Рішення

від 29.11.2023 по справі 908/2427/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/160/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2023 Справа № 908/2427/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Приватного підприємства «АСКОН», (юридична адреса: 72500, Запорізька область, Якимівський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 68; адреса для листування: 69118, м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, буд. 4, кв. 20)

до відповідача Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1)

про стягнення 10 313 289,76 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Сосніна Л.І., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1142332 від 27.09.2023;

від відповідача - не з`явився;

27.07.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 3/7юр від 27.07.2023 (вх. № 2637/08-07/23 від 27.07.2023) Приватного підприємства «АСКОН», смт. Якимівка Якимівського району Запорізької області до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, Москва про стягнення збитків в розмірі 10 313 289,76 грн., що еквівалентно 282 025,80 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 26.07.2023.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2023 справу № 908/2427/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.08.2023 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2427/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєний номер провадження справи 4/160/23, підготовче засідання призначено на 27.09.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/2427/23 до 28.11.2023, підготовче засідання відкладено на 30.10.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.10.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/2427/23, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 29.11.2023.

В судове засідання 29.11.2023 з`явився представник позивача, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 29.11.2023 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи Конституції України, норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст., ст. 22, 167, 170, 317, 321, 386, 1166 ЦК України. Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що збройне вторгнення військ Російської Федерації та підконтрольних їй збройних формувань на територію України у лютому 2022 року та окупація південної частини Запорізької області (яка триває до теперішнього часу) стали причиною знищення/розграбування майна, що належить позивачу на праві власності та яке знаходилося за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 221, а саме: нафтопродукти і мінеральні добрива, які були придбані позивачем на підставі договору поставки № ОБП/22/19 від 07.12.2021 протягом грудня 2021 року лютого 2022 року. Факт знаходження майна позивача за вказаною адресою підтверджується, серед іншого, договором оренди цілісного майнового комплексу № О-2003 від 20.08.2021, за умовами якого позивач прийняв в строкове платне володіння і користування цілісний майновий комплекс Якимівського комбікормового заводу за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 221, строком до 20.07.2024. За заявою позивача 12.09.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 438 КК України за № 22023080000001509. Таким чином, внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України та проведення бойових дій на території Запорізької області, тимчасової окупації Мелітопольського району Запорізької області позивачу завдано матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків від знищення та розграбування майна позивача на загальну суму 10 313 289,76 грн., що еквівалентно 282 025,80 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 26.07.2023. Також в позовній заяві позивачем наведені доводи у підтвердження наявності об`єктивної та суб`єктивної сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідкового зв`язку між діями та понесеними позивачем збитками, вини відповідача. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, як і будь-яких процесуальних клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19 загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, відповідач про дату, час і місце проведення судових засідань у справі № 908/1103/23 повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, всі процесуальні документи суду по даній справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».

Таким чином, сторони даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення позивача, суд

УСТАНОВИВ

Приватне підприємство «АСКОН» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 22120822, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі 30.09.1994, дата запису 21.12.2004, номер запису - 10981200000000108.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основними видами діяльності Приватного підприємства «АСКОН» є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві.

З матеріалів справи судом встановлено, що з метою догляду за сільськогосподарськими культурами позивачем (Покупець) з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР» (Постачальник) був укладений Договір поставки № ОБП/22/19 від 07.12.2021 (надалі Договір поставки), за умовами якого Постачальник зобов`язався передавати нафтопродукти і мінеральні добрива (товар) у власність Покупця, а Покупець зобов`язався приймати товар та повністю оплатити його ціну (вартість) за цінами, встановленими відповідно до умов цього Договору. (п. 2.1)

За умовами п. 3.1 Договору поставки передача у власність (поставка) товару здійснюється із застосуванням базисів поставки згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс-2010 на таких умовах:

-DDP (місце поставки визначається згідно додатків (специфікації) до Договору), або

-FCA (завантажено в автомобільний транспорт Покупця або Вантажоодержувача з резервуарів нафтобаз, які визначаються згідно додатків (специфікацій) до Договору).

Умови передачі у власність (поставки) зазначаються сторонами в додатках (специфікаціях) до даного Договору, які з дати їх підписання сторонами є невід`ємними частинами цього Договору.

В п. 3.5 Договору поставки сторонами визначено, що факт поставки (передачі у власність) кожної партії товару в рамках цього договору може підтверджуватися накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими печатками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) партії товару вважається дата, що вказана у накладній.

Сторони погоджуються, що накладна на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі у власність партії товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, попередню ціну (вартість) партії товару. Кожна накладна на передану партію товару є невід`ємною частиною цього Договору. (п. 3.6 Договору поставки)

Згідно з п. 3.7 Договору поставки право власності на товар (партію товару) виникає у покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення накладної в порядку, передбаченому пунктом 3.5 цього Договору.

Пунктом 1.6 Договору поставки сторони визначили, що період поставки товару: з дати укладення цього Договору до 15.07.2022.

Розділом 4 «Ціна (вартість) товару та умови оплати товару» Договору поставки сторонами встановлений порядок оплати товару, при цьому сторони дійшли згоди, що оплата кожної партії товару здійснюється з її відтермінуванням (п. 4.4 Договору поставки) та остаточна скоригована вартість товару визначається за формулою, вказаною в пункті 4.2 Договору поставки, з застосуванням середнього курсу долара США, сформованого на міжбанківському ринку.

При цьому, в п. 1.3 Договору поставки сторонами погоджено, що дата оплати загальної вартості товару 15.07.2022.

Таким чином, умовами Договору поставки сторони передбачили, що оплата товару здійснюється з відстроченням оплати, а кінцевим терміном розрахунку є 15.07.2022.

Як вбачається з досліджених судом письмових доказів на виконання умов Договору поставки сторонами були складені і підписанні Специфікації № 1 і № 2, якими визначено найменування товару, кількість товару, базис поставки, термін поставки та вартість товару. В кожній зі Специфікацій передбачено, що товар поставляється партіями.

Для забезпечення виконання Договору поставки в частині його оплати сторонами були укладені забезпечувальні документи: товарна аграрна розписка та три договори поруки між ТОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР», з одного боку, та поручителями ТОВ «АСКОН-2007», ТОВ «Якимівський комбікормовий завод» та гр. ОСОБА_1 .

До матеріалів справи позивачем надані наступні видаткові накладні, які підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця без зауважень та заперечень щодо кількості та якості, а підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб:

-№ ОБП/22/19-9127176411 від 17.12.2021 на суму 718 200,00 грн.;

-№ ОБП/22/19-9128809843 від 18.01.2022 на суму 1 315 440,00 грн.;

-№ ОБП/22/19-91281605081 від 18.01.2022 на суму 1 297 890 грн.;

-№ ОБП/22/19-9128810382 від 21.01.2022 на суму 743 148,00 грн.;

-№ ОБП/22/19-9128161184 від 24.01.2022 на суму 1 335 510,00 грн.;

-№ ОБП/22/19-9128465250 від 28.01.2022 на суму 1 297 890,00 грн.;

-№ ОБП/22/19-9129165150 від 01.02.2022 на суму 1 232 000,00 грн.,

а всього на загальну суму 7 940 078,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт поставки ТОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР» позивачу товару на загальну суму 7 940 078,00 грн. згідно умов Договору поставки № ОБП/22/19 від 07.12.2021.

При цьому, право власності позивача на зазначений товар на загальну суму 7 940 078,00 грн. виникло у ПП «АСКОН» з моменту підписання кожної окремої видаткової накладної на поставку товару та отримання такого товару позивачем.

За таких обставин, право власності позивача на товар, який поставлявся в рамках Договору поставки № ОБП/22/19 від 07.12.2021, на загальну суму 7 940 078,00 грн. є доведеним.

Придбаний за Договором поставки товар зберігався позивачем в складських приміщеннях за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 221.

Факт знаходження майна позивача за вказаною адресою підтверджується, серед іншого, Договором оренди цілісного майнового комплексу № О-2003 від 20.08.2021, який укладений між ТОВ «Якимівський комбікормовий завод» та ПП «АСКОН», за умовами якого позивач прийняв в строкове платне володіння і користування цілісний майновий комплекс Якимівського комбікормового заводу за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 221, строком до 20.07.2024.

Крім того, довідка із балансу по бухгалтерському рахунку № 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення» станом на 24.02.2022 свідчить про те, що отриманий за Договром поставки товар при йото на зберігання на склад.

Товар, який отриманий позивачем за Договором поставки, мав бути застосований для підживлення у березні місяці 2022 року сільськогосподарської культури озимого ріпака, що був засіяний ПП «АСКОН» на орендованих земельних ділянках восени 2021 року, а нафтопродукти для виконання сільськогосподарських робіт.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжений до 14.02.2024 включно. Активна фаза військової агресії Російської Федерації триває і зараз.

Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» (з наступними змінами) території Пологівського, Мелітопольського та Бердянського районів Запорізької області були віднесені до територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Згідно вказаного Переліку (в редакції наказу № 318 від 21.11.2023) територія як Якимівської селищної територіальної громади, так і Мелітопольської міської територіальної громади входять до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 24.02.2022 і 25.02.2022 по теперішній час).

Позивач стверджує, що позбавлений можливості доступу до свого майна, можливості його вивезти та зберегти у цілісному та неушкодженому стані.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України та проведення бойових дій на території Запорізької області, тимчасової окупації Мелітопольського району Запорізької області позивачу завдано матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків від знищення та розграбування майна позивача на загальну суму 10 313 289,76 грн., що еквівалентно 282 025,80 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 26.07.2023. При визначенні суми збитків позивач виходив з умов п. 4.2 Договору поставки щодо того, що остаточна скоригована вартість товару визначається за формулою, вказаною в цьому пункті Договору, з застосуванням середнього курсу долара США, сформованого на міжбанківському ринку.

З урахуванням викладеного, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення з Держави Російська Федерація 10 313 289,76 грн. реальних збитків завданих знищенням та розграбуванням належного позивачу майна.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. (ч. 1 ст. 317 ЦК України)

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

При цьому, матеріалами справи підтверджується право власності позивача на товар, який був придбаний ним за Договором поставки № ОБП/22/19 від 07.12.2021 на загальну суму 7 940 078,00 грн. та станом на 24.02.2022 знаходився на території складських приміщень Якимівського комбікормового заводу за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 221.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 ГК України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 ГК України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. (ст. 84 ЦК України)

Згідно із ст. 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі приватного підприємства, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів. При цьому, знищене та розграбоване майно позивача за своїм цільовим призначенням являє собою мінеральні добрива та нафтопродукти, які використовується за цільовим призначенням у сфері сільськогосподарської діяльності і є майновою базою для здійснення господарської діяльності позивача.

За таких умов, знищення майна, що належить на праві власності позивачу, унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивача на основі такого майна, а отже є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України)

Як передбачено ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Реальними збитками підкреслюється наявність фактичних втрат майнової сфери потерпілої особи.

Враховуючи припис частини 4 статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання.

Кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.032022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

За таких умов, суд виходить із того, що дії відповідача щодо заподіяння шкоди майну позивача були вчинені саме в межах проведення відповідачем, як державою, так званої «спеціальної воєнної операції» та є її прямим і безпосереднім наслідком. Відтак, правову оцінку відповідним обставинам заподіяння шкоди у цій господарській справі слід надавати у тому числі в межах правової оцінки дії держави Російська Федерація (відповідача) щодо проведення зазначеної «спеціальної воєнної операції». Таким чином, відповідачем у цій справі правомірно є Держава Росія в цілому, як специфічний суб`єкт правовідносин, оскільки здійснення «спеціальної воєнної операції» було ініційовано та погоджено вищими органами державної влади російської федерації, а отже до відповідних правовідносин повинні застосовуватись не лише нормативно-правові акти та міжнародні договори, які стосуються відшкодування шкоди як цивільно-правового інституту, але й нормативно-правові акти та міжнародні договори, які врегульовують порядок реалізації державою своїх суверенних прав і функцій, зокрема і правила та звичаї війни.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. «ж» ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Згідно із ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому, суд враховує також ту обставину, що держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.

Агресивна війна проти України є консолідованою політикою РФ та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються Державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

З матеріалів справи судом встановлено, що саме внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації, на початку березня 2022 року здійснено обстріл смт. Якимівка Мелітопольського району Запорізької області, внаслідок чого було знищено складське приміщення Приватного підприємства «АСКОН», що знаходиться за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 221, та майно, яке знаходилося у ньому.

Вказане підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого за заявою позивача 12.09.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 438 КК України за № 22023080000001509, інформацією з відкритих джерел, в тому числі в мережі Інтернет щодо боїв та окупацію населених пунктів на території Мелітопольського району Запорізької області.

Отже причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією Російської Федерації та завданими ушкодженнями нерухомого майна позивача доведений належними доказами.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В даній справі суд вбачає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого звертався Верховний Суд, зокрема у справах № 921/319/17-г та № 908/1581/17.

В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації, знищено майно ПП «АСКОН», яке придбано останнім за Договором поставки № ОБП/22/19 від 07.12.2021 та яке знаходилося на території складських приміщень Якимівського комбікормового заводу за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 221.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.042021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Щодо суми збитків, то суд вважає за необхідне в даному випадку зазначити, що реальна сума збитків, завданих позивачу, може бути встановлена виходячи із вартості товару, придбаного ним за Договором поставки № ОБП/22/19 від 07.12.2021, яка зазначена в видаткових накладних на товар, які належним чином підписані і оформлені сторонами договору, тобто в розмірі 7 940 098,00 грн.

При цьому застосування позивачем при визначенні суми збитків умов п. 4.2 Договору поставки щодо коригування вартості товару за курсом валют (долара США), сформованого на міжбанківському ринку, суд вважає безпідставним і необґрунтованим, оскільки за умовами Договору поставки оплата товару здійснюється з відтермінуванням, а право власності позивача на товар переходить до нього з моменту отримання товару. Доказів здійснення оплати товару позивачем суду не надано. Таким чином, позивачем на момент винесення судом рішення у даній справі не понесені збитки у вигляді збільшення вартості товару через застосування коригування за курсом валют на міжбанківському ринку.

Відтак суд вважає, що наявними в матеріалах справи належними доказами доведено завдання позивачу збитків в розмірі 7 940 098,00 грн.

Протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Підсумовуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Приватного підприємства «АСКОН» є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом частково в розмірі 7 940 098,00 грн. В іншій частині в задоволені позову відмовляється.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2684,00 грн.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, розмір судового збору за його подання становить 154 699,35 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 119 101,17 грн., що є пропорційним розміру задоволених судом позовних вимог, за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Згідно частини 4 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору на користь держави визначено Державну судову адміністрацію України.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства «АСКОН», смт. Якимівка Якимівського району Запорізької області до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, Москва про стягнення збитків в розмірі 10 313 289,76 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, Російська Федерація, Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, Russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Приватного підприємства «АСКОН», (юридична адреса: 72500, Запорізька область, Якимівський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 68; адреса для листування: 69118, м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, буд. 4, кв. 20, ідентифікаційний код юридичної особи 22120822) 7 940 078 (сім мільйонів дев`ятсот сорок тисяч сімдесят вісім) грн. 00 коп. збитків. Видати наказ.

3. Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, Російська Федерація, Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, Russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Державного бюджету України, (отримувач коштів: ГУ ДКС України у Зап.обл./м.Зап.Вознес./22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37941997; банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: № UA768999980313131206083008513, код класифікації доходів бюджету: 22030101) 119 101 (сто дев`ятнадцять тисяч сто одну) грн. 17 коп. судового збору. Стягувач Державна судова адміністрація України, (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795). Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволені позову відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 26» грудня 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.