Рішення

від 26.12.2023 по справі 240/35569/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2023 року м. Житомир справа № 240/35569/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Коростенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Коростенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.10.2018;

- зобов`язати Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з урахуванням базового місяця - січня 2008 року та за період з 01.03.2018 по 22.10.2018 з урахуванням базового місяця - березня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Коростенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.10.2018;

- зобов`язати Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по 2018 рік (включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.10.2018.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що до 22 жовтня 2018 року він проходив військову службу в Оруцькому об`єднаному міському військовому комісаріаті, правонаступником якого, після проведеної в 2021 році реорганізації, є Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Позивач стверджує, що нарахування та виплата йому грошового забезпечення проводилася Овруцьким об`єднаним міським військовим комісаріатом не в повному обсязі, оскільки за період з 01.01.2016 по 22.10.2018 індексація грошового забезпечення йому не нараховувалась та не виплачувалась. Крім того, позивач вказує, що у зв`язку з наявністю статусу учасника бойових дій, він, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", отримав право на додаткову відпустки із збереженням грошового забезпечення, яким в період з 2015 по 2018 роки не скористався у зв`язку з настанням особливого періоду. Разом з тим, на день звільнення його з військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористану в 2015-2018 роках додаткову відпустку учасникам бойових дій, передбачену ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані протягом 2015-2018 років календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.10.2018, ОСОБА_1 звернувся з ним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/35569/21 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки подав до суду відзив на позовні заяву, в якому заперечував проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначив, що відповідно до п. 7 постанови від 03.06.2013 №389 "Про затвердження положення про військові комісаріати" Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки є відокремленим підрозділом Житомирського територіального центру комплектування та соціальної підтримки і не є юридичною особою, не має самостійного балансу та реєстраційних рахунків в органах Казначейства. Враховуючи вищезазначені обставини, Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що до 22.10.2018 підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді командира кадру військової частини НОМЕР_1 Овруцького об`єднаного міського військового комісаріату Житомирської області, правонаступником якого є Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Факт правонаступництва відповідачем не заперечується.

Під час проходження служби позивач приймав безпосередню участь в антитеористичній операції, у зв`язку з цим, йому в 2015 році був встановлений статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 09.06.2015, копія якого наявна у матеріалах справи.

Судом встановлено та не заперечувалося відповідачем, що після отримання статусу учасника бойових дій своїм правом на додаткову відпустку, передбачену ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач, у зв`язку з настанням особливого періоду, не скористався.

В подальшому, відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 05.10.2018 №454 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Натомість, на підставі наказу військового комісара Овруцького об`єднаного міського військового комісаріату (по стройовій частині) від 22.10.2018 №189 позивача з 22 жовтня 2018 року було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Однак при виключенні позивача зі списків особового складу Овруцького об`єднаного міського військового комісаріату грошову компенсацію за невикористану в 2015-2018 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій йому виплачено не було, що підтверджується інформацією, зазначеною у витягу з наказу від 22.10.2018 №189 .

Крім того, позивач стверджує, що за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 22.10.2018 йому також не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо не виплати йому під час звільнення з військової служби компенсації за невикористану у 2015-2018 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій, а також щодо не виплати йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 22.10.2018, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог, які стосуються наявності у ОСОБА_1 права на отримання грошової компенсації за невикористану у 2015-2018 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу наявності у військовослужбовця, звільненого з військової служби, права на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначених підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Верховним Судом 16 травня 2019 року було прийнято рішення у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19), залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.

Ухвалюючи вказане рішення Верховний Суд, зазначив, що ознаками типової справи є:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України "Про відпустки", статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.

Таким чином, враховуючи предмет спору у даній справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що дана адміністративна справа №240/3426/21 в частині позовних вимог щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану у 2015-2019 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій, є типовою справою по відношенню до зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19) та суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1-2 Закону №2011-XII закріплено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них визначено статтею 10-1 Закону №2011-XII.

Так, частиною 8 зазначеної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Оскільки статус учасника бойових дій позивачу було встановлено з 09.06.2015 та видано йому відповідне посвідчення, то позивач з 2015 року набув право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.

Пунктами 17 та 19 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Згідно з п. 21 ст. 10-1 Закону №2011-XII у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-XII ).

Так, статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Натомість, за визначенням статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, під мобілізацією розуміють комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу (ст. 1 Закону №3543-XII).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Під час розгляду справи, судом безспірно встановлено та не заперечувалось відповідачем, що в 2015-2018 роках свої правом на отримання додаткової відпустки учасникам бойових дій позивач не скористався, у зв`язку з введенням в даний час особливого періоду.

Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки. При цьому, вказаними нормами законодавства не передбачено звернення військовослужбовця з окремим рапортом для виплати йому такої компенсації при звільненні з військової служби.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби в Овруцькому об`єднаному міському військовому комісаріату грошова компенсація за невикористану в 2015-2019 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій йому виплачена не була.

При цьому, спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період.

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Разом з тим, норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Системно проаналізувавши вищевказані норми чинного законодавства та обставини справи, які підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що при виключенні зі списків особового складу Овруцького об`єднаного міського військового комісаріату ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

З огляду на зазначене, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, з позивачем не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2015-2018 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовним вимог, які стосуються наявності у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 22.10.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами статті 1 Закону №1282-XIIвизначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ч. 1ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Статтею 6 Закону №1282-XIIпередбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 5 Закону №1282-ХІІвстановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до ст. 9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

В контексті наведеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищити грошові доходів громадян для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов`язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

При цьому, механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру.

В свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

При цьому, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №206/4411/16-а).

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 22.10.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо її невиплати.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог, які стосуються місяця підвищення тарифної ставки (окладу), який має бути заснований при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за вищезазначений період, суд зазначає наступне.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016 у зв`язку із змінами, внесеними згідно з постановою КМ №77 від 11.02.2016; до 01.01.2016 поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова №1013).

Постановою № 1013 з 01 грудня 2015 року були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Пунктом 3 цієї постанови вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б обнулитися індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку №1078, який уже діяв зі змінами, внесеними постановою №1013.

Таким чином, січень 2016 року був визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року. Водночас норми постанови №1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для них місяцем підвищення тарифних ставок (окладів), з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку №1078 (зі змінами, внесеними постановою №1013).

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21, постанові від 22 березня 2023 року у справі №380/1730/22.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що вступила в силу з 01.12.2015, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Постановою № 1013 також викладено в новій редакції пункт 10-2 Порядку №1078, та передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Порівняльний аналіз викладених положень пунктів 5, 10-1, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 01 грудня 2015 року діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової. Внаслідок цих змін Порядок №1078 у редакції, що застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить поняття "базовий місяць" і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати. Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну "базовий місяць" використовується поняття "місяць підвищення доходу", яке має інший зміст.

Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття "місяць підвищення доходу" від терміну "базовий місяць", позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01 грудня 2015 року не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.

Із 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Схема посадових окладів осіб військовослужбовців Збройних Сил України була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008.

В подальшому, схеми тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України були змінені у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Відтак, на законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців був встановлений у січні 2008 року (постанова КМУ від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб") та в подальшому такий був змінений (зріс) у березні 2018 року (постанова КМУ від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб").

Таким чином, місяцями підвищення доходу для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути місяцями підвищення доходу для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.

Тобто з 01.12.2015 місяцем підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року, а з 01.03.2018 - березень 2018 року.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10 вересня 2020 року у справі №200/9297/19-а, де судом прямо вказано, що базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 має застосовуватись січень 2008 року.

Тож з огляду на місяць підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, січень 2008 року є місяцем підвищення доходу, за яким і слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації її грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а березень 2018 року - є місяцем підвищення доходу, за яким і слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації її грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.10.2018.

Крім того, суд звертає увагу, що у спірному періоді повноваження державних органів щодо визначення "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесенимипостановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №380/1730/22 від 22 березня 2023 року, № 420/15397/21 від 27 квітня 2023 року.

Враховуючи вищевикладене, суд, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.10.2018, із застосуванням для обчислення індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 22.10.2018 - березня 2018 року.

Надаючи оцінку зазначеним у відзиві на позовну заяву доводам Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про те, що він не є юридичною особою, не має самостійного балансу, а є лише відокремленим підрозділом Житомирського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд зазначає наступне.

За визначенням, наведеним у пункті 9 частини 1 статті 4 КАС України відповідач - це суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

При цьому, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень не залежно від того, має чи ні такий суб`єкт статус самостійної юридичної особи.

Таким чином, не дивлячись на відсутність статусу окремої юридичної особи, саме на Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, як на суб`єкт владних повноважень, який є правонаступником Овруцького об`єднаного міського військового комісаріату, де позивач проходив військову службу, покладається обов`язок виплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні зі служби.

З огляду на зазначене, суд відхиляє вищезазначені доводи відповідача, як безпідставні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу чч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Коростенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Житомирської області (вул. Сосновського, 17, м. Коростень, Коростенський район, Житомирська область, 11501) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Коростенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Житомирської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані в 2015-2018 роках календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій.

Зобов`язати Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані в 2015-2018 роках календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з його з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність Коростенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Житомирської області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.10.2018.

Зобов`язати Коростенський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.10.2018, із застосуванням для обчислення індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 22.10.2018 - місяця підвищення тарифної ставки (окладу) березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович