Рішення

від 26.12.2023 по справі 904/5112/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2023м. ДніпроСправа № 904/5112/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Біжко Ю.О. ордер від 21.09.2023 №1228375 серія АЕ;

від відповідача: Кійко Є.А. ордер від 10.11.2023 №1263575 серія АА;

розглянувши матеріали справи №904/5112/23

за позовом Приватного підприємства "НЬЮТОН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОБУД СТАНДАРТ"

про визнання недійсними статуту, рішення загальних зборів та скасування державної реєстрації юридичної особи,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Приватне підприємство "НЬЮТОН" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд» 21.09.2023, до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОБУД СТАНДАРТ" (далі - відповідач), у якій позивач, з урахуванням заяви від про зміну предмета позову, яку ухвалою від 01.11.2023 прийнято до розгляду, просить суд:

визнати недійсним рішення загальних зборів відповідача, оформлених протоколом загальних зборів засновників відповідача від 21.09.2016;

визнати недійсним статут відповідача;

скасувати державну реєстрацію створення юридичної особи відповідача, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено (вчинено) запис (реєстраційну дію) за №12241020000078468 від 21.09.2016.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5112/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2023.

Ухвалою від 22.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 18.10.2023.

Ухвалою від 18.10.2023 підготовче засідання відкладено до 01.11.2023.

Через відділ документального забезпечення 01.11.2023 від позивача надійшла заява, сформована в системі "Електронний суд" 01.11.2023, про зміну предмета позову.

Ухвалою від 01.11.2023 заяву позивача про зміну предмета позову, сформовану в системі "Електронний суд" 01.11.2023 прийнято до розгляду, строк підготовчого провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 15.11.2023.

Через відділ документального забезпечення 14.11.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Того ж дня (14.11.2023), через відділ документального забезпечення від відповідача надійшла заява про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою від 15.11.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 14.12.2023.

В судовому засіданні, яке відбулося 14.12.2023 позивач заявив усне клопотання про неврахування відзиву, у якому відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Суд, з огляду на наявні у справі докази, дійшов висновку, що клопотання позивача про неврахування відзиву під час прийняття судового рішення задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За загальним правилом відповідно до ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідач має право викласти свої заперечення проти позову, зокрема шляхом подання відзиву) та надати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем (п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України).

Таким чином, загальне правило подання доказів одночасно з позовом не обмежує права учасників справи доповнити як позов (так і інші заяви по суті спору) додатковими аргументами та доказами, навіть якщо вони існували на момент подачі позову.

Суд встановив, що ухвала про відкриття провадження у справі №904/5112/23 від 22.09.2023 /у якій відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву/ отримана відповідачем 03.10.2023, що підтверджується конвертом, який повернувся на адресу господарського суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд акцентує увагу, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2023 у справі №591/4832/22 (61-10261св23).

Водночас, позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову, яка сформована в системі "Електронний суд" 01.11.2023, яка прийнята судом до розгляду ухвалою від 01.11.2023, у якій відповідачу встановлено строк до 15.11.2023 надати до суду відзив, письмові пояснення щодо вимог позивача, викладених у заяві про зміну предмета позову.

Як встановлено судом, відзив відповідач подав через відділ документального забезпечення 14.11.2023, а отже у строк визначений ухвалою від 01.11.2023.

Таким чином, твердження позивача про пропуск відповідачем строку для подачі відзиву не знайшли підтвердження у матеріалах справи та відхиляються судом як необґрунтовані.

За результатами судового засідання, яке відбулося 14.12.2023, оголошено перерву до 26.12.2023.

В судовому засіданні 26.12.2023 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити позов. Представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач наголосив, що у серпні 2023 року йому стало, що він є засновником відповідача, однак заснування підприємства відповідача відбулося після рейдерського захоплення підприємства позивача у 2016 році і вчинено його нелегітимним складом, нелегітимність якого підтверджується як наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2016 та і судовим рішенням у справі №904/1659/18. Оскільки легітимний склад позивача не засновував юридичну особу відповідача, а визнані недійсними рішення загальних зборів не породжують жодних правових наслідків позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, яка фактично спямована на скасування створення юридичної особи відповідача.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач вважає, що про створення юридичної особи відповідача позивачу було відомо з 2016 року, а тому до спірних правовідносин має бути застосований строк позовної давності і у зв`язку із цим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: належності обраного позивачем способу захисту та його спроможність поновити порушені (невизнані) права позивача.

Оскаржуваним протоколом загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробуд стандарт» від 21.09.2016 прийнято рішення, зокрема створити юридичну особу відповідача, утворити статутний капітал товариства відповідача за рахунок майна Приватного підприємства «Інстайл Білдінг» (становить 36 %) та майна ОСОБА_1 (становить 64 %) та затвердити статут.

До справи долучений реєстр голосування загальних зборів засновників відповідача від 21.09.2016, згідно із яким одноголосно було проголосовано за обрання голови зборів та секретаря зборів, про створення юридичної особи відповідача, про утворення статутного капіталу відповідача, про місцезнаходження відповідача, про затвердження статуту відповідача, про призначення директора відповідача. Згідно з вказаним реєстром у загальних зборах брали участь Приватне підприємством «Інстайл Білдінг» в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Також до справи долучено статут відповідача, затверджений протоколом загальних зборів засновників відповідача від 21.09.2016.

Розглянувши скаргу зацікавленої особи ( ОСОБА_3 ) на рішення та дії, пов`язані з проведенням реєстраційних дій у Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно приватного підприємства «Інстайл Білдінг» (назва до проведення оскаржуваних реєстраційних дій приватне підприємство «Ньютон») комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 02.12.2016 скаргу задоволено та скасовано реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно приватного підприємства «Інстайл Білдінг» від 20.09.2016 №12241050026025428 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи» та №12241070027025428 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах».

В квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (справа №904/1659/18), у якій просила суд визнати недійсними рішення співвласників приватного підприємства "Ньютон" №20-09-2016/1 від 20.09.2016 та №20-09-2016/2 від 20.09.2016.

ОСОБА_3 , як було встановлено у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2018 у справі №904/1659/18, була співвласницею приватного підприємства «Ньютон» (позивача у справі).

З матеріалів справи №904/1659/18 вбачається, що 20.09.2016 відбулися збори співвласників приватного підприємства «Ньютон», на яких прийнято рішенням співвласників №20-09-2016/1 від 20.09.2016, згідно із яким, зокрема, вирішено передати право власності на приватне підприємство «Ньютон» на користь громадянина Республіки Молдова

Також 20.09.2016 відбулись збори співвласників приватного підприємства «Ньютон», які оформлені рішенням власника №20-09-2016/2 від 20.09.2016 і на яких, зокрема, вирішено прийняти права власника приватного підприємства «Ньютон» на підставі рішення співвласників підприємства №20-09-2016/1 від 20.09.2016, звільнено з посади директора приватного підприємства «Ньютон» ОСОБА_4 з 20.09.2016, у зв`язку із виробничою необхідністю змінено назву підприємства з приватного підприємства «Ньютон» на приватне підприємство «Інстайл Білдінг», затверджено статут приватного підприємства «Інстайл Білдінг» у новій редакції, у зв`язку із вищевикладеними змінами.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2018 у справі №904/1659/18 позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені у повному обсязі. Визнано недійсними рішення співвласників приватного підприємства "Ньютон", яке оформлено рішенням співвласників за №20-09-2016/1 від 20.09.2016 та рішення співвласників приватного підприємства "Ньютон", яке оформлено рішенням співвласників за №20-09-2016/2 від 20.09.2016.

Суд встановив, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2018 у справі №904/1659/18 набрало законної сили 13.08.2018 (дата постановлення ухвали Центральним апеляційним господарським судом про повернення апеляційної скарги у справі 3904/1659/18).

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Верховний Суд зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

Отже, з метою ухвалення законного та обґрунтованого рішення з огляду на обставини, які входять до предмета доказування суд має встановити належність обраного позивачем способу захисту.

Так, проаналізувавши заявлені позивачем вимоги, суд доходить висновку, що позивні вимоги у даній справі спрямовані виключно на скасування державної реєстрації створення відповідача як юридичної особи.

Жодних вимог, які б стосувалися відновлення порушених майнових прав чи інтересів позивача, останній не заявляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (провадження №14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (провадження №12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (провадження №14-98цс20, пункт 14) та від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 42).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20)).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».

Таким чином, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначається Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

В силу приписів ч. 1 ст. 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» створення товариства відбувається за рішенням його засновників.

Як встановлено судом, юридичну особу відповідача було створено за оскаржуваним позивачем рішенням, оформленим протоколом загальних зборів засновників відповідача від 21.09.2016.

Загальний порядок створення юридичної особи унормовано статтею 87 ЦК України, яка передбачає, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом. Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

На підставі відомостей, розміщених на офіційному сайті Міністерства юстиції України у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд встановив, що державна реєстрація юридичної особи відповідача відбулася 21.09.2016 (номер запису №12241020000078468) /яку позивач і просить суд скасувати/.

Відповідно до ст. 57 ГК України рішення про утворення суб`єкта господарювання є установчим документом суб`єкта господарювання.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ч. 1 ст. 89 ЦК України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

За змістом ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; організаційно-правова форма (ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється лише шляхом реорганізації або ліквідації. Згідно із частиною другою вказаної статті юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 110 ЦК України встановлено, що юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; 3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Загальний порядок ліквідації юридичної особи визначений у статті 111 ЦК України. Загальна процедура ліквідації юридичної особи також передбачає низку обов`язкових дій - погашення існуючої кредиторської заборгованості, відчуження активів, звільнення працівників, передання документів до архіву тощо. Лише після вчинення цих дій і подання державному реєстратору відповідних документів в реєстр вноситься запис про припинення юридичної особи, а не запис про скасування її державної реєстрації.

Суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту, який полягає у скасуванні державної реєстрації створення юридичної особи відповідача не спроможний поновити порушені права позивача, оскільки існує сам факт створення та державної реєстрації юридичної особи відповідача, а отже логічним шляхом припинення юридичної особи, у створенні якої брали участь неповноважні представники позивача є її ліквідацію у відповідності до визначеної чинним законодавством процедурою наслідком проведення якої є внесення в реєстр запису про припинення юридичної особи.

Отже, якщо юридична особа створилася вона існує до свого припинення, оскільки сам факт створення юридичної особи вже виник з дати її державної реєстрації.

Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено спростовну презумпцію відомостей, внесених до ЄДР, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Водночас, якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, то внесення до реєстру запису про припинення цієї юридичної особи не тягне її припинення.

Отже, ліквідація юридичної особи - це встановлена законом процедура, результатом якої є припинення діяльності юридичної особи, і першочерговою умовою ліквідації законодавство визначило саме рішення її учасників про ліквідацію.

Як юридична особа товариство відповідача може припинити діяльність у порядку, передбаченому законом, зокрема шляхом ліквідації, про що прямо вказано у ст. 48 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Скасування державної реєстрації створення юридичної особи (реєстраційного запису) за рішенням суду не є тотожною самій ліквідації юридичної особи, яка відбувається в порядку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України, і не призводить до припинення юридичної особи з огляду на вимоги ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якою визначається порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій.

Отже, позовна вимога щодо скасування державної реєстрації створеної юридичної особи (відповідача), яка створена у відповідному порядку, існує та здійснює свою діяльність тривалий час, за період свого існування набувши відповідних прав і обов`язків, не призведе до поновлення прав і законних інтересів позивача, який звертається з таким позовом. Швидше за все такий позов буде свідчити про втручання суду в діяльність відповідача та порушення інтересів інших його співзасновників, що є недопустимим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (п. п. 7.24, 7.25).

Відтак, у п. 7.30 постанови від 29.06.2021 у справі №916/964/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звернення особи з позовною вимогою про скасування державної реєстрації юридичної особи (реєстраційного запису) є підставою для закриття провадження у справі за такими вимогами за відсутності юридичного спору.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що звернення позивача у даній справі з позовною вимогою про скасування державної реєстрації юридичної особи відповідача є підставою для закриття провадження у справі в частині таких вимог за відсутності юридичного спору.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними рішення загальних зборів про створення юридичної особи відповідача та його статуту суд встановив таке.

Оскаржуваним протоколом загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробуд стандарт» /відповідача/ від 21.09.2016 прийнято рішення, зокрема створити юридичну особу відповідача, утворити статутний капітал товариства відповідача за рахунок майна Приватного підприємства «Інстайл Білдінг» (становить 36 %) /від імені якого діяв, як зазначає позивач, неповноважний представник - Макаренку Міхай/ та за рахунок майна Німеренка Валеріу (становить 64 %), а також затвердити статут /який позивач також просить суд визнати недійсним/.

Суд зауважує, що як на підставу для визнання недійсним вказаного вище рішення позивач посилається на те, що від імені Приватного підприємства «Інстайл Білдінг» діяла особа без відповідних повноважень, що фактично підтверджено судовим рішенням у справі №904/1659/18.

Як встановлено судом, на загальних зборах засновників відповідача були присутні Приватне підприємство «Інстайл Білдінг» в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Також судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2018 у справі №904/1659/18 визнано недійсним рішення співвласників приватного підприємства «Ньютон», які оформлені рішенням співвласників за №20-09-2016/1 від 20.09.2016, зокрема, про передачу права власності на приватне підприємство «Ньютон» на користь громадянина Молдови ОСОБА_2 та рішення співвласників приватного підприємства «Ньютон», які оформлені рішенням співвласників за №20-09-2016/2 від 20.09.2016, яким вирішено, зокрема, змінити назву підприємства з приватного товариства «Ньютон» на приватне підприємство «Інстайл Білдінг».

Таким чином, що у загальних зборах, які оформлені протоколом загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробуд стандарт» від 21.09.2016, брав участь неповноважний представник Приватного підприємства «Інстайл Білдінг».

Водночас, як зазначалось вище, позивні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників відповідача, яке оформлене протоколом загальних зборів засновників відповідача від 21.09.2016, як і визнання недійсним статуту відповідача, який затверджений оскаржуваним позивачем рішенням, спрямовані виключно на скасування державної реєстрації створення відповідача як юридичної особи, адже задоволення таких вимог може слугувати підставою для скасування реєстраційного запису про створення юридичної особи відповідача, що є недопустимим та не узгоджується з вищевказаними висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/964/19.

Водночас, позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів та статуту відповідача, які заявлені позивачем, суд має розглянути з урахуванням належності і ефективності обраного позивачем способу захисту.

Вище суд дійшов висновку закрити провадження в частині вимог про скасування державної реєстрації створення юридичної особи, оскільки така вимога не лише не призведе до поновлення прав і законних інтересів позивача, але й обраний позивачем спосіб захисту є неприпустимим в силу закону.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Жодних вимог, які б стосувалися відновлення порушених майнових прав чи інтересів позивача, останній не заявляє.

Відтак, суд доходить висновку, що задоволення вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників відповідача, яке оформлене протоколом загальних зборів засновників відповідача від 21.09.2016, як і визнання недійсним статуту відповідача також не призведе до поновлення порушених прав позивача.

Водночас, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).

Однак задоволення позовних вимог про визнання недійсними рішення загальних зборів про створення юридичної особи відповідача та його статуту у даному випадку не вичерпує конфлікт між сторонами.

Як зазначалось вище, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З огляду на фактичні обставини справи суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту, який полягає у визнанні недійсними рішення загальних зборів та статуту відповідача та фактично спрямований на скасування державної реєстрації створення юридичної особи відповідача, не є ефективним.

При цьому суд відзначає, що у даному випадку належним способом захисту може бути вихід учасника /тобто позивача/ зі складу учасників товариства відповідача з виплатою частки (зокрема внесеним майном).

Суд встановив, що частка позивача у статутному капіталі відповідача складає 36 (тридцять шість) відсотків (що підтверджується інформацією вказаною у оскаржуваному позивачем протоколі загальних зборів відповідача (арк. 13, том 1).

Згідно із ч.ч. 1, 7 ст. 12 Закону України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. За згодою учасника, який вийшов з товариства, товариство може виплатити вартість частки майном.

Отже, з огляду на положення ч. 1 ст. 12 Закону України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» позивач, частка якого у статутному капіталі відповідача становить 36%, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників товариства відповідача.

Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.11.2022 у справі №911/3135/20 (п. 8.48, 8.49) згідно із якими, якщо особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, то виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у п. 58 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц та п. 23 постанови від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18)).

Водночас, суд дійшов висновку, що задоволення вимог про визнання недійсними рішення загальних зборів про створення юридичної особи відповідача та його статуту, не призведе до поновлення порушеного права позивача.

В межах даної справи позивач не заявляє вимог, які б стосувалися відновлення порушених майнових прав чи інтересів позивача, задоволення яких призводило б вичерпання спору чи конфлікту між сторонами, а тому обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним.

Більш того, задоволення вимог, які фактично спрямовані на скасування державної реєстрації створення юридичної особи відповідача, порушувало б права та інтереси інших засновників (учасників) відповідача, що є неприпустимим.

З урахуванням наведеного, суд вважає, заявлені позивачем вимоги (про визнання рішення та статуту недійсними) є такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин сторін строк позовної давності суд зазначає таке.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки провадження у справі частково закрито, а частково у задоволенні позову було відмовлено з підстав його необґрунтованості, позовна давність не застосовується, про що вказано у ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у позовній заяві, позивач не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав задоволенню не підлягають .

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОБУД СТАНДАРТ» провадження у справі закрити.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати у справі зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 26.12.2023.

Суддя С.А. Дупляк