Постанова

від 14.12.2023 по справі 908/1339/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2023 року м.Дніпро Справа № 908/1339/23(908/1632/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційні скарги Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА та приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2023 (суддя Юлдашев О.О.)

у справі № 908/1339/23(908/1632/23)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1 Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА

відповідача-2 Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Оксани Володимирівни

про визнання недійсним рішення, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, скасування реєстраційної дії та запису

боржник Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області 16.05.2023 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідачів: Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Оксани Володимирівни, про визнання недійсним рішення №12/12/22 Власника (Засновника) приватного підприємства від 12.12.2022, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення №33-К від 12.12.2022, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, скасування реєстраційної дії та запису, для розгляду в межах справи № 908/1339/23 про банкрутство відповідача-1.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.06.2023 у справі № 908/1339/23(908/1632/23) позов задоволено.

Визнано недійсним повністю, з моменту прийняття, рішення № 12/12/22 Власника (Засновника) Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «АКВА ВИТА» від 12 грудня 2022 року.

Визнано незаконним та скасувати наказ № 33-К Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «АКВА ВИТА» від 12 грудня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді Генерального директора Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «АКВА ВИТА» з 12 грудня 2022 року.

Скасовано реєстраційну дію «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» («Відомості про кінцевого бенефіціарного власника в актуальному стані. Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.»), проведену 14 грудня 2022 року о 09:49:06 відносно Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «АКВА ВИТА» приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Оксаною Володимирівною, а також внесений на її підставі запис № 1001031070021008123 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Стягнуто з Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 43 978 грн 32 коп.

Стягнуто з Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА на користь ОСОБА_1 , 8 052 грн.00 коп. судового збору.

Стягнуто з Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА на користь Державного бюджету України 2 684 грн. 00 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 2 684 грн. 00 коп. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 20.06.2023 у справі №908/1339/23(908/1632/23) та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що наведені позивачем обґрунтування не свідчать про те, що причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, а пропуск строку позовної давності через невірну підсудність є підставою для відмови позові.

До Центрального апеляційного господарського суду від Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА надійшла апеляційна скарга аналогічного змісту та доводів.

09.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА надійшла уточнена апеляційна скарга, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 20.06.2023 у справі №908/1339/23(908/1632/23) та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зазначає, що оскільки питання про звільнення працівників ні законодавством, ні положеннями п. 5.6.2 статут відповідача-1 не віднесено саме до виключної компетенції виконавчого органу відповідача-1, прийняття такого рішення узгоджується та відповідає складу компетенції власника ПП «ВКФ АКВА ВИТА згідно з установчими документами підприємства та вимогам чинного законодавства.

Наголошує, що рішення № 12/12/22 власника (засновника) ПП «ВКФ АКВА ВИТА набуло юридичної сили 12.12.2022, відтак станом на вказану дату у відповідача-1 були законні підстави для прийняття наказу № 33-К про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ПП «ВКФ АКВА ВИТА.

Вважає, що висновок суду першої інстанції про порушення приписів п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» під час вчинення посвідчувального напису на оскаржуваному рішенні є необґрунтованим та безпідставним.

Також, не погодившись з вказаним рішенням Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Оксаною Володимирівною подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 20.06.2023 у справі № 908/1339/23(908/1632/23) в частині визнання недійсним повністю, з моменту прийняття, рішення № 12/12/22 Власника (Засновника) Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «АКВА ВИТА» від 12 грудня 2022 року та скасування реєстраційну дію «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» («Відомості про кінцевого бенефіціарного власника в актуальному стані. Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.»), проведену 14 грудня 2022 року о 09:49:06 відносно Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «АКВА ВИТА» приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Оксаною Володимирівною, а також внесений на її підставі запис № 1001031070021008123 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання недійсним рішення № 12/12/2022 від 12.12.2022 власника (засновника) ПП «ВКФ АКВА ВИТА.

Зазначає, що приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею О.В. під час засвідчення справжності підпису на рішенні № 12/12/22 ПП «ВКФ АКВА ВИТА повністю були дотримані вимоги Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Вказує на те, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що проведення відповідачем-2 державної реєстрації змін до відомостей про ПП «ВКФ АКВА ВИТА, що містяться в ЄДР, було здійснено з порушенням законодавства є припущеннями та не ґрунтуються на жодних доказах.

Розгляд апеляційних скарг було об`єднано для спільного розгляду в одному провадженні в межах справи № 908/1339/23(908/1632/23).

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

30.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли відзиви на апеляційні скарги відповідача-1 та відповідача-2, в яких просить скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

04.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на наявності підстав для її задоволення.

13.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення до відзиву апеляційну скаргу відповідача-1, в яких наголосив на відсутності підстав для задоволення скарги.

В судовому засіданні 14.12.2023 приймали участь представник позивача поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції та представник відповідача-1 (апелянта) в залі суду. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача-2.

В судовому засіданні 14.12.2023 представник відповідача-1 (апелянта) підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Також, підтримав апеляційну скаргу відповідача-2, наголосив на її обґрунтованості та наявності підстав для задоволення.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційних скарг відповідачів, в тому числі з підстав, викладених у відзивах, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Щодо уточнень до апеляційної скарги.

За змістом ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ч. 3 ст. 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Водночас, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06.12.2007, Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може підлягати обмеженням, що допускаються, оскільки право на доступ за своєю природою вимагає регулювання державою. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, що саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Таким чином, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007).

Такими обмеженнями є, в тому числі, й визначені кодексом строки вчинення тієї чи іншої процесуальної дії, зокрема, для подання доповнень до апеляційної скарги.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Крім того, апеляційний господарський суд враховує, що повний текст рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2023 у справі №908/1339/23(908/1632/23) складено та підписано 21.06.2023, тобто двадцятиденний строк на його оскарження сплив 12.07.2023.

Згідно ч. 2 ст. 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Проте заяви про поновлення строку для подання доповнень до апеляційної скарги заявником не подано, при тому, що такі надійшли до суду 09.08.2023, тобто зі спливом процесуального строку на апеляційне оскарження.

Сукупність названих обставин є підставою для залишення без розгляду поданих скаржником (відповідачем-1) доповнень до апеляційної скарги.

Щодо оскаржуваного рішення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 27 липня 2000 року було зареєстроване Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма «АКВА ВИТА», що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 23.01.2021 та станом на 23.03.2023.

28 липня 2000 року було прийнято Рішення власника ПП ВКФ «АКВА ВИТА», наступного змісту: «Призначити Генеральним диркектором Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «АКВА ВИТА» Колбіна А.В.».

Крім того, 03 січня 2006 року прийнято Рішення № 2 Власника (Засновника) ПП ВКФ «АКВА ВИТА», наступного змісту: «Призначити (обрати) Генеральним директором Підприємства громадянина України ОСОБА_1 , який присутній при прийнятті даного рішення».

Отже, на момент 12 грудня 2022 року позивач перебував на посаді Генерального директора відповідача-1.

У подальшому, було прийнято рішення Власника (Засновника) ПП ВКФ «АКВА ВИТА» № 12/12/22, в якому зазначено, зокрема, таке: « 1. Звільнити з « 12» грудня 2022 року з посади Генерального директора Підприємства ОСОБА_1 в порядку передбаченому чинним законодавством України».

На рішенні № 12/12/22 зазначена дата 12 грудня 2022 року, а також на ньому міститься посвідчувальний напис нотаріуса, датований 13 грудня 2022 року. Рішення викладене на спеціальному бланку нотаріальних документів серії НСЕ № 802836, який, згідно з відомостями з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, було витрачено 13 грудня 2022 року.

Також, 12 грудня 2022 року було видано наказ відповідача-1 № 33-К «Про звільнення ОСОБА_1 », наступного змісту: « 1. Звільнити ОСОБА_1 , Генерального директора Підприємства, 12 грудня 2022 року, у зв`язку з ініціативи роботодавця відповідно до п.5 ст.41 КЗПП України. 2. Бухгалтерії провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 . Підстави: 1. Рішення Власника (Засновника) Підприємства від 12.12.2022 за № 12/12/22». Наказ підписаний від імені Власника (Засновника) ПП ВКФ «АКВА ВИТА».

14 грудня 2022 року о 09:49:06 відповідачем-2 було проведено реєстраційну дію відносно ПП ВКФ «АКВА ВИТА» та внесено на її підставі запис № 1001031070021008123 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, внаслідок чого, починаючи з 14 грудня 2022 року керівником відповідача-1 зареєстрована ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 23.03.2023.

26 грудня 2022 року позивач звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя із позовом до відповідача-1 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 27 грудня 2022 року ухвалою вказаного суду було відкрито провадження у справі №335/8707/22, проте ухвалою від 21 квітня 2023 року позов було залишено без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.05.2023 було відкрито провадження у справі № 908/1339/23 про банкрутство Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма «АКВА ВИТА».

До суду 16.05.2023 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідачів: Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Оксани Володимирівни, про визнання недійсним рішення № 12/12/22 Власника (Засновника) приватного підприємства від 12.12.2022, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення №33-К від 12.12.2022, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, скасування реєстраційної дії та запису, для розгляду в межах справи № 908/1339/23 про банкрутство відповідача-1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28 липня 2000 року його було призначено Генеральним директором відповідача-1. Водночас, 12 грудня 2022 року він був протиправно звільнений згідно з рішенням № 12/12/22 Власника (Засновника) ПП ВКФ «АКВА ВИТА» та наказом № 33-К від 12.12.2022. Двома днями пізніше на підставі цих документів було проведено реєстраційну дію щодо зміни керівника. Вважає своє звільнення незаконним, адже в рішенні № 12/12/22 Власника (Засновника) ПП ВКФ «АКВА ВИТА» нічого не зазначено про припинення його повноважень як Генерального директора; наказ № 33-К від 12.12.2022 містив посилання на підставу звільнення, якої не було в рішенні Власника (Засновника); наказ № 33-К від 12.12.2022 було видано від імені Власника (Засновника), тоді як видача наказів є компетенцією виконавчого органу; було порушено приписи п.6 ч.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» відносно нотаріального засвідчення справжності підписів на рішенні уповноваженого органу юридичної особи.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційних скарг, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Згідно ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

Судом встановлено, що ПП ВКФ «АКВА ВИТА» здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Станом на 12-14 грудня 2022 року діючою є редакція статуту, затверджена рішенням власника № 18-1 від 25 січня 2021 року.

Пунктом 5.2 статуту визначено, що у підприємстві створюється виконавчий орган Дирекція.

В пункті 5.3 встановлено, що власник здійснює свої права по управлінню поточною діяльністю Підприємства безпосередньо, одночасно займаючи посаду Генерального Директора, або через особу, найняту на посаду за контрактом або трудовим договором.

В пункті 5.5 визначено, що виключно за рішенням Власника Підприємства призначається Генеральний директор Підприємства, визначаються його повноваження та форми контролю за його діяльністю.

У відповідності до пункту 5.6.2 статуту, Генеральний директор Підприємства видає, зокрема, накази, обов`язкові для виконання членами Дирекції та трудового колективу.

З пункту 6.3 статуту вбачається, що статутний капітал підприємства поділений на частки.

З огляду на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 та враховуючи те, що відповідач-1 має статутний капітал, поділений на частки, а його учасник не несе відповідальності за зобов`язаннями підприємства, до відповідача-1 мають застосовуватися положення законодавства, яке регулює діяльність товариств з обмеженою відповідальністю.

Як вбачається з наказу № 33-К від 12.12.2022, підставою звільнення позивача з посади Генерального директора зазначена норма п. 5 ст. 41 КЗпП України (очевидно мається на увазі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки інші частини цієї статті не мають пунктів). У відповідності до вказаної норми, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку: припинення повноважень посадових осіб.

Як передбачено ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Загальні збори учасників є вищим органом товариства (ч. 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

За нормою ч. 1 ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).

За приписами ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У відповідності до ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом.

Натомість із ч. 1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» слідує, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

За приписом ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 99 ЦК України.

Слід наголосити, що усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.

Реалізація учасником (учасниками) Товариства своїх корпоративних прав на участь в його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання члена виконавчого органу (у випадку його колегіальності членів) стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління Товариством.

Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є саме корпоративні правовідносини.

У зв`язку з цим відсторонення відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень ч. 3 ст. 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема, в аспекті статті 46 КЗпП України.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.01.2010 № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідні висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 04.02.2020 у справі № 915/540/16.

Абзацем 4 п. 5.5. Статуту ПП ВКФ «АКВА ВИТА», затвердженого рішенням власника ПП ВКФ «АКВА ВИТА» № 18-1 від 25.01.2021 (в редакції, що діяла на дату прийняття спірного рішення) було визначено, що виключно за рішенням власника підприємства призначається Генеральний директор підприємства, визначаються його повноваження та форми контролю за його діяльністю.

Як передбачено ч. 4 ст. 33 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» на загальних зборах учасників ведеться протокол, у якому фіксуються перебіг загальних зборів учасників та прийняті рішення. Протокол підписує голова загальних зборів учасників або інша уповноважена зборами особа з числа учасників товариства або їх представників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Протокол, що містить відомості про рішення про зміну керівника товариства, у разі якщо для прийняття такого рішення достатньо голосів не більше 10 осіб, підписується учасниками (їх представниками), які голосували за таке рішення та кількості голосів яких достатньо для прийняття рішення, якщо інше не передбачено статутом товариства. Кожен учасник товариства, який взяв участь у загальних зборах учасників, може підписати протокол.

Матеріали справи (дані з ЄДР, Статуту) засвідчують, що станом на 12.12.2022 одноосібним власником та єдиним учасником ПП ВКФ «АКВА ВИТА» є ОСОБА_2 .

12..12.2022 ОСОБА_2 було прийнято рішення Власника (Засновника) ПП ВКФ «АКВА ВИТА» № 12/12/22 про звільнення з посади Генерального директора Підприємства ОСОБА_1 та призначення на цю посаду ОСОБА_2 .

13.12.2023 ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці О.В. з метою засвідчення справжності підпису власника підприємства на рішенні № 12/12/22, за наслідком чого 13.12.2022 було зроблено посвідчувальний напис на вказаному документі.

При цьому слід наголосити, що оскільки питання про звільнення працівників, як власне і виконавчого органу, положеннями п. 5.6.2 Статуту відповідача-1 не віднесено саме до виключної компетенції виконавчого органу, прийняття такого рішення узгоджується та відповідає складу компетенції власника ПП ВКФ «АКВА ВИТА» згідно з установчими документами підприємства та вимогам чинного законодавства.

Як слідує з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підставою для розірвання договору є рішення власника в особі його вищого органу управління, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

В свою чергу, системний аналіз положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст. 99 ЦК України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав.

Припинення повноважень виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобігання негативного впливу на управлінську діяльність.

Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду в постановах від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 04.02.2020 у справі № 915/540/16.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення не може оцінюватись на предмет його відповідності саме трудовому законодавству, оскільки спір є корпоративним, а тому посилання позивача на ст.ст. 36, 38, 39, 40, 45 КЗпП України та їх застосування судом при вирішенні спору є помилковим.

Також, щодо формулювання змісту рішення саме «звільнення», а не «припинення повноважень», варто зазначити, що рішення фактично прийнято вищим органом управління відповідача-1, в межах його компетенції, наслідком прийняття якого є припинення повноважень Генерального директора, що є формою реалізації корпоративних прав учасника відповідача-1 на участь в управлінні ПП ВКФ «АКВА ВИТА».

З урахуванням того, що прийняте власником відповідача-1 рішення є формою реалізації корпоративних прав, зокрема, права на управління, а законодавством не передбачено імперативних вимог щодо формулювання словесної частини такого рішення, незазначення правової підстави для його прийняття не може вказувати на незаконність такого рішення.

За таких обставин, доводи позивача про те, що через відсутність в рішенні № 12/12/22 від 12.12.2022 вказівки щодо підстав звільнення ОСОБА_1 , повноваження позивача не припинялись є необґрунтованими.

Крім того, беручи до уваги, що рішення № 12/12/22 власника ПП ВКФ «АКВА ВИТА» набуло чинності 12.12.2022, відтак станом на вказану дату у відповідача-1 були законні підстави для прийняття наказу № 33-К про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора підприємства.

При цьому слід зазначити, що п. 5.4. Статуту ПП ВКФ «АКВА ВИТА» передбачено, що власник може приймати рішення з усіх питань діяльності підприємства, у тому числі і тих, що передані до компетенції генерального директора.

Відтак, відповідно до положень Статуту станом на 12.12.2022 у ОСОБА_2 були повноваження для прийняття спірного наказу, чим спростовуються доводи позивача та висновки суду першої інстанції у відповідній частині оскаржуваного рішення.

Також, посилання на приписи п. 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є безпідставними, оскільки означені приписи не регулюють порядок та підстави видачі виконавчим органом підприємства наказів, а стосуються визначення обов`язку товариств зберігати протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства.

Стосовно висновку суду першої інстанції про порушення вимог абз. 2 п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», що є підставою для визнання рішення власника (засновника) № 12/12/22 недійсним.

Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб підприємців, врегульовані положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» рішення уповноваженого органу управління юридичної особи повинно бути оформлено з дотриманням вимог, встановлених законом, та відповідати законодавству. Рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, що подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, викладається у письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами або головою та секретарем загальних зборів (у разі прийняття такого рішення загальними зборами), якщо інше не передбачено законом. Рішення уповноваженого органу управління юридичної особи (крім акціонерних товариств, громадських формувань та об`єднань співвласників багатоквартирного будинку) щодо зміни керівника юридичної особи у випадках, коли для прийняття такого рішення достатньо голосів не більше 10 осіб, підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами, які голосували за таке рішення та кількості голосів яких достатньо для прийняття рішення, якщо інше не передбачено статутом юридичної особи. Справжність підписів на рішенні уповноваженого органу управління юридичної особи нотаріально засвідчується з обов`язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів, крім рішень, створених на порталі електронних сервісів або з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг та підписаних з використанням кваліфікованого електронного підпису, а також інших випадків, передбачених законом.

Як вже було зазначено, 13.12.2023 з метою засвідчення справжності підпису власника підприємства на рішенні № 12/12/22 ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці О.В.

З метою вчинення відповідної нотаріальної дії було надано нотаріусу для огляду оригінал рішення та Статут підприємства в чинній на той момент редакції, за змістом яких єдиним власником (засновником) ПП ВКФ «АКВА ВИТА є Колбіна Г.П.

13.12.2022 приватним нотаріусом Кияницею О.В. було викладено зміст вказаного рішення на спеціальному бланку нотаріальних документів, за наслідками чого вчинено нотаріальну дію з посвідчення справжності підпису власника ПП ВКФ «АКВА ВИТА Колбіною Г.П. та вчинено відповідний посвідчувальний напису на вказаному документі.

Таким чином, рішення № 12/12/22 власника (засновника) ПП ВКФ «АКВА ВИТА» відповідає вимогам п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Варто зауважити, що вказаним Законом не врегульовано порядок нотаріального засвідчення справжності підпису на рішення уповноваженого органу управління юридичної особи.

Натомість порядок нотаріального засвідчення визначається спеціальними нормативними актами, що регулюють діяльність нотаріату в України, а саме: Законом України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі -Порядок).

За приписами пп. 6.1 п. 6 глави 7 розд. ІІ Порядку нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, крім тих, які відповідно до закону або за вимогою сторін підлягають нотаріальному посвідченню.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 78 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

Колегія суддів зазначає, що нормами вказаного Закону та Порядку не передбачена присутність нотаріуса під час прийняття рішення уповноваженим органом управління юридичної особи, а відтак й одночасне засвідчення справжності підпису з прийняттям такого рішення.

Таким чином, нотаріальна дія щодо засвідчення справжності підпису на рішенні уповноваженого органу управління юридичної особи може бути вчинена у будь-який час після прийняття відповідного рішення за зверненням уповноваженої особи.

Як передбачено ч.ч. 2, 3 ст. 43 Закону України «Про нотаріат» при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу, передбаченим Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", національним паспортом іноземця або документом, що його замінює, посвідченням особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідченням, виданим за місцем роботи фізичної особи. Посвідчення водія, особи моряка, члена екіпажу, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 44 Закону України «Про нотаріат» під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Також, необхідно наголосити, що приватним нотаріусом Кияницею О.В. 13.12.2022 було засвідчено лише справжність підпису ОСОБА_2 на рішенні № 12/12/22 власника (засновника) ПП ВКФ «АКВА ВИТА», а не факт прийняття такого рішення, на що саме і вказує посвідчувальний напис на цьому документі.

За таких умов, апеляційний суд доходить висновку про відсутність порушень під час засвідчення справжності підпису на спірному рішенні та дотримання вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Щодо посилань позивача на ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», то такою не врегульовано порядок прийняття рішень уповноваженим органом управління юридичної особи та порядок нотаріального засвідчення справжності підпису на документах.

У зв`язку з чим, висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-2 приписів п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є необґрунтованим.

Крім того, слід зауважити, що вимога про скасування реєстраційної дії «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» («Відомості про кінцевого бенефіціарного власника в актуальному стані. Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.»), проведену 14 грудня 2022 року о 09:49:06 відносно Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «АКВА ВИТА» приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Оксаною Володимирівною, а також внесений на її підставі запис № 1001031070021008123 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - є похідною вимогою від визнання недійсним рішення № 12/12/22 власника (засновника) ПП ВКФ «АКВА ВИТА» від 12.12.2022, то розгляд таких вимог, а також вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачем способу захисту в частині цих вимог, також належить до юрисдикції господарського суду (див. висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10.09.2019 у справі № 921/36/18).

В свою чергу, таке слідує з того, що вимога про скасування спірної реєстраційної дії обґрунтована тим, що за аргументами позивача, викладеним в позовній заяві, недійсне рішення не могло зумовлювати правові наслідки у вигляді видачі наказу про звільнення та бути підставою для вчинення реєстраційної дії, а не самостійними порушеннями приватним нотаріусом Кияницею О.В., саме як суб`єктом державної реєстрації, приписів законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців при її вчиненні.

Разом з тим, оскільки апеляційним судом не встановлено наявності правових та фактичних підстав для задоволення основних позовних вимог, а відтак не могли бути підставою й для задоволення похідних вимог про скасування спірної реєстраційної дії, а також поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора ПП ВКФ «АКВА ВИТА» та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Поміж іншого, у зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через їх необґрунтованість, розгляд питання щодо позовної давності не здійснюється.

Так, принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014 no. 4436/07, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням фактичних обставин справи, підтверджених відповідними доказами, з огляду на норми законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржників, наведені ними в апеляційних скаргах в певній мірі знайшли своє підтвердження, а встановлені судом порушення норм матеріального та процесуального права є достатніми для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового - про відмову в позові.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 14 ст. 129 ГПК України).

Зважаючи на результат розгляду апеляційних скарг та вирішення справи, судові витрати зі сплати судового збору за подання позову на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на позивача, а за подання апеляційних скарг такі належить стягнути з останнього на користь відповідачів (апелянтів), з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА та приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2023 у справі № 908/1339/23(908/1632/23) задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2023 у справі № 908/1339/23(908/1632/23) скасувати.

Постановити нове рішення про відмову у позові.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покласти на ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма АКВА ВИТА, код ЄДРПОУ 31075647 (вул. Патріотична, 70, кв. 22, м. Запоріжжя, 69000) 20 130,00 грн суму судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Оксани Володимирівни, РНОКПП НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) 8 052,00 грн суму судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 27.12.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

СуддяА.Є. Чередко