Ухвала

від 12.12.2023 по справі 757/53419/23-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/53419/23-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

за участі представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого ГСУ НП України ОСОБА_5 у межах кримінального провадження № 42023000000000105 від 30.01.2023, яка полягає у неповерненні майна, тимчасово вилученого під час обшуку,

ВСТАНОВИВ:

21.11.2023 в провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого ГСУ НП України ОСОБА_5 у межах кримінального провадження № 42023000000000105 від 30.01.2023, що полягає у неповерненні майна вилученого 03.10.2023 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 03.10.2023 було проведено обшук за вказаною адресою, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2023 у справі №757/43376/23-к, під час виконання якої вилучено майно, на яке до цього часу не накладено арешт та яке не причетне до даного кримінального провадження, а відтак вилучене майно має статус тимчасово вилученого та відповідно підлягає поверненню його законному володільцю.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 вимоги скарги підтримав та просив задовольнити з викладених в ній підстав.

Слідчий/прокурор у судове засідання не з`явився, про розгляд скарги повідомлявся належним чином, заяви чи клопотання на адресу суду не надходили.

Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України здійснювалась фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею.

Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з`явились, на підставі наданих доказів.

Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023000000000105 від 30.01.2023 за ознаками передбачених ч. 2 ст. 111 КК України.

28.09.2023 ухвалою Печерського районного суду м. Києва, задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_6 та надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 та в будівлях і спорудах, що використовує ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОДЕСЬКІЙ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ, ТОВ «ДАДІАНІ», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , земельні ділянки за вказаною адресою на праві власності належать ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , з метою відшукання та вилучення:

- фінансово-господарської документації щодо взаємовідносин ТОВ «Транзас Україна» (ЄДРПОУ 19285560) та філії «Дельта-Лоцман» ДП «Адміністрація морських портів України» (ЄДРПОУ 38727770), в тому числі договорів, додаткових угод, актів приймання-передачі виконаних робіт, довідок про вартість виконаних робіт, кошторисів, інших первинних бухгалтерських документів, чорнових записів, записників, блокнотів, зошитів, персональних електронно-обчислювальних машин та електронних приладів (комп`ютерів, ноутбуків, планшетів, жорстких дисків, флеш накопичувачів), мобільних телефонів з сім-картами, на яких може міститися інформація щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім`ї або його представникові.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

У судовому засіданні встановлено, що вилучене, відповідно до протоколу обшуку від 03.10.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , майно, на поверненні якого наполягає володілець, підпадає під критерії, визначені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2023 у справі №757/43376/23-к на підставі якої працівниками органу досудового розслідування проведено слідчу дію - обшук.

Відтак, вилучене майно, не є тимчасово вилученим майном, а тому не може застосовуватися порядок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України, та процедура за ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу.

За вказаних обставин, під час дослідження даної скарги за наданими матеріалами, встановлено, що втручання органу досудового розслідування у право власності ОСОБА_3 , обумовлене законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права. Також, слідчим суддею встановлено, що в даний час забезпечується «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_3 , відповідно існує пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються органом досудового розслідування, та метою, яку прагнуть досягти.

На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

Скаргу залишити без задоволення.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1