Рішення

від 12.12.2023 по справі 2/5025/2215/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" грудня 2023 р. Справа № 2/5025/2215/11 (924/774/23)

Господарський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Грамчука І.В., при секретарі судового засідання Мізику М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у межах справи про банкрутство фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна Полонського району Хмельницької області позовні матеріали

за заявою арбітражного керуючого - ліквідатора Багінського А.О. фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна Полонського району

до гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_2

за участю Полонської міської територіальної громади в особі Полонської міської ради, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача

про визнання права постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6823681500:08:003:0080 загальною площею 29 га

За участю повноважних представників сторін :

позивача : Багінського А.О. - ліквідатора фермерського господарства „Лан 1999"

відповідача : Андрушко А.В. - представник згідно ордеру

У судовому засіданні згідно зі ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Ухвалою господарського суду від 14.12.2011р. порушено провадження у справі про банкрутство фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна Полонського району за нормами ст.ст. 50, 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою від 11.01.2012р. визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру і ліквідатором призначено арбітражного керуючого Матущака В.І.

Ухвалою суду від 22.06.2016р. клопотання арбітражного керуючого Матущака В.І. (вх. № 05-06/513/16 від 22.06.2016р.) про відсторонення його від виконання обов`язків ліквідатора в межах ліквідаційної процедури у справі № 2/5025/2215/11 про банкрутство фермерського господарства „Лан 1999" с. Велика Березна Полонського району Хмельницької області задоволено та припинено його повноваження як ліквідатора у справі № 2/5025/2215/11.

В послідуючому суд задовольнив заяву арбітражного керуючого Ковиньової О.Ю. (вх. № 05-06/606/21 від 11.10.2021р.) про припинення її повноважень як у ліквідатора у справі № 2/5025/2215/11 і з метою визначення кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень ліквідатора зобов`язав збори кредиторів та комітет кредиторів банкрута - фермерського господарства „Лан 1999", з дотриманням визначеного Кодексом України з процедур банкрутства порядку до 10 листопада 2021р. запропонувати кандидатуру арбітражного керуючого, який відповідає вимогам чинного законодавства та може бути призначений ліквідатором у справі № 2/5025/2215/11.

Наразі ухвалою від 24 травня 2023р. суд задовольнив заяву арбітражного керуючого Багінського А.О. про згоду на участь у справі № 2/5025/2215/11 про банкрутство фермерського господарства „Лан 1999" с. Велика Березна Полонського району Хмельницької області, клопотання Головного управління ДПС у Хмельницькій області (вх. № 05-06/552/23 від 05.05.2023р.) та комітету кредиторів про призначення ліквідатором у справі арбітражного керуючого Багінського А.О., призначивши останнього ліквідатором у справі № 2/5025/2215/11. Додатково суду зобов`язав арбітражного керуючого Ковиньову О.Ю. до 01 липня 2023р. передати арбітражному керуючому Багінському А.О. наявні документи та матеріали, пов`язані з проведенням ліквідаційної процедури фермерського господарства „Лан 1999".

В послідуючому в межах даної справи господарським судом отримано (вх. № 05-06/798/23 від 18.07.2023р.) позовну заяву арбітражного керуючого Багінського А.О. - ліквідатора фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна Полонського району до ОСОБА_1 про визнання права постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6823681500:08:003:0080 загальною площею 29 га.

Надалі ліквідатором подано клопотання (вх. № 05-06/890/23 від 09.08.2023) про розгляд справи № 924/774/23 в порядку загального позовного провадження, яке судом в установленому порядку задоволено.

Окрім того, судом отримано клопотання (вх. № 05-06/891/23 від 09.08.2023) про залучення до розгляду справи Полонської міської територіальної громади в особі Полонської міської ради, як власника спірної земельної ділянки, що також задоволено у відповідності до ст. 50 ГПК України із залученням останньої в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

У відповідності до позовної заяви (вх. № 05-06/798/23 від 18.07.2023р.) ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.05.2023 року арбітражного керуючого Багінського А.О. призначено ліквідатором по справі № 2/5025/2215/11 про банкрутство ФГ «Лан 1999».

Згідно Наказу № 2 від 24.05.2023 року Багінський А.О. приступив до виконання повноважень ліквідатора Фермерського господарства «Лан 1999» (с. Велика Березна, Полонського району, Хмельницької області), повідомивши Відділ з питань банкрутства Управління банкрутства Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про призначення його ліквідатором у справі № 2/5025/2215/11.

При цьому заходами щодо розшуку майна та майнових прав боржника - ФГ «ЛАН 1999», ліквідатор встановив наявність у боржника права постійного користування на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 29 га, за кадастровим номером 6823681500:08:003:0080, розташовану на території Полонської міської ради.

Однак, як вбачається із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначена земельна ділянка зареєстрована на ім`я засновника ФГ «ЛАН 1999» ОСОБА_3 на праві постійного користування. Державна реєстрація речового права за ОСОБА_3 здійснена на підставі рішення державного реєстратора 66872848 від 22.03.2023р. 09:17:30, ОСОБА_4 , Понінківська селищна рада Шепетівського району Хмельницької області, Хмельницька обл.

На думку ліквідатора, зазначена державна реєстрація права постійного користування на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 порушує право постійного користування ФГ «ЛАН 1999», а відтак підлягає захисту та поновленню з огляду на наступне :

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 28 грудня 1998 року у справі № 2-672 за позовом ОСОБА_3 до Полонської районної ради Хмельницької області позивачу виділено земельну ділянку загальною площею 29,35 га із цільовим призначенням «для ведення селянського (фермерського) господарства, із земель запасу Великоберезнянської сільської ради. Рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 року звернувся із заявою до Полонської районної ради про виділ в постійне користування земельної ділянки в 29 га для ведення фермерського господарства. Рішенням суду також встановлено, що ОСОБА_3 звертався в порядку визначеному ст. 4 Закону України «Про створення селянського (фермерського) господарства), зокрема ОСОБА_3 пройшов відповідний конкурсний відбір. Приймаючи рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування, суд приймав рішення на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

На виконання вказаного рішення, ОСОБА_3 був виданий державний акт ХМ №16 про право постійного користування на вищевказану земельну ділянку.

Згідно відомостей ЄДРПОУ державна реєстрація ФГ «ЛАН 1999» відбулась 31.03.1999. Така державна реєстрація відбулась на підставі розпорядження голови Полонської районної ради від 31 березня 1999 року № 12р.

У відповідності до Свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

За довідкою про спадкоємців від 20.03.2023 року № 117/02-14, виданою Полонською державною нотаріальною конторою, єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 за законом є дружина - ОСОБА_1 , яка за інформацією з ЄДРРП являється заявником щодо державної реєстрації права постійного користування.

На переконання ліквідатора, державна реєстрація права постійного користування на земельну ділянку за ОСОБА_3 порушує майнові права позивача, так як таке право постійного користування має саме ФГ «ЛАН 1999» з огляду на наступне :

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «ЛАН 1999») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «ЛАН 1999») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «ЛАН 1999») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання, на переконання арбітражного керуючого вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_3 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХП «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-ХП, на момент створення ФГ «ЛАН 1999»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ «ЛАН 1999», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-ГУ «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-ГУ), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХП визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-ГУ вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-ІУ право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-ІУ).

Таким чином ліквідатор дійшов висновку, що й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. (Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).)

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-ІУ ліквідатор дійшов висновку, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

Таким чином, на думку ліквідатора, з наведеного вбачається, що право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент виходу із СФГ ОСОБА_1.), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Наразі право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ «ЛАН 1999», так і до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою через смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення : при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. (Постанова ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 922/989/18 (№ в ЄДРСР 90458880).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином-засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v.Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v.Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v.Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v.Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Враховуючи вищевикладене, арбітражний керуючий Багінський А.О. - ліквідатор фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна просив суд визнати право постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6823681500:08:003:0080 загальною площею 29 га.

В якості додатків заявником долучено копію рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 29.12.1998 року; копію державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ХМ№16; відповіді із архівного відділу Шепетівської РДА від 28.06.2023 року; копію розпорядження Полонської районної ради №12-р від 31.03.1999; копію рішення Полонської районної ради від 08.12.1999 року; копію витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі № 62119276; копію свідоцтва про смерть від 28.08.2020 року № НОМЕР_1 ; копію довідки про спадкоємців від 20.03.2023 року; витяг із ДРРП №337275252 від 28.06.2023 року; копію відповіді Полонської районної ради № 1418 від 19.06.2023 року; копія відповіді Управління ДМС у Хмельницькій області від 19.06.2023 року.

Ознайомившись із примірником позовної заяви ліквідатора Багінського А.О. від 18.07.2023р., керуючись своїм правом, передбаченим ст. 165 ГПК України, відповідач у відзиві на позов (вх. № 05-22/5033/23 від 08.08.20203р.) виклав свої заперечення проти позову, оскільки вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступні обставини.

Відповідачем у справі визначено ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте вказана особа не є належним відповідачем у справі, оскільки інтереси позивача та будь-якої іншої особи, пов`язані з земельною ділянкою, яка є предметом спору, вона не порушувала.

Після смерті чоловіка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач спадщину, яка пов`язана із спірною земельною ділянкою у встановленому законом порядку не оформляла, свідоцтва про право на спадщину не отримувала, право користування чи право власності не оформляла.

За таких обставин, позовні вимоги позивача до відповідача про визнання права постійного користування на земельну ділянку не є обґрунтованими і жодним доказом не підтверджуються.

Доказів, які доводили б протилежне, позивач до позовної заяви не додав, а тому відповідач просив суд позивачу у позові відмовити.

В запереченнях на відзив (вх. № 05-22/5295/23 від 21.08.20203р.) ліквідатор ознайомившись з відзивом на позовну заяву та керуючись ст.166 ГПК України вважав за необхідне викласти свої аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень щодо неналежного відповідача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 у справі № 2/5025/2215/11.

Як зазначалося ліквідатором у позовній заяві від 18 липня 2023 року, «підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ «ЛАН 1999», так із 01 січня 2002року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. (Постанова ВПВС від 23.06.2020 по справі № 922/989/18 (№ в ЄДРСР 90458880)».

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК Україна).

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

За правилами частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У постанові ВП ВС від 23.06.2020 року по справі № 179/1043/16-ц зазначається наступне: До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, (статті 1218 ЦК України). Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства забезпечується відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство"). За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем ця ділянка є відповідним господарством, а не громадянин, якому вона надавалася. Тому у такому разі зазначене право (ферма не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем ділянки після смерті засновника залишається селянське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті б ЗК Української РСР віо 18 грудня 1990 року в редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та відповідно до частини першої, статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило. Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначеної у статті 1219 ЦК України. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки в такому випадку право постійного користування виділеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілених прибутків, майнові та інші зобов`язання (частина першої статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина першої статті 23 того ж Закону). У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Велика Палата Верховного Суду від 23 червня 2020 року по справі № 922/989/18 зазначає, що у разі необхідності смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна право померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку.

А відповідно до постанови КГС ВС від 19.05.23 року у справі № 915/1031/21 Посилання скаржника на відсутність у ОСОБА9 свідоцтва про право на спадщину не спростовує обставини прийняття ОСОБА 4 спадщини після смерті її чоловіка та набуття нею статусу правонаступника у матеріальних правовідносинах ... оскільки відповідно до вищевказаних приписів чинного цивільного законодавства право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України), спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України), а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, ліквідатор вважає, що ОСОБА_1 є належним відповідачем по даній справі, оскільки Полонською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 150/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадкоємцем за законом, відповідно до довідки Полонської державної нотаріальної контори від 20.03.2023 року, являється його дружина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (копія довідки міститься в матеріалах справи). Крім того саме за заявами ОСОБА_1 було здійснено державну реєстрацію права постійного користування на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 . А відтак та обставина, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , а також, що саме дії ОСОБА_1 призвели до порушення права постійного користування позивача, шляхом державної реєстрації такого права за іншою особою, є підтвердженням того, що саме вона є належним відповідачем за цим позовом.

Окрім того в ході судового розгляду ліквідатором заявлено клопотання (вх. № 05-22/7538/23 від 27.11.2023р.) про долучення письмового доказу - копії відповіді ГУ ДПС у Хмельницькій області від 06.07.20023р., за яким Головне управління ДПС у Хмельницькій області на запит арбітражного керуючого щодо надання інформації щодо земель сільськогосподарського призначення, якими володіло фермерське господарства «ЛАН 1999», або попередник ФГ «Лан», а також надання копії звітів 20-ОПП чи будь-яких звітів, які подавалися даними господарствами та інших документів, які свідчать про внесення до статутного фонду майна/коштів в межах функцій та повноважень, визначених Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VT із змінами і доповненнями, повідомляє наступне.

Згідно наявних баз інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» відсутні дані про подання ФГ «Лан 1999» до ГУ ДПС в Хмельницькій області (Полонська ДПІ) фінансової та податкової звітності за період з 2011 року, відсутні повідомлення щодо об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП.

Відповідно до ст.ст. 293, 294 «Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання», який був затверджений наказом Головного архівного управління при Кабінеті міністрів України та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 17.09.1998 № 576/3016 (втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції від 12.04.2012) термін зберігання податкових декларацій, розрахунків, звітів становив 5 років.

Звітність, яка свідчить про внесення майна/коштів до статутного фонду не передбачена.

Згідно наявних баз інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» відсутні дані про ФГ «Лан ».

В отриманих судом додаткових поясненнях (вх. № 05-22/6167/23 від 26.09.2023р.) відповідач звернула увагу суду на те, що cпірна земельна ділянка, яка була надана у постійне користування відповідно до Державного акту серії ХМ №16 ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства, - належить не відповідачу (і не може бути нею успадкована), оскільки на праві комунальної власності належить Полонській міській територіальній громаді в особі Полонської міської ради. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю (ст. 83 Земельного кодексу України).

Як зазначалося у відзиві на позовну заяву, відповідач право постійного користування позивача земельною ділянкою не порушила, її не успадкувала, будь-якого права не набула. Подання відповідачем заяви на державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою не тотожне набуттю нею такого права, адже станом на сьогодні оспорюване право, яке є предметом позову, відповідачем не набуто. Доказів набуття права користування спірною земельною ділянкою позивачем до позовної заяви не додано, іншого способу захисту позивачем не заявлено.

Відповідно до предмету позову - про визнання права постійного користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 , як відповідач, не може визнати/не визнати таке право за позивачем, оскільки не оспорює його, не є власником, користувачем, або уповноваженим органом, який здійснює таку дію, у тому числі за відповідним рішенням суду. Відтак обраний позивачем спосіб захисту у розрізі заявленого предмету спору саме до відповідача є неналежними.

Крім цього, відповідно до Витягу від 14.09.2023р. Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом з 22.09.2009 року відповідач не є співзасновником (співвласником) ФГ «Лан 1999».

Полонська міська рада в надісланих до суду клопотаннях (вх. № 05-22/6592/23 від 16.10.2023р.) та (вх. № 05-22/7816/23 від 08.12.2023р.) просила вирішити справу за наявними в ній матеріалами, покладаючись на розсуд суду.

Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.

Ухвалою господарського суду від 14.12.2011р. порушено провадження у справі про банкрутство фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна Полонського району за нормами ст.ст. 50, 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Фермерське господарство „Лан 1999" зареєстровано 31.03.1999р. Полонською райдержадміністрацією за юридичною адресою : Хмельницька область, Полонський район, с.Велика Березна, ідентифікаційний код 30156138.

Відповідно до Статуту (п.1.1), Фермерське господарство „Лан 1999" (п.1.1), створено і діє у відповідності до вимог Конституції України і Законів України «Про власність», «Про фермерське господарство», «Про підприємництво», «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», Земельного Кодексу України та інших нормативно-правових актів України.

Учасниками Господарства є громадяни України, мешканці АДРЕСА_3. : ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (п.1.3).

Господарство є юридичною особою після державної реєстрації відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» (п. 3.1), мета і предмет діяльності Господарства викладено у розд.4 Статуту, членство в Господарстві - в розд.5, органи управління Господарством - в розд.6, майно Господарства - в розд.7.

Зокрема до складу майна Господарства, cкладеного капіталу входять будівлі, споруди, облаштування, обладнання, матеріальні цінності, зазначені в цьому договорі, продукція, вироблена Господарством в результаті виробничо-господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законодавством, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також : інші майнові права ( в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами Господарства до його Складеного капіталу (п.7.1).

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, остання податкова звітність ФГ „Лан 1999" (декларації по податку на додану вартість) була подана 15.11.2010р.

Борг становить 68 867 грн. 73 коп., в т.ч.: по податку на додану вартість - 51 476 грн. 94 коп. -основний платіж, 472 грн. 91 коп. - пеня; по фіксованому сільськогосподарському податку - 4 667 грн. 84 коп.; по податку з доходів фізичних осіб - 7 017 грн. 39 коп. пеня; по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів - 55 грн. 24 коп.; по збору за забруднення навколишнього природного середовища - 2 117 грн. 41 коп.; по земельному податку - 1 020 грн. ; по податку на прибуток - 2 040 грн.

Наявність боргу підтверджено довідкою-розрахунком, податковим розрахунком фіксованого сільськогосподарського податку, актом камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 30.08.2011р. № 669/15130156138. Податковим органом було виставлено податкові вимоги № 1/133 від 07.07.2009р., № 2/146 від 07.08.2009р. та прийнято рішення від 07.09.2009р. про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів.

Хмельницьким окружним адміністративним судом винесено постанову від 21.04.2010р. у справі № 2-а-894/10/2270 про стягнення шляхом звернення на активи ФГ „Лан 1999" загалом 53 927 грн. 85 коп. податкового боргу, а також постанову від 13.07.2010р. у справі № 2-а-3932/10/2270/1 про стягнення податкового боргу 1 777 грн. 41 коп. по збору за забруднення навколишнього природного середовища шляхом звернення на активи ФГ „Лан 1999". Таким чином, суд констатував безспірність вимог ініціюючого кредитора.

Відділом державної виконавчої служби Полонського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення 53 927 грн. 85 коп. боргу, однак постановою державного виконавця від 20.06.2011р. виконавчий документ стягувачеві повернено через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Постановою господарського суду Хмельницької області від 11 січня 2012р. у справі № 2/5025/2215/11 фермерське господарство „Лан 1999" (юридична адреса : Хмельницька область, Полонський район, с.Велика Березна, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30156138) визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру з призначенням ліквідатором фермерського господарства „Лан 1999" арбітражного керуючого Матущака В.І. (ліцензія Державного департаменту з питань банкрутства серія АГ №594867 від 14.07.2011р.).

Відповідно до ст. 50 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в чинній на час винесення постанови редакції, у разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів фермерського господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуті для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку (ч.10).

У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України ( 2768-14 ).

Майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві приватної власності, а також інше майно, стосовно якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів фермерського господарства, не включаються до складу ліквідаційної маси (п.12).

При цьому нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані тільки за конкурсом, обов`язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об`єктів, що продаються.

З дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється.

Господарський суд направляє копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію фермерського господарства, та органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерського господарства. {Стаття 50 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2454-IV ( 2454-15 ) від 03.03.2005}.

В статті 35 розділу X Закону України «Про фермерське господарство» закріплено, що поряд з іншим діяльність фермерського господарства припиняється у разі визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом)(п.3).

Статтею 36 цього Закону регламентовано порядок припинення діяльності фермерського господарства.

Зокрема у разі банкрутства фермерського господарства рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається відповідно до закону.

Спори про припинення діяльності фермерського господарства вирішуються судом.

2. Кошти, одержані від продажу майна фермерського господарства, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до його Статуту.

Спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке припинило свою діяльність, вирішуються судом.

3. У разі припинення діяльності фермерського господарства до закінчення терміну надання господарству податкових пільг господарство сплачує до бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в розмірі, встановленому для фермерського господарства, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 34 цього Закону, та викупу земельної ділянки для суспільних потреб чи примусового відчуження її з мотивів суспільної необхідності.

У квітні 2019 року набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який був прийнятий 18 жовтня 2018 року. З дати набуття чинності зазначеним Кодексом припинив дію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 року, який регулював спеціальні процедури відновлення платоспроможності та банкрутства сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств.

Стаття 95 Кодексу України з процедур банкрутства спрямована на врегулювання особливостей банкрутства фермерських господарств. Аналіз її показує, що вона майже дослівно відтворює зміст ст. 93 попереднього Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Зокрема, у разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів фермерського господарства, у тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар, та інше майно, набуте для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку.

У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України.

Майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві приватної власності, а також інше майно, щодо якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів фермерського господарства, не включається до складу ліквідаційної маси.

Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані лише на аукціоні, обов`язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об`єктів, що продаються.

З дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється.

Господарський суд надсилає копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію фермерського господарства, та до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерського господарства.

В ході ліквідаційної процедури позивачем підтверджено, що рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 28 грудня 1998 року у справі № 2-672 задоволено позов ОСОБА_3 до Полонської районної ради Хмельницької області та виділено позивачу земельну ділянку загальною площею 29,35 га із цільовим призначенням «для ведення селянського (фермерського) господарства, із земель запасу Великоберезнянської сільської ради. Судом встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 року в порядку визначеному ст. 4 Закону України «Про створення селянського (фермерського) господарства), звернувся із заявою до Полонської районної ради про виділ в постійне користування земельної ділянки в 29 га для ведення фермерського господарства, так як попередньо пройшов відповідний конкурсний відбір. При цьому ухвалюючи рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування, суд керувався нормами Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

На виконання вказаного рішення, ОСОБА_3 був виданий державний акт ХМ №16 про право постійного користування на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно відомостей ЄДРПОУ державна реєстрація ФГ «ЛАН 1999» відбулась 31.03.1999. Така державна реєстрація відбулась на підставі розпорядження голови Полонської районної ради від 31 березня 1999 року № 12р.

Проте відповідно до Свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 28 серпня 2020 року засновник фермерського господарства ОСОБА_3 помер.

Висновки суду із посилання норм права, які підлягають застосовуванню.

Щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку із смертю засновника СФГ.

Як встановлено судом, на час прийняття Полонським районним судом рішення про надання засновнику СФГ права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв ЗК України від 18.12.1990 (у редакції з 22.06.1993 року, далі - ЗК України від 18.12.1990), що передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Так, постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (ч.2 ст.7 ЗК України від 18.12.1990). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (ч.1 ст. 23 ЗК України від 18.12.1990).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (ч.1 ст.50 ЗК України від 18.12.1990).

Як визначалось ч. 1 ст.7 ЗК України від 18.12.1990 у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства (ч.1 ст.51 ЗК України від 18.12.1990).

На час заснування СФГ «ЛАН 1999» відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 № 2009-XII (далі - Закон № 2009-ХІІ).

Так, ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 2 Закону № 2009-ХІІ регламентувалось, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (ч.1 ст.9 Закону №2009-ХІІ).

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (ч.2 ст.9 Закону № 2009-XII).

Як зазначалось у п.2 ч.1 ст.29 Закону № 2009-XII діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених ст.ст. 27 і 28 ЗК України, а також визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом) п. 3 ч. 1 ст. 29 Закону.

Із змісту наведених приписів висновується, що можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою підлягало припиненню через припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (п.3 ч.1 ст. 27 ЗК України від 18.12.1990), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (п.2 ч.1 ст. 29 Закону № 2009-XII) або визнання його неплатоспроможним (банкрутом) (п.3 ч.1 ст. 29 Закону № 2009-XII).

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (п.1 ч.1 ст. 40 ЗК України від 18.12.1990), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (п.7 ч.1 ст.27, ч.2 ст.29, ч.1 ст.88 ЗК України від 18.12.1990), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була такою, яку слід було використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було виключно для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (ч.1 ст.2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Отже, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду (далі - ВП ВС), у тому числі у постанові від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, неодноразово звертала увагу, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства або його банкрутство.

Отже, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі -КГС ВС) від 06.07.2022 у справі № 922/2448/21).

Будь-яких обставин, які б давали підстави вважати, що спірна земельна ділянка знаходилась у постійному користуванні особисто ОСОБА_3 як фізичної особи та не пов`язана зі створенням СФГ, судом не встановлено, оскільки відповідних доказів учасниками справи суду надано не було.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 ВП ВС зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст.141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, ст.141 ЗК України від 25.10.2001 (у редакції від 16.07.2020 року) визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Як зазначено у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника (аналогічні правові висновки містяться, у тому числі і в постанові КГС ВС від 05.04.2023 у справі № 912/2831/21).

Зі змісту заяви арбітражного керуючого - ліквідатора Багінського А.О. фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна вбачається, що предметом даного спору є визнання права постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6823681500:08:003:0080 загальною площею 29 га через державну реєстрацію права постійного користування цією земельною ділянкою за ОСОБА_3 (померлим у 2020р. засновником ФГ «ЛАН 1999»), що на думку ліквідатора, порушує право постійного користування ФГ «ЛАН 1999».

Згідно витягу від 14.09.2023р. Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом з 22.09.2009 року відповідач не є співзасновником (співвласником) ФГ «Лан 1999».

Однак доказів, що підтверджують наявності будь-яких прав чи охоронюваних законом інтересів у ОСОБА_1 на земельну ділянку комунальної власності за кадастровим номером 6823681500:08:003:0080 загальною площею 29 га, що перебуває у постійному користуванні фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна, ліквідатором не додано і протилежного в установленому порядку не доведено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Касаційного Господарського Суду в постанові від 26.08.2020 у справі № 925/302/18 у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що право постійного користування спірною земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, не припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, а тому вимоги ліквідатора є безпідставними, спростовуються встановленими фактичними обставинами у справі та нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

З приводу наявного у ФГ «Лан 1999» права постійного користування земельною ділянкою суд констатує наступне.

Відповідно до ст.61 Кодексу ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Частиною 9 ст. 95 Кодексу передбачено, що у разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів фермерського господарства, у тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар, та інше майно, набуте для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку.

Отже, з метою здійснення ліквідатором всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів банкрута, останнім ініційовано відповідне звернення до суду.

Водночас, як попередньо зазначалось судом у цьому рішенні, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

Відповідно до п.3 ст.35 Закону України «Про фермерське господарства» від 19.06.2003 № 973-IV діяльність фермерського господарства припиняється у разі визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом).

Як зазначалось вище, постановою суду від 11.01.2012 у справі № 2/5025/2215/11, зокрема, фермерське господарство „Лан 1999" с.Велика Березна визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

Так, ч. 13 ст. 95 Кодексу встановлено, що з дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється.

Ураховуючи зазначені обставини та обставини викладені у цьому рішенні, слід дійти висновку, що з моменту визнання ФГ «ЛАН 1999» банкрутом підлягає припиненню право постійного користування боржника земельною ділянкою із кадастровим номером 6823681500:08:003:0080, розташовану на території Полонської міської ради, з поверненням її власнику з дотриманням вимог земельного законодавства.

Доказів вчинення ліквідатором відповідних дій матеріали справи не містять і протилежного позивачем не доведено.

У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право на захист свого права (охоронюваного законом інтересу) у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку.

При цьому, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладено обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Тобто наслідком задоволення позовних вимог має бути відновлення порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача, на користь якого приймається відповідне рішення суду (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2022 у справі № 907/166/21).

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 13.07.2022 у справі № 916/3307/16).

Інших обставин та доказів на їх підтвердження, які б спростовували встановлені судом обставини, арбітражним керуючим суду надано не було, а тому в задоволенні позову ліквідатора фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна Полонського району арбітражного керуючого Багінського А.О. до гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_2, за участю Полонської міської територіальної громади в особі Полонської міської ради, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, про визнання права постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6823681500:08:003:0080 загальною площею 29 га слід відмовити.

Ураховуючи зазначене та висновок суду про відмову у задоволенні заяви ліквідатора, судові витрати у вигляді судового збору покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ліквідатора фермерського господарства „Лан 1999" с.Велика Березна Полонського району арбітражного керуючого Багінського А.О. до гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_2, за участю Полонської міської територіальної громади в особі Полонської міської ради, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, про визнання права постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6823681500:08:003:0080 загальною площею 29 га відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.12.2023р.

Суддя І.В. Грамчук

Видруковано примірн.:

1- у справу,

2- позивачу арбітражному керуючому Багінському А.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_6 )

3- відповідачу ( АДРЕСА_1 )

4- представник відповідача адвокат Андрушко А.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_7 )

5-Полонській міській територіальній громаді в особі Полонської міської ради (mr_polonne@ukr.net),