Постанова

від 19.11.2007 по справі 02/4935а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

02/4935а

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА            

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                                                                Справа №  02/4935а

"19" листопада 2007 р.                                   

м. Черкаси, 12 год. 17 хв.

          Господарський суд Черкаської області в складі   головуючого судді  Пащенко А.Д.,  із секретарем судового засідання Давиденко В.Г.,

за участю представників:  позивача: Пасічник А.А.- за довіреністю,   

відповідача:  Тисовський М.Л. - директор,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу

за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до товариства з обмеженою відповідальністю  “Магнітпластмаш”

про стягнення 11 816 грн.,  

      ВСТАНОВИВ:

Заявлено вимогу про стягнення з відповідача 11 816 грн.,  в тому числі  11 233 грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняте інвалідом у відповідача в 2006 році 1 робоче  місце  з мотивів порушення відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", та 583 грн. пені за прострочення сплати вказаних санкцій.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позов у заявленій сумі, просила його задовольнити, заперечила проти доводів відповідача, вважаючи, що відповідач безпідставно не виконав встановлений Законом норматив, неналежно повідомляв центру зайнятості про вакантні місця для інвалідів, оскільки звіт направив лише 01 липня 2006 року, а за даними перевірки у відповідача уже в березні, квітні, травні, червні 2006 року працювали більше 15 працівників.  

У відзиві на позов відповідач повністю заперечив проти позовних вимог з тих підстав, що підприємство створене лише 20.02.2006 року і до кінця червня організовувалась робота підприємства, набирався штат працівників, налагоджувались зв'язки з постачальниками,  а 01.07.2006 року відповідачем було подано до центру зайнятості звіт ф. № 3-ПН, у якому вказувалася наявність вакансії для  працевлаштування інваліда.  

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення і доводи   представників  сторін, суд  встановив наступне.

Згідно статті 19 Закону України  "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"  (далі  -  Закон) для  підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю,  у 2006 році встановлювався норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності  штатних працівників облікового складу за рік,  а якщо працювало від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.  Тобто, норматив  встановлено  Законом  і не  потребується  встановлення його для кожного підприємства  та  доведення.   

 У частині 2 статті 19 вказано, що підприємства  самостійно розраховують  кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів  відповідно до нормативу,   встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.   

Відповідно до статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.  

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону,  у разі невиконання підприємством в 2006 році встановленого законом нормативу,  воно  зобов'язане було сплатити адміністративно-господарські  санкції  не пізніше 15 квітня 2007 року.     

Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2006 році у відповідача складала 15 осіб, отже відповідач повинен був створити у 2006 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів. У звіті  відповідачем вказано і ним визнається, що  в 2006 році на підприємстві інвалід не працював.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав встановлений Законом норматив працевлаштування інвалідів у 2006 році, що відповідно до статті 20 Закону є підставою для сплати відповідачем до 15 квітня 2007 року адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті  встановлено, зокрема,  що учасник  господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи  порушення правил здійснення господарської діяльності,  якщо не доведе, що він ужив усіх залежних  від  нього заходів  для недопущення господарського правопорушення.

Суд вважає, що відповідач не довів і належними доказами не підтвердив виконання вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” про забезпечення працевлаштування інвалідів та вжиття ним  у 2006 році всіх залежних  від  нього заходів для недопущення порушення вимог Закону, тому суд приходить до висновку про правомірність вимоги у позові про стягнення із відповідача  адміністративно-господарських  санкцій  відповідно до статті 20 Закону.

Однак, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково, виходячи із наступного.   

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

     Згідно статті 18 Закону  підприємства зобов'язані: 1)  виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів,  2)  надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну  для організації працевлаштування інвалідів,  3)  звітувати Фонду соціального  захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.     

Таким чином, аналіз правових норм про захист інвалідів дає підстави стверджувати про те,  що обов'язок підприємства щодо створення робочих  місць  для інвалідів не супроводжується  його обов'язком  підбирати, шукати і працевлаштовувати інвалідів. Такий обов'язок відповідно до закону покладається на органи  працевлаштування інвалідів.   

     Суд  вважає, що відповідач не довів і належними доказами не підтвердив вжиття ним всіх залежних від нього заходів для виконання встановленого Законом нормативу, оскільки відповідач  виділив   для працевлаштування інваліда робоче місце за посадою прибиральниці виробничих приміщень і  повідомив про це центру зайнятості у звіті форми № 3-ПН від 01.07.2006 року.  

     Відповідачем не подано суду доказів створення робочого місця  для працевлаштування інваліда із березня 2006 року, коли на підприємстві працювало більше 15 чоловік. Вказаний факт є підставою для  стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій за березень-червень 2006 року, оскільки відповідно до статті 20 Закону такі санкції зобов'язані сплачувати підприємства,  де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону.   

     Отже,  суд приходить до висновку, що відповідач  не довів, що він ужив всіх залежних  від  нього заходів  для недопущення господарського правопорушення, на що вказується у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України.     

Виходячи із даних Звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2006 рік, середня річна заробітна плата в 2006 році у відповідача складала 11 233 грн. З огляду на викладене, відповідач повинен сплатити  адміністративно-господарські санкції  за 4 місяці 2006 році  в сумі 3 744 грн. 44 коп.            

            У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог Закону, на підставі статті 20 Закону  із відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 194 грн. 34 коп. за несплату вказаної суми адміністративно-господарських санкцій у період із 16.04.2007 року по 05.10.2007 року.             

На підставі ст. 94 КАС України з відповідача підлягає стягненню до Державного бюджету судовий збір в сумі 39 грн. 39 коп.      

Виходячи з викладеного,  керуючись  ст.ст.  94, 160 –163 КАС України, суд        

    ПОСТАНОВИВ:                    

            1.   Позов задовольнити   частково.

          2. Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю  “Магнітпластмаш” (19000, Черкаська область,  м. Канів, вул. Леніна, 161, ідентифікаційний код 34206585):

           а) на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (18005, м. Черкаси,  проспект Хіміків, 50)  адміністративно-господарські санкції в сумі  3 744 грн. 44 коп., 194 грн. 34 коп. пені;

           б) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси № 31117095700002, банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, через державну податкову інспекцію –39 грн. 39 коп.  судового збору.   

          3 В решті позову відмовити.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського  апеляційного адміністративного суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.    

Суддя                                                                                           А.Д. Пащенко

Постанова складена в повному обсязі  26.11.2007 року