Рішення

від 27.12.2023 по справі 927/1509/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іменем України

РІШЕННЯ

27 грудня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1509/23 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КВЕСТОР ЛТД",

код ЄДРПОУ 22821016, вул. Пушкіна, 16, м. Чернігів, 14000,

до Відповідача: Приватного акціонерного товариства "Чернігівське головне підприємство по племінній справі в тваринництві",

код ЄДРПОУ 00709773, вул. Чернігівська, 16-А, с. Довжик, Чернігівський район, Чернігівська область, 15511,

Предмет спору: про стягнення 595 394,74 грн

представники сторін: не викликались;

Обставини справи

06.11.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "КВЕСТОР ЛТД" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Чернігівське головне підприємство по племінній справі в тваринництві" 595 394,74 грн боргу, з яких: 294 999,00 грн основного боргу, 236 175,15 грн пені, 14 578,04 грн відсотків за користування грошовими коштами, 49 642,55 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем Договору поставки нафтопродуктів №12 від 10.05.22.

Також позивачем заявлено до стягнення 8 930,92 грн витрат зі сплати судового збору та 35 000 грн витрат на правову допомогу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 позовні матеріали № 927/1509/23 передано на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.11.23 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; зобов`язано відповідача - Приватне акціонерне товариство "Чернігівське головне підприємство по племінній справі в тваринництві" зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання відзиву на позов для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідачу встановлено строк протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.

Ухвала суду від 17.11.23 доставлена в електронному вигляді до електронного кабінету позивача 18.11.23 о 05:00, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 20.11.23.

У зв`язку з відсутністю станом на день відкриття провадження у справі у відповідача - Приватного акціонерного товариства "Чернігівське головне підприємство по племінній справі в тваринництві" зареєстрованого електронного кабінету, ухвала суду від 17.11.23 направлена на юридичну адресу відповідача та отримана останнім 28.11.23, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0600063149036.

Судом встановлено, що відповідно до сформованої відповіді №346676 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, Приватне акціонерне товариство "Чернігівське головне підприємство по племінній справі в тваринництві" виконало вимоги ухвали суду від 17.11.23 та зареєструвало електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» 29.11.23 14:58.

У встановлені ухвалою суду від 17.11.23 процесуальні строки від сторін по справі до суду надійшли:

11.12.23 від відповідача через систему «Електронний суд» (аналогічний пакет документів у подальшому надійшов на поштову адресу суду 13.12.23) відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує проти позовних вимог повністю, зазначаючи про те, що:

- заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відвантажені нафтопродукти згідно товарно-транспортних накладних в розмірі 294 999,00 грн була погашена наступними платежами: 14.11.23 на суму 4000 грн, 15.11.23 - на суму 20999,00 грн, 17.11.23 - на суму 20 000 грн, 22.11.23 - на суму 230 000, 22.11.23 - на суму 20 000 грн та станом на 28.11.23 відсутня згідно Акту звірки;

- посилання позивача на договір №12 від 10.05.22 для розрахунків штрафних санкцій є недоречним, а сам договір недійсним, оскільки Договір зі сторони відповідача підписано головою наглядової ради ОСОБА_1, який не міг підписувати зазначений договір через перебування останнього за межами міста Чернігова та України, про що свідчать відмітки в закордонному паспорті про перетин кордону.

Суд відзив з додатками залучено до матеріалів справи та прийнято до розгляду.

15.12.23 від позивача через систему «Електронний суд» (аналогічний пакет документів у подальшому надійшов повторно - 15.12.23) відповідь на відзив, відповідно до якої просить суд відхилити доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, зазначивши про те, що:

-сам факт існування відносин щодо купівлі-продажу (поставки) нафтопродуктів разом з фактом існування заборгованості перед позивачем в сумі на день подання позову, відповідачем у відзиві не заперечується;

-посилаючись на недійсність договору, відповідач не надає належним та допустимих доказів, що вказують на недійсність договору, при цьому надана копія паспорта з відмітками про перетин кордону ОСОБА_1 з 24.03.22 по 11.05.23 не є належним доказом того, що договір не підписаний повноважною особою або не була додержана письмова форма договору;

-спірний договір має всі необхідні реквізити, підписта печатку підприємства, його недійсність судом не визнавалась, а його нікчемність відповідачем не заявлялась;

-в матеріалах справи містяться посилання на інші документи, які формувались за весь час договірних відносин між сторонами (рахунки на оплату товару, видаткові накладні тощо), на яких є посилання на укладений між сторонами договір №12 від 10.05.22;

-відповідно до наданої позивачем банківської виписки АТ «ПУМБ» за період з 23.08.2022 по 31.12.22, в останній відображені операції по переказу коштів відповідачем, та згідно призначень платежів якої відповідач вказував на рахунки за дизельне паливо, які в свою чергу, відсилають на договір №12 від 10.05.2022 р., що кореспондується з іншими доказами по справі, в тому числі видатковими накладними, рахунками з посиланням на договір тощо;

-видаткові накладні, по яким товар отримував відповідач також мають підписи та печатки відповідача, адже по вказаним документам у відповідача заперечень у своєму відзиві не зазначено, хоча він отримав вказані документи разом з позовною заявою позивача, зареєстрував електронний кабінет та має доступ до всіх необхідних документів господарської справи;

-таким чином, договір № 12 від 10.05.22 визнається сторонами і почав виконуватися, зокрема відповідачем по договору сплачувались кошти, а позивачем по договору постачались нафтопродукти, про що свідчать додані до матеріалів справи докази;

-у відзиві відповідач не заперечує отримання претензії від позивача, яка також містить посилання на договір №12 від 10.05.2022 р., який є в матеріалах справи. При цьому в претензії вимагалось повернути заборгованість згідно вказаного вище договору з урахуванням пені, трьох відсотків річних та інфляційних збитків;

-позивач не знає про адміністративну структуру та внутрішні правила, що діють в середні компанії відповідача, повноваження або ідентифікація повноважних осіб відповідача на укладання будь-яких договорів позивачу також невідома, адже є договір поставки, який має всі необхідні реквізити та з огляду за оцінкою всіх доказів у сукупності сторони керувались саме договором № 12 від 10.05.2022;

-викладені відповідачем у відзиві аргументи некоректно, що може вказувати на ухилення відповідача від взятих на себе зобов`язань по договору, адже замість того, щоб вчасно виконати взяті на себе зобов`язання на стадії досудового врегулювання спору (після отримання претензії), відповідач користується своїми процесуальними правами для затягування справи та змушує позивача звертатись за правової допомогою та до суду для захисту своїх прав, що збільшує витрати позивача на судові процедури;

-до заяви додається фільтрована банківська виписка АТ «ПУМБ» від 01.11.2023 р. за період з 23.08.2022 р. по 09.10.2023 р. та витяг з ЄДР на відповідача станом на день укладання сторонами договору від 10.05.2022 р. №12, що підтверджує обставини викладені у відповіді на відзив та спростовує доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Судом відповідь на відзив разом з додатком залучено до матеріалів справи та прийнято до розгляду.

21.12.23 від відповідача на поштову адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, якими зазначив наступне:

-договір не міг бути підписаний 10.05.22 ОСОБА_1 , через відсутність останнього у цей час на території України;

-дата договору та номер не надруковані, а вписані невідомою особою;

-в жодному платіжному дорученні в призначенні платежу відповідач не посилається на спірний договір, що підтверджується банківською випискою АТ «ПУМБ»;

-звинувачення відповідача в невиконанні взятих на себе зобов`язань некорректно, оскільки сума заборгованості при отриманні претезнії від 05.10.23 була меншою вказаної у претензії, тобто сплата заборгованості відбувались і до претензії;

-вимогу претензії було виконано в повному обсязі за відвантажену згідно товарно-транспортних накладних поставлену продукцію;

-неодноразово відповідачем пропонувалось врегулювати спір як в телефонному режимі, так і шляхом перемовин;

Судом зазначені заперечення залучені до матеріалів справи та прийнято до розгляду.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст.248 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд встановив.

10.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КВЕСТОР ЛТД", в особі Леоненка О.І., як постачальником та Приватним акціонерним товариством "Чернігівське головне підприємство по племінній справі в тваринництві", в особі Вертебного О.М., як покупцем було укладено договір поставки нафтопродуктів №12 (далі-договір).

Згідно з п. 1.1. на умовах даного договору постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві нафтопродукти (далі-товар) вказаний в п.1.2. даного Договору з доставкою або без такої, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах даного Договору.

Предметом поставки є наступний товар: бензин А1-95, А-92; дизельне паливо (п.1.2. Договору).

Найменування, одиниці виміру, ціна й загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортименти, номенклатура) визначаються додатково погодженими між сторонами документами, які будуть невід`ємною частиною даного договору (специфікація) (п.1.3. Договору).

Ціна товару та вартість доставки визначається в погоджених між сторонами документах, а саме: рахунк-фактура, видаткова і товарно-транспортна накладні, акт прийому-передачі та інших, погоджених між сторонами документах, які будуть невід`ємною частиною даного договору (п.2.1. Договору).

Оплата товару провадиться в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника протягом 3-х (трьох) робочих днів з моменту одержання товару покупцем або його представником. Оплата також може бути попередньою до відвантаження товару покупцеві за узгодженням сторін (п.2.2. Договору).

При затримці сплати за поставлений товар в узгоджені строки (п.2.2. даного Договору), за домовленістю сторін, остаточна ціна товару формується як ринкова ціна по регіону на дату сплати заборгованості за отриманий товар, згідно видаткової накладної. Корегування ціни оформляється Актом узгодження ціни товару (п.2.3. Договору).

Сторони погодили, що поставка товару здійснюється в строки погоджені сторонами додатково (п.3.1. Договору). Як правило, за замовчуванням, поставка товару буде здійснюватись на умовах самостійного вивозу покупцем зі складу постачальника (п.3.2. Договору). Передача товару від постачальника покупцеві може провадитися також представникові покупця винятково по оформленій належним чином довіреності із вказівкою уповноваженої особи, яка одержує товар (п.3.3. Договору). Товар може бути доставлений транспортом постачальника на зазначену покупцем адресу за окрему оплати доставки, що включається в вартість товару (п.3.4. Договору).

У випадку порушення Договору сторона, що порушила зобов`язання, несе відповідальність вказану даним договором і чинним законодавством України (п.4.1. Договору). За порушення грошових зобов`язань щодо порядку розрахунку та оплати товару зазначену в пункті 2 даного договору, покупець оплачує постачальникові неустойку (пеню), що розраховується від суми заборгованості (простроченого платежу) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день такого прострочення (п.4.3. Договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими сторін зпечатками підприємств і діє до 31.12.22. Закінчення строку дії договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його виконання (п.7.1. Договору).

Договір поставки нафтопродуктів №12 від 10.05.22 підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу нафтопродукти на загальну суму 7 505 109,92 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних №РН-0000044 від 19.08.22 на суму 881 915,40 грн, №РН-0000046 від 26.08.22 на суму 431 403,62 грн, №РН-0000049 від 05.09.22 на суму 900 019,80 грн, №РН-0000054 від 16.09.22 на суму 225 004,95 грн, №РН-0000055 від 29.09.22 на суму 650 140,30 грн, №РН-0000058 від 13.10.22 на суму 936 036,00 грн, №РН-0000061 від 20.10.22 на суму 688 962,30 грн, №РН-0000068 від 10.11.22 на суму 688 962,30 грн, №РН-0000071 від 22.11.22 на суму 953 947,80 грн, №РН-0000023 від 31.03.23 на суму 518 261,35 грн, №РН-0000054 від 28.04.23 на суму 86 745,60 грн, №РН-0000101 від 04.08.23 на суму 416872,50 грн, а також копіями рахунків-фактур: №СФ-4000044 від 19.08.22 на суму 881915,40 грн, №СФ-4000046 від 26.08.22 на суму 431403,62 грн, №СФ-4000050 від 05.09.22 на суму 900019,80 грн, №СФ-400051 від 14.09.22 на суму 225004,95 грн, №СФ-4000053 від 29.09.22 на суму 650014,30 грн, №СФ-4000058 від 11.10.22 на суму 936036,00 грн, №СФ-4000061 від 19.10.22 на суму 688962,30 грн, №СФ-4000068 від 09.11.22 на суму 688962,30 грн, №СФ-4000071 від 21.11.22 на суму 953947,80 грн, №СФ-0000024 від 31.03.23 на суму 518261,35 грн, СФ-0000053 від 28.04.23 на суму 86745,60 грн, №СФ-0000099 від 03.08.23 на суму 416 872,50 грн. Зазначені видаткові накладні та рахунки-фактури підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Окрім цього, у позовній заяві стосовно видаткової накладної №71 від 22.11.22 позивач пояснює, що у відповідності до умов п.п.2.3. Договору, сторони відкорегували ціну товару, який вже був поставлений відповідачу в сторону збільшення до ринкової ціни по регіону, про що сторони підписали двосторонній акт узгодження ціни товару №18/71 від 15.12.22 (а.с. 25), яким збільшили суму за поставлений товар на 26 964,00 грн з ПДВ.

Вартість отриманого товару відповідач оплатив частково на суму 7 110 110,92 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями банківських виписок Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» від 01.11.23 з 23.08.22 по 31.12.22, з 01.01.23 по 10.10.23, відповідно до яких відповідачем здійснено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВЕСТОР ЛТД" з призначеннями платежів по кожному за «диз.пальне згідно рахунку» наступні платежі: 24.08.22 на суму 200 000,00 грн, 25.08.22 на суму 180 000 грн, 30.08.22 на суму 155 000 грн, 09.09.22 на суму 100 000,00 грн, 12.09.22 на суму 240 000,00 грн, 15.09.22 на суму 200 000 грн, 20.09.22 на суму 100 000,00 грн, 22.09.22 на суму 200 000 грн, 27.09.22 на суму 100 000 грн, 28.09.22 на суму 200 000,00 грн, 30.09.22 на суму 150 000,00 грн, 04.10.22 на суму 200 000,00 грн, 06.10.22 на суму 200 000,00 грн, 07.10.22 на суму 200 000,00 грн, 11.10.22 на суму 663 358,07 грн, 12.10.22 на суму 250 000,00 грн, 14.10.22 на суму 245 000,00 грн, 18.10.22 на суму 100 000,00 грн, 20.10.22 на суму 350 000,00 грн, 26.10.22 на суму 100 000,00 грн, 09.11.22 на суму 360 000,00 грн, 16.11.22 на суму 219 998,30 грн, 16.11.22 на суму 300 000,00 грн, 29.11.22 на суму 200 000,00 грн, 01.12.22 на суму 100 000,00 грн, 16.12.22 на суму 100 000,00 грн, 23.12.22 на суму 150 000,00 грн, 18.01.23 на суму 100 000,00 грн, 25.01.23 на суму 117 910,10 грн, 09.02.23 на суму 26 965,00 грн, 03.04.23 на суму 118 261,35 грн, 04.04.23 на суму 300 000,00 грн, 07.04.23 на суму 100 000,00 грн, 12.04.23 на суму 30 000,00 грн, 28.04.23 на суму 86 745,60 грн, 09.08.23 на суму 416 872,50 грн, 09.10.23 на суму 50 000,00 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку ціни позову, зазначені платежі позивачем були зараховані наступним чином:

-по видатковій накладній №РН-0000044 від 19.08.22 на суму 881 915,40 грн зараховані здійснені відповідачем платежі: 24.08.22 на суму 200 000,00 грн, 25.08.22 на суму 180 000 грн, 30.08.22 на суму 155 000 грн, 09.09.22 на суму 100 000,00 грн, 12.09.22 на суму 240 000,00 грн, 15.09.22 на суму 200 000 грн. Всього оплат на суму 1 075 000,00 грн, переплата у розмірі 193 084,60 грн;

-по видатковій накладній №РН-0000046 від 26.08.22 на суму 431 403,62 грн, з урахуванням попередньої переплати у розмірі 193 084,60 грн, зараховані здійснені відповідачем платежі: 20.09.22 на суму 100 000,00 грн, 22.09.22 на суму 200 000 грн, переплата у розмірі 61 680,98 грн;

-по видатковій накладній №РН-0000049 від 05.09.22 на суму 900 019,80 грн, з урахуванням попередньої переплати у розмірі 61 680,98 грн, зараховані здійснені відповідачем платежі: 27.09.22 на суму 100 000 грн, 28.09.22 на суму 200 000,00 грн, 30.09.22 на суму 150 000,00 грн, 04.10.22 на суму 200 000,00 грн, 06.10.22 на суму 200 000,00 грн, переплата у розмірі 11 661,18 грн;

-по видатковій накладній №РН-0000054 від 16.09.22 на суму 225 004,95 грн, з урахуванням попередньої переплати у розмірі 11 661,18грн, зараховані здійснені відповідачем платежі: 07.10.22 на суму 200 000,00 грн, 11.10.22 на суму 663 358,07 грн, переплата у розмірі 650 014,30 грн;

-по видатковій накладній №РН-0000054 від 28.04.23 на суму 86 745,60 грн, за рахунок попередньої переплати 158 619,10 грн - 86 745,60 грн, залишок 71 873,50 грн.

-по видатковій накладній №РН-0000055 від 29.09.22 на суму 650 014,30 грн, з урахуванням попередньої переплати у розмірі 650 014,30 грн, зараховані здійснені відповідачем платежі: 12.10.22 на суму 250 000,00 грн;

-по видатковій накладній №РН-0000061 від 20.10.22 на суму 688 962,30 грн, з урахуванням попередньої переплати у розмірі 8 964,00 грн, зараховані здійснені відповідачем платежі: 26.10.22 на суму 100 000,00 грн, 09.11.22 на суму 360 000,00 грн, 16.11.22 на суму 219 998,30 грн, 16.11.22 на суму 300 000,00 грн, переплата у розмірі 300 000 грн;

-по видатковій накладній №РН-0000068 від 10.11.22 на суму 688 962,30 грн, з урахуванням попередньої переплати у розмірі 300 000 грн, зараховані здійснені відповідачем платежі: 29.11.22 на суму 200 000,00 грн, 01.12.22 на суму 300 000,00 грн, переплата у розмірі 84 073,70 грн;

-по видатковій накладній №РН-0000071 від 22.11.22 на суму 953 947,80 грн, з урахуванням попередньої переплати у розмірі 84 073,70 грн, зараховані здійснені відповідачем платежі: 16.12.22 на суму 100 000,00 грн, 23.12.22 на суму 150 000,00 грн, 18.01.23 на суму 100 000,00 грн, 25.01.23 на суму 117 910,10 грн, 09.02.23 на суму 26 965,00 грн, 03.04.23 на суму 118 261,35 грн, 04.04.23 на суму 300 000,00 грн переплата у розмірі 43 262,35 грн;

-по видатковій накладній №РН-0000023 від 31.03.23 на суму 518 261,35 грн, з урахуванням попередньої переплати у розмірі 43 262,35 грн, зараховані здійснені відповідачем платежі: 07.04.23 на суму 100 000,00 грн, 12.04.23 на суму 30 000,00 грн, 28.04.23 на суму 86 745,60 грн, 09.08.23 на суму 416 872,50 грн, переплата у розмірі 158 619,10 грн;

-по видатковій накладній №РН-0000054 від 28.04.23 на суму 86 745,60 грн, за рахунок попередньої переплати 158 619,10 грн - 86 745,60 грн, залишок 71 873,50 грн.

-по видатковій накладній №РН-0000101 від 04.08.23 на суму 416 872,50 грн, з урахуванням попередньої переплати у розмірі 71 813,50 грн, зараховані здійснені відповідачем платежі: 09.10.23 на суму 50 000 грн, залишок боргу у розмірі 294 999,00 грн;

Як вказує позивач, станом на 01.11.23, з урахуванням часткових сплат, заборгованість відповідача по Договору №12 від 10.05.22 становить 294 999,00 грн по видатковій накладній №РН-0000101 від 04.08.23 на суму 294 999,00 грн.

Щодо долученого відповідачем в якості доказів відсутності заборгованості по Договору №12 від 10.05.22 Акта звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 по 28.11.2023, суд зазначає наступне.

21.12.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказу господарської операції. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Разом із тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, спрямовані на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Зважаючи, що наданий відповідачем Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 по 28.11.2023 не підписано уповноваженими особами сторін та не скріплено їх печатками, суд не приймає останній як допустимий доказ.

Докази, додані до позовної заяви, оригінали документів, надісланих позивачем на виконання вимог суду, свідчать про те, що між сторонами у справі склалися правовідносини господарського характеру з передачі позивачем відповідачу товару.

Враховуючи докази, надані позивачем на підтвердження факту передачі товару, докази на підтвердження оплати товару, заборгованість відповідача перед позивачем на момент розгляду справи за переданий товар становить 294 999,00 грн.

Належних доказів, які б спростовували заборгованість у розмірі 294 999,00 грн, або доказів її оплати, відповідач у процесі розгляду справи суду не надав.

Як свідчать матеріали справи (а.с.41), 06.10.23 Позивачем на адресу Відповідача надсилалася претензія з вимогою негайно виконати грошове зобов`язання передбачене Договором поставки нафтопродуктів №12 від 10.05.22 (№77/вих від 05.10.23) на суму 344 999,00 грн гривень з урахуванням пені передбаченої у договорі, індексу інфляції та трьох відсотків річних, яка була залишена відповідачем без відповіді. Докази направлення претензії на адресу відповідача містяться в матеріалах справи (а.с. 42-45). У свою чергу, щодо факту отримання претензії відповідач не заперечив, доказів оплати не надав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами та в яких виник спір, суд виходить з такого:

Ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правовідносини представництва при здійсненні правочинів врегульовано гл. 17 ЦК України. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України). Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19).

З урахуванням викладеного, зазначені відповідачем у відзиві обставини щодо недійсності оспорюваного договору судом не приймаються, при цьому суд не перебирає на себе повноваження експерта, але за відсутністю належних доказів з боку Відповідача, враховує, що з боку відповідача оспорюваний договір підписано саме Вертебним О.М., в особі якого укладено договір.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525, 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ч. 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України, в тому числі змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

У постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 19.02.2020 у справі №915/675/19, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, 21.05.2021 у справі №910/8861/20, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21 викладено загальний правовий висновок про те, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).

Крім того суд звертає увагу, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у справі № 911/1908/21.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази визнання договору поставки нафтопродуктів №12 від 10.05.22 недійсним в судовому порядку.

Оскільки факт недійсності договору поставки нафтопродуктів №12 від 10.05.22 не доведений відповідачем, відповідно даний договір, на підставі якого позивачем заявлено до стягнення 294 999,00 грн боргу, 236 175,15 грн пені, 14 578,00 грн 3% річних та 49 642,55 грн, є правомірним в силу презумпції правомірності правочину, закріпленого у статті 204 ЦК України.

Договір поставки нафтопродуктів №12 від 10.05.22, що укладений сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальні положення про купівлю-продаж визначені главою 54 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України врегульовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується факт передачі у власність відповідача товару за видатковими накладними №РН-0000044 від 19.08.22 на суму 881 915,40 грн, №РН-0000046 від 26.08.22 на суму 431 403,62 грн, №РН-0000049 від 05.09.22 на суму 900 019,80 грн, №РН-0000054 від 16.09.22 на суму 225 004,95 грн, №РН-0000055 від 29.09.22 на суму 650 140,30 грн, №РН-0000058 від 13.10.22 на суму 936 036,00 грн, №РН-0000061 від 20.10.22 на суму 688 962,30 грн, №РН-0000068 від 10.11.22 на суму 688 962,30 грн, №РН-0000071 від 22.11.22 на суму 953 947,80 грн, №РН-0000023 від 31.03.23 на суму 518 261,35 грн, №РН-0000054 від 28.04.23 на суму 86 745,60 грн, №РН-0000101 від 04.08.23 на суму 416872,50 грн, (з урахуванням здійснених оплат) всього на суму 7 505 109,92 гривень, станом на час звернення до суду відповідачем не погашена, тому суд вважає позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 294 999,00 грн обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, судом враховується, що всупереч вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України відповідачем не надано до суду жодних заперечень щодо встановлених судом обставин про поставку йому товару по Договору поставки нафтопродуктів №12 від 10.05.22 та наявність заборгованості за одержаний товар в сумі 294 999,00 грн, а тим більше доказів, що спростовують такі обставини.

Окрім того, враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості товару, поставленого за Договором поставки нафтопродуктів №12 від 10.05.22, позивач нарахував та заявив до стягнення 49 642,55 грн інфляційних втрат, 14 578,00 грн - 3% річних, 236 175,15 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки на підставі доданих до позовної заяви розрахунків (а.с.51-67). При цьому суд зазначає, що розрахунки виконані окремо по кожній видатковій накладній з урахуванням проплат, здійснених відповідачем.

Відповідно до п. 4.1. Договору у випадку порушення Договору сторона, що порушила зобов`язання, несе відповідальність вказану даним Договором і чинним законодавством України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов`язання.

За порушення грошових зобов`язань щодо порядку розрахунку та оплати товару зазначену в пункті 2 даного договору, покупець оплачує постачальникові неустойку (пеню), що розраховується від суми заборгованості (простроченого платежу) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день такого прострочення (п.4.3. Договору). Сторонами також відповідно до п.4.4. Договору поставки нафтопродуктів №12 від 10.05.22 було погоджено не обмежувати себе строками нарахування штрафних санкцій і погодили нараховувати неустойку до повного виконання сторонами зобов`язань зазначених у договорі. Факт виконання зобов`язань за цим договором буде основою для припинення нараховувати неустойку. Сторони також домовилися про збільшення строку позовної давності до трьох років по зобов`язаннях даного договору щодо неустойки (штрафу, пені) з моменту виникнення невиконаних зобов`язань у зобов`язаної сторони.

Позивачем нараховано пеню по кожній видатковій накладній окремо з урахуванням часткових оплат, що разом складає 236 175,15 грн (а.с. 51-67).

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що розмір нарахованої пені не суперечить умовам договору та є правильним.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Позивачем здійснено розрахунок 3% по кожній накладній окремо з урахуванням часткових проплат, що складає загалом 14 578,00 грн. та інфляційних втрат по кожній накладній окремо з урахуванням часткових проплат, у розмірі 49642,55 грн. Судом перевірено правильність нарахувань, здійснених позивачем за зазначені ним періоди, порушень нарахувань 3% річних та інфляційних втрат не виявлено, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. У свою чергу заперечень та контррозрахунку щодо поданих позивачем розрахунків відповідачем суду надано не було.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 294 999,00 грн заборгованості, 14 578,00 грн 3% річних, 49 642,55 грн інфляційних втрат та 236 175,15 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 8 930,92 грн.

Частиною 1 ст.123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено і витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст.30 вказаного вище Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

02.10.23 між Адвокатським бюро «Олега Вайнера» (адвокат) в особі керуючого бюро адвоката Вайнера О.Л. та ТОВ «КВЕСТОР ЛТД» (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати правову (правничу) допомогу щодо представлення та захисту інтересів клієнта перед будь-якими третіми особами у справах будь-якого провадження, в тому числі кримінального, адміністративного, справ про адміністративні правопорушення, цивільного, господарського, тощо, а також за окремим дорученням клієнта надавати юридичні консультативні послуги, в тому числі складання та перевірка документації, яка використовується у господарській діяльності клієнта, надавати іншу правову допомогу.

Відповідно до п. 4.1.,4.2. Договору від 02.10.23 клієнт сплачує адвокату авансом 35 000 грн, які включають в себе вивчення договірної та іншої документації; юридичне консультування посадових осіб клієнта; визначення з правовою позицією; складання претензійної документації (супроводжувальних листів, оформлення поштової документації тощо); складання та підготовка позовної заяви, розрахунок ціни позову, комплектування позовної заяви, виготовлення копій для учасників процесу, відправка докуентів позивачу, оформлення поштової докумсентації тощо; подача документів до господарського суду програмними засобами підсистеми електронний суд (сканування документів, перейменування та форматування файлів документів до існуючих назв, завантаження до електронного кабінету тощо); подальше процесуальне супроводження справи в суді першої інстанції включається: розмір гонорару за судове представництво в судах апеляційної та касаційної інстанції в процесі оскарження судового рішення за додатковою домовленістю між сторонами; надання інших юридично-консультативних послуг за додатковою домовленістю.

Гонорар адвокату має бути оплачений не пізніше ніж за один день перед його виконанням готівкою або безготівковим розрахунком без попереднього повідомлення, а «гонорар успіху» у день ухвалення відповідного рішення.

Відповідно до платіжної інструкції №392 від 31.10.23 клієнтом перераховано адвокату 35 000 грн.

04.11.23 ТОВ «КВЕСТОР ЛТД» та адвокатом Вайнером О.Л. підписано Акт №1 про надання послуг правової (правничої) допомоги згідно договору №55/юр від 02.10.23 на загальну суму 35000 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем витрат на правничу допомоги в сумі 35000,00 грн.

За приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Відповідачем не подано заперечень щодо розміру, заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу.

З огляду на подані позивачем докази, та незаперечені і неспростовані відповідачем обставини щодо співмірності та обґрунтованості витрат на правову допомогу, враховуючи задоволення позову та приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 165, 232, 233, 236-242, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Чернігівське головне підприємство по племінній справі в тваринництві" (код ЄДРПОУ 00709773, вул. Чернігівська, 16-А, с. Довжик, Чернігівський район, Чернігівська область, 15511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВЕСТОР ЛТД" (код ЄДРПОУ 22821016, вул. Пушкіна, 16, м. Чернігів, 14000) 294 999,00 грн боргу, 3% річних у розмірі 14 578,04 грн, 49 642,55 грн інфляційних втрат, 236 175,15 грн пені, 8930,92 грн судового збору та 35 000 грн витрат на правову допомогу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.В. Фесюра

Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/

Документи по справі можуть бути направлені на адресу суду: пр-т Миру, 20, м. Чернігів, 14000, та на електронну адресу Господарського суду Чернігівської області - e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua; засоби зв`язку - тел.099 420 54 50.