 від 18.03.1998 року);

8)23.11.1998 року на розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 в АППБ «Аваль» - 138, 0 грн., призначення платежу за будівництво (квитанція № 1 від 23.11.1998 року).

В подальшому, відділом по контролю за обліком та розподілом житлової площі ВАТ «ВЗТА» ОСОБА_3 було видано довідку, що вона за квартиру АДРЕСА_3 розрахувалась в повному обсязі (а.с. 30).

Крім того, ВАТ «ВЗТА» надало ОСОБА_3 довідку, що за квартиру АДРЕСА_3 вона розрахувалась шляхом внесення коштів на субрахунок № НОМЕР_3 в АППБ «Аваль»; шляхом перерахування заробітної плати; частина робіт виконувалась самостійно (а.с. 31).

24.12.1998 року забудовник ОСОБА_3 звернулась до директора ВАТ «ВЗТА» з заявою про передачу майнових прав на квартиру доньці ОСОБА_1 (а.с. 34).

В подальшому, на підставі вказаного вище договору № 222 від 30.09.1996 року, укладеного між ВАТ «ВЗТА» та ОСОБА_3 , 18.11.1998 року між ВАТ «ВЗТА» та ОСОБА_1 був укладений договір № 17, згідно якого забудовником є ОСОБА_1 (а.с. 33).

25.12.1998 року ОСОБА_1 подала заяву Вінницькому міському голові про прийняття документів на засідання виконкому та визнання її власником вказаної квартири (а.с. 35).

07.05.1999 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради було прийнято рішення № 495 «Про заселення 156-тиквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 та надання звільнених квартир» (а.с. 36-37).

Згідно вказаного рішення, у зв`язку із закінченням будівництва 156-тиквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 , та розглянувши документи фізичних осіб, спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «ВЗТА», виконком вирішив визнати ОСОБА_1 власником однієї однокімнатної квартири АДРЕСА_5 житловою площею 18,9 кв.м., загальною площею 34,8 кв.м., про що видано відповідне свідоцтво.

18.05.1999 року, на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 07.05.1999 року № 495 позивач отримала свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Свідоцтво про право приватної власності на квартиру було видано в період шлюбу сторін.

При вирішенні спору суд застосовує відповідні норми КпШС та Закону України «Про власність», які були чинними на момент набуття права на майно, а також норми СК України до тих прав і обов`язків, що продовжили існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60СКУкраїни вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Разом з тим, сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Крім того, відповідно до ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (ст. 24 КпШС).

Згідно роз`ясненьпостанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від 21.12.2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто тощо.

В судовому засіданні було встановлено і дані обставини підтверджені доказами, що однокімнатна квартира була набута у власність ОСОБА_1 в період шлюбу сторін, але за кошти її матері, яка була забудовником на підставі відповідних договорів із ВАТ «ВЗТА» і саме вона забезпечила оплату виділеної ОСОБА_1 однокімнатної квартири і виконання будівельних (ремонтних) робіт, оздоблення квартири тощо.

Отже, позивач належними та допустимими доказами довела належність спірної квартири їй на праві особистої приватної власності, що також визнав відповідач ОСОБА_2 .

Доказів того, що квартира придбана за спільні кошти подружжя, суду не надано, тому право спільної власності в розумінні ст. 22 КпШС, ст. 60 СК України не виникло.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним задоволити позов та визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи те, що позов був визнаний відповідачем в підготовчому засіданні, суд вважає можливим зобов`язати УДКСУ у м. Вінниці Вінницької області повернути з державного бюджету ОСОБА_1 50% судового збору, сплаченого при поданні позову згідно квитанції № 0х51-ЕК56-33К5-9С1К від 18.05.2023 року, в сумі 6710, 00 грн.

Керуючись ст. 321 Цивільного кодексу України, ст.ст. 57, 60 СК України, ст. 22 КпШС, ст.ст. 4, 5, 10, 76-82, 89, 142, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Зобов`язати УДКСУ у м. Вінниці Вінницької області повернути з державного бюджету ОСОБА_1 50% судового збору, сплаченого при поданні позову згідно квитанції № 0х51-ЕК56-33К5-9С1К від 18.05.2023 року, в сумі 6710 (шість тисяч сімсот десять) грн..

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцять днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4

- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований АДРЕСА_6 , паспорт НОМЕР_5

Повне судове рішення складене 22 грудня 2023 року.

Суддя