Рішення

від 26.12.2023 по справі 904/5511/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2023м. ДніпроСправа № 904/5511/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Федоренко Р.В.;

від відповідача: представник не з`явився,

дослідивши матеріали справи №904/5511/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІС-ПРОФ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-ПАК"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІС-ПРОФ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 11.10.2023 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-ПАК" (далі - відповідач) про стягнення 441.020,89 грн, з яких 216.080,66 грн основної заборгованості, 154.251,52 грн пені, 10.461,00 грн трьох процентів річних, 60.227,71 інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5511/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023.

Також у резолютивній частині позовної заяви позивач просить провести розгляд справи в режимі відеоконференції та надати адвокату (Роману ФЕДОРЕНКО) можливість участі у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 20.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 15.11.2023.

Клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою від 15.11.2023 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання у справі до 13.12.2023. Для представника позивача (Романа ФЕДОРЕНКО) судове засідання відбудеться в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою від 13.12.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 26.12.2023. Для представника позивача (Романа ФЕДОРЕНКО) судове засідання відбудеться в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2023 надсилалася відповідачу на адресу: Україна, 49019, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Белелюбського академіка, будинок 70, за трек-номером 4930023351058.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 02.11.2023 з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

При цьому, відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2023, 15.11.2023, 13.12.2023 були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.

Так, суд встановив, що ухвала від 20.10.2023 вважається врученою відповідачу 31.10.2023 (день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження).

Суд наголошує, що у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок (а не право) демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Крім того, згідно з Порядком ведення державного реєстру судових рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 за № 740, кожна фізична або юридична особа має загальний доступ до судових рішень, внесених до Реєстру. Відкритий доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється цілодобово та безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.

Державна судова адміністрація України відновила загальний доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень 20.06.2022, а тому відповідач мав змогу цікавитися судовими провадженнями за його участю цілодобово та безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 ГПК України).

З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 26.12.2023 представник позивача надав усні пояснення, відповів на питання суду, просив суд позовні вимоги задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором, а тому з відповідача підлягає стягненню сума основної заборгованості та нараховані на неї пеня, три проценти річних та інфляційні втрати.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач відзив не надав.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання договору; оплати товару; поставки товару; наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості та нарахованих на неї пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат; правомірності заявлених позовних вимог.

Суд встановив, що 01.07.2021 між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) був укладений договір поставки №010721 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку покупцю, а покупець - прийняти та оплатити поставлені постачальником контейнера поліпропіленові (далі - товар).

Відповідно до п. 1.2 договору найменування, асортимент, кількість, ціна товару визначаються на підставі видаткових накладних постачальника.

Пунктом 2.1 договору визначено, що загальна кількість товару, що поставляється за умовами даного договору, складається із загальної кількості відвантажених партій товару, згідно до підписаних сторонами видаткових накладних.

Кількість товару в кожній конкретній партії вказується у відповідній видатковій накладній та інших супровідних документах (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору постачання товару здійснюється на умовах ЕХW (склад постачальника) за адресою: м. Кам`янське, вул. Берегова, 4-а у редакції правил Інкотермс-2010 за рахунок покупця.

Термін відвантаження: протягом 7(семи) календарних днів з дати оплати за конкретну партію товару, згідно рахунку-фактури (п. 3.2 договору).

Датою відвантаження товару вважається дата передачі товару постачальником - перевізнику по транспортному документу (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору товар переходить у власність покупця з моменту його прийняття по видатковій накладній уповноваженим представником покупця.

Відповідно до п. 4.2 договору ціна за товар визначається у рахунках-фактурах на товар.

Розрахунки здійснюються покупцем в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання рахунка ( п. 4.3 договору).

Пунктом 4.5 договору в ціну товару за даним договором входить: вартість упаковки товару.

Відповідно до п. 5.1 товар повинен супроводжуватись наступними документами: -рахунок-фактура; -технічний опис товару, виданий виробником, або інший документ, який підтверджує якість товару; - ТТН; - видаткова накладна. Всі супровідні документи, що поставляються разом з товаром, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, в т.ч. податкового Кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну, зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних в порядку та строки, передбачені Податковим кодексом України (п. 5.1.1 договору).

У разі порушення покупцем строку оплати за товар, він зобов`язаний уплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день порушення строку оплати (п. 8.2 договору).

При виникненні спорів і розбіжностей по даному договору або у зв`язку з ним, сторони будуть здійснювати всі необхідні заходи для досягнення згоди шляхом переговорів. При не досягненні згоди шляхом переговорів, сторони передають спір на розгляд до суду. Сторони допускають, що за бажанням однієї з них, усі спори можуть бути вирішенні шляхом передачі спору до відповідного господарського суду України, у порядку, визначеному чинним законодавством України (п.п. 9.1, 9.2 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині взаєморозрахунків сторін, оплати штрафних санкцій -до повного їх здійснення (п. 10.4 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

На виконання умов договору постачальник здійснив поставку, а покупець отримав та прийняв товар на загальну суму 652.235,76 грн за видатковими накладними, а саме (арк. 21-25, том 1):

- видатковою накладною №35 від 16.07.2021 на суму 50.391,60 грн;

- видатковою накладною №48 від 27.07.2021 на суму 85.176,00 грн;

- видатковою накладною №7 від 03.08.2021 на суму 53.523,00 грн;

- видатковою накладною №19 від 10.09.2021 на суму 46.084,50 грн;

- видатковою накладною №43 від 28.09.2021 на суму 18.360,00 грн;

- видатковою накладною №29 від 28.10.2021 на суму 61.200,00 грн;

- видатковою накладною №12 від 03.11.2021 на суму 10.980,00 грн;

- видатковою накладною №1 від 01.12.2021 на суму 74.251,20 грн;

- видатковою накладною №24 від 25.01.2022 на суму 76.511,10 грн;

- видатковою накладною №27 від 21.02.2022 на суму 175.758,36 грн.

Накладні підписані та скріплені печатками сторін.

Для оплати вказаних видаткових накладних позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 652.235,76грн, а саме (арк.16-20, том 1):

- рахунок №261 від 16.07.2021 на суму 50.391,60 грн;

- рахунок №273 від 27.07.2021 на суму 85.176,00 грн;

- рахунок № 282 від 03.08.2021 на суму 53.523,00 грн;

- рахунок №332 від 10.09.2021 на суму 46.084,50 грн;

- рахунок №349 від 28.09.2021 на суму 18.360,00 грн;

- рахунок №376 від 28.10.2021 на суму 61.200,00 грн;

- рахунок №388 від 03.11.2021 на суму 10.980,00 грн;

- рахунок №421 від 01.12.2021 на суму 74.251,20 грн;

- рахунок №18 від 25.01.2022 на суму 76.511,10 грн;

- рахунок №46 від 21.02.2022 на суму 175.758,36 грн;

На виконання п. 1.1. договору покупець частково оплатив товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника за платіжними дорученнями на загальну суму 436.155,10 грн, а саме (арк.26-45, том 1):

- платіжним дорученням №70 від 16.07.2021 на суму 25.000,00 грн;

- платіжним дорученням №74 від 05.08.2021 на суму 50.000,00 грн;

- платіжним дорученням №106 від 17.08.2021 на суму 50.000,00 грн;

- платіжним дорученням №155 від 28.09.2021 на суму 13.523,00 грн;

- платіжним дорученням №154 від 28.09.2021 на суму 10.567,60 грн;

- платіжним дорученням №165 від 06.10.2021 на суму 20.000,00 грн;

- платіжним дорученням №182 від 11.10.2021 на суму 51.084,50 грн;

- платіжним дорученням №226 від 04.11.2021 на суму 10.980,00 грн;

- платіжним дорученням №249 від 16.11.2021 на суму 15.000,00 грн;

- платіжним дорученням №283 від 08.12.2021 на суму 20.000,00 грн;

- платіжним дорученням №285 від 09.12.2021 на суму 10.000,00 грн;

- платіжним дорученням №294 від 10.12.2021 на суму 10.000,00 грн;

- платіжним дорученням №312 від 24.12.2021 на суму 10.000,00 грн;

- платіжним дорученням №14 від 24.01.2022 на суму 30.440,00 грн;

- платіжним дорученням №13 від 24.01.2022 на суму 29.560,00 грн;

- платіжним дорученням №31 01.02.2022 на суму 10.000,00 грн;

- платіжним дорученням №39 від 07.02.2022 на суму 10.000,00 грн;

- платіжним дорученням №48 від 09.02.2022 на суму 20.000,00 грн;

- платіжним дорученням №65 від 21.02.2022 на суму 20.000,00 грн;

- платіжним дорученням №67 від 23.02.2022 на суму 20.000,00 грн.

Також позивачем на виконання вимог договору були складені та зареєстровані податкові накладі (арк. 46-65, том 1).

Позивач зазначає, що покупцем разом з видатковими накладними були отримані рахунки-фактури постачальника, а оплата поставок за видатковими накладними мала б відбутись до 28.02.2022. Проте, станом на 10.10.2023 покупець не тільки своєчасно, а і в повному обсязі розрахунків не провів, чим порушив грошове зобов`язання.

Таким чином позивач зазначає, що, враховуючи часткову оплату, відповідач в порушення умов договору не сплатив позивачу заборгованість у розмірі 216.080,66 грн.

20.09.2023 позивач направив відповідачу претензію, якою вимагав сплатити в семиденний строк заборгованість за поставлений товар з урахуванням нарахованих пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат у розмірі 432.316,24 грн (арк.66-68, том 1). Відповідно до відомостей з офіційного сайту «Укрпошта» 10.10.2023 претензія була повернута підприємством поштового зв`язку за зворотною адресою «за закінченням терміну зберігання».

Як зазначає позивач, оплати станом на 10.10.2023 проведено не було.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 216.080,66 грн основної заборгованості, 154.251,52 грн пені, 10.461,00 грн трьох процентів річних, 60.227,71 грн інфляційних втрат.

Право вимоги вказаної заборгованості позивач набув в результаті невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, у зв`язку із несплатою коштів за поставлений товар.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Порядок оплати товару врегульовано розділом 4 договору.

Відповідно до п. 4.2 договору ціна за товар визначається у рахунках-фактурах на товар.

Розрахунки здійснюються покупцем в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання рахунка ( п. 4.3 договору).

Пунктом 4.5 договору в ціну товару за даним договором входить: вартість упаковки товару.

Відповідно до п. 5.1 товар повинен супроводжуватись наступними документами: -рахунок-фактура; -технічний опис товару, виданий виробником, або інший документ, який підтверджує якість товару; - ТТН; - видаткова накладна. Всі супровідні документи, що поставляються разом з товаром, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, в т.ч. податкового Кодексу України та ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну, зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних в порядку та строки, передбачені Податковим кодексом України (п. 5.1.1 договору).

На виконання умов договору постачальник здійснив поставку, а покупець отримав та прийняв товар на загальну суму 652.235,76 грн за видатковими накладними, а саме (арк. 21-25, том 1) видатковою накладною №35 від 16.07.2021 на суму 50.391,60 грн;

видатковою накладною №48 від 27.07.2021 на суму 85.176,00 грн; видатковою накладною №7 від 03.08.2021 на суму 53.523,00 грн; видатковою накладною №19 від 10.09.2021 на суму 46.084,50 грн; видатковою накладною №43 від 28.09.2021 на суму 18.360,00 грн; видатковою накладною №29 від 28.10.2021 на суму 61.200,00 грн; видатковою накладною №12 від 03.11.2021 на суму 10.980,00 грн; видатковою накладною №1 від 01.12.2021 на суму 74.251,20 грн; видатковою накладною №24 від 25.01.2022 на суму 76.511,10 грн; видатковою накладною №27 від 21.02.2022 на суму 175.758,36 грн. Накладні підписані та скріплені печатками сторін.

Для оплати вказаних видаткових накладних позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 652.235,76грн, а саме (арк.16-20, том 1): рахунок №261 від 16.07.2021 на суму 50.391,60 грн; рахунок №273 від 27.07.2021 на суму 85.176,00 грн; рахунок № 282 від 03.08.2021 на суму 53.523,00 грн; рахунок №332 від 10.09.2021 на суму 46.084,50 грн; рахунок №349 від 28.09.2021 на суму 18.360,00 грн; рахунок №376 від 28.10.2021 на суму 61.200,00 грн; рахунок №388 від 03.11.2021 на суму 10.980,00 грн; рахунок №421 від 01.12.2021 на суму 74.251,20 грн; рахунок №18 від 25.01.2022 на суму 76.511,10 грн; рахунок №46 від 21.02.2022 на суму 175.758,36 грн;

На виконання п. 1.1. договору покупець частково оплатив товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника за платіжними дорученнями на загальну суму 436.155,10 грн, а саме (арк.26-45, том 1) платіжним дорученням №70 від 16.07.2021 на суму 25.000,00 грн; платіжним дорученням №74 від 05.08.2021 на суму 50.000,00 грн; платіжним дорученням №106 від 17.08.2021 на суму 50.000,00 грн; платіжним дорученням №155 від 28.09.2021 на суму 13.523,00 грн; платіжним дорученням №154 від 28.09.2021 на суму 10.567,60 грн; платіжним дорученням №165 від 06.10.2021 на суму 20.000,00 грн; платіжним дорученням №182 від 11.10.2021 на суму 51.084,50 грн; платіжним дорученням №226 від 04.11.2021 на суму 10.980,00 грн; платіжним дорученням №249 від 16.11.2021 на суму 15.000,00 грн; платіжним дорученням №283 від 08.12.2021 на суму 20.000,00 грн; платіжним дорученням №285 від 09.12.2021 на суму 10.000,00 грн; платіжним дорученням №294 від 10.12.2021 на суму 10.000,00 грн; платіжним дорученням №312 від 24.12.2021 на суму 10.000,00 грн; платіжним дорученням №14 від 24.01.2022 на суму 30.440,00 грн; платіжним дорученням №13 від 24.01.2022 на суму 29.560,00 грн; платіжним дорученням №31 01.02.2022 на суму 10.000,00 грн; платіжним дорученням №39 від 07.02.2022 на суму 10.000,00 грн; платіжним дорученням №48 від 09.02.2022 на суму 20.000,00 грн; платіжним дорученням №65 від 21.02.2022 на суму 20.000,00 грн; платіжним дорученням №67 від 23.02.2022 на суму 20.000,00 грн.

Позивачем на виконання вимог договору були складені та зареєстровані податкові накладі (арк. 46-65, том 1).

Таким чином згідно з положеннями договору та матеріалами справи покупцем разом з видатковими накладними були отримані рахунки-фактури постачальника, а оплата поставок за видатковими накладними мала б відбутись до 28.02.2022.

Проте, станом на розгляду спору відповідач розрахунків не провів.

Доказів зворотнього матеріали справи не містять

20.09.2023 позивач направив відповідачу претензію, якою вимагав сплатити в семиденний строк заборгованість за поставлений товар з урахуванням нарахованих пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат у розмірі 432.316,24 грн (арк.66-68, том 1). Відповідно до відомостей з офіційного сайту «Укрпошта» 10.10.2023 претензія була повернута підприємством поштового зв`язку за зворотною адресою «за закінченням терміну зберігання».

Як зазначає позивач, подальших плат зі сторони відповідача на рахунок позивача не надходило, тобто за відповідачем обліковується заборгованість по оплаті перед позивачем у розмірі 216.080,66 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України ( надалі ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання).

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону , інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із нормами частини першої статті 712 ЦК України, які кореспондуються із положеннями частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець ( постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язається передати (поставити) у встановлений строк ( строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України: Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент : 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар ( частина перша статті 664 ЦК України).

З викладеного вбачається, що відповідач не провів в повному обсязі з позивачем розрахунків, чим порушив умови договору. Таким чином на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становить 216.080,66 грн.

Відповідно до ч.1,2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

З урахуванням встановленого господарський суд визнає вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 216.080,66 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення пені

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі порушення покупцем строку оплати за товар, він зобов`язаний уплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день порушення строку оплати.

Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 28.02.2022 до 10.10.2023 на загальну суму 154.251,52 грн.

Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.

Господарський суд звертає увагу, що договір між постачальником та відповідачем був укладений 01.07.2023, тобто укладаючи договір сторони мали бути обізнаними зі змінами законодавства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 23.02.2022 № 229, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, №383 від 25.04.2023 був неодноразово продовжений.

Так, Кабінет Міністрів України постановою №1423 від 23.12.2022 вніс зміни, зокрема, до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.06.2023, однак пеня позивачем розрахована до 10.10.2023, що перевищує період встановлений вищевказаною постановою.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що вірним періодом прострочення платежу є з 01.03.2023 (оскільки останнім днем сплати є 28.02.2022, то прострочення починається з наступного дня) по 30.06.2023 максимальний термін з урахуванням продовженого терміну дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19.

Здійснивши власний перерахунок пені суд встановив, що розмір пені за ним складає 127.457,60 грн.

В частині вимог про стягнення 26.793,92 грн пені слід відмовити.

Таким чином, правомірним є нарахування пені за строк, який перевищує шестимісячний /визначений ч. 6 ст. 232 ГК України/ з обмеженням строку до 30.06.2023.

Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 154.251,52 грн пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 127.457,60 грн згідно з розрахунком суду.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 28.02.2022 до 10.10.2023 на загальну суму 10.461,00 грн та інфляційні втрати за загальний період прострочення з березня 2022 року до вересень 2023 року на загальну суму 60.227,71 грн.

Здійснивши власний перерахунок трьох процентів річних, суд встановив, що позивачем невірно визначений період прострочення, оскільки останнім днем сплати є 28.02.2022, а тому прострочення починається з наступного дня, тобто з 01.03.2022). Відтак, розмір трьох процентів річних за розрахунком суду складає 10.460,64 грн.

В частині вимог про стягнення 0,36 к. трьох процентів річних слід відмовити.

Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розмір інфляційних втрат за ним складає 57.721,60 грн.

В частині вимог про стягнення 2.506,11 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 10.461,00 грн трьох процентів річних та 60.227,71 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 10.460,64 грн трьох процентів річних та 57.721,60 грн інфляційних втрат згідно розрахунком суду.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 6.175,81 грн з урахуванням того, що 93,36% позовних вимог позивача визнано судом такими, що підлягають задоволенню.

Суд також встановив, що 18.05.2022 між позивачем (далі позивач, замовник) та адвокатським об`єднанням "Федоренко, Сологуб і партнери" в особі голови об`єднання, Федоренко Р.В. (далі адвокат, виконавець) був укладений договір №81/юо-0522-2 про надання правової допомоги (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання в обсязі та на умовах, передбачених даним договором надавати юридичну допомогу та представляти в суці, правоохоронних, контролюючих і державних органах, підприємствах, установах, організаціях та перед фізичними особами інтереси клієнта: ТОВ «Деліс Проф».

Пунктом 5 договору позивач та адвокат узгодили, що за роботу, виконану виконавцем, з урахуванням складності справи, кваліфікації' і досвіду адвокатів, фінансового стану замовника та витраченого адвокатами виконавця часу, та на покриття фактичних витрат виконавця, пов`язаних з наданням правової допомоги, замовник сплачує йому: аванс у розмірі 11.050,00 грн під час підписання договору, фіксований гонорар (без врахування авансу) - 850,00 грн за одну годину роботи адвоката і 550,00 грн за одну годину роботи помічника адвоката та поточний гонорар, розмір якого погоджується сторонами щомісячно в рахунках (додаткових угодах), протягом трьох днів з дня погодження чергового рахунку (додаткової угоди). У разі надання послуг після 18-00, вихідні і святкові дні та у відрядженні к вартість збільшується у два рази.

Договір набирає чинності з моменту його підписання, укладений безстроково та припиняється за погодженням сторін, договір може бути розірваний достроково за взаємною згодою сторін або за умови систематичного невиконання умов договору однієї із сторін, з попередженням її за один місяць. При цьому замовник зобов`язаний оплатити виконавцю гонорар за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а виконавець зобов`язаний повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору (п.7 договору).

29.09.2023 адвокатським об`єднанням було виставлено рахунок на оплату №171 за ведення справи про стягнення боргу з ТОВ «Софт-Пак», інші накладні витрати у загальному розмірі 11.050,00 грн.

Платіжною інструкцією №20196 від 05.102023 позивачем було сплачено 11.050,00 грн з призначенням платежу ведення справи про стягнення боргу з ТОВ «Софт-Пак», та інші накладні витрати, згідно рах. 171 від 29.09.2023 без ПДВ.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21 здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо.

Отже, Верховний Суд висновує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Спірна заборгованість виникла, у зв`язку із тим, що відповідач своїх зобов`язань за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар не виконав.

Фактично послуги адвоката полягали у складенні заяви по суті позовної заяви, заяви про участь у судових засідання в режимі відеоконференції.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Також суд виходить із того, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо (такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.08.2023 у справі №911/3586/21).

З огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/5511/23 є завищеним, а, отже, не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 11.050,00 грн у суді першої інстанції у даній справі.

З урахуванням викладеного витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6.050,00 грн суд вирішив не розподіляти та покласти на позивача, а розподілити лише 5.000,00 грн.

Таким чином (з урахуванням того, що 93,36% позовних вимог позивача визнано судом такими, що підлягають задоволенню) обґрунтованими визнаються судом витрати в розмірі 4.668,00 грн, які покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-ПАК" (49019, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Белелюбського академіка, будинок 70; ідентифікаційний код 31158246) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛІС-ПРОФ" (51937, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, ПРОСПЕКТ КАРЛА МАРКСА, будинок 22, квартира 2; ідентифікаційний код 20197393) 216.080,66 грн (двісті шістнадцять тисяч вісімдесят грн 66 к.) основної заборгованості, 127.457,60 грн (сто двадцять сім тисяч чотириста п`ятдесят сім грн 60 к.) пені, 10.460,64 грн (десять тисяч чотириста шістдесят грн 64 к.) трьох процентів річних, 57.721,60 грн (п`ятдесят сім тисяч сімсот двадцять одну грн 60 к.) інфляційних втрат, 4.668,00 грн (чотири тисячі шістсот шістдесят вісім грн 00 к.) витрат на професійну правничу допомогу, 6.175,81 грн (шість тисяч сто сімдесят п`ять грн 81 к.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 26.793,92 грн пені, 0,36 к. трьох процентів річних та 2.506,11 грн інфляційних втрат) відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 26.12.2023.

Суддя С.А. Дупляк