Рішення

від 26.12.2023 по справі 177/2154/23

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/2154/23

Провадження № 2/177/909/23

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне)

Іменем України

26 грудня 2023 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

представника позивача,

прокурора Гладченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Криворізької центральної окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,-

В С Т А Н О В И В:

Керівник Криворізької центральної окружної прокуратури Дніпропетровської області Рижков О.В., діючи в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, звернувся до суду 24.10.2023 через систему «Електронний суд» з указаним позовом та просив припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1221882900:01:011:0027, площею 4,7474 га; що за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.09.2013 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 166299812218), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, а також стягнути з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.

Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом громдянин російської федерації ОСОБА_1 , після смерті матері - ОСОБА_2 , успадкував земельну ділянкц, кадастровий номер1221882900:01:011:0027, площею 4,7474 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сфльськогосподарського виробництва, що розташована на території Лозуватської сільської ради у Криворізькому районі Дніпропетровської області. Приватним нотаріусом 25.09.2013 зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За даними ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 посвідку на тимчасове та постійне проживання в Україні не отримував, паспортом громадянина України не документувався. Оскільки, набувши у 2013 році у власність земельну ділянку, відповідач, у порушення вимог ст. 81 ЗК України, щодо її відчуження протягом одного року, не виконав, отже наявні підстави для припинення його права власності на земельну ділянку шляхом її кофіскації, у зв`язку з чим прокурор, на підставі ст. 131-1 Конституції України, звернувся до суду з указаним.

Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25.10.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 05.12.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі з підстав, що наведено в позові.

Позивач участі представника в судовому засіданні не забезпечив, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, шляхом розміщення оголошення наофіційному вебсайтісудової владиУкраїни, заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило, відзиву не подано.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, повідомленого належним чином, з огляду на відсутність від останнього заяв, клопотань з процесуальних питань, зокрема, про що не суперечить ст. 223 ЦПК України.

Суд, вислухавши позицію прокурора, вивчивши матеріали цивільної справи, надавши оцінку доказам в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом щодо майна ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 039329, виданого 23.04.2004 № 939-р, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010512100026, належала земельна ділянка площею 4,7474 га, розташована на території Кіровської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1221882900:01:011:0027.

Приватним нотаріусом Криворізького районного ноатірального округу Андрух І.В. 25.09.2013 відповідачу ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване в реєстрі за № 1492, на земельну ділянку площею 4,7474 га, розташовану на території Кіровської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1221882900:01:011:0027.

На підставі вказаного свідоцтва приватним нотаріусом 25.09.2013 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено інформацію про об`єкт речових прав, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 166299812218, тип об`єкта земельна ділянка, кадастровий номер 1221882900:01:011:0027, площа 4,7474 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кіровської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (а.с.9-10, 13).

Рішенням VIII сесії VII скликання від 04.08.2016 № 94- VIII/ VII Кіровська сільська рада Криворізького району була перейменована на Данилівську сільську раду Криворізького району.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Дніпропетровської області» від 12.06.2020 № 709-р, визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Дніпропетровської області згідно з додатком, в якому зазначено, що територію Данилівської сільської ради включено до Лозуватської селищної територіальної громади Криворізького району.

Отже, ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом набув у власність вищезазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Водночас, як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 є іноземцем, оскільки належить до громадянства російськї федерації, зареєстрований за адресою: російська федерація, АДРЕСА_1 .

За змістом ст. 41 Конституції України, ст. 319, 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Власність зобов`язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) встановлені нормами розділу V Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч. 1 ст. 39 цього ж Закону, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Отже, оскільки спірна земельна ділянка, яка належать до нерухомого майна (ч. 1 ст. 181 ЦК України), знаходяться на території України, на неї поширюється дія права України.

Приписами ст. 378 ЦК України визначено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

За змістом ст. 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення, визначено ЗК України.

Відповідно до 5 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Суб`єктами права приватної власності на землю, згідно з ст. 80 ЗК України, визначено громадян України та юридичних осіб.

Проте, з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших норм ЗК України, суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Як визначено ч. 3 ст. 81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

За приписами ч. 4 ст. 81 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті в спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до п. п. «д, е» ч. 1 ст. 140 ЗК України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: конфіскація за рішенням суду у разі не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку, згідно з п. «в» ч. 1 ст. 143 ЗК України, здійснюється в судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (ч. ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України).

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі конфіскації.

Отже, ОСОБА_1 набув у спадок земельну ділянку сільськогосподарського призначення як громадянин російської федерації 25.09.2013, тому він упродовж року з часу виникнення прав на земельну ділянку та оформлення речових прав на нерухоме майно (25.09.2013), зобов`язаний був відчужити вказану земельну ділянки до 25.09.2014, однак цей обов`язок не виконав.

Натомість, норма п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, якою встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на ці правовідносини, оскільки положення ч. 4 ст. 81 ЗК України є імперативними.

Виходячи з викладеного, оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, враховуючи відсутність факту добровільного відчуження іноземним громадянином ОСОБА_1 до 25.09.2014 й по час ухвалення рішення успадкованої ним земельної ділянки, суд дійшла висновку, що право власності відповідача на земельну ділянку кадастровий номер 1221882900:01:011:0027, площа 4,7474 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кіровської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, підлягає припиненню шляхом примусового відчуження цих земельних ділянок за рішенням суду.

Як передбачено ч. 1 ст. 348 ЦК України, якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 23.01.2018 у справі № 513/444/15-ц, якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість. Суд вважає, що примусове відчуження спірної земельної ділянки без компенсації відповідачу її вартості буде порушенням права власності.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі законунормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Отже, суд звертає увагу, що примусове відчуження спірних земельних ділянок без компенсації відповідачу їх вартості було б порушенням його права власності в частині забезпечення принципу «справедливої рівноваги», а саме між законною метою, що передбачається для досягнення цілі, та засобами, які використовуються.

Також суд зазначає, що Головним управлінням Держгеокадастру в Дніпропетровській області на запит Криворізької окружної центральної прокуратури надано 12.09.2023 інформацію, що управлінням заходи державного контролю щодо земельної ділянки, зокрема з кадастровим номером 1221882900:01:011:0027, не здійснювались, у зв`язку з чим, матеріали перевірок не складалися, заходи представницького характеру, спрямовані на захист порушених інтересів держави, не вживались (а.с.14 зворот).

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Зазначеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність її захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч. 4, ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16ц (провадження № 14-104цс19).

У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, відповідно до якого сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України №15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Як визначено пп. 42 п. 4 вищевказаного Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.

Держгеокадастр реалізує надані йому повноваження самостійно та через територіальні органи. Таким органом на території Дніпропетровської області є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Згідно п. 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Відповідно до пп. 36 п. 4 даного Положення, Управління подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.

Наведене свідчить, що Управління наділене повноваженнями щодо подання до суду позову про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.

З огляду на наданні прокурором при зверненні до суду з даним позовом повідомлення ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, керівник Криворізької центральної окружної прокуратури в Дніпропетровській області, який діє в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України, у позовній заяві належним чином обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та надав докази не здійснення цим органом захисту інтересів держави.

Таким чином, прокурором при пред`явлені позову дотримано процедури доведення необхідності звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи задоволення позовних вимог в повному обсязі, в силу ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2147,20 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 273, 274, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Криворізької центральної окружної прокуратури Дніпропетровської області, поданої в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації, - задовольнити частково.

Припинити громадянинові російської федерації ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , російська федерація) право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1221882900:01:011:0027, площею 4,7474 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.09.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 166299812218, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , російська федерація), на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення суду складено 26.12.2023

Суддя: