Рішення
від 05.12.2023 по справі 910/5095/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2023Справа № 910/5095/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a>;

до фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни;

про стягнення 142 326,24 грн

та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a>;

про стягнення 240 000,00 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники за первісним позовом:

Від позивача: Ебубікіров Е. Я., адвокат, довіреність №07/12 від 07.12.2022;

Від відповідача: не з`явилися;

Представники за зустрічним позовом:

Від позивача: не з`явилися;

Від відповідача: Ебубікіров Е. Я., адвокат, довіреність №07/12 від 07.12.2022.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни грошові кошти у розмірі 142 326,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест" та фізичною особою-підприємцем Пахомовою Ліною Станіславівною було укладено договір оренди нежитлового приміщення №17/12-21К від 17.12.2021. На виконання положення п. 5.3. договору оренди, позивач платіжним дорученням № 22344 від 29.12.2021 сплатив на рахунок відповідача гарантійний платіж у розмірі 120 000,00 грн. Користуючись своїм правом ініціювати одностороннє розірвання договору оренди позивач письмово повідомив відповідача листом від 28.04.2022 про бажання припинити дію договору оренди та висунув вимогу повернути невикористаний гарантійний платіж у розмірі 120 000,00 грн, проте відповідачем у поверненні гарантійного платежу було відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

11.04.2023 на адресу суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 10.04.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5095/23; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

08.06.2023 до господарського суду фізична особа-підприємець Пахомова Ліна Станіславівна подала відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

08.06.2023 фізична особа-підприємець Пахомова Ліна Станіславівна подала зустрічну позовну заяву, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> 240 000 грн збитків.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> завдало збитків фізичній особі-підприємцю Пахомовій Ліні Станіславівні у вигляді упущеної вигоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 вирішено прийняти зустрічну позовну заяву фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> про стягнення 240 000,00 грн до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> про стягнення 240 000,00 грн об`єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> до фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни про стягнення 142 326,24 грн. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 11.07.2023.

До господарського суду 13.06.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> надійшла відповідь на відзив фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни на позов.

28.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> до господарського суду подало відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просить у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/5095/23 до судового розгляду по суті на 03.10.2023.

У судових засіданнях 03.10.2023, 31.10.2023 та 14.11.2023 судом оголошувалися перерви.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 05.12.2023 просив первісний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача за первісним позовом у судове засідання 05.12.2023 не з`явився, про дату, час та місце засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача за первісним позовом не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача за зустрічним позовом у судовому засіданні 05.12.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник позивача за зустрічним позовом у судове засідання 05.12.2023 не з`явився, про дату, час та місце засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника позивача за зустрічним позовом не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

05.12.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест" (далі також - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, орендар) та фізичною особою-підприємцем Пахомовою Ліною Станіславівною (далі також - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, орендодавець) укладено договір оренди № 17/12-21К (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти у тимчасове платне користування об`єкт оренди. Розміщення об`єкта оренди та схема розташування обладнання (за наявності) вказані на план-схемі (додаток № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною).

Об`єкт оренди (приміщення) - нежиле приміщення № 8 - магазин загальною площею 201 (двісті один) кв. м. Об`єкт оренди знаходиться в будівлі за адресою м. Київ, проспект Павла Тичини/Шумського будинок № 16/2, літера А.

За змістом п. 2.1. договору, орендодавець зобов`язаний передати орендарю об`єкт оренди за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору, в стані, придатному для його використання за цільовим призначенням, на умовах та у строк до 02.03.2022 року включно.

Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що строк дії договору становить з дати підписання сторонами договору по 30 листопада 2024 року включно.

У п. 5.3. договору сторони погодили, що протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання цього договору орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі: 120 000,00 грн, що зараховується сторонами в якості орендної плати за останній місяць оренди за цим договором. При цьому розмір оренди за останній місяць не коригується та не переглядається. Протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкту оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, у відповідності до п. 5.2.1, а також у відповідності до п. 5.2,2, цього договору - за місяць оренди, що йде після закінчення строку опоряджувальних робіт. Протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкту оренди в орендне користування орендар сплачує (компенсує) орендодавцю авансом, згідно рахунку наданого орендодавцем, попередню оплату за постачання електроенергії в обсязі споживання орендарем в об`єкті оренди 12 000 кВт в місяць, при цьому сума сплати (компенсації) у рахунку орендодавця встановлюється згідно тарифів постачальників електричної енергії.

Орендар має право в односторонньому порядку достроково розірвати (відмова) цей договір, шляхом письмового повідомлення про розірвання орендодавця не менш ніж за 30 календарних днів. При цьому, договір вважається автоматично розірваний на 31 календарний день з моменту отримання орендодавцем відповідного письмового повідомлення. Підписання відповідних додаткових угод в даному випадку не є обов`язковою умовою (п. 10.5. договору).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a>, обґрунтовуючи позовні вимоги, за первісним позовом, вказує, що на виконання умов договору ним було перераховано на користь відповідача за первісним позовом 120 000,00 грн гарантійного платежу, однак фізична особа-підприємець Пахомова Ліна Станіславівна у строк, передбачений п. 2.1. договору, не передала, а позивач за первісним позовом не прийняв об`єкт оренди за актом приймання-передачі.

Як вказує позивач за первісним позовом, користуючись своїм правом, ініціювати одностороннє розірвання договору оренди, він письмово повідомив відповідача за первісним позовом листом від 28.04.2022 про бажання припинити дію договору та висунув вимогу повернути невикористаний гарантійний платіж у розмірі 120 000,00 грн.

Однак відповідачем за первісним позовом було надано відмову у поверненні вищезазначених грошових коштів.

Також позивач за первісним позовом вказує, що повторно звертався до відповідача за первісним позовом з претензією від 26.12.2022 якою також вимагав повернути грошові кошти, проте станом на дату подання позову останнім вказані грошові кошти так і не були повернуті.

У зв`язку з наведеним Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> звернулося до суду з позовом про стягнення 120 000,00 грн.

Фізична особа-підприємець Пахомова Ліна Станіславівна, заперечуючи проти задоволення первісних позовних вимог, вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> не прийняло за актом приймання-передачі об`єкт оренди у строк до 02.03.2022, не повідомивши належним чином про відмову від об`єкту оренди або про розірвання договору.

Також відповідач за первісним позовом зазначає, що платіж у розмірі 120 000,00 грн був розцінений ним як гарантію з боку позивача за первісним позовом щодо подальшого належного виконання з його боку договірних зобов`язань, а саме отримання об`єкту оренди за актом приймання-передачі та подальшої оплати орендно плати.

Оскільки позивачем за первісним позовом лише 28.04.2022 було повідомлено відповідача за первісним позовом про розірвання договору, то, на думку останнього, відсутні правові підстави для повернення грошових коштів.

Фізична особа-підприємець Пахомова Ліна Станіславівна, звертаючись до суду з зустрічною позовною заявою, вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> не отримало об`єкт оренди за актом приймання-передачі у строк, передбачений договором, та повідомило про його розірвання лише 28.04.2022, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом недоотримав орендних платежів у загальному розмірі 360 000,00 грн.

Розраховуючи вказану суму збитків, позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідно до п. 10.5. договору, договір вважається розірваним через 31 день з дня отримання такого листа орендодавцем, тобто з 29.05.2022, а оскільки відповідачем за зустрічним позовом було сплачено 120 000,00 грн, то упущена вигода фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни складає 240 000,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a>, заперечуючи проти позовним вимог, викладених у зустрічному позові, вказує, що орендодавцем не доведено факт вжиття ним передбачених договором оренди заходів у передбачені строки щодо передачі відповідачеві за зустрічним позовом об`єкту оренди, у зустрічній позовній заяві відсутні докази протиправної поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a>, чіткого документального обґрунтування збитків та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою, збитками та виною відповідача за зустрічним позовом, тобто позивачем за зустрічним позовом не доведено склад цивільного (господарського) правопорушення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1, 3 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні граничні строки договору найму окремих видів майна.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як встановлено ч. 1 с. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, орендар, на виконання умов п. 5.3. договору, платіжним дорученням № 22344 від 29.12.2021 перерахував на користь орендодавця гарантійних платіж у розмірі 120 000,00 грн. Вказане також не заперечується сторонами.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 Цивільного кодексу України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Таким чином суд вказує, що орендар, здійснив власне волевиявлення, що полягало у вчиненні активних дій з виконання свого зобов`язання стосовно сплати гарантійного платежу на виконання умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом п. 2.1. договору, орендодавець зобов`язаний передати орендарю об`єкт оренди за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору, в стані, придатному для його використання за цільовим призначенням, на умовах та у строк до 02.03.2022 року включно.

Проте, як встановлено судом та не заперечується сторонами, у строк до 02.03.2022 орендодавець не передав, а орендар не прийняв об`єкт оренди.

Суд вказує, що жодного листування між сторонами чи інших документів, з яких би вбачалося, що відповідач за первісним позовом звертався до позивача за первісним позовом з приводу складення та підписання акту приймання-передачі об`єкту оренди та безпосередньої передачі вказаного майна матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи наведене, суд вказує, що орендодавцем не здійснено активних дій з яких би вбачалося його волевиявлення, спрямоване на передачу об`єкту оренди та, відповідно, не було виконано своє зобов`язання в частині передачі об`єкту оренди орендарю.

Відповідно до ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як вбачається з матеріалів справи договір оренди був укладений на строк до 30.11.2024.

Суд вказує, що за змістом ст. 766 Цивільного кодексу України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> листом № б/н від 28.04.2022 повідомило відповідача за первісним позовом про розірвання договору оренди № 17/12-21К від 17.12.2021 та просило повернути 120 000,00 грн гарантійного платежу.

Таким чином, у зв`язку з не переданням орендодавцем об`єкту оренди Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a>, орендар скористався своїм правом, передбаченим ст. 766 Цивільного кодексу України.

Оскільки орендодавцем не передано орендарю об`єкту оренди, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом 120 000,00 грн гарантійного платежу.

Суд вказує, що за змістом п. 5.3. договору, протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання цього договору орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі: 120 000,00 грн, що зараховується сторонами в якості орендної плати за останній місяць оренди за цим договором. При цьому розмір оренди за останній місяць не коригується та не переглядається. При цьому розмір оренди за останній місяць не коригується та не переглядається. Протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкту оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, у відповідності до п. 5.2.1, а також у відповідності до п. 5.2,2, цього договору - за місяць оренди, що йде після закінчення строку опоряджувальних робіт.

Тобто сторони у договорі визначили, що гарантійний платіж зараховується в якості орендної плати за останній місяць оренди за цим договором.

Пунктом 5.2.2. договору передбачено, що починаючи з 15-го (п`ятнадцятого) календарного дня від дня підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди і до закінчення строку оренди щомісячна орендна плата за весь об`єкт оренди складає 120 000,00 (сто двадцять тисяч гривень 00 коп.) грн, без ПДВ, із розрахунку 597,01 гривень за 1 (один) м. кв. (без ПДВ).

Проте судом встановлено, що об`єкт оренди орендодавцем орендарю не був переданий, а відтак у орендаря не виник обов`язок зі сплати орендних платежів, а тому гарантійний платіж у розмірі 120 000,00 грн не може бути зарахований в якості орендної плати за останній місяць оренди за договором та підлягає поверненню.

Однак суд вказує, що у договорі сторонами не погоджено порядок та строки повернення гарантійного платежу.

Суд вказує, що за змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки строк виконання грошового зобов`язання по сплаті наданих послуг у договорі не встановлено, то орендар вправі вимагати його виконання в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, згідно якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Разом з цим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що кредитор може здійснити своє право вимоги будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до боржника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні № 15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Судом встановлено, що орендар 06.05.2022 направив на адресу орендодавця повідомлення про розірвання договору № б/н від 28.04.2022, в якому, зокрема, орендар просив повернути гарантійний платіж у розмірі 120 000,00 грн.

Суд вказує, що частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, для визначення строку виконання зобов`язання, не вимагається отримання вимоги боржником, перебіг такого строку починається від дня пред`явлення вимоги, тобто, у даному випадку від дати направлення повідомлення про розірвання договору № б/н від 28.04.2022 орендарем поштою.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вказує, що відповідач за первісним позовом є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення гарантійного платежу починаючи з 14.05.2022.

Отже, враховуючи те, що загальна сума грошового зобов`язання відповідача за первісним позовом, яка складає 120 000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач за первісним позовом, на момент прийняття рішення, не надав документи, які свідчать про сплату вказаних грошових коштів на користь позивача за первісним позовом, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> до фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни про стягнення заборгованості у розмірі 120 000,00 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач за первісним позовом припустився прострочення грошового зобов`язання, позивач за первісним позовом, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 19 071,45 грн інфляційних втрат та 3 254,79 грн трьох процентів річних.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме, у розмірі 17 008,65 грн інфляційних втрат та 2 238,90 грн трьох процентів річних, відповідно, оскільки позивачем за первісним позовом невірно визначений період прострочення виконання зобов`язання.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач за первісним позовом просить відшкодувати за рахунок відповідача за первісним позовом витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

Суд вказує, що вимогу про стягнення витрат на надання правової допомоги з відповідача за первісним позовом заявлено у клопотанні про стягнення судових витрат, у зв`язку з чим суд зобов`язаний вирішити питання про розподіл судових витрат безпосередньо в рішенні.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт перший частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Наразі, обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до матеріалів справи:

- договір № 1503/23 про надання юридичних послуг від 15.03.2023 (далі - договір № 1503/23), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерсько-юридична компанія "Спектр" (виконавець);

- акт приймання-передачі наданих послуг №163 від 26.06.2023 на суму 10 000,00 грн;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;

- копію довіреності № 07/12 від 07.12.2022;

- копію платіжної інструкції № 23706 від 14.08.2023.

Відповідно до п. 1.1. договору № 1503/23, виконавець на умовах та в обсязі, передбаченому цим договором, приймає на себе обов`язки щодо надання юридичних послуг за запитом (дорученням) замовника в рамках договірних відносин, а замовник користується такими послугами та своєчасно сплачує їх вартість на умовах, викладених в цьому договорі.

За змістом п. 1.2. договору № 1503/23, юридичні послуги (далі - послуги), які виконавець надає замовнику, включають зокрема, але не виключно, наступне: 1.2.1. надання консультацій та роз?яснень з юридичних питань; 1.2.2. надання усних і письмових правових висновків щодо законодавства та його застосування; 1.2.3. здійснення представництва в судах, в органах державної влади та підприємствах, організаціях незалежно від форми власності, перед громадянами, посадовими і службовими особами; 1.2.4. аналіз документів та судової практики; 1.2.5. складання процесуальних документів та інших документів правового характеру; 1.2.6. здійснення інших дій, пов`язаних із виконанням предмету договору.

У п. 4.1. - 4.3. 4.1. договору № 1503/23 сторони погодили, що винагорода виконавця за надання послуг замовнику, визначається на підставі погодинних ставок. За окремою письмовою домовленістю сторонами може бути встановлені інші форми оплати правової допомоги щодо окремих робіт або проектів. Розмір погодинної ставки: 2000,00 грн з ПДВ (дві тисячі гривень). Оплата винагороди здійснюється замовником за результатами наданих послуг протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі наданих послуг за формою, передбаченою додатком № 1 до договору.

Як вбачається з акту виконавець надав юридичні послуги, а замовник прийняв такі послуги, а саме: вивчення, правовий аналіз матеріалів та надання правового висновку щодо стягнення замовником з фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни суми боргу за договором оренди №17/12-21K від 17.12.2021 року, а також трьох процентів річних від простроченої суми та суми збитків від інфляції; Складення позову від 31.03.2023 р. за вих. № 31-03-23/03 замовника до фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни суми боргу за договором оренди №17/12-21К від 17.12.2021 року, а також трьох процентів річних від простроченої суми та суми збитків від інфляції; складення відповіді замовника від 12.06.2023 р. за вих. № 12-06-23/16 на відзив від 29.05.2023 р. на позов замовника від 31.03.2023 р. за вих. Nє 31-03-23/03 до фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни про стягнення 142326,24 грн. у справі № 910/5095/23.

Загальна вартість виконаних робіт за вказаним актом становить 10 000,00 грн.

Як вбачається з платіжної інструкції № 23706 від 14.08.2023, позивачем за первісним позовом сплачено на користь виконавця грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн.

За приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту першого частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги частково, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю даної справи.

Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, клопотань, та враховуючи те, що первісний позов задоволено частково, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 9 784, 00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Тобто зі змісту ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

У відповідності з нормами цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб`єкт та об`єкт правопорушення, а також суб`єктивна та об`єктивна сторони.

Суб`єктом цивільного правопорушення є боржник, а об`єктом правопорушення зобов`язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб`єктивну сторону становить вина боржника, а об`єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов`язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина 4 статті 623 Цивільного кодексу України).

Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України ).

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 Цивільного кодексу України).

За змістом пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України, частини другої статті 224 Господарського кодексу України, частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі N 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження N 61-22106св18)).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Враховуючи наведене, пред`явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених статтею 22 Цивільного кодексу України, статтями 224, 225 Господарського кодексу України, покладає на кредитора (позивача), обов`язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, в числі рахунку реальну можливість отримання ним таких збитків, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків, тоді як відповідач - має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.

Водночас суд звертає увагу, що за змістом частини першої статті 42, частини першої статті 44 Господарського кодексу України будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Тому суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання (висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17).

Позивач за зустрічним позовом вказує, що в результаті не прийняття відповідачем за зустрічним позовом об`єкту оренди у строки, передбачені договором, та направленням останній повідомлення про розірвання договору, орендодавець зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 360 000,00 грн, з яких 120 000,00 грн сплачено орендарем в якості гарантійного платежу, у зв`язку з чим позивач за первісним позовом просить стягнути 240 000,00 грн.

Суд вказує, що за змістом п. 5.3. договору, протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання цього договору орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі: 120000,00 грн, що зараховується сторонами в якості орендної плати за останній місяць оренди за цим договором. При цьому розмір оренди за останній місяць не коригується та не переглядається. При цьому розмір оренди за останній місяць не коригується та не переглядається. Протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкту оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, у відповідності до п. 5.2.1, а також у відповідності до п. 5.2,2, цього договору - за місяць оренди, що йде після закінчення строку опоряджувальних робіт.

Тобто сторони у договорі визначили, що гарантійний платіж зараховується в якості орендної плати за останній місяць оренди за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, орендар, на виконання умов п. 5.3. договору, платіжним дорученням № 22344 від 29.12.2021 перерахував на користь орендодавця гарантійних платіж у розмірі 120 000,00 грн. Вказане також не заперечується сторонами.

Пунктом 5.2.2. договору передбачено, що починаючи з 15-го (п`ятнадцятого) календарного дня від дня підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди і до закінчення строку оренди щомісячна орендна плата за весь об`єкт оренди складає 120 000,00 (сто двадцять тисяч гривень 00 коп.) грн, без ПДВ, із розрахунку 597,01 гривень за 1 (один) м. кв. (без ПДВ).

Тобто сторони у договорі визначили, що гарантійний платіж зараховується в якості орендної плати за останній місяць оренди за договором.

Проте, як було встановлено судом, об`єкт оренди орендодавцем орендарю не був переданий, а відтак у орендаря не виник обов`язок зі сплати орендних платежів, а тому гарантійний платіж у розмірі 120 000,00 грн не може бути зарахований в якості орендної плати за останній місяць оренди за договором.

Суд вказує, що за змістом ст. 766 Цивільного кодексу України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест"</a> листом № б/н від 28.04.2022 повідомило відповідача за первісним позовом про розірвання договору оренди № 17/12-21К від 17.12.2021 та просило повернути 120 000,00 грн гарантійного платежу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів та встановлено судом, позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами протиправної поведінки відповідача за зустрічним позовом, наявності збитків у розмірі 360 000,00 грн та наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача за зустрічним позовом, збитками і вини відповідача за зустрічним позовом.

Також позивачем за зустрічним позовом не доведено, а судом не встановлено, що ним вживалися заходи щодо отримання таких доходів.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерхолдінг" не підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається судом на позивача за зустрічним позовом.

Крім того, відповідач за зустрічним позовом просить відшкодувати за рахунок позивача за зустрічним позовом витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн.

Суд вказує, що вимогу про стягнення витрат на надання правової допомоги з відповідача за первісним позовом заявлено у клопотанні про стягнення судових витрат, у зв`язку з чим суд зобов`язаний вирішити питання про розподіл судових витрат безпосередньо в рішенні.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт перший частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Наразі, обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до матеріалів справи:

- договір № 1503/23 про надання юридичних послуг від 15.03.2023 (далі - договір № 1503/23), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер-Інвест" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бухгалтерсько-юридична компанія "Спектр" (виконавець);

- акт приймання-передачі наданих послуг №325 від 30.10.2023 на суму 5 000,00 грн;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;

- копію довіреності № 07/12 від 07.12.2022;

Відповідно до п. 1.1. договору № 1503/23, виконавець на умовах та в обсязі, передбаченому цим договором, приймає на себе обов`язки щодо надання юридичних послуг за запитом (дорученням) замовника в рамках договірних відносин, а замовник користується такими послугами та своєчасно сплачує їх вартість на умовах, викладених в цьому договорі.

За змістом п. 1.2. договору № 1503/23, юридичні послуги (далі - послуги), які виконавець надає замовнику, включають зокрема, але не виключно, наступне: 1.2.1. надання консультацій та роз?яснень з юридичних питань; 1.2.2. надання усних і письмових правових висновків щодо законодавства та його застосування; 1.2.3. здійснення представництва в судах, в органах державної влади та підприємствах, організаціях незалежно від форми власності, перед громадянами, посадовими і службовими особами; 1.2.4. аналіз документів та судової практики; 1.2.5. складання процесуальних документів та інших документів правового характеру; 1.2.6. здійснення інших дій, пов`язаних із виконанням предмету договору.

У п. 4.1. - 4.3. 4.1. договору № 1503/23 сторони погодили, що винагорода виконавця за надання послуг замовнику, визначається на підставі погодинних ставок. За окремою письмовою домовленістю сторонами може бути встановлені інші форми оплати правової допомоги щодо окремих робіт або проектів. Розмір погодинної ставки: 2000,00 грн з ПДВ (дві тисячі гривень). Оплата винагороди здійснюється замовником за результатами наданих послуг протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі наданих послуг за формою, передбаченою додатком № 1 до договору.

Як вбачається з акту виконавець надав юридичні послуги, а замовник прийняв такі послуги, а саме: вивчення, правовий аналіз матеріалів та надання правового висновку щодо обґрунтованості зустрічної позовної заяви фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни до замовника про стягнення 240 000,00 грн у справі № 910/5095/23; складення відзиву замовника на зустрічну позовну заяву фізичної особи-підприємця Пахомової Ліни Станіславівни до замовника про стягнення 240 000,00 грн у справі № 910/5095/23.

Загальна вартість виконаних робіт за вказаним актом становить 5 000,00 грн.

За приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.