Рішення

від 12.10.2023 по справі 504/1989/23

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/1989/23

Номер провадження 2/504/1623/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2023смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді: Вінська Н.В.,

при секретарі Коцар А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи Визирської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою якою просить суд в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошових коштів визнати за ним право власності на майно. Обґрунтовує, що 15 грудня 2011 року він позичив відповідачу ОСОБА_3 суму у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень, гроші відповідачу були потрібні для особистих потреб. Договір позики грошових коштів було укладено в письмовій формі, без нарахування відсотків на строк дванадцять місяців тобто до 15 грудня 2021 року. Згідно п.5 Договору позики грошових коштів, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний переоформити на позикодавця право на власності земельну ділянку на якій розташований будинок за АДРЕСА_1 .

Того ж дня між сторонами укладено аналогічний договір яким ОСОБА_4 взяла в борг у ОСОБА_1 100 000,00 (сто тисяч) гривень для особистих потреб на строк дванадцять місяців тобто до 15 грудня 2021 року та згідно п.5 Договору позики грошових коштів, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний переоформити на позикодавця право на будинок за АДРЕСА_1 .

У вказаний термін борг відповідачем повернуто не було, при цьому відповідач ухиляється від добровільного переоформлення права власності на квартиру, що зумовило звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення боргу згідно умов договору позики шляхом визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 травня 2023 відкрито провадження у справі за вказаним позовом.

Ухвалою від 29 травня 2023 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета Визирську сільську раду Одеського району Одеської області.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, надавши до суду заяву, згідно якої просять справу розглядати у їх відсутність, позов підтримують в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечують.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, надала до суд у заяву, згідно якої просить розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається, неявка належним чином повідомленого позивача та відповідача у справі не перешкоджає вирішенню спору, а відтак суд здійснює розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 15 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів у розмірі 100 000,00 гривень, строком до 15 грудня 2021 року.

Згідно п.5 Договору позики грошових коштів, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний переоформити право власності на позикодавця земельну ділянку на якій розташовано будинок АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що 15 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів у розмірі 100000,00 гривень, строком до 15 грудня 2021 року.

Згідно п.5 Договору позики грошових коштів, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний переоформити право власності на позикодавця земельну ділянку на якій розташовано будинок АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 5122783800:01:007:0181, яка розташована на території Любопільської сільської ради (нині Визирська територіальна громада) Комінтернівського(нині Одеського) району Одеської області, СМ «Южне» СТ «Здоров`я» вул. Центральна, діл №397 належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії №945076 від 07 березня 2007 року.

Рішенням виконавчого комітету Любопільської сільської ради Комінтернівського районну Одеської області №317 від 30 серпня 2011 року, садовому будинку належному ОСОБА_4 присвоєно адресу Одеська область, Комінтернівський район, територія Любопільської сільської ради Садівниче товариство «Здоров`я» садовий масив «Южне» АДРЕСА_1 .

Садовий будинок розташований на території Визирської територіальної громади, Одеського району Одеської області, СМ «Южне» СТ «Здоров`я» вул. Центральна, діл №397 згідно до технічного паспорту виготовленого ПП «Варіант» (ЄДРПОУ 32546914) побудовано 1991 року садовий будинок відповідає технічним нормам та придатний до безпечної експлуатації, має загальну площу приміщень 75,6 кв.м. розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5122783800:01:007:0181. Технічний паспорт виготовлено на замовлення ОСОБА_1 .

Згідно довідки наданої головою СТ "Здоров`я" Горнотаєвою Н.Ю. позивач ОСОБА_1 наразі є членом садівничого товариства «Здоров`я» садівничого масиву «Южне» та має у фактичному користуванні земельну АДРЕСА_1 загальною площею 0,06 га, тобто відповідачем фактично передано позивачу майно яким було забезпечено договори позики грошових котів від 15 грудня 2011 року.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно загальних положень про правочини закріплених у Главі 16 Розділу IV Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори), і мають вчинятися у формі, встановленій законом (ст. 202 ЦК України). Зокрема, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі і сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (ст. 208 ЦК України).

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ст. 209 ЦК України).

У своїй постанові від 28.11.2018 по справі № 462/2589/14-ц (провадження № 61-39338св18) Верховний Суд дійшов висновку, що «договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».

Аналогічні висновки зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України, дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України визначено, що зобов`язання підлягає виконанню у встановлений ним строк.

Договір позики був укладений у письмовій формі, що відповідає вимогам ст. 1047 ЦК України. Таким чином, він є дійсним в силу закону. Додаткового визнання дійсним зазначеного правочину закон не вимагає, дійсність договору ніким не оспорюється, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання дійсним договору позики.

Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Суд звертає увагу на те, що на відмінно від договору позики, договір застави у відповідності до вимог ст. 577 ЦК України, підлягає нотаріальному посвідченню, якщо предметом застави є нерухоме майно.

Відповідно до статті 577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

Також, положеннями ч. 2 ст. 13 Закону України «Про заставу» визначено, що у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об`єктів - за місцем реєстрації цих об`єктів.

Статтею 576 ЦК України передбачено об`єкти та матеріальні цінності, що можуть бути предметом застави, зокрема, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Також, у разі невиконання зобов`язання забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ч. 1 ст. 589 ЦК України), і звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 590 ЦК України). Проте, право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом (ч. 1 ст. 585 ЦК України).

За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення зобов`язання не суперечить закону.

Зокрема, такий вид забезпечення зобов`язання, як застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (п. 1 ст. 574 ЦКУ).

Згідно положень статті 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» із змінами та доповненнями, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст. 590 ЦКУ).

Статтею 577 ЦК України, встановлено, що якщо предметом застави є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Щодо визнання права власності на земельну ділянку в рахунок виконання зобов`язань за договором позики суд наводить наступні висновки.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Оскільки відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власностіце певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст.392 цього кодексу

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Хоча внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по поверненню суми позики законні права позивача і були порушені, однак спосіб захисту своїх прав обраний ним неналежний, оскільки у разі забезпечення позики заставою нерухомого майна, такий договір потребує нотаріального посвідчення.

Матеріали справи не містять відомостей щодо накладення будь-яких обтяжень на спірне майно.

Лише укладення договору застави земельної ділянки без належного нотаріального посвідчення та відповідної, встановленої нормами чинного законодавства реєстрації відповідних прав, чи навіть передання позичальником правовстановлюючих документів на нерухоме майно кредитору не свідчить про накладення обтяження.

Отже, відсутні підстави для звернення стягнення на предмет застави та визнання за позивачем права власності на вказану земельну ділянку, що належить на праві власності відповідачу, оскільки договірні зобов`язання між сторонами щодо цього не посвідчені нотаріально, підстави для застосування ч. 2 ст.. 220 ЦК України не встановлені, а визнання права власності на нерухоме майно у рахунок погашення позики, законом не передбачено.

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду висловленим у постанові від 27.03.2019 у справі №759/11654/13-ц (провадження № 61-16590ск18), а саме: «Боргова розписка, в якій особа у рахунок погашення боргу за договором позики зобов`язалася передати вказане нерухоме майно, не є правочином, який надає законні підстави для визнання за позивачем права власності на зазначене нерухоме майно в судовому порядку».

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в заявлених ним межах та відсутність існування правових підстав для їх задоволення, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Суд звертає увагу на позицію сторін по суті вимог позову, а саме: визнання позову відповідачем.

Однак, у даному випадку визнання відповідачем позовних вимог суд оцінює критично, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону з викладених вище підстав, а тому з урахуванням наявних доказів та фактичних обставин справи не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.,ст. 3, 12, 13, 76-83, 89, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи Визирської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання права власності відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя : Вінська Н. В.