Рішення

від 26.12.2023 по справі 240/9539/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2023 року м. Житомир справа №240/9539/21

категорія 112040201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кайзер Енд Компані" про стягнення санкцій та пені,

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 18025,30 гривень.

В обґрунтування позовних вимог Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначило, що відповідач із числа середньооблікової кількості його штатних працівників, яка у 2020 році складала 10 осіб, повинен був працевлаштувати одну особи з інвалідністю. Однак, в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємство зазначеного нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робочого місця в 2020 році не виконало, адміністративно - господарські санкції у розмірі 17900,00 гривень за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в строк до 15 квітня 2021 року самостійно не сплатило. Внаслідок несплати санкцій відповідачу було нараховано пеню в розмірі 125,30 гривень. Разом з тим, заборгованість в загальній сумі 18025,30 гривень в добровільному Товариством з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» погашено не було, що на думку позивача негативно відображається на формуванні та наповненні Державного бюджету, спричиняє шкоду соціальним інтересам держави при реалізації державної політики в галузі соціального захисту осіб з інвалідністю, а тому Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з даним позовом до суду про стягнення зазначених коштів.

Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/9539/21 за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію товариство вказало, що протягом 2020 року ним постійно вівся пошук на створене робоче місце для особи з інвалідністю. Зазначило, що наказом від 10.01.2020 №1/1 було внесено зміни до штатного розпису товариства та введено до штату посаду інженера з охорони праці. Однак, у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби товариством було частково призупинено діяльність та прийнято 13.01.2020 наказ №1/2-з, яким вилучено зі штату посаду інженера з охорони праці. У зв`язку з цим, станом на січень 2020 року у підприємстві не було необхідності подавати інформацію про попит на робочу силу, в тому числі й для осіб з обмеженою працездатністю. В подальшому, через зміни в організації структури підприємства був виданий наказ від 04.03.2020 №1/3, яким введено до штату посаду інженера з охорони праці, а 05 березня 2020 року товариством було подано до Житомирського міського центру зайнятості звіт форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яким повідомлено про наявність однієї вакансії на посаді «Інженер з охорони праці» для працевлаштування особи з інвалідністю Однак, протягом 2020 року Житомирський міський центр зайнятості не направляв до товариства кандидатів на вказану вакантну посаду. Зауважує, що товариство покладено обов`язок створення робочих місць для осіб з інвалідністю та інформування про це Фонд соціального захисту інвалідів та органи зайнятості, у порядку, встановленому нормативними актами, а не обов`язок їх пошуку для працевлаштування. З огляду на зазначене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» вважає, що в 2020 році воно виконало свій обов`язок щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на нього не може бути покладена відповідальність у вигляді стягнення адміністративно-господарських санкцій.

У відповідності до положень ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» є юридичною особою роботодавцем, який, відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зобов`язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів був поданий звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік (форма № 10-ПІ). За даними цього звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства в 2020 році становила 10 осіб. При цьому у звіті визначено, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", повинна становити 1 особа.

В ході перевірки вказаної звітності Житомирським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було встановлено, що фактично Товариством з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю. З огляду на зазначене позивачем було зроблено висновок, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» норматив стосовно працевлаштування інвалідів у 2020 році у кількості 1 особи з інвалідністю не виконано.

У зв`язку з цим, позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» було направлено претензію №07/21 (вих.№04-42/201 від 03.03.2021) за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2020 році, відповідно до якої відповідача зобов`язано в строк до 15 квітня 2021 року сплатити до державного бюджету адміністративно-господарські санкції в сумі 17900,00 гривень.

Водночас, у встановлений строк Товариство з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» вказані адміністративно - господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю в розмірі 17900,00 гривень не сплатило.

Внаслідок несплати зазначених санкцій Житомирським обласним відділення Фонду соціального захисту інвалідів було нараховано відповідачу пеню в розмірі 125,30 гривень, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком.

Таким чином, загальна сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» перед Житомирським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів склала 18025,30 гривень і для її стягнення позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені та, відповідно, перевіряючи у діях відповідача складу правопорушення, за яке передбачена юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин, далі - Закон № 875-XII) визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-XII).

За змістом статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Так, у частині першій статті 17 Закону № 875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону № 875-XII).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів частини першої статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Із системного аналізу вищезазначених законодавчих приписів убачається, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, на підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає на вказаних суб`єктів обов`язку із здійснення самостійного пошуку працівників - інвалідів.

Однак, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд наголошує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

У контексті наведеного суд відмічає, що, згідно зі частиною першою статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону № 875-XII).

Згідно з ст. 18-1 Закону № 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що на відповідача, як працедавця, покладено обов`язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. В той же час, вказаний обов`язок не супроводжується обов`язком відповідача здійснювати пошук інвалідів для працевлаштування.

Відтак, передбачена частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" юридична відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме вказана бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За змістом положень пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності " 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520 (далі - Порядок № 316), який був чинний на момент спірних правовідносин.

Відповідно до п. 5 Порядку № 316 форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно з п. 3 Порядку № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не установлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення

Таким чином, до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 по справі №807/545/17 виклав правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на підставі наказів від 10.01.2020 №1/1-з та від 04.03.2020 №1/3-з до штатного розпису Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» було введено посаду з охорони праці, на яку можливо працевлаштувати особу з інвалідністю (а.с.8).

Інформацією від Житомирського міського центру зайнятості, зазначеною у листі від 26.02.2021 №550/02 підтверджується, що протягом 2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» до Житомирського міського центру зайнятості згідно Форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" надходив запит на працевлаштування осіб з інвалідністю за 1 вакансією посадою інженера з охорони праці (а.с.9).

Доказів того, що відповідач відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу матеріали справи не містять. Більш того, згідно інформації у листі Житомирського міського центру зайнятості від 26.02.2021 №550/02, протягом 2020 року Житомирський міський центр зайнятості кандидатів з інвалідністю із по шукачів роботи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» для працевлаштування на посаду інженера з охорони праці направлено не було.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач як роботодавець у 2020 році вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, свій обов`язок зі створення робочих місць для інвалідів виконав, причини не працевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Відтак, відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З огляду на вказане суд дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом №875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13.05.2021 року у справі № 260/554/19, Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.10.2020 року у справі № 360/1772/19, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

Отже, зважаючи на те, що відповідач виконав вимоги, покладені на нього розділом IV Закону №875-XII, а чинне законодавство не зобов`язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, суд вважає, що підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні. Тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позов Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайзер Енд Компані» не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Домбровського, 38, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 37976485) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кайзер Енд Компані" (вул. Шевченка, 29-Д, с.Заможне, Житомирський район, Житомирська область, 12424; код ЄДРПОУ 42758637) про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені в розмірі 18025,30 гривень за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідність в 2020 році - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович