Постанова

від 11.12.2023 по справі 453/310/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/310/23 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.

Провадження № 22-ц/811/922/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Суди В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Крушельницького закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Крушельницького закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради.

На обґрунтування позову зазначав, що 26 січня 2023 року до Крушельницького закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради ним було надіслано звернення, однак станом на 27 лютого 2023 року відповіді не отримано. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Вказує, що повідомлення про встановлення необхідного терміну для розгляду звернення також не отримувалося. Таким чином, вважає, що Крушельницьким закладом загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради було порушено його право на звернення.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Крушельницького закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

Не погоджується з рішенням суду.

Вказує, що предметом позову було не оскарження відповіді відповідача, а оскарження ненадання відповіді в строки, встановлені законодавством.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задоволити в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем надано позивачеві відповідь на його звернення з дотриманням порядку, встановленого ЗУ «»Про звернення громадян», ЗУ «Про інформацію», з боку відповідача відсутня протиправна бездіяльність.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Крушельницького закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради із письмовою заявою від 26.01.2023 року, в якій просив:

-передати інформацію, що міститься у файлі, що доданий до звернення з назвою «лист.pdf» до кожного учня, випускника, відрахованих навчального закладу жіночого полу до двадцяти п`яти років, які мають неповну дієздатність (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також повну дієздатність (що досягли вісімнадцяти років) чи були емансиповані (дієздатні особи від шістнадцяти років);

-на виконання ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» надати докази щодо передання інформації;

-на підставі ст. 32 Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних», не допустити передачу персональних даних, які зазначені у зверненні, за винятком додатку до нього;

-відповідь та/або будь-яку комунікацію здійснювати за адресою електронної пошти заявника: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В позові зазначено, що відповідь на зазначену заяву станом на 27 лютого 2023 року позивач не отримав, у зв`язку з чим звернувся до суду із вказаним позовом.

Відповідно до частини першої статті 1 ЗУ «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 ЗУ «Про звернення громадян» визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Статтею 5 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Частиною першою статті 15 ЗУ «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до частини першої статті 19 ЗУ «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Судом встановлено, що відповідач надав відповідь на звернення 28 лютого 2023 року, тобто з пропуском строку встановленого ст. 20 ЗУ "Про звернення громадян". Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач отримав звернення позивача тільки 27 лютого 2023 року, спростовуються матеріалами справи. У зв`язку з наведеним позов в цій частині підлягає задоволенню, оскільки доводи позивача є обґрунтованими з огляду на вимоги чинного законодавства та надані суду належні і допустимі докази.

Проте, оскільки відповідь ОСОБА_1 була надана, колегія суддів не вбачає підстав для зобов`язання відповідача повторно розглядати звернення.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Крушельницького закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради сплатити позивачу компенсацію, то така позовна вимога також не підлягає задоволенню, оскільки ні підстава, ні розмір такої вимоги не мотивовані позивачем у позовній заяві, а отже є недоведеними.

У зв`язку з вище наведеним позов підлягає частковому задоволенню.

Частиною першою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитківу результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивач в позовній заяві не обгрунтовує, яким чином неналежний розгляд його звернення завдав йому моральної шкоди, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивач не обґрунтував належним чином взаємозв`язок моральних страждань позивача із фактом відсутності відповіді на його заяву, а належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань позивача через ненадання відповіді відповідачем на звернення позивача до суду не надано.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Крушельницького закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною задовольнити частково.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2023 року - скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Крушельницького закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Крушельницького закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Сколівської міської ради щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 26 січня 2023 року протиправною.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 22 грудня 2023 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.