Постанова

від 18.12.2023 по справі 463/641/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/641/17 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/811/301/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Провадження № 22-ц/811/1113/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Суди В.І.

з участю: ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

представника КНП ЛОР «Клінічний центр дитячої медицини» Лемик Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 березня 2023 року,-

ВСТАНОВИВ:

у лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня «Охматдит» про визнання незаконним та скасування наказу про зміни в штатному розписі та поновлення на посаді.

В обґрунтування позовних вимог, з врахуванням уточнення позовних вимог, покликається на те, що з 2007 року працює на посаді лікаря дитячого невролога. Наказом головного лікаря Комунального некомерційногопідприємства Львівськоїобласної ради«Львівська обласнаклінічна лікарня«Охматдит» №66пвід 05січня 2017року«Про зміни у штатному розписі лікарні» скорочено 0,5 ставки лікаря невролога дитячого приймального покою, яку вона займає, і введено 0,5 ставки лікаря невролога дитячого у консультативній поліклініці в корпусі № 2 смт. Брюховичі.

Стверджує, що вищезазначений наказ є неправомірним, фактично є переведенням її на інше місце роботи, тому переважна більшість пацієнтів, в тому числі важкохворих і дітей з судомними станами та епілепсією, які перебувають під її наглядом та лікуванням, будуть змушені їздити в смт. Брюховичі, що негативно позначиться на їхньому здоров`ї, оскільки прямого сполучення з корпусом № 2 в смт. Брюховичі немає.

Зазначає, що в корпусі № 2 смт. Брюховичі відсутнє відповідне обладнання, зокрема, електроенцефалограма, ехоенцефалограма, нейросонографія, та спеціалісти для обстеження важкохворих та інших неврологічних дітей. Крім того, батьки дітей зверталися з колективним зверненням про те, що їм буде важко добиратися з хворими дітьми в смт. Брюховичі.

Вважає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією допускається тільки за згодою працівника, однак, вона таку згоду не надавала.

Наголошує, що переведення її на іншу роботу є порушенням істотних умов праці, оскільки їй пропонується посада в 0,5 ставки лікаря невролога дитячого з нижчою заробітною платою і з відсутністю необхідного медичного устаткування.

Вказує, що зазнавала з боку головного лікаря постійного психологічного тиску у вигляді систематичного цькування, обливання брудом, безперервної критики та поширення пліток, тому, на її думку, зміни до штатного розпису лікарні викликані не у зв`язку з реальною виробничою необхідністю, а через особисту неприязнь керівника по відношенню до неї.

З наведених підстав просить:

-визнати неправомірним та скасувати наказ головного лікаря Комунального некомерційногопідприємства Львівськоїобласної ради«Львівська обласнаклінічна лікарня«Охматдит» №66пвід 05січня 2017року«Про зміни у штатному розписі лікарні»;

-поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря невролога дитячого приймального відділення Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня «Охматдит» ;

Рішенням Личаківського районногосуду м.Львова від22грудня 2022рокув задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охмадит» про визнання незаконним та скасування наказу про зміни до штатного розпису №66п від 05 січня 2017 року - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охмадит» судові витрати в розмірі 4000 грн.

Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 березня 2023 року, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 13 червня 2023 року, в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на посаді лікаря невролога дитячого приймального відділення Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охмадит» відмовлено за безпідставністю.

Рішення тадодаткове рішеннясудуоскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду та додаткове рішення суду є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, а про зміну істотних умов праці, а саме: системи та розміру оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зазначає що будь-яка зміна трудової функції працівника, робочого місця, що виходить за межі трудового договору, хоча і не може бути кваліфікована як переведення на іншу роботу, без згоди працівника не допускається та не може бути безпідставною і необгрунтованою.

Вказує, що нормами КЗпП України передбачено, що при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, однак при переміщенні її на інше місце роботи в інший населений пункт та змінивши її умови праці, відповідач не дотримався вимог законодавства.

Вважає, що головний лікар приймає на роботу та звільняє з роботи працівників лікарні відповідно до штатного розпису, одна, зміни до штатного розпису та інші питання, що з ним пов`язані, не є компетенцією головного лікаря.

Наголошує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність змін в організаційній структурі лікарні. З наведених підстав просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 ,, її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційних скарг, заперечення представника КНП ЛОР «Клінічний центр дитячої медицини» Лемик Р.Я. щодо задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним наказом головного лікаря КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня «Охматдит» не порушуються права позивачки, оскільки цим наказом вона не була ні переведена, ні переміщена, ні звільнена з посади лікаря невролога дитячого приймального відділення КЗ ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит», а що стосується внесення оскаржуваним наказом змін до штатного розпису лікарні, то суд не вправі вдаватися до оцінки необхідності та доцільності внесення змін до штатного розпису. Щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді, то суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не була звільнена з посади, продовжувала і продовжує в даний час працювати на посаді лікаря невролога дитячого приймального відділення КЗ ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит», а тому вважав відсутніми підстави для задоволення цієї позовної вимоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до положень ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Окрім того, ст. 32 КЗпП України передбачено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

У зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Копією трудової книжки ОСОБА_1 підтверджується, що наказом від 22.01.2013 року вона переведена на 0.5 вакантної ставки посади лікаря невролога дитячого приймального відділення КЗ ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит».

З оскаржуваного позивачкою наказу №66п від 05 січня 2017 року «Про зміни в штатному розписі лікарні» вбачається, що у зв`язку із виробничою необхідністю, а саме з відсутністю невідкладної та планової госпіталізації неврологічних хворих у відділенні стаціонару, з розширенням консультативної поліклініки і так як посада лікаря невролога дитячого приймального відділення не належить до ургентних наказано вивести 0,5 посади лікаря невролога дитячого з штатного розпису приймального відділення з 10.03.2017 року та ввести 0,5 посади лікаря невролога дитячого в штатний розпис консультативної поліклініки у корпусі № 2 смт Брюховичі з 10.03.2017 року.

Відповідно до пункту 3 наказу відділу кадрів ознайомити під розписку ОСОБА_1 лікаря-невролога дитячого приймального відділення з даним наказом, змінами в істотних умовах праці та вакантними посадами в лікарні до 10.01.2017 року.

Вважаючи оскаржуваний наказ незаконним, ОСОБА_1 покликалася на те, що цей наказ фактично є наказом про її переведення на інше місце праці на посаду лікаря невролога дитячого в консультативну поліклініку в корпусі №2 смт. Брюховичі, з чим вона не погоджується, вважаючи недоцільним виведення 0,5 посади лікаря невролога дитячого з штатного розпису приймального відділення та введення 0,5 посади лікаря невролога дитячого в штатний розпис консультативної поліклініки у корпусі №2 смт. Брюховичі, мотивуючи кількістю пацієнтів м. Львова, які зверталися до неї за наданням необхідної термінової медичної допомоги, і перебувають на обліку, що негативно відобразиться на їхньому здоров`ї через відсутність необхідного обладнання та необхідністю доїзду до смт. Брюховичі.

Тобто, однією з підстав для визнання незаконним та скасування наказу №66п від 05 січня 2017 року позивачкам зазначила недоцільність виведення 0,5 посади лікаря невролога дитячого з штатного розпису приймального відділення та введення 0,5 посади лікаря невролога дитячого в штатний розпис консультативної поліклініки у корпусі №2 смт. Брюховичі,

Судом встановлено, що Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит» у своїй діяльності керується Статутом Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит».

Зі змісту Статуту вбачається, що Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит» є юридичною особою публічного права, перебуває у спільній власності територіальної громади Львівської області, засновником лікарні є управління майном комунальної власності Львівської обласної ради, яке діє від імені власника Львівської ї обласної ради. Галузеве управління лікарнею здійснює департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації.

Згідно з п.4.5 Статуту безпосереднє керівництво лікарнею здійснює головний лікар.

Відповідно до пункту 4.2.7 Статуту Комунального закладу ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит» до компетенції засновника належить затвердження штатного розпису лікарні, а відповідно до 4.4.4. до компетенції Департаменту охорони здоров`я Львівської ОДА належить погодження штатного розпису лікарні.

Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 Господарського кодексу України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Оскільки позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу № 66п від 05 січня 2017 року ОСОБА_1 обґрунтовує недоцільністю виведення 0,5 посади лікаря невролога дитячого з штатного розпису приймального відділення та введення 0,5 посади лікаря невролога дитячого в штатний розпис консультативної поліклініки у корпусі №2 смт. Брюховичі, мотивуючи значною кількістю пацієнтів м. Львова, які зверталися до неї за наданням необхідної термінової медичної допомоги, і перебувають на обліку, що негативно відобразиться на їхньому здоров`ї через відсутність необхідного обладнання та необхідністю доїзду до смт. Брюховичі, колегія суддів, з огляду на те, що суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і необхідність внесення змін до штатного розпису, питання щодо виведення посади зі штатного розпису та введення посади у штатний розпис, оскільки лікарня є самостійною у вирішенні цих питань, погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу з підстав, зазначених позивачкою.

З пояснень представника відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, видавши наказ №66п від 05 січня 2017 року «Про зміни в штатний розпис лікарні», лише планував провести зміни в організації роботи лікарні, та з врахуванням цих змін подати на затвердження засновника новий штатний розпис, погодивши такий з Департаментом охорони здоров`я Львівської обласної ради.

Як вбачається із копії наказу та пояснень представника відповідача, підготовлені зміни до штатного розпису мали бути запроваджені з 10.03.2017 року після їх затвердження засновником і лише після цього відповідач мав би право видати наказ про переведення чи переміщення позивача на 0,5 ставки лікаря невролога дитячого у консультативній поліклініці в корпусі №2 смт Брюховичі.

Аналізуючи зміст оскаржуваного наказу, колегія суддів дійшла висновку про те, що в оскаржуваному наказі не вказано про переміщення чи переведення лікаря невролога ОСОБА_1 , і як вбачається з матеріалів справи такий наказ про переміщення чи переведення ОСОБА_1 головним лікарем не видавався, що вона підтвердила в суді апеляційної інстанції.

Листом від 22.11.2022 року, відповідач повідомив письмово, що станом на 01.11.2022 року на підставі наказу № 476 к/тр від 23.09.2022 року Департаменту охорони здоров`я Львівської ОДА затверджений шатний розпис на 746,5 штатних одиниць, позивач продовжує працювати в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охмадит» на посаді лікаря дитячого невролога консультативної поліклініки на 0,5 ставки, наказ № 66-к від 05.01.2017 року не був виконаний, зміни до штатного розпису на підставі оскаржуваного наказу не були затверджені засновником, не були погоджені Департаментом охорони здоров`я Львівської ОДА, а відтак не могли бути і не були запроваджені.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що головний лікар КЗ ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит» вправі видавати накази що стосуються питань штатного розпису у відповідності до вимог чинного законодавства з врахуванням положень пунктів 4.2.7, 4.4.4. Статуту Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит».

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, колегія суддів враховує і те, що оскаржуваним наказом ОСОБА_1 не була ні переміщена, ні переведена, ні звільнена з посади лікаря невролога дитячого приймального відділення КЗ ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит», такий наказ головним лікарем не приймався, що спростовує доводи апелянта про те, що вона не надавала згоди на переведення, а за відсутності її згоди на переведення, таке є порушенням чинного трудового законодавства.

Враховуючи те, що суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність змін у штатному розписі, виведення чи введення посади у штатному розписі, враховуючи те, що право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, а також те, що суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення, а в даному випадку позивачка не була ні переміщена, ні переведена, ні звільнена, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до наказу виконуючого обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматлит» від 30.05.2022 року №267а «Про скасування наказу від 05.01.2017 року № 66п», оскаржуваний позивачкою наказ № 66-к від 05.01.2017 року «Про зміни в штатному розписі лікарні» скасовано, як такий, що не породжує правові наслідки.

ОСОБА_1 не погоджується також і додатковим рішенням суду від 21 березня 2023 року, яким їй за безпідставністю відмовлено в задоволенні позовної вимоги про поновлення на посаді лікаря невролога дитячого приймального відділення КНП ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит».

Колегія суддів вважає ухвалене судом додаткове рішення суду законним та обґрунтованим, оскільки позивачка в обґрунтування позовних вимог не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження її переведення чи звільнення з посади лікаря невролога дитячого приймального відділення КНП ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит».

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила те, що з посади її не звільнено, і з моменту винесення оскаржуваного наказу і до сьогоднішнього дня продовжує працювати на посаді лікаря невролога дитячого приймального відділення КНП ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит».

Частина 1 статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки ОСОБА_1 не була ні переведена, ні звільнена з посади лікаря невролога дитячого приймального відділення КНП ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит», а поновленню на роботі підлягають звільнені без законної підстави або незаконно переведені працівники, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на посаді.

Доводи апеляційної скарги на рішення та на додаткове рішення суду не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

ОСОБА_1 також оскаржується рішення суду в частині стягнення 4000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Така позиція висловлена Об`єднаною Палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 3 жовтня 2019 р. у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 р. у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 2 грудня 2020 р. у справі № 317/1209/19, від 3 лютого 2021 р. у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 р. у справі № 753/1203/18.

З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача подано заяву про стягнення з позивача 10000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, долучено договір про надання юридичних послуг між відповідачем та Адвокатським об`єднання «Імунітет», укладений 04.07.2022 року, розрахунок витрат та акт надання юридичних послуг.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з позивачки на користь відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову, врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19, взяв до уваги умови договору про надання послуг (погодинні ставки працівників адвокатського об`єднання відповідно до займаної посади та максимально можливі суми витрат, які може понести клієнт, за розгляд справи адвокатським об`єднанням в кожній з 3-ох інстанцій; витрачений час на певний вид робіт (підготовка додаткових пояснень, підготовка до судових засідань, аналіз матеріалів судової справи, тощо; докази, надані відповідачем на підтвердження реальності витрат (протокол наданих послуг, акт надання послуг, рахунок на оплату, копія платіжного доручення).

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивачки, суд виходив з того, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, та врахував заперечення позивачки та її представника на поданий представником відповідача розрахунок витрат на правничу допомогу, які вважали такий розмір необґрунтованим та істотно завищеним, таким, що поставить позивачку в складне матеріальне становище.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який враховуючи вищезазначені обставини, вважав за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 4000.00 грн., з врахуванням того, що справа не належить до складних, у справі за участю цього представника після укладення договору відбулося лише декілька судових засідань, а отже саме такий розмір витрат на правничу допомогу відповідає обґрунтованості, розумності, реальності, пропорційності, співмірності.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 березня 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року та додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25.12.2023 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк