Рішення

від 27.12.2023 по справі 530/1929/23

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1929/23

2/530/513/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

27.12.2023 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Соловей Т.С.,представника позивачаадвоката ТараненкаС.О.розглянувши вм.Зіньків справуза позовом

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності, -

В С Т А Н О В И В:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності.

В позовній заяві позивач просить припинити право спільної часткової власності на частину земельної ділянки, площею 2,30 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради ,кадастровий номер 5321386000:00:038:0045 та виділити частину земельної ділянки, площею 2,30 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради, кадастровий номер 5321386000:00:038:0045, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВСВ № 154721 зареєстровано в реєстрі № 690 згідно спадкової справи № 78 в цілу частину.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 06.12.2023 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Тараненко С.О. з`явилися, позовні вимоги підтримали та просили їх задовільнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання з`явилася, заперечень проти позову не надала.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Заслухавши позивача та її представника адвоката Тараненка С.О., які підтримали свої вимоги, відповідача, який визнав позовні вимоги, та дослідивши наявні матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно доположень ЗаконуУкраїни "Промісцеве самоврядуванняв Україні"(280/97-ВР),основні терміни,використані вцьому Законі,мають такезначення:зокрема,територіальна громада-жителі,об`єднаніпостійним проживанняму межахсела,селища,міста,що єсамостійними адміністративно-територіальнимиодиницями,або добровільнеоб`єднанняжителів кількохсіл,що маютьєдиний адміністративнийцентр;районні таобласні ради-органи місцевогосамоврядування,що представляютьспільні інтереситериторіальних громадсіл,селищ таміст.Згідно зст.5Закону системамісцевого самоврядуваннявключає:територіальну громаду;сільську,селищну,міську раду;сільського,селищного,міського голову;виконавчі органисільської,селищної,міської ради;районні таобласні ради,що представляютьспільні інтереситериторіальних громадсіл,селищ,міст;органи самоорганізаціїнаселення.Відповідно дост.10цього жЗакону сільські,селищні,міські радиє органамимісцевого самоврядування,що представляютьвідповідні територіальнігромади таздійснюють відїх іменіта вїх інтересахфункції іповноваження місцевогосамоврядування,визначені КонституцієюУкраїни,цим таіншими законами.Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.8).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина по заповіту до складу якої входить земельна ділянка площею 4,59 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради ,яка належала ОСОБА_3 на підставі рішення 23 сесії 23 скликання Ставківської сільської ради народних депутатів від 01 квітня 2001 року про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-ПЛ № 051673 виданий 18.12.2001 року, який зареєстрований в книзі записів державних акті на право приватної власності на землю за № 585.

Спадкоємцями по заповіту на вказану спадщину є доньки померлого: ОСОБА_1 да ОСОБА_2 .

22 червня 2005 року нотаріусом Опішнянської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 видано свідоцтво на частину земельної ділянки площею 2,30 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради, яка належала ОСОБА_3 на підставі рішення 23 сесії 23 скликання Ставківської сільської ради народних депутатів від 01 квітня 2001 року про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-ПЛ № 051673 виданий 18.12.2001 року, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 585. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВСВ № 154721 зареєстровано в реєстрі № 690 згідно спадкової справи № 78 .

22 червня 2005 року нотаріусом Опішнянської державної нотаріальної контори Омеляненко Л.Г. видано свідоцтво на частину земельної ділянки, площею 2,295 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради, яка належала ОСОБА_3 на підставі рішення 23 сесії 23 скликання Ставківської сільської ради народних депутатів від 01 квітня 2001 року про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-ПЛ № 051673 виданий 18.12.2001 року ,який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 585 ( а.с.10).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 замовили виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Земельна ділянка площею 4,59 га. з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради ,яка належала ОСОБА_3 на підставі рішення 23 сесії 23 скликання Ставківської сільської ради народних депутатів від 01 квітня 2001 року про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-ПЛ № 051673 виданий 18.12.2001 року, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 585 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була поділена на дві земельні ділянки.

В результаті поділу земельної ділянки загальною площею 4,59 га земельній ділянці площею 2,2952 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом присвоєно кадастровий номер 5321386000:00:038:0045.

В результаті поділу земельної ділянки загальною площею 4,59 га земельній ділянці площею 2,2952 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради, яка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом присвоєно кадастровий номер 5321386000:00:038:0033.

Під час видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 в тексті допущено помилку, а саме: на частину земельної ділянки площею 2,30 га. та на частину земельної ділянки площею 2,295 га., а також і проведена державна реєстрація права власності в державному реєстрі речового права на нерухоме майно.

На даний час неможливо внести зміни у видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в зв`язку із ліквідацією Опішнянської державної нотаріальної контори.

У зв`язкуз вищевикладенимпозивач звернуласяз позовомдо судув якомупросилаприпинити право спільної часткової власності на частину земельної ділянки, площею 2,30 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради, кадастровий номер 5321386000:00:038:0045 та виділити частину земельної ділянки, площею 2,30 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради, кадастровий номер 5321386000:00:038:0045, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВСВ № 154721 зареєстровано в реєстрі № 690 згідно спадкової справи № 78 в цілу частину.

Відповідно дост. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідност. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно дост. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Частиною першоюстатті 356 ЦК Українипередбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно дост. 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

На підставі ч. 1ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності

Згідно ч.1ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Зазначеними нормами передбачено, що поділ майна, що є об`єктом спільної часткової власності, в натурі між співвласниками припиняє право спільної часткової власності щодо цих співвласників.

Згідно ст.86,87 ЗК Україниземельна ділянка може находитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб`єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає у тому числі при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами.

Згідност. 88 ЗК Україниволодіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками.

Відповідно до ч. 2ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Виходячи зі змісту загальних засад регулювання права власності, що встановлені ст. 316 України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Норми ст. ст.317,319 ЦК Українипередбачають, що власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ч. 1ст. 364 ЦК Україниспіввласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно з п. п. е. п. 18Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»у випадках, передбаченихстаттями 86-89 ЗК, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди - за рішенням суду. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки (у тому числі й разом з іншими учасниками, які цього вимагають) або виплатити рештою учасників грошової компенсації за цю частку при неможливості її виділення та отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідаю розміру його частки.

Згідно ч. 2ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК Українипередбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від18.12.2009року №14«Про судоверішення уцивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З оглядуна вищевикладеневбачається,що позовні вимоги ОСОБА_1 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності, підлягають до задоволення.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Задоволення позову не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачами позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Суд,виконавши всівимоги цивільногосудочинства ухвалюючирішення наоснові повногоі всебічногоз`ясування обставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданніта керуючись ст.16,328,356,358,364,367 ЦК України,ст. 86-88 ЗК України, ст.12,13,81,142,206,247,263-265 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовнузаяву ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 про виділ частки в натурі, що є у спільній частковій власності задоволити.

Припинити право спільної часткової власності на частину земельної ділянки, площею 2,30 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради, кадастровий номер 5321386000:00:038:0045.

Виділити частину земельної ділянки, площею 2,30 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради, кадастровий номер 5321386000:00:038:0045, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВСВ № 154721 зареєстровано в реєстрі № 690 згідно спадкової справи № 78 в цілу частину.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко