Ухвала

від 25.12.2023 по справі 916/5513/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

"25" грудня 2023 р. Справа № 916/5513/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши

заяву: Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ПАМІР" (код ЄДРПОУ 43915891, 65078, м. Одеса, вул. Рабіна Іцхака, буд. 53, кв. 51)

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМ МОРІВ ЛТД" (код ЄДРПОУ 39249335, 65125, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Лиманка, "Радужний" Масив, Ж/М "Ульянівка", буд. 15/2, приміщення 504)

про видачу судового наказу про стягнення 104534,91 грн.

в с т а н о в и в:

До Господарського суду Одеської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ПАМІР" з вимогою про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМ МОРІВ ЛТД" 104534,91 грн. заборгованості за Договором постачання від 01.06.2021 №ДП-1-8/21-06.

Як на підставу своїх вимог заявник посилається на неналежне виконання боржником умов договору, в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 104534,91 грн.

Враховуючи вище викладене та у зв`язку із порушенням боржником умов договору, заявник просить видати судовий наказ про стягнення з боржника грошової заборгованості в загальній сумі 104534,91 грн.

Дослідивши матеріали поданої заяви, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу, з огляду на наступне.

Наказне провадження, відповідно до частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Порядок розгляду заяв в наказному провадженні врегульовано розділом II Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 147 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Відповідно до ст. 148 Господарського процесуального кодексу України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Наявність спору про право в наказному провадженні вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи з характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Норми Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість задоволення заяви про видачу судового наказу лише за умови безспірності вимог, відповідно, заявник/стягувач, крім іншого, має надати документи, що вказують на правильність та безспірність грошових вимог.

Таким чином, безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.

Статтею 150 Господарського процесуального кодексу України наведено вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, зокрема, пунктами 3, 4 ч. 3 зазначеної статті передбачено, що до заяви про видачу судового наказу додаються: копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Отже судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору; заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків.

Згідно п.1 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В якості доказів заявником до заяви про видачу судового наказу додано, зокрема, договір №ДП-1-8/21-06 від 01.06.2021, акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2023-30.11.2023, довідку про рух коштів по рахунку заявника.

Як слідує з матеріалів заяви, 01.06.2021 між сторонами було укладено Договір постачання №ДП-1-8/21-06.

Водночас, за умовами п. 1.1. та 1.3. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити товар, в кількості, асортименті та по цінам, вказаним в узгоджених сторонами специфікаціях та накладних, які є невід`ємною частиною договору. Перехід права власності на товар у покупця виникає з моменту фактичної передачі йому товару постачальником та підписання покупцем видаткових накладних із зазначенням дати отримання товару, в день отримання покупцем товару.

За умовами п. 2.3. договору, зокрема, при поставці товару постачальник разом з накладною надає декларацію, якщо на товар передбачена декларація, належним чином оформлений необхідний комплект документів, що підтверджують якість і кількість відвантаженого товару (товарно-транспортні накладні, податкові накладні (у випадку, якщо постачальник є платником ПДВ), сертифікат якості (за вимогою покупця засвідчений у встановленому порядку - сертифікат відповідності), гігієнічний висновок, якісне посвідчення, ветеринарна довідка або ветеринарне свідоцтво, ліцензії на виробництво та поставку окремого товару), інші документи в залежності від характеру та виду товару, що необхідні для випуску товару в роздрібну торгівлю відповідно до вимог чинного законодавства з обов`язковим внесенням в накладні кодів УКТВЕД товарів.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна товару, що передається по діючому договору, вказується в узгоджених специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Зміна ціни на замовлений та/або поставлений товар не допускається.

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме передача товару відповідачу, повинна підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання осіб.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Таким чином, за відсутності у матеріалах справи первинних документів на підтвердження розміру заявленої заборгованості, акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2023-30.11.2023 не є належним доказом виникнення у відповідача зобов`язань з оплати вартості товару відповідно до умов цього договору, а отже заявником документально не підтверджено наявність заявленої до стягнення суми заборгованості.

За приписами п.8 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

За наведеного суд констатує, що заявлена до стягнення сума у розмірі 104534,91 грн. є необґрунтованою та не підтвердженою, оскільки з поданих матеріалів не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги.

Зважаючи на принципи наказного провадження та встановлений порядок розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, наявність та розмір якої підтверджується доданими до заяви документами. Суд не має можливості самостійно визначити суму, яка підлягає стягненню.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ПАМІР" про видачу судового наказу на підставі пунктів 1, 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України.

Згідно ч.1 ст.153 ГПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Керуючись п.п.1, 8 ч.1 ст.152, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ПАМІР" у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМ МОРІВ ЛТД" 104534,91 грн. заборгованості за Договором постачання від 01.06.2021 №ДП-1-8/21-06.

Суддя М.Б. Сулімовська

Ухвала набрала законної сили 25.12.2023 та може бути оскаржена в апеляційному порядку у строки, встановлені ст.256 Господарського процесуального кодексу України.