Постанова

від 26.12.2023 по справі 152/1164/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 152/1164/22

Провадження № 22-ц/801/2150/2023

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2023 рокуСправа № 152/1164/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

за участю секретаря Литвина С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), старшого державного виконавця Шаргородського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Мністерства юстиції (м. Хмельницький) Коваля Дмитра Олеговича, Управління державної казначейської служби України у Шаргородському районі Вінницької області про стягнення майнової шкоди,

за апеляційноюскаргою Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Шаргородського районногосуду Вінницькоїобласті, ухвалене у цій справі 11 вересня 2023 в м. Шаргороді суддею цього суду Роздорожною А.Г., дата складання його повного тексту 21 вересня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді2022року ОСОБА_1 звернулась досуду ізпозовом до Шаргородського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), старшого державного виконавця цього ж відділу державної виконавчої служби Коваля Д. О., Управління державної казначейської служби України у Шаргородському районі Вінницької області про відшкодування шкоди, який в подальшому був уточнений в частині визначення складу учасників справи.

Позов мотивований тим, що 15листопада 2018року постановою названого старшого державного виконавця відкрито виконавче провадження №57673292 за виконавчим листом Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області №152/34/17 від 30 жовтня 2018 року про виселення позивача та ОСОБА_2 з кв. АДРЕСА_1 .

02 серпня 2019 року державні виконавці вказаного відділу державної виконавчої служби Коваль Д.О. та Греля Н.А., не повідомивши ОСОБА_1 та її представника про проведення виконавчих дій, розбили скло у вікні цієї квартири, зламали замки вхідних дверей та проникли у зазначену квартиру, де зберігались особисті речі позивача та членів її сім`ї.

Того ж дня названий старший державний виконавець у рамках цього виконавчого провадження виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, яким у цій постанові представника стягувача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 призначено відповідальним зберігачем та попереджено його про кримінальну відповідальність за розтрату, знищення переданого на зберігання майна. Разом з тим, як вказує позивач, повноважень на зберігання майна ОСОБА_3 ОСОБА_4 не надавав, тобто вказане майно було йому передане без відповідних правових підстав.

07 листопада 2019 року ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у справі №130/1618/19 вказану постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника визнано неправомірною та її скасовано. Дана ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили. Однак після скасування цієї постанови старший державний виконавець Коваль Д.О. не витребував від ОСОБА_4 описане та передане на зберігання майно позивача, а тому через протиправну бездіяльність цього державного виконавця, майно продовжувало безпідставно знаходитись у ОСОБА_4

28 вересня 2019 року ОСОБА_4 вивіз всі речі позивача із зазначеної квартири, про що повідомив державного виконавця листом. Крім того, 27 лютого 2020 року та 20 липня 2020 року ОСОБА_4 звертався до старшого державного виконавця Коваля Д.О. з проханням призначити зберігачем описаного та переданого йому на зберігання майна іншу особу, але виконавець не вжив будь-яких заходів для вилучення у ОСОБА_4 безпідставно переданого йому на зберігання майна та для подальшого належного його зберігання.

16 вересня 2020 року та 22 вересня 2020 року старший державний виконавець Коваль Д.О. склав акти про відсутність майна позивача у кв. АДРЕСА_1 та вивезення його ОСОБА_4 у невідомому напрямку.

Лише 01 жовтня 2020 року старший державний виконавець Коваль Д.О. склав вимогу до представника стягувача - ОСОБА_4 про повернення майна, що належить позивачу.

17 листопада 2020 року указаний виконавець у присутності понятих та працівника поліції склав акт по АДРЕСА_2 про виявлення за зазначеною адресою майна, що було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_4 , яке знаходилось у пошкодженому стані на території даного домоволодіння.

3 метою наступного відшкодування заподіяної майнової шкоди позивачу за її ініціативою була проведена експертиза, у висновку експерта за результатами проведення товарознавчого дослідження №025/21 від 20 липня 2022 року визначено загальну вартість пошкодженого майна, яка становить 220 091,29 грн.

Пославшись на таку протиправну бездіяльність указаного державного виконавця, позивач просила стягнути з Шаргородського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області центрально-західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) на свою користь майнову шкоду в розмірі 220 091,29 грн. та зобов`язати Управління державної казначейської служби України у Шаргородському районі Вінницької області списати з казначейського рахунку на її користь вказану суму завданої шкоди.

11 вересня 2023 року рішенням Шаргородського районногосуду Вінницькоїобласті позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду в сумі 220 091 грн. 29 коп.

Не погодившись із ухваленим рішенням, Жмеринський відділ державноївиконавчої службиу Жмеринськомурайоні Вінницькоїобласті Центральногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Київ), посилаючись порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зокрема скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не досліджувалось та обставина, що така юридична особа як Шаргородський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) була припинена, а її правонаступником є Жмеринський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а тому суд ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена у справі. За вказаним позовом має відповідати представник стягувача ОСОБА_4 , адже він був попереджений про кримінальну відповідальність за розтрату, знищення переданого на зберігання майна, а не відповідний відділ державної виконавчої служби. Наявні у матеріалах справи докази не доводять ані факту завдання шкоди позивачу, ані її розміру.

У поданомуна апеляційнускаргу відзиві ОСОБА_1 проситьапеляційну скаргузалишити беззадоволення,а оскаржуванерішення беззмін. Уньому воназазначає,що судомпершої інстанціїнеодноразово надававсяцьому відповідачустрок длянадання підтверджуючихдокументів,які вказуютьна те,що Шаргородськийвідділ державноївиконавчої службиу Жмеринськомурайоні Вінницькоїобласті Центрально-Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Хмельницький)припинив своюдіяльність, однак відповідач-скаржник таких документів не надав, що вказує на те, що він не проявив належного інтересу до справи. Після скасування постанови старшого державного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 02 серпня 2019 року виконавець не витребував від ОСОБА_4 описане та передане йому на зберігання майно. Державний виконавець не вжив будь-яких заходів для збереження майна, що призвело до його втрати.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень судом установлено, що 25 травня 2018 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області у справі № 152/34/17 в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області, про виселення відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74282431).

Однак 11 жовтня 2018 року постановою Апеляційного суду Вінницької області апеляційні скарги ОСОБА_3 та його представника - адвоката Фурманчука С.І. задоволено, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Зазначений позов ОСОБА_3 задоволено. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кв. АДРЕСА_3 .

З досліджених матеріалів виконавчого провадження №57673292 вбачається, що 09 листопада 2018 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області із заявою про примусове виконання рішення, в якій просив прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 30 жовтня 2018 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області на виконання рішення у справі №152/34/17 про виселення ОСОБА_1 з квартири, що розташована за вказаною вище адресою (а. с. 3 матеріалів виконавчого провадження).

15 листопада 2018 року старшим державним виконавцем Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Ковалем Д.О. на підставі вказаного виконавчого листа винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №57673292 (а. с. 6-7 тому 1 матеріалів справи).

02серпня 2019року старшимдержавним виконавцемШаргородського районноговідділу державноївиконавчої службиГоловного територіальногоуправління юстиціїу Вінницькійобласті КовалемД.О.винесено постановупро описмайна, що розміщене у кв. АДРЕСА_1 та накладено на нього арешт. Призначено відповідальним зберігачем та попереджено про кримінальну відповідальність представника стягувача ОСОБА_4 (а. с. 15-17 матеріалів справи).

07 листопада 2019 року ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у справі №130/1618/19 скаргу адвоката Гришка В.М. в інтересах ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Коваля Д.О. та головного державного виконавця Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Грелі Н.В., задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Коваля Д.О. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 02 серпня 2019 року у виконавчому провадженні №57673292. У задоволенні решти заявлених вимог скарги відмовлено (а. с.8-12 тому 1 матеріалів справи).

02серпня 2019року головнимдержавним виконавцемШаргородського районноговідділу державноївиконавчої службиГоловного територіальногоуправління юстиціїу Вінницькійобласті ГрелеюН.А. постановленозалучити працівниківШаргородського ВПЖмеринського ВПГУНП уВінницькій областідля забезпеченняохорони громадськогопорядку тафізичного захистудержавних виконавцівта залученихосіб,при проведеннівиконавчих дій,які будутьпроводитись по АДРЕСА_4 ,02серпня 2019року о 09год.00хв.(а.с.18-19 тому 1 матеріалів справи).

Згідно з копією повідомлення від 03 грудня 2019 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 повідомив старшого державного виконавця Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Коваля Д.О., що 20 вересня 2019 року ним було зафіксовано зміну замків у кв. АДРЕСА_1 , про що подано заяву до поліції. 28 вересня 2019 року майно, що вказане у постанові про опис та арешт майна боржника від 02 вересня 2019 року, було частково перевезено на склад за адресою: АДРЕСА_5 для тимчасового зберігання на платній основі. З 01 січня 2020 року стягувач ОСОБА_3 відмовився сплачувати кошти за зберігання речей боржника ОСОБА_1 на складі. Просив цього виконавця звернутися до боржника ОСОБА_1 або у інший спосіб вирішити питання зберігання речей боржника на вказаному складі та повідомити його (а. с. 20 тому 1 матеріалів справи).

27 лютого 2020 року представник стягувача ОСОБА_3 ОСОБА_4 своїм листом просив старшого державного виконавця Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Коваля Д.О. виконавчі дії у виконавчому провадженні №57673292, призначені на 28 лютого 2020 року, провести у відсутність представника стягувача, визначити зберігачем описаного майна іншу особу та передати йому на зберігання описане майно, стягнути з боржника ОСОБА_1 витрати, пов`язані із зберіганням її майна стягувачем (а. с. 22 тому 1 матеріалів справи).

01 жовтня 2020 року головний державнийвиконавець КовальД.О.у зв`язкузі скасуваннямЖмеринським міськрайоннимсудом постановипро описмайна боржникавід 02серпня 2019року просив ОСОБА_4 повернути майно,яке належить ОСОБА_1 ,та повідомитивідділ виконавчоїслужби про місцезнаходження майнав десятиденнийтермін змоменту отриманняцього повідомлення(а.с.23-24 тому 1 матеріалів справи).

16 жовтня 2020 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 повідомив старшого державного виконавця Коваля Д.О. про те, що ОСОБА_3 неодноразово ставив до відому виконавчу службу про неможливість зберігання майна понад строк у два місяці, а також просив боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 забрати речі, сплатити кошти за їх зберігання. Однак боржники жодним чином не відреагували на його листи та не забрали майно, а тому представник стягувача вказував, що за рішенням ОСОБА_3 майно вивезено за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно даних із Державного реєстру прав на нерухоме майно будинок за цією адресою належить ОСОБА_5 , яка є дочкою боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Таким чином майно повернуто ОСОБА_3 боржникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наприкінці серпня 2020 року (а. с. 21 тому 1 матеріалів справи).

16вересня 2020року та 22вересня 2020року актамицього державноговиконавця встановлено,що привиїзді йогоза адресою: АДРЕСА_6 ,зі слівсусідів,кв.№7продана,майно заостаннім відомиммісцем зберігання,а самепо АДРЕСА_5 ,відсутнє.Зберігач майна ОСОБА_4 вивіз майнов невідомомунапрямку (а.с.25-26 тому 1 матеріалів справи).

17листопада 2020року головнимдержавним виконавцемКовалем Д.О.встановлено,що привиїзді йогоза адресою: АДРЕСА_2 ,майно,яке булопередано навідповідальне зберігання ОСОБА_4 ,знаходиться впошкодженому станіна територіїдомоволодіння дочки ОСОБА_1 ОСОБА_5 (а.с.27 тому 1 матеріалів справи).

20липня 2022року зарезультатами проведеннятоварознавчого дослідження№025/21,яке булопроведено напідставі заяви ОСОБА_1 від 07вересня 2021року,експертом встановленодійсну загальнуринкову вартістьїї пошкодженогомайна,яка станомна датускладення висновкустановила 220091,29грн.(а.с.28-44 тому 1 матеріалів справи).

З долучених до матеріалів справи копій наказу Міністерства юстиції України №689/5 від 20 лютого 2023 року та витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб,фізичних осіб-підприємцівтагромадських формувань видно, що Шаргородський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) реорганізовано шляхом приєднання до Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Жмеринський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є правонаступником відповідного реорганізованого відділу державної виконавчої служби (а. с. 17-20 тому 2 матеріалів справи).

07 грудня 2023 року ухвалою Вінницького апеляційного суду залучено Жмеринський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до участі у цій справі в якості правонаступника Шаргородського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а. с. 148 тому 2 матеріалів справи).

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно із ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов`язань. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Положенням 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 4 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що опис та арешт майна здійснюються не пізніше як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Згідно із ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (ч. 5 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб.

Частиною 6 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов`язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до ч. 3 та 5 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов`язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем. Передане для зберігання майно боржника повертається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов`язаних із зберіганням такого майна. У разі якщо боржник відмовляється відшкодувати витрати, пов`язані із зберіганням майна, вони компенсуються за рахунок реалізації майна боржника або його частини. Зберігання майна здійснюється протягом не більше двох місяців з дня передачі на зберігання. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному цим Законом. Отримані від реалізації такого майна кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику. У разі якщо майно не було реалізовано, розпорядження ним здійснюється в порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном. Окремо слід звернути увагу, що арешт в цьому випадку на майно не накладається.

Предметом регулюванняст.1Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

З`ясувавши, що не зважаючи на те, що втручання в право позивача мирно володіти своїм майном переслідувало легітимну мету виконання судового рішення, що набрало законної сили, однак воно відбулось без дотримання справедливої рівноваги між інтересами щодо виконання судового рішення та інтересами ОСОБА_1 , адже в результаті недотримання державним виконавцем норм, викладених у ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», а саме неправомірного перекладення на представника стягувача обов`язку зберігати майно боржника поза межами двомісячного строку, під час виконання судового рішення про виселення позивача остання фактично втратила майже все нажите нею за життя рухоме майно, а також встановивши причинний зв`язок між тривалою (більше одного року) бездіяльністю державного виконавця щодо належного зберігання майна позивача і наслідками у виді завданої позивачу майнової шкоди у сумі 220 091,29 грн., суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, зазначивши при цьому, що у даному випадку критерію пропорційності втручання у право власності позивача внаслідок бездіяльності державного виконавця, яка була допущена в рамках здійснення виконавчого провадження №57673292, дотримано не було.

Доводи апеляційноїскарги проте,що судомпершої інстанції недосліджувалось таобставина,що такаюридична особаяк Шаргородськийвідділ державноївиконавчої службиу Жмеринськомурайоні Вінницькоїобласті Центрально-Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Хмельницький)була припинена,а їїправонаступником єЖмеринський відділдержавної виконавчоїслужби уЖмеринському районіВінницької областіЦентрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ),а томусуд ухваливрішення про права,свободи,інтереси та(або)обов`язки особи,яка небула залученау справіне впливаютьна правильністьухваленого рішенняз оглядуна таке.

Відповідно доч.1ст.55ЦПКУкраїниу разісмертіфізичноїособи,припиненняюридичноїособи,заміникредиторачи боржникаузобов`язанні,атакожв іншихвипадкахзаміниособи увідносинах,щодоякихвиник спір,судзалучаєдо участіусправіправонаступника відповідноїсторониаботретьої особинабудь-якійстадіїсудовогопроцесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Відповідно ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Як зазначалось вище, що із копій наказу Міністерства юстиції України №689/5 від 20 лютого 2023 року та витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб,фізичних осіб-підприємцівтагромадських формувань, які долучені до апеляційної скарги, слідує, що Шаргородський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) реорганізовано шляхом приєднання до Жмеринського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Жмеринський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є правонаступником відповідного реорганізованого відділу державної виконавчої служби.

Враховуючи зміни у структурі відділів державної виконавчої служби Вінницької області і зміни у їх підпорядкуванні, які відбулись ще задовго до ухвалення рішення по суті спору, на підтвердження чого скаржником до скарги додано відповідні докази, які існували на час винесення рішення, скаржник у цій скарзі не обґрунтував поважності причин неподання таких доказів в суді першої інстанції, натомість матеріали справи не містять доказів та не вказують на обставини, які б завадили йому це зробити. Разом з тим, 07 грудня 2023 року ухвалою Вінницького апеляційного суду залучено Жмеринський відділ державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до участі у цій справі в якості правонаступника Шаргородського відділу державної виконавчої служби у Жмеринському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), а тому з урахуванням вказаних вище положень ст. 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив, оскільки правонаступництво є можливим на будь-якій стадії судового процесу.

Доводи скаржника з приводу того, що за вказаним позовом має відповідати представник стягувача ОСОБА_4 , адже він був попереджений про кримінальну відповідальність за розтрату, знищення переданого на зберігання майна, а не відповідний відділ державної виконавчої служби відхиляються апеляційним судом, оскільки постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника від 02 серпня 2019 року, якою ОСОБА_4 був попереджений про кримінальну відповідальність за розтрату, знищення переданого на зберігання майна була скасована 07 листопада 2019 року Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області. Натомість попри скасування судом постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 02 серпня 2019 року державний виконавець після цього не витребував від ОСОБА_4 передане на зберігання майно. Разом з тим своїм листом від 27 лютого 2020 року представник стягувача ОСОБА_4 просив старшого державного виконавця Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Коваля Д.О. визначити зберігачем описаного майна іншу особу та передати йому на зберігання описане майно. Однак, не зважаючи на це, указаний старший державний виконавець не вжив будь-яких заходів для збереження майна ОСОБА_1 .

Разом з тим, як роз`яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягають відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ним і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зробила правові висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 463/8903/20 Верховний Суд вказав, що за змістом зазначеної норми закону у правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція вини заподіювача шкоди. Обов`язок доказування наявності шкоди та її розміру покладається на позивача, відсутність вини у заподіянні шкоди повинен довести відповідач.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність винизаподіювача шкоди.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України, саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються йогозаперечення проти позову,доводиться їх достатність та переконливість. Однак правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, указаний відділ державної виконавчої служби не скористався, таких доказів суду першої інстанції не надав.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, чого у даній справі скаржником-відповідачем не спростовано.

Посилання скаржникана те,що наявніу матеріалахсправи доказине доводятьані фактузавдання шкодипозивачу,ані їїрозміру неприймається доуваги апеляційнимсудом зогляду натаке.Факт завданняшкоди ОСОБА_1 протиправною бездіяльністюпрацівника відповідноговідділу державноївиконавчої служби-головного державноговиконавця КоваляД.О.доводиться актомцього ждержавного виконавцявід 17 листопада2022року,у якомуним жевказано,що привиїзді за адресою: АДРЕСА_2 встановлено,що майно,яке булопередано навідповідальне зберігання ОСОБА_4 ,знаходиться впошкодженому станіна територіїдомоволодіння дочки ОСОБА_1 ОСОБА_5 .Даних проте,яке цебуло конкретномайно таякий ступіньйого пошкодження,державний виконавецьв актіне зазначив.Завдання позивачушкоди урозмірі 220091,29грн.доводиться вказанимвисновком експерта.Інших належнихта допустимихдоказів,які бспростовували фактзавдання шкодипозивачу та їїрозмір матеріалисправи немістять,натомість згідноіз ч.6ст.81ЦПК Українидоказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях.

Згідно ч. 2 ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Разом ізтим,скаржник у відповідності до вимог ч. 2 ст. 113 ЦПК України клопотання про призначення повторної експертизи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заявляв.

Усі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до посилань про недоведеність пред`явлених позовних вимог, а тому апеляційним судом відхиляються, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуЖмеринського відділудержавної виконавчоїслужби уЖмеринському районіВінницької областіЦентрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ) залишити без задоволення, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2023 року без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : О. С. Панасюк

Т. М. Шемета