Постанова

від 13.12.2023 по справі 157/1846/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 157/1846/19 Головуючий у 1 інстанції: Гамула Б. С. Провадження № 22-ц/802/1012/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Карпук А. К.,

з участю:

секретаря судового засідання - Савчук О. В.,

представника позивача - Спіріної Ю. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом релігійної організації «Релігійна громада Благовіщення Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області, Камінь-Каширська міська рада Волинської області, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зняття з реєстрації та виселення, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 серпня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року Релігійна організація «Релігійна громада Благовіщення Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області» звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що релігійній громаді належить на праві постійного користування земельна ділянка в АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: 03.04 «Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій».

Згідно з розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації №173 від 29 березня 2019 року «Про передачу культових будівель» релігійній організації передано в постійне безоплатне користування для релігійних потреб культову споруду пам`ятку архітектури місцевого значення в с. Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області, яка розташована на вказаній вище земельній ділянці.

Однак, релігійна громада не в змозі здійснювати свої речові права щодо цього нерухомого майна, оскільки відповідачі чинять перешкоди у її використанні, а саме тим, що зареєстровані та проживають у будинку за адресою місцезнаходження храму, без будь-яких на це правових підстав, добровільно звільняти приміщення відмовляються.

Враховуючи викладене, релігійна громада просила суд усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстрації за цією адресою та виселення з нежитлового приміщення відповідачів та стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 серпня 2023 року позов задоволено частково.

Зобов`язано усунути перешкоди релігійній організації «Релігійна громада Благовіщення Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області» в користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 з нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь релігійної організації «Релігійна громада Благовіщення Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області» з кожного окремо по 6 723 гривні 50 копійок судового збору.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині задоволення позову та ухвалити нове судове рішення в цій частині - про відмову в задоволенні позову.

Вказував, що передача релігійній громаді у постійне користування земельної ділянки не надає права виселяти малолітніх дітей зі спірного будинку. Позивачем не доведено той факт, що спірне домоволодіння є нежитловим приміщенням. Зазначав, що позивач не вказав, у чому полягає порушення його права на вільне володіння спірним нерухомим майном. Вважає, що вимоги про усунення перешкод у користуванні майном може заявляти лише власник майна, а позивач у справі є лише його користувачем, а тому не має права вимоги за цим позовом.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Представник позивача ОСОБА_8 заперечила доводи апеляційної скарги та просила залишити рішення суду без змін.

Камінь-Каширська районна державна адміністрація просила розглянути справу у відсутності представника за наявними у справі матеріалами.

ОСОБА_1 та інші відповідачі в судове засідання апеляційного суду , призначене на 28 листопада 2023 року, та на дане засідання 13 грудня 2023 року не з`явились, хоча були двічі належним чином повідомленими про дату та час судового розгляду.

Разом з тим, адвокат Мацей А. М., який мав повноваження на участь у розгляді даної справи в суді першої інстанції як представник відповідачів згідно з наявним у матеріалах справи ордером, на судове засідання 28 листопада 2023 року також не з`явився, а тому суд з метою надання можливості стороні відповідача подати до суду відповідні документи для представлення інтересів відповідачів та надання їм належної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції при розгляді даної справи, відклав судове засідання на інше число. Однак, адвокат Мацей А. М. 06 грудня 2023 року подав до суду клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, яке судом було судом повернуте заявнику без розгляду, оскільки ним не було додано відповідних документів, які би підтверджували його повноваження представника відповідачів (ордеру чи довіреності) на участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції у Волинському апеляційному суді.

Таким чином, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе й ухвалила проводити розгляд даної справи у відсутності учасників справи, які повідомлені про час та місце розгляду справи і не з`явилися в судове засідання.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду в оскаржуваній частині змінити з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано достатньо належних і допустимих доказів, які підтверджують обґрунтованість вимоги про зобов`язання відповідачів звільнити займане ними приміщення, оскільки позивачем доведено, що релігійна громада є законним користувачем цього майна, а спірний будинок є допоміжною будівлею храму, а не житлом. Натомість відповідачі не довели, що вони є законними володільцями та користувачами вказаного майна, доказів на підтвердження того, що вони правомірно вселилися до спірного будинку та зареєстрували своє місце проживання в ньому, не надано. Також суд вважав, що усунення перешкод у користуванні позивачем спірним приміщенням шляхом виселення з нього відповідачів буде належним і ефективним способом захисту його речових прав та буде відповідати загальним принципам діючого законодавства щодо непорушності права володіння майном.

З такими висновками суду колегія погоджується частково з огляду на таке.

В частині відмови у позові рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до норм ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Як убачається з матеріалів справи, згідно з протоколом №1 загальних зборів релігійної організації «Свято-Благовіщенська релігійна громада Української православної церкви с. Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області» від 17 лютого 2019 року за результатами голосування парафіяльні збори вирішили змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної організації «Свято-Благовіщенська релігійна громада Української православної церкви с. Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області» та перейти до складу Православної церкви України під канонічне підпорядкування Управління Волинської єпархії Православної церкви України, змінивши при цьому назву на Релігійна організація «Релігійна громада Благовіщення Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області», та внести зміни до Статуту шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної громади (т. 1 а.с. 249).

У відповідності до Статуту в новій редакції, затвердженого керуючим Волинською єпархією Православної церкви України Михаїлом Зінкевичем, та зареєстрованого на підставі розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації Савченка О.І. від 07 березня 2019 року №123, релігійна організація «Релігійна громада Благовіщення Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області» є первинною ланкою Православної церкви України і безпосередньо входить до складу Волинської єпархії ПЦУ, є юридичною особою та очолюється настоятелем. Місцезнаходження: вулиця Федори Денисюк, 2Б, с. Раків Ліс, Камінь-Каширський район, Волинська область, 44524 (т. 1 а.с. 252, 253).

Розпорядженням митрополита Луцького і Волинського Михаїла від 18 лютого 2019 року на підставі звернення і протоколу загальних зборів релігійної громади Благовіщення Пресвятої Богородиці с. Раків Ліс Камінь-Каширського деканату від 17 лютого 2019 року парафія прийнята в клір Волинської єпархії Православної церкви України (т. 1 а.с. 239).

Указом митрополита Луцького і Волинського Михаїла від 18 лютого 2019 року протоієрея ОСОБА_9 зараховано в клір Волинської єпархії та призначено настоятелем парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці с. Раків Ліс Камінь-Каширського деканату (т. 1 а.с. 240).

З інформаційної довідки з Державного земельного кадастру встановлено, що релігійна організація «Релігійна громада Благовіщення Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області» на праві постійного користування володіє земельною ділянкою з кадастровим номером 0721486601:01:001:0615 та цільовим призначенням: «03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій» площею 0,31 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 7).

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації Савченка О.І. від 29 березня 2019 року №173 «Про передачу культових будівель» позивачу передано в постійне безоплатне користування для релігійних потреб культову споруду пам`ятку архітектури місцевого значення в с. Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області (охоронний номер 161-м) (т.1 а.с. 9).

На підставі вказаного вище розпорядження 11 червня 2019 року за №29 між Волинської обласною державною адміністрацією в особі її голови Савченка О. І., з однієї сторони, та РО «Релігійна громада Благовіщення Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області» в особі її настоятеля ОСОБА_10 , з другої сторони, був укладений договір про безоплатне користування релігійною громадою культовою будівлею, що є державною власністю та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10).

Згідно з актом приймання-передачі від 11 червня 2019 року №39, який відповідно до пункту 3 розділу «Умови передачі і повернення майна» Договору про безоплатне користування релігійною громадою культовою будівлею є невід`ємною частиною цього договору, позивачу передано у безоплатне користування Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці (охоронний номер 161-м) за адресою: с. Раків Ліс Камінь-Каширського району (т. 1 а.с. 13).

Зі змісту цього акта вбачається, що склад і вартість майна, що передається користувачу згідно з цим актом, - невідома. Цей акт є невід`ємною частиною договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 11 червня 2019 року № 39.

З наведеного вбачається, що позивачем у законний спосіб набуто право постійного користування та правомірного володіння культовою будівлею Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці (охоронний номер 161-м) призначеною для її будівництва й обслуговування земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також усім іншим майном, що знаходиться на цій ділянці і має приналежність до них.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом (стаття 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, незгідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Про укладення таких договорів сторони жодних доказів до справи не додавали.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено зміст права власності, зокрема згідно з частиною першою цієї статті власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів норми ст. 391 ЦК України право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Для задоволення вимог власника достатньо встановити факт наявності перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, що об`єктивно існують. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Отже, підставою судового захисту є наявність доведеного факту порушення прав позивача з боку відповідачів, яке існує на момент прийняття судового рішення, а підставою для задоволення позову є доведений факт обмеження або перешкоджання, створення реальних перешкод у здійсненні права власності, триваючий характер такого правопорушення, наявність у момент звернення до суду. Також, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може носити абстрактного, узагальнюючого характеру, має бути ефективним, тобто забезпечувати реальне відновлення порушеного права.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо відсутності права на пред`явлення позову у релігійної організації з огляду на те, що вона не є власником спірного майна, оскільки їй передано лише право постійного користування культовою спорудою та земельною ділянкою, з огляду на наступне.

Позивачем у негаторномупозові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). До останніх належать як суб`єкти речових прав (наприклад, підприємство, організація, установа, що не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості користуватися чи розпоряджатися майном), так і суб`єкти зобов`язальних прав, які пов`язані з володінням (наприклад, орендар, охоронець, перевізник). У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і володілець цього майна набувають права на подання негаторного позову. У цьому випадку при вирішенні питання про те, хто з них може бути позивачем за негаторним позовом, слід виходити з обсягу правомірності обох названих осіб.

Отже, якщо право володіння належить не власникові, то позов має право подавати володілець майна, а власник може звернутися з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.

Відповідачем у негаторному позовіє особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.

З тих же підстав не можуть бути взяті до уваги й доводи апеляційної скарги щодо відсутності порушеного права та неефективності способу захисту прав позивачем у даній справі.

Як зазначено позивачем, спірне приміщення було збудоване для використання його як недільна школа, а згодом використовувалося для розміщення найманих робітників, які проводили будівельні та ремонтні роботи на території храму. Отже, з переходом парафії у підпорядкування ПЦУ релігійній громаді виникла необхідність у використанні вказаного приміщення для потреб віруючих, а не для проживання священника УПЦ у даному будинку, та ще й безпосередньо на території, що знаходиться дуже близько до будівлі їх церкви.

Разом з тим, покликання відповідача в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах справі відсутні відомості про те, що позивач є власником, головою чи членом домогосподарства згідно з даними погосподарських книг, а таким зазначено його, не може братися до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються, серед іншого, виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

У наданій та дослідженій судом першої інстанції погосподарській книзі № 4 за 2016-2020 роки зазначено, що відповідно до даних погосподарської книги головою домогосподарства рахується ОСОБА_1 та в даному будинку зареєстрований він та члени його сім`ї, а власником є церковна громада Свято-Благовіщенської Української православної церкви (а.с. 22 т.1). Отже, оскільки церква та земельна ділянка передані в постійне користування позивачу, то відповідно і будинок перейшов у володіння позивача.

Разом з тим, указана довідка не підтверджує виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірний будинок на підставі ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Таким чином, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності, до 5 серпня 1992 року, коли було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», якою вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва.

Відповідно до п. 7 розділу І Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25.05.1990 № 69, дані книг погосподарського обліку використовуються: фінансовими органами, органами держстраху, статистичними органами - для отримання даних про віковий та статевий склад сільського населення та про житлові будинки, які належать громадянам на праві особистої власності, для обліку худоби, яка знаходиться в особистому користуванні, та інших; виконавчими комітетами Рад для виявлення дітей шкільного віку, які підлягають обов`язковому навчанню в загальноосвітніх школах, і т.д.

Відповідно до п.п. 1, 2 Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державної служби статистики України 11 квітня 2016 року № 56 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 травня 2016 року за № 689/28819 (чинної станом на дату ведення погосподарського обліку, відображеного у виписці з погосподарської книги № 16/109 від 21 квітня 2023 року), погосподарський облік, як вид первинного обліку, передбачений для накопичення і систематизації відомостей, які збирають сільські, селищні, міські ради територіальних громад (далі - місцеві ради) по кожному з розташованих на їхній території сільських населених пунктів і які є необхідними для проведення державних статистичних спостережень.

Погосподарський облік ведуть з урахуванням норм чинного законодавства з питань захисту персональних даних. Цей облік не передбачає реєстраційних дій і не несе жодних правових наслідків для об`єктів, відносно яких він здійснюється.

В Інструкції зазначено, що об`єкт першого та другого типу -домогосподарство з реєстрацією місця проживання на території населеного пункту включають до погосподарського обліку за фактом реєстрації місця проживання його членів (або хоча б одного з його членів) на території населеного пункту (п. 2,3 розділу ІІІ).

Отже, відкриття особового рахунку на особу та зазначення його головою домогосподарства в погосподарських книгах після 1992 року не підтверджує виникнення у такої особи права власності на будинок, збудований до 05 серпня 1992 року. А в даному випадку внесення такого запису в погосподарську книгу с. ОСОБА_11 щодо відповідачів зумовлено тим, що їх було зареєстровано за вказаною адресою з 2015 року районним відділом міграційної служби, а після цього дані про домогосподарство відповідно до наведеної Інструкції внесено до погосподарської книги.

Також не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що рішенням про виселення відповідачів із займаного ними приміщення порушується принцип пропорційності, дотримання балансу інтересів сторін у даному спорі з урахуванням житлових прав відповідачів, таке рішення не відповідає потребам загальної суспільної ваги та позбавляє їх фундаментальних прав на збереження єдиного житла, яке вони займають упродовж тривалого часу.

Дані твердження спростовані матеріалами даної справи та поясненнями самих відповідачів, зокрема зафіксованих Службою у справах дітей, які перевіряли побутові умови проживання дітей у спірному приміщенні, складали про це відповідний акт та до справи надавався висновок, де вказано, що у відповідачів є новозбудований житловий будинок у м. Камені-Каширському, який вони можуть використовувати як житло.

Разом з тим, на підтвердження вказаної обставини представником позивача суду апеляційної інстанції додано фотографії станом на травень 2022 року та на грудень 2023 року із зображенням вказаного житлового будинку по АДРЕСА_2 , який має вигляд повністю закінченого будівництвом, із наявністю на фасадних вікнах тюлевих штор. Також надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де вказано про наявність запису щодо права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,0771 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та документів, що свідчать про повідомлення про початок будівельних робіт з будівництва індивідуального житлового будинку на цій ділянці, виданих на ім`я відповідачки ОСОБА_4 27 грудня 2017 року.

Отже, хоча відповідачі не оформили належним чином введення в експлуатацію новозбудований жилий будинок та своє право власності на нього, проте у відповідачів фактично є інше житло, а тому наведені доводи не можуть бути взяті судом апеляційної інстанції до уваги.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції в даній частині позовних вимог були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду в частині зазначення спірного приміщення нежитловим, виходячи з таких мотивів.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до абзацу п`ятого статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Державні будівельні норми визначають житлове приміщення як опалюване приміщення, розташоване у наземному поверсі, призначене для цілорічного проживання. А нежитловим приміщенням є приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до структури житлового фонду.

Як убачається з довідок Раково-Ліської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області (нині ліквідована в зв`язку з утворенням об`єднаної територіальної громади - Камінь-Каширська міська рада) від 16.12.2019 №481/02-05/2-19, від 24.12.2019 №489/02-05/2-19 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 10, 22).

У погосподарській книзі також зазначено, що відповідачі зареєстровані та проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1 .

З документів, які складались Камінь-Каширською районною державною адміністрацією як Органом опіки і піклування, також видно, що відповідачі проживали у обладнаному для проживання сім`ї з дітьми будинку, який складається з 4 кімнат, кухні, коридору, ванної кімнати, комірки. Вказано, що кімнати облаштовані необхідними меблями, побутовою технікою, пічним опаленням, електроенергією,водопостачанням, зроблено ремонт.

Водночас, із довідки комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 16.09.2020 №3117 встановлено, що технічна інвентаризація на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 не проводилася (т. 1 а.с. 226). Така ж інформація міститься й у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 230). З наведеного слідує, що за вказаною адресою не зареєстроване нерухоме майно, яке має статус житлового приміщення та у встановленому законом порядку віднесене до житлового фонду.

Однак, хоча і не зареєстроване як житловий будинок, спірне приміщення, на думку колегії суддів, не може вважатися нежитловим.

Отже, матеріалами справи доведено, що функціональне призначення спірного приміщення після його переобладнання з недільної школи стало придатним для проживання сім`ї священнослужителя даного храму.

Таким чином, у даному випадку приміщення, з якого просить позивач виселити відповідачів, не відноситься до нежитлового. Тому рішення суду в частині вимог про виселення з нежитлового приміщення слід змінити, виключивши з другого абзацу його резолютивної частини слово «нежитлового».

Аргументи апеляційної скарги частково спростовують правильність висновків суду першої інстанції, якими у повному обсязі не з`ясовані обставини справи щодо статусу спірного приміщення .

Згідно зі ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16 серпня 2023 року в даній справі в оскаржуваній частині змінити, виключивши з другого абзацу його резолютивної частини слово «нежитлового».

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді