Рішення

від 26.12.2023 по справі 910/15692/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.12.2023Справа № 910/15692/23

За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корбіна Телеком»

про стягнення 478 596, 00 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корбіна Телеком» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 478 596, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 403, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України та ст. 173, 175, 193 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором № 11-С/342 про встановлення сервітуту від 01.11.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі. Справу визнано малозначною та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 11.10.2023, яка отримана останнім 18.10.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600052859198.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 між позивачем (надалі - підприємство) та відповідачем (надалі - сервітуарій) укладений договір № 11-С/342 про встановлення сервітуту (надалі - договір № 11-С/342), відповідно до п. 1.1. якого, його предметом є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку № 1 до цього договору.

Згідно з п. 2.1. договору № 11-С/342, сервітуарій зобов`язується вносити підприємству, відповідно до умов договору, щомісячну плату за використання об`єктів розміщення та інші платежі, визначені договором.

Пунктом 2.2. договору № 11-С/342 сторони передбачили, що загальний розмір плати за даним договором встановлюється в сумі яка визначена в додатках до цього договору, що є невід`ємною його частиною.

Загальна плата за даним договором становить 21 009 грн 60 коп., в тому числі 20 % ПДВ, що становить 3 501, 60 грн за один календарний місяць, яка сплачується до 15 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених договором платежів (п. 2.3. договору № 11-С/342).

Відповідно до п. 2.4. та п. 2.4 договору № 11-С/342, плата перераховується на розрахунковий рахунок підприємства. Оплата вартості споживаної телекомунікаційним обладнанням електроенергії проводиться на підставі укладених сервітуарієм договорів з енергопостачальною компанією.

Згідно з п. 2.7. договору № 11-С/342, розмір плати може бути змінено, в разі зміни затверджених тарифів, про що укладається додаткова угода до цього договору.

Пунктом 3.1.1. договору визначено, що сервітуарій зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату, передбачену цим договором.

Відповідно п. 8.1. договору № 11-С/342, останній вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2013 і діє до 31.03.2013.

Договір вважається пролонгованим з строком дії до 31.12.2014, у випадку підтвердження сервітуарієм виконання ним п. 3.1.5. договору до моменту закінчення строку дії договору до 31.03.2013 (п. 8.2. договору № 11-С/342).

Додатковою угодою № 1 від 01.03.2013 до договору № 11-С/342 сторони внесли зміни в п. 2.3 договору та виклали його в такій редакції: «Загальна плата за даним договором становить 21 054 грн 00 коп., в т.ч. 20% ПДВ 3 509, 00 грн за один календарний місяць, яка сплачується до 15 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених договором платежів». Також сторони внесли зміни в п. 8.1. та 8.2. договору та виклали їх в такій редакції: « 8.1.Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015. 8.2. Договір вважається пролонгованим з строком дії до 31.12.2014, у випадку підтвердження сервітуарієм виконання ним п. 3.1.5. договору до моменту закінчення строку дії договору до 31.05.2013».

Додатковою угодою № 2 від 01.08.2014 до договору № 11-С/342 сторони внесли зміни в п. 2.3 договору в такій редакції: «Загальна плата за даним договором становить 22 209 грн 60 коп., в т.ч. 20% ПДВ 3 701, 60 грн за один календарний місяць, яка сплачується до 15 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених договором платежів».

Також сторони внесли зміни в п. 8.1. та 8.2. договору та виклали їх в такій редакції: « 8.1.Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015. 8.2. У разі невиконання сервітуарієм п. 3.1.5. договору, підприємство має право розірвати договір достроково».

Додатковою угодою № 3 від 31.12.2015 договір № 11-С/342 від 01.11.2012 викладений в новій редакції як договір про встановлення сервітуту № ТМ-11/С/342 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, його предметом є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними у додатку № 1 до цього договору.

Об`єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів комунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору, сервітуарій зобов`язується вносити підприємству, щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов договору.

Розрахунок щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за договором наводиться в додатку № 1 до даного договору (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору, щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця.

Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному договорі.

На момент підписання цього договору щомісячна плата становить 23 307, 00 грн, в тому числі ПДВ 3 884, 50 грн.

Згідно з п. 3.4 договору, плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.

Пунктом 3.5. договору визначено, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого викладено в додатку № 3 до даного договору.

Відповідно до п. 3.10. договору, розмір плати за договором змінюється у разі зміни тарифу зазначеного у додатку № 1 доданого договору, про що укладається відповідна додаткова угода до цього договору.

Згідно з п. 4.1.1. договору, сервітуарій зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим договором, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.

У п. 9.1 договору сторони погодили, що він вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2016 і діє до 31.12.2016.

В додатку № 1 до договору від 01.11.2012 № ТМ-11-С/342 сторонами погоджено адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати.

Додатковою угодою № 4 від 01.11.2016 до договору № ТМ-11-С/342 сторони внесли зміни в п. 3.3 договору та, зокрема, виклали його, зокрема, в такій редакції: «На момент підписання цього договору щомісячна плата становить 24 141, 00 грн, в тому числі ПДВ 4 023, 50 грн». Також викладено розділ місцезнаходження та реквізити сторін у новій редакції.

Додатковою угодою № 5 від 01.01.2017 до договору № ТМ-11-С/342 сторони внесли зміни в п. 3.3 договору та, зокрема, виклали його в такій редакції: «На момент підписання цього договору щомісячна плата становить 24 224, 40 грн, в тому числі ПДВ 4 037, 40 грн». Також викладено розділ місцезнаходження та реквізити сторін у новій редакції.

Додатковою угодою № 6 від 01.03.2017 до договору № ТМ-11-С/342 сторони внесли зміни в п. 3.3 договору та, зокрема, виклали його в такій редакції: «На момент підписання цього договору щомісячна плата становить 23 929, 80 грн, в тому числі ПДВ 3 988, 30 грн». Також викладено додаток № 1 до договору в редакції додатку № 1 до цієї додаткової угоди».

На виконання договору позивач з листопада 2021 року по червень 2023 року надав, а відповідач прийняв, обмежене право користування житловими та нежитловими будівлями комунальної власності, що підтверджується актами наданих послуг № 3752 від 30.11.2021, № 3894 від 31.12.2021, № 256 від 31.01.2022, № 586 від 28.02.2022, № 1919 від 21.07.2023 (за березень 2022 року), № 1918 від 21.07.2023 (за квітень 2022 року), № 1917 від 21.07.2023 (за травень 2022 року), № 1916 від 21.07.2023 (за червень 2022 року), № 1915 від 21.07.2023 (за липень 2022 року), № 1914 від 21.07.2023 (за серпень 2022 року), № 1913 від 21.07.2023 (за вересень 2022 року), № 1912 від 21.07.2023 (за жовтень 2022 року), № 1911 від 21.07.2023 (за листопад 2022 року), № 1910 від 21.07.2023 (за грудень 2022 року), № 1909 від 21.07.2023 (за січень 2023 року), № № 1908 від 21.07.2023 (за лютий 2023 року), № 1907 від 21.07.2023 (за березень 2023 року), № 1906 від 21.07.2023 (за квітень 2023 року), № 1905 від 21.07.2023 (за травень 2023 року), № 1904 від 21.07.2023 (за червень 2023 року), на загальну суму 478 596, 00 грн.

Натомість, відповідач оплату отриманних послуг не здійснив, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 478 596, 00 грн, що не заперечується відповідачем та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Спір у даній справі виник, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором № 11-С/342 про встановлення сервітуту від 01.11.2012, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення суми грошових коштів у розмірі 478 596,00 грн.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про встановлення сервітуту, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, розділу 4 Господарського кодексу України, а також глави 32 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із матеріалами справи правові відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору № 11-С/342 від 01.11.2012, викладеного додатковою угодою № 3 від 31.12.2015 в новій редакції як договір про встановлення сервітуту № ТМ-11/С/342.

Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 402 Цивільного кодексу України).

За умовами частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач, за період з листопада 2021 року по червень 2023 року, виставив відповідачу наступні рахунки на оплату наданих послуг: № 3605 від 01.11.2021, № 3959 від 01.12.2021, № 82 від 01.01.2022, № 410 від 01.02.2022, № 771 від 01.03.2022 , № 1178 від 01.04.2022, № 1490 від 01.05.2022, № 1817 від 01.06.2022, № 2145 від 01.07.2022, № 2474 від 01.08.2022, № 2902 від 01.09.2022, № 3045 від 01.10.2022, № 3370 від 01.11.2022, № 3708 від 01.12.2022, № 77 від 01.01.2023, № 395 від 01.02.2023, № 729 від 01.03.2023, № 1046 від 01.04.2023, № 1368 від 01.05.2023, № 1690 від 01.06.2023, на загальну суму 478 596, 00 грн.

Судом встановлено, що за з листопада 2021 року по червень 2023 року позивач першого числа кожного місяця виставляв відповідачу відповідні рахунки на оплату на суму 23 929, 80 грн (19 941, 50 грн (без ПДВ) + 3 988, 30 грн (сума ПДВ), а в кінці цих місяців згідно з умовами договору складав відповідні акти наданих послуг.

З матеріалів справи вбачається, що вказані рахунки на оплату надсилалися відповідачу поштовим зв`язком, що підтверджується списками згрупованих повідомлень, фіскальними чеками та рекомендованими повідомленнями, наданими позивачем.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що підставою для оплати, відповідно до п. 3.3, 3.4 договору, є рахунки.

Матеріали справи не містять та сторонами не надано суду доказів підписання між ними акту про закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту та/або інших доказів припинення правовідносин за договором № 11-С/342 від 01.11.2012, викладеного додатковою угодою № 3 від 31.12.2015 в новій редакції як договір про встановлення сервітуту № ТМ-11/С/342. Тому суд дійшов висновку, що в спірний період відповідач продовжував користуватися будівлями комунальної власності, відповідно до договору умов укладеного між сторонами договору.

Водночас суд наголошує, що не виставлення/не направлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.

За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 від 07.02.2018 у справі № 910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.

Отже, враховуючи умови договору та викладені норми законодавства, суд приходить до висновку, що строк оплати за користування житловими та нежитловими будівлями комунальної власності відповідно до рахунків на оплату, виставлених позивачем за період з листопада 2021 року по червень 2023 року, є таким, що настав.

Разом з тим, доказів сплати боргу матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів суду не надано.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 478 596, 00 грн належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 478 596, 00 грн боргу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корбіна Телеком№ (03179, місто Київ, вулиця Ірпінська, будинок 63/5, квартира 32, ідентифікаційний код 36941404) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А, ідентифікаційний код 03366500) 478 596 (чотириста сімдесят вісім п`ятсот дев`яносто шість) грн 00 коп. основного боргу та 7 178 (сім тисяч сто сімдесят вісім) грн 94 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань