Постанова

від 12.12.2023 по справі 495/10440/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6550/23

Справа № 495/10440/22

Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю.В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішенняБілгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 23березня 2023року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за несвоєчасне повернення грошових коштів згідно рішення суду,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3%річних за несвоєчасне повернення грошових коштів згідно рішення суду.

Позов мотивований тим, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.11.2005 року по справі №2-2672/05, що набрало законної сили 25.11.2005 року, задоволено позовні вимоги позивача ОСОБА_2 та стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача суму завдатку у розмірі 14924,00 грн. та державного мита у розмірі 150,00 грн. На підставі вказаного рішення 21.12.2005 року видано виконавчий лист. Однак, станом на теперішній час відповідачем ОСОБА_1 не виконано вимоги вищезазначеного рішення суду, грошові кошти у розмірі 14924,00 грн. та 150,00 грн. не повернуті.

У зв`язку із тривалим невиконанням боржником грошового зобов`язання, посилаючись на те, що відповідач свідомо та навмисно ухиляється від виконання судового рішення, позивач звернулась до суду з цим позовом, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у зв`язку із несвоєчасним поверненням грошових коштів згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.11.2005 року по справі №2-2672/05 у розмірі 110 593,54 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати, 3% річних за несвоєчасне повернення грошових коштів згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.11.2005 року по справі №2-2672/05 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення подвійної суми завдатку, у розмірі 110 593, 54 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1602,14 грн.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 травня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2023 року та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

07.12.2023 року від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи 12.12.2023 року о 15:00 годині за її відсутністю та відсутністю її захисника.

Присутня в судовому засіданні 12.12.2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Акрабова О.М. не заперечувала проти розгляду справи за відсутністю ОСОБА_2 .

За таких обставин, колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1)неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати та 3% річних в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 прострочив виконання грошового зобов`язання покладеного на відповідача рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.11.2005 року по справі №2-2672/05 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення подвійної суми завдатку. При цьому суд вважав, що позов підлягає задоволенню у заявленому розмірі згідно з доданим позивачем розрахунком за період з 25.11.2005 року до 26.12.2022 року в загальній сумі 110 593, 54 грн.

Проте повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

-рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.11.2005 року по справі №2-2672/05 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення подвійної суми завдатку, було задоволено позовні вимоги позивача ОСОБА_2 та стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 суму завдатку у розмірі 14924,00 грн. та державне мито у розмірі 150,00 грн.;

-25 листопада 2005 року зазначене вище рішення суду набрало законної сили;

-21 грудня 2005 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області було видано виконавчий лист в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму завдатку в розмірі 14924,00 грн. та державного мита у розмірі 150,00 грн.;

-згідно з повідомленням Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління юстиції (м. Одеса) №100500/21.3-16 від 16.02.2022 року, у Відділі перебувало виконавче провадження ВП №19340750, з примусового виконання виконавчого листа №2-2672, виданого 21.12.2005 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у сумі 15074,00 грн.

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 кодексу.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з правилом ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦПК України - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язань (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлює ст. 612 ч. 1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Відповідно до ст. 614 ч. 1 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із ч. 2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Встановивши, що:

-заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 15 074,00 грн. була встановленарішенням Білгород-Дністровського міськрайонногосуду Одеськоїобласті від14.11.2005року посправі №2-2672/05,яке вступилов законнусилу іпро примусовевиконання якогобуло поданодо органівдержавної виконавчоїслужби відповідну заяву,

-відповідач порушив вказане грошове зобов`язання,

-сторони в договірному порядку не погоджували розмір процентної ставки за прострочення виконання грошового зобов`язання,

суд першої інстанції набув вірного висновку про наявність підстав для стягнення платежів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ч.2 ЦК України.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками- повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

За змістом частини другої статті 223 ЦПК України, частини першої статті 372 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 січня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за несвоєчасне повернення грошових коштів згідно рішення суду та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження на 30.01.2023 року об 11 год. 40 хв. з викликом у судове засідання учасників справи (а.с. 31).

Судова повістка на 30.10.2023 року на 11-40 г. направлена на адресу відповідача ОСОБА_1 повернулась з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 47-48).

Згідно з довідкою від 30.01.2023 року, суд першої інстанції відклав розгляд справи на 02 березня 2023 року на 14-00 г. (а.с. 44).

Судова повістка типової форми встановленого зразка з повідомленням відповідача про судове засідання на 02 березня 2023 року на 14-00 г. в матеріалах справи відсутня.

Згідно з довідкою від 02.03.2023 року суд першої інстанції відклав розгляд справи на 23 березня 2023 року на 14-00г. (а.с. 50).

Згідно з довідкою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.03.2023 року за підписом секретаря судового засідання «судова повісткапо справі№ 495/10440/22була направленана ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49).

Судова повістка типової форми встановленого зразка з повідомленням відповідача про судове засідання на 23 березня 2023 року на 14-00 г. в матеріалах справи відсутня.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Всупереч вищенаведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ міськрайонний суд розглянув і вирішив справу за відсутності ОСОБА_1 щодо якого немає відомостей про його належне повідомлення про час і місце розгляду справи, що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня 2017 року).

Оскільки одним з доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 є посилання на його неналежне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи і що він, як відповідач, до якого пред`явлені ОСОБА_2 позовні вимоги не отримував навіть копію позовної заяви, дані обставини в контексті ч.3 ст. 376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування заочного рішення та ухвалення нового судового рішення.

Ухвалюючи нове судове рішення, колегія суддів звертає увагу на таке.

Позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, згідно зі статтею 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас застосувати її суд може лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ст. 267 ЦК України).

Тому, за змістом загальних норм права, заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам процесуального законодавства.

Водночас, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Тому, ухвалення судом першої інстанції заочного рішення без належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, не позбавляє відповідача права заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Більше того, якщо відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Зокрема, такого висновку дійшов Верховний суд в постанові від 24.10.2018 у справі № 317/3698/15-ц.

Окрім того, з метою ефективного гарантування права на справедливий суд, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6- 780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 щодо того, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подаючи до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення, просив застосувати позовну давність посилаючись при цьому, що не подав таку заяву до ухвалення заочного рішення у зв`язку з тим, що його не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи та що він взагалі не був обізнаний про існування в суді цивільної справи № 495/10440/22 за позовом ОСОБА_2 .

Крім того про застосування позовної давності апелянт зазначив і в апеляційній скарзі на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.03.2023 року.

Положеннями статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до вимог статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

При таких обставинах, враховуючи обґрунтованість позовних вимог, відсутність відомостей про переривання позовної давності в розумінні ст. 264 ЦК України, а також відсутності поважних причин пропуску позовної давності позивачем, заява ОСОБА_1 про застосування позовної давності підлягає задоволенню.

Тобто, з урахуванням наявності підстав для застосування позовної давності, позивач отримує судовий захист в межах періоду позовної даності - трьох років, що передували зверненню до суду.

До суду позивач звернулась з позовом 27.12.2022 року через пошту (а. с. 20).

Згідно з наданого позивачем розрахунку платежів в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України за несвоєчасне повернення грошових коштів за період з 25.11.2005 року по 26.12.2022 року розраховані: Інфляційне збільшення 15 074 х 7.769690 (середній індекс інфляції за час прострочення) - 15 074 = 102 046,30 грн.; 3% річних за формулою: Сума санкції = С х 3% х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, тобто 15 074*3%*6421:365:100 = 7 727,39 грн.

Між тим інфляційне збільшення та 3% річних слід розрахувати в межах позовної давності за 1096 днів (три роки), що передували зверненню ОСОБА_2 до суду з позовом.

Сукупний індекс інфляції за період з січня 2020 року по 26.12.2022 року становить: 100,2 % * 99,7 % * 100,8 % * 100,8 % * 100,3 % * 100,2 % * 99,4 % * 99,8 % * 100,5 % * 101,0 % * 101,3 % *100,9 % * 101,3 % * 101,0 % * 101,7 % * 100,7 % * 100,3 % * 100,2 % * 100,1 % * 99,8 % * 101,2 % *100,9 % * 100,8 % * 100,6 % * 101,3 % * 101,6 % * 104,5 % * 103,1 % *102,7 % *103,1 % * 100,7 % * 101,1 % * 101,9 % * 102,5 % * 100,7 % * 100,7 % =146,236%

Тобто заборгованість рахується виходячи з зобов`язання, яке встановлено рішенням суду - 14974 грн. сума завдатку у подвійному розмірі, яка стягнута судом та 150 грн. розмір державного мита сплаченого ОСОБА_2 при зверненні до суду з позовом у 2005 році і яке відшкодовано в порядку розподілу судових витрат при ухваленні рішення суду з відповідача на її користь - 150 грн., а всього 15 074 грн.

Тому інфляційне збільшення за період з 27.12.2019 року до 27.12.2022 року складає: 15 074 * 146,236% - 15 074 + 22 043,61- 15 074 = 6 969,61 грн.

Крім того, 3% річних у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду за період з 27.12.2019 року до 27.12.2022 року становить: 15 074*3%* 1096 днів :365:100 = 1 357,90 грн.

Таким чином з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути з урахуванням позовної давності інфляційне збільшення - 6 969,61 грн. та 3% річних - 1 357,90 грн., що сумарно складає 8 327 грн. 51 коп.

В іншій частині вимог - поза межами строку позовної давності - слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційних втрат, 3% річних за несвоєчасне повернення грошових коштів згідно рішення суду у загальному розмірі 8 327 грн. 51 коп. В решті вимог слід відмовити через пропуск строку позовної давності.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції позивачем сплачено судовий збір за подання позову 1 105,94 грн. та за подання заяви про забезпечення позову 536,80 грн. (а.с. 20; 56).

Тобто всього позивачем сплачено 1 642 грн. 74 коп. (1105,94+536,80).

Відповідачем сплачено судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення - 536,80 грн. та за подання апеляційної скарги 1 658 грн. 91 коп., а всього -2 195 грн. 71 коп. (а.с. 89; 122).

Позовні вимоги після перегляду справи задоволені у розмірі 8 327,51 грн., що становить 7,53% від заявлених вимог 110 593,54 грн., а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена відповідно на 92,47%.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витратити пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1 658,91 грн. * 7,53%, що становить 123 грн. 70 коп. (1642,74*7,53%), а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2029 грн. 72 коп. (2 195,71*92,47%).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи наведене з позивача на користь відповідача слід стягнути у відшкодування судового збору 1 906 грн. 02 коп. (2 029,72 - 123,7).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за несвоєчасне повернення грошових коштів згідно рішення суду - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати та 3 % річних за несвоєчасне повернення грошових коштів згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.11.2005 року по справі №2-2672/05 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення подвійної суми завдатку, у загальному розмірі 8 327, 51 грн.

В решті вимог - відмовити.

В порядку перерозподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 906 грн. 02 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 25.12.2023 року.

Головуючий О .М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова