Рішення

від 16.11.2023 по справі 752/1413/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/1413/22

Провадження № 2/752/1950/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

16 листопада 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Об`єкт» про стягнення заробітної плати та середнього розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

у січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Буд-Об`єкт» про стягнення заробітної плати та середнього розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, в якій просила суд стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2020 року по 12.11.2021 року в розмірі 68 282,17 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 20 952,36 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивувала тим, що перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Буд-Об`єкт» з 01.06.2020 року по 12.11.2021 року та була звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

У період роботи товариство сплачувало заробітну плату неповністю, із затримками.

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу, товариство зазначило, що сплатило їй заробітної плати в розмірі 159 600,00 грн., хоча фактично було сплачено лише 91 317,83 грн., тому несплаченою є сума в розмірі 68 282,17 грн.

Вважала, що з огляду на затримку у виплаті заробітної плати, до стягнення на її користь підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 20 952,36 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн., оскільки були знехтувані її законні трудові права на належну оплату праці, на отримання належної вихідної допомоги, у переживаннях з приводу розуміння незаконності дій роботодавця.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 27.01.2022 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 60-61).

Ухвалою суду від 01.02.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 73).

У судове засідання позивач не з`явилась, подала заяву про розгляд справи за її відсутності із зазначенням того, що позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача також в судове засідання не з`явився з невідомих причин.

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками направлялась на адресу, вказану в позовній заяві.

Згідно наявних у матеріалах справи рекомендованих поштових відправлень, відповідач поштову кореспонденцію від суду отримав.

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі від 27.01.2022 року.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про судове засідання, про причини своєї неявки не повідомив, суд прийшов до висновку про можливість вирішення справи за його відсутності.

Тому, суд розглянув справу у відсутність сторін, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов наступного.

Згідно зі ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного громадянина на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки позивача НОМЕР_1 , наказів від 01.06.2020 року № 01/06/20-К-1 та від 12.11.2021 року № 12/11/21-К-1 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Буд-Об`єкт» з 01.06.2020 року по 12.11.2021 року та була звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 9-13).

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 від 26.11.2021 року відповідачем зазначено про сплату позивачу заробітної плати в розмірі 159 600,00 грн. (а.с. 30-36).

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 року по 26.11.2021 року надходження із заробітної плати від ТОВ «Буд-Об`єкт» становлять 91 317,80 грн. (а.с. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями ст. 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 ст. 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Враховуючи те, що матеріалами справи доведена затримка виплати позивачу заробітної плати, і це є підставою для стягнення такої заборгованості з ТОВ «Буд-Об`єкт» на користь позивача у розмірі 68 282,17 грн.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до пункту 2 розділу IІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Отже, на підставі наведених позивачем аргументів і оцінки наданих ним доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність вимог про стягнення середнього заробітку в розмірі 20 952,36 грн. Відповідачем доказів на підтвердження зворотного не надано.

Сума, яку суд визначає до стягнення з відповідача на користь позивача, обрахована без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із цієї суми підлягають нарахуванню роботодавцем, як податковим агентом при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із присудженої суми, внаслідок чого належна до сплати працівнику на підставі судового рішення сума повинна бути зменшена на суму податків і зборів.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

Оскільки позивачем не доведено заподіяння їй моральної шкоди та не обґрунтована належним чином її розмір, суд вважає, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, виходячи і принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого ст. 12 ЦПК України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача по справі на користь держави судові витрати в сумі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13, 77-81, 211, 228, 235, 258-259, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Об`єкт» про стягнення заробітної плати та середнього розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди -задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Об`єкт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2020 року по 12.11.2021 року в розмірі 68 282,17 грн. (шістдесят вісім тисяч двісті вісімдесят дві гривні 17 копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 20 952,36 грн. (двадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 36 копійок).

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Об`єкт» в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Об`єкт», код ЄДРПОУ 40166975, адреса: вул. Мукачівська, буд. 125, с. Клячаново Мукачівського району Закарпатської області, 89623 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко