Рішення

від 25.12.2023 по справі 620/15700/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2023 року м.Чернігів Справа № 620/15700/23

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо дотримання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховані суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення та оплату відпусток за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року із застосуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 26.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання адміністративного позову 15 - денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

ТУ ДСА України в Чернігівській області, в межах встановленого судом строку, подано до суду відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі та просить у їх задоволенні відмовити, у зв`язку з правомірністю своїх дій, зазначивши, що норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, застосуванню підлягає норма статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» якою визначено, що у 2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня становить 2102 грн, вказана стаття є діючою та не визнана у законному порядку неконституційною. Таким чином у відповідача не було жодних правових підстав для обрахунку розміру суддівської винагороди без врахування положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працює на посаді судді Щорського районного суду Чернігівської області.

За період, з 01.01.2023 по 30.09.2023 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено відповідачем, у тому числі допомогу на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2023 року в розмірі 2102,00 грн.

Відтак спірним у межах розгляду цієї справи є питання правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, у тому числі допомогу на оздоровлення, за період, з 01.01.2023 по 30.09.2023 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2023 року в розмірі 2102,00 грн.

Визначаючись щодо вказаного питання суд враховує, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

При цьому статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIIIсуддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді;науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Зміни до Закону №1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

З матеріалів справи вбачається, що суддівську винагороду за січень-вересень 2023 року, у тому числі допомогу на оздоровлення, оплата відпусток, позивачу обчислено, виходячи з припису абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» , з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом -Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Судзазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII.

При цьому норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Згідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIVзакріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», разом із встановленням на 01 січня 2022 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, та статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 01 січня 2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Судом встановлено, що до 2022 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону№ 1402-VIII.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень-вересень 2023 року), а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що дляспірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

У постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) січні-вересні 2023 року на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було неправомірним.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди, у тому числі, допомоги на оздоровлення, оплати відпусток у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на на 2023 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Чернігівської області визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2684,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Аналогічну позицію займає Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21.

Отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню за обґрунтованістю.

Суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована відповідачем у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах, у тому числі й допомога на оздоровлення.

Отже за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділений відповідач, суддійшов висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, у тому числі й допомогу на оздоровлення, оплату відпусток відповідно до вимог частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову повністю, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на користь позивача судовий збір у сумі 858,88 грн.

Керуючись статтями139, 227,241-243,246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності Щорського районного суду Чернігівської області в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності Щорського районного суду Чернігівської області в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо не дотримання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховані суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення та оплату відпусток за період з 01 січня 2023 року до 30 вересня 2023 року із застосуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн 88 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбаченістаттею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, буд. 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412).

Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 26255795).

Суддя В.В. Падій